Розділ 169

***

Так це не може закінчитись.

Вирвавшись із лісу смерті за допомогою своєї здібності, Діана перетворилась на орла — свою справжню форму — і відчайдушно забила крилами, летячи до мети.

Від того, що вона використала здібність кілька разів поспіль, навіть якщо то й невеликі зусилля, подих підступив до самого горла — але зупинятись не можна.

Треба дістатись до нього. До предка Демосів, що може вирішити цю проблему і помститись цим підступним нікчемам!

Тямся, Діано. Ти — єдина надія роду Ґревісів.

Нагадавши собі про відповідальність голови роду, Діана не зупиняючись перетинала небо.

Пункт призначення — один. Землі Ліандерів, де перебуває Леві Демос, здатний врятувати її.

***

Вовча територія на півночі континенту.

Іще далі на північ від неї — фортеця на узліссі, що виходить до проклятої протоки.

Хм.

Клої стояла на вежі замку — тут відбувся її повноліттєвий обряд, і тут стоять красиві скелі, з яких колись упав Сіон, — і з безтурботним обличчям вислуховувала вісті з боку земель Ліандерів.

— Значить, скористалась здібністю і втекла...

Минулого місяця Клої трохи змінила принцип переміщувального магічного каменя, що вона виготовила для русалок, і винайшла новий магічний пристрій, що блокує дію переміщувального каменя.

Точніше — не блокує саму роботу переміщувального каменя, а перешкоджає з'єднанню з координатним каменем, що є умовою його спрацювання.

Серед усіх клопотів Клої розробила цей пристрій лише з однієї причини.

Щоб Діана Ґревіс скористалась своєю здібністю хоча б ще раз.

І щоб небезпечна здібність не стала головною бойовою силою в руках тіньового лиходія.

Поки що все ішло за планом.

За словами гінця, Іан навмисно пропустив одного пташиного зооморфа — і, побачивши це, Діана скористалась здібністю і вбила свого лицаря.

Крім того, на відміну від союзників, що мали нові переміщувальні камені без потреби в координатному камені, Діана мала звичний старий зразок — і зрештою не змогла ним скористатись та втекла, використавши здібність.

Але навіть якщо всі попередні прогнози збулись — не можна ручатись, що так буде й надалі.

Вдалося виснажити Діану, змусивши її кілька разів поспіль використати здібність, — але не слід забувати:

Супротивник — предок роду Демосів, що сотні років ховався під землею, вичікуючи слушного моменту.

Невідомо, яким чином він спробує маніпулювати Діаною.

Звичайно, Клої вважала малоймовірним, що знесилена Діана погодиться допомагати тіньовому лиходієві, ризикуючи власним життям.

Та ворог — предок Демосів. Він уже мав досвід: маніпулював Діаною так, що Санрайдер Ґревіс ішов до власної загибелі.

Якщо Діана й справді наважиться допомагати Леві Демосу, жертвуючи життям...

Уявивши найгірший сценарій, Клої з серйозним обличчям опустила погляд і глибоко вдихнула.

Але вже в наступну мить вона, не відаючи, що щойно була такою зосередженою, дивилась уперед і легко посміхалась.

Ну, нічого не вдієш. Доведеться самій виходити.

Задля цього вона й зберегла один козир.

На випадок, якщо тіньовий лиходій скористається здібністю Діани, — свою власну здібність копіювання.

Якщо що — скопіюю здібність суперника. Для цього всі ці місяці й тренувалась.

Клої дивилась удалину з самовпевненим, але трохи напруженим обличчям — і тієї ж миті:

— Леді, надійшла вістка від Кендріка Рікса, що проник до Другого лицарського корпусу ворогів. Щойно один із ворожих бійців із балакучим язиком доповів керівництву про нього.

Наближений із розвідки, що управляла лазутчиками, підійшов і швидко прошепотів:

— За планом, незабаром особу Кендріка буде розкрито, і, схоже, його допитуватиме Леві Демос.

— Так? Чудово.

Клої відповіла на донесення без зайвих слів і поглянула за мур замку.

Неподалік виднівся пагорб у формі молодика.

Думаючи про Сіона і родину, що ховаються там, Клої з виразом нетерпіння прошепотіла:

— Незабаром побачимось, Леві Демосе.

***

У той самий час. Головнокомандувач Армії миру континенту Леві Демос, що вів свій корпус до головного замку Арус, із невдоволеним виглядом запитав у наближеного:

— Від Першого корпусу досі жодних вістей?

— Що стосується цього — після звістки, що вони увійшли до лісу з тілами, поки що...

Лицар схилив голову з виглядом провини. Предок роду Демосів клацнув язиком і відвернувся.

Все одно. Від них він особливо нічого й не чекав.

Не думав, що вони настільки бездарні — маючи таку чудову операцію і армію, ще й умудрились нашкодити...

Та й так він збирався позбутись їх, коли прийде час. Тепер просто довелось зробити це раніше.

Все ж таки лише та дівчинка шкода.

Предок Демосів байдуже правив конем і, пригадавши Діану Ґревіс, знову клацнув язиком.

Якби він скористався її здібністю, покорити цей континент було б куди простіше.

Та чому ж на неї одну промивання мозку не подіяло?

Поміркувавши мить, він дійшов думки, що Діана Ґревіс, що виявилась кмітливішою, ніж він очікував, могла використати свою здібність, щоб захиститись від промивання мозку.

Так, якщо так — усе пояснюється...

Щойно предок Демосів нарешті збагнув зухвалий хід Діани і скривився від роздратування — тієї ж миті:

— Головнокомандувачу.

Наближений, що, схоже, отримав доповідь від заступника, швидко підійшов і прошепотів:

— Серед лицарів є людина, яка стверджує, що в минулому ходила лазутчиком до Ліандерів.

Від цих слів очі предка роду Демосів, Леві Демоса, звузились.

Довгим язиком він облизав куточок губ і тихо наказав:

— Негайно доставте цю людину до мене.

***

— Ось, це він.

Заступник, що, виконуючи наказ головнокомандувача, зв'язав підозрюваного і привів до намету, доповів:

— Він стверджує, що ходив до Ліандерів лазутчиком, і поширює в армії тривожні чутки.

Тайпанський зміїний зооморф Кендрік Рікс упав на коліна і непомітно ковтнув слину.

Перед ним зараз — саме він.

Той, хто кинув його до лабораторії. Хто використав сестру як жертву. Хто роками пожирав численних представників їхнього роду.

Згадавши сестру, що зрештою загинула, так і залишившись лише інструментом, Кендрік стиснув кулаки до жил.

Та серце гнало не лише злість.

Фізіологічний страх змушував руки тремтіти.

Страшно. Страшно було дивитись на нього — того, хто одним помахом руки, одним поглядом убивав своїх.

Того, хто міг стерти з лиця землі таку комашку, як він, навіть не замислюючись.

Але...

Але він стиснув зуби, згадуючи своє завдання й того, хто його видав.

Це був другий шанс — виданий йому після того, як він, засліплений порожньою надією врятувати сестру і знову знайти родину, зрадив свого благодійника.

Провалитись не можна. Ні, провалу не буде.

Кендрік намагався придушити страх усередині і поворушив задублим язиком:

— Ви... вибачте. Господарю. Ні... то... то... головнокомандувачу.

Як і очікувалось, від зверненням «господар» вираз Леві Демоса навпроти змінився.

— Усі — вийдіть.

Заступник, зрозумівши кивок Леві Демоса, сам розчистив намет від людей.

У намето, що став значно тихішим, Леві Демос помовчав трохи і нарешті подав голос:

— Отже.

Він спокійно розглядав чорне волосся й блакитні очі Кендріка Рікса — характерні риси тайпанського зміїного зооморфа — і неквапно запитав:

— Коли саме і де ти ходив до Ліандерів лазутчиком?

Кендрік один раз глибоко вдихнув і повільно почав виголошувати підготовлені слова.

Що він колись допоміг підірвати бойовий магічний камінь під час повноліттєвого обряду Клої Ліандер, аби Сіон Демос потрапив у море.

Що коли все закінчилось і стало відомо, що він зробив це через сестру, яку тримали в заручниках, — рід Ліандерів кинув його до підземелля і катував.

Що в очікуванні смерті він дізнався, що Клої Ліандер хотіла використати його як лазутчика, застосувавши свою здібність промивання мозку...

— Справді пощастило. Що я зміг вибратись із того жахливого підземелля, скориставшись метушнею під час підготовки до війни. Якби я тоді не вловив момент — мені вже давно промили б мозок, і зараз я говорив би тут неправду.

Леві Демос слухав слова Кендріка мовчки, нічого не кажучи.

Коли той сказав, що є братом жінки, призначеної замінити Джоанну Демос, і зміїним зооморфом, що давно допомагав йому, — обличчя Леві Демоса лише на мить набрало вигляду «і таке було?» — без жодного сильного здивування.

— Так утік — і просто ішов, уникаючи земель Ліандерів і Арус. Якось так склалося, що мене прийняли за лицаря Демосів, і я опинився в цій армії...

— Зрозуміло. В цілому — захотів вижити і прийшов сюди.

Леві Демос різко перервав речення, що намагалось розтягнутись, і нарешті відкрив рота:

— Але навіщо ти говорив, що є лазутчиком Ліандерів? І що за чутки поширював серед лицарів — що здібність Клої Ліандер підроблена?

Щойно ці слова прозвучали, Кендрік у душі вигукнув від радості.

Майже готово. Залишилось лише підсікти здобич, що вже взяла наживку.