Розділ 172

***

— Тату, є ще одна річ, яку ти зробиш для мене.

За кілька тижнів до початку війни Клої підійшла до Луціана й зі впевненим виглядом зажадала:

— Зроби мені сітку. Велику, де б умістилося ціле військо, із захисним магічним заклинанням.

Луціан, не кажучи й слова наперекір цьому, хай і дивному, проханню доньки, одразу пішов до лабораторії маначних каменів.

І невдовзі. Справді зробив те, чого просила Клої.

— Я подумав, що замість накладати захисне заклинання на звичайну сітку, краще розгорнути формулу у повітрі, й переписав рівняння. І от, дивись: тут я вмонтував формулу, яку ти просила, — щоб вибухові та переміщувальні маначні камені всередині не спрацьовували, а не зовні. Але тут є кілька проблем…

Насправді Меліса й половини не розуміла з тих розмов доньки з чоловіком про формули маначних каменів.

Вона лише думала, що сітка зі світла, яку зробив Луціан, — прекрасна.

— Може, і тобі зроблю одну, з твоїм іменем?

Того вечора. Луціан непомітно підійшов до неї, що милувалася сяючою сіткою, розгорнутою в нічному небі на пробу, і сказав:

— Якщо лягти й дивитися разом, буде гарно… ай.

Коли Меліса, яку доводив до нестями зайнятий по вуха чоловік, наступила йому на ногу — вона насправді ще не відчувала цього по-справжньому.

Яким неймовірним винаходом є ця сітка. Яку велику роль зіграє ця сітка — ця зброя — у бою.

Як їм вдалося таке зробити…

Меліса блискавично вибивала ворогів із уразливих місць і мигцем озирнулась убік.

Справді, неабиякі.

Сітка зі світла — задумана Клої й утілена в конкретну форму Луціаном — була буквально пасткою смерті.

— Чо, чому не спрацьовує… аааа!

Усередині сітки зі світла, яка, за словами Луціана, була перегорнутою формою захисного заклинання, вибухові маначні камені не спрацьовували.

— Аааа~! За, зачекайте, ні!

Птахи-зооморфи, що намагалися злетіти й утекти, неминуче зазнавали невдачі через сітку, розгорнуту в повітрі.

— По, помилуйте… ах!

Меліса мигцем зиркнула на Луціана, дивлячись на ворогів, що справді стали, як миші в мишоловці.

Хоча сітка-пастка й накладала різні обмеження, навіяні лицарі Демоса залишалися грізними супротивниками.

Лицарі Демоса, яким вбили в голову лише одне — знищити ворога, навіть якщо відрубано руку чи обидві ноги зрізано, — наполегливо кидалися вперед, наче хотіли вгризтися в горло хоч зубами.

Але вороги, в яких залишилося лише прагнення вбивати, зрештою могли лише прийняти смерть, поливши кров'ю землю.

Справді…

Через Луціана, що з широкою посмішкою нещадно зносив ворогам голови.

Не можу звикнути.

Меліса косила оком на зміїв-зооморфів, що роїлись, як бджоли, і на нього, що миттєво з ними розправлявся.

Те, що робив Луціан, було не боєм. Це було однобічним побоїщем.

Під його шаленим танцем меча трупи з погаслими зіницями множилися.

Меліса трохи скривилась, дивлячись на незнайому пику чоловіка, що, попри все, на обличчі зберігав лишень гладку посмішку й не важкував і духом.

Вона розуміла. Те, що він поводиться, наче навіжений у різні, — це все через неї і Клої.

Через те минуле, якого він ніколи не забуде: коли перебував під навіюванням і мало не вбив її і Клої.

Але навіть розуміючи це, відчуття незвичності нікуди не ділося.

Те, що чоловік, який із нею і Клої