Розділ 171

Рівень кожної магічної здібності змінювався залежно від методу та обсягу тренувань.

Хай якою чудовою природженою обдарованістю не наділена Клої Ліандер як магічний здібник — їй усього вісімнадцять.

Само собою зрозуміло, що їй не зрівнятися з тим, хто відточував силу впродовж понад п'ятисот років.

Та й на відміну від тієї дівки, яка щойно усвідомила свою здібність, хіба сам він не готував цю війну десятки років?

Хай скільки б Клої Ліандер і вбивалася, вона не могла б завершити навіювання лицарів — роботу, що й у нього самого займала чимало часу й зусиль.

Тоді ворожі воїни явно не зможуть дати ради його солдатам, що готові не шкодувати й самого життя.

Недовго залишилось.

Леві Демос, відчувши перемогу, мчав на коні і бурмотів із сяючим обличчям:

Мить, якої я чекав кілька сотень років, час, коли я запаную над цим світом, — уже зовсім близько!

Саме тоді, коли предок Демосів мчав, не приховуючи радісного настрою, перед ним раптом з'явилася велетенська гряда пагорбів у формі молодика.

— Пане головнокомандувачу, що накажете?

Ад'ютант звернувся до Леві Демоса, що зупинився, помітивши її.

— На мою думку, кращого місця для зведення укріпленого табору не знайдеться.

Ад'ютант мав рацію. На теренах Арусів, де більшу частину земель займав степ, знайти місце, де можна було б сховатись, було нелегко.

Леві Демос глянув на пагорб — достатньо високий, щоб злетіти птахам-зооморфам із зміями, що тримали у пащах маначні камені, — і кивнув.

— Добре. Але перший і другий взводи нехай обійдуть гряду з протилежного боку й спершу нападуть на тильну частину замку, де переховується Клої Ліандер. Та хитра ліандерівська дівка невідомо, яких ще фокусів насмикала, тож треба бути гранично обережними.

— Так. Тоді накажу їм негайно виступати.

— Скажи, щоб не їхали верхи, а одразу рушали крилами. З тильного боку замку — скелі, тож захист там неминуче слабший. Якщо полетять і вдарять саме туди, він упаде в мить.

— Так!

Переконавшись, що половина сил злетіла в небо, Леві Демос знову рушив верхи.

— Розвідники!

Щойно вони добралися до природної фортеці, яку створила сама природа, — першим їхнім ділом стало відправити розвідників.

— Перевірте, чи немає за пагорбом ворогів, і повертайтеся.

— Так!

— Повертайтеся якнайшвидше. Треба ставити табір.

— Так, зрозуміли!

Утім, то була лише формальна перевірка: ані розвідники, ані решта лицарів не сприймали цього всерйоз.

Ад'ютант простежив, як кілька лицарів піднімаються на пагорб, і озирнувся на Леві Демоса.

— Пане головнокомандувачу. Коли розвідники повернуться — поставимо табір і завершимо підготовку.

— Ні, табір не потрібен. Після завершення підготовки — одразу в бій.

— Але тоді поранених потім не буде де лікувати…

Ад'ютант замовк: погляд головнокомандувача, що дивився на нього як на жалюгідного, красномовно все пояснив.

У цій війні поранених не буде.

Будуть лише ті, хто добровільно пожертвував життям у священному бою, — піднесені жертви.

— ………………Так. Після завершення підготовки — негайно виступати.

Ад'ютант, пригадавши так звану операцію-самогубство — останній план, — вклонився й відповів у ту саму мить.

— Аааа~!

З верхівки пагорба, що здіймалася ввись, долинув жахливий зойк.

Що таке?

На той звук підняли голови ад'ютант, лицарі, що готувалися до бою, і навіть сам Леві Демос.

І в ту саму мить.

Хляп. Кров полилася дощем.

…Той чоловік.

Леві Демос примружив очі, засліплені яскравим світлом, і вдивився в чоловіка, що стояв на пагорбі, ставши спиною до пекучого сонця.

Кремезний чоловік, що зніс голови розвідникам одним ударом, мав очі — сині, як небо у нього за спиною.

Чорне волосся, що не тьмяніло навіть під палким полуденним сонцем, і риси обличчя, прекрасні, наче вирізьблені.

Леві Демос витер бризки темної крові зі щоки і прошепотів ім'я, яке не міг не впізнати:

— …Сіон Демос.

— Давно не бачились, прародителю.

Сіон Демос, що виріс у жертву вищого ґатунку, неквапно оглядав його військо й лінивo мовив:

— Поки не бачились — трохи постарів.

Щойно він з насмішкою промовив це — в усьому війську одночасно пролунали болісні стогони.

— Що, що таке?! Чому всі…!

Ад'ютант, що стояв поруч, розгублено дивився, як змії-зооморфи один за одним починають падати.

Прокляття.

На відміну від розгублених командирів, Леві Демос швидко збагнув, чому його лицарі втрачають свідомість.

Нейтралізувальна здібність…!

Незвично, що той не перехрещує з ним погляд і дивиться кудись убік.

Той, щойно піднявшись на пагорб, вочевидь одразу ж застосував здібність.

Мабуть, саме тому він і спровокував тих розвідників на зойки — щоб воїни підняли погляди на пагорб, де він стоїть.

— Нікому не дивитися тому в очі!

Але межі здібності Сіона Демоса предок Демосів теж добре знав.

Леві Демос швидко підрахував кількість лицарів, на яких, схоже, здібність не подіяла, і закричав:

— Якщо уникати погляду — той зрадник не може застосувати силу! Тому схиліть голови й негайно виконуйте останній план!

Так, досить лише відвести погляд.

Здібність Сіона Демоса, як і його власна, не мала ефекту, якщо не перехрещуватися поглядами.

Переконавшись, що нейтралізувальна здібність не дістала до лицарів далі, Леві Демос злегка посміхнувся.

Десять. Досить десяти. Навіть якщо стільки виконають план — результат буде нищівний…

Але Леві не встиг дотумкати цю думку до кінця.

Свист! Над головою Леві Демоса промайнула сяюча стріла.

— Ах!

Щойно помітивши стрілу, він швидше за всіх привів у дію захисний маначний камінь і прикрив голову.

Але стріла, яку він вважав спрямованою на лицарів, що ще не опам'ятались, — то була не погроза.

Стріла з дивовижним сяйвом перелетіла над головами і полетіла далеко, дуже далеко.

Навіщо туди…

Леві Демос здивовано подивився на стрілу, що впала на краю лав, — і в ту саму мить.

Тьюк. З тієї стріли, що встромилася в землю, хлинуло яскраве світло.

— Аааа~!

Коні кавалеристів, що були поруч, злякавшись світла, почали скаженіти.

— Не підходьте сюди!

В хаосі, де великі бойові коні топтали піхоту копитами, Леві Демос побачив: зі стріли б'є світло і формує у повітрі величезну сітку.

Густа сітка з дивовижно мерехтливого світла, хвилюючись, немов у танці, накрила всіх воїнів зверху.

— П-пане командувачу. Це… що це таке…?

Ад'ютант, що лише тепер помітив, як над ними утворилася дивна сітка з підозрілим виглядом, задер голову й запитав тремтячим голосом.

— Я не знаю багато чого, але захисні маначні камені роблю добре.

Однак на його запитання відповів не Леві Демос, а один із командирів ворогів.

На той знайомий голос Леві Демос, що поспішно діставав переміщувальний маначний камінь, підняв голову.

Він побачив обличчя Луціана Ліандера — не зрозумів, коли той з'явився поруч із Сіоном Демосом.

— Птахів і справді краще ловити сіткою. Хіба ні?

І поруч із ним — обличчя Меліси Ліандер, що мовила це з веселим виглядом.

Прокляття.

Переконавшись, що й за їхніми спинами тісняться голови ворогів, Леві Демос зрештою не стримався й скривив обличчя.

Точного він не знав, але одне було ясно.

Він потрапив у підлу пастку.

І ту пастку вирила, без сумніву, Клої Ліандер.

— Ну що ж.

Луціан Ліандер дивився на армію, що опинилася в пастці, і крижаним голосом оголосив:

— До того, як прийде Клої, — швиденько приберімо тут.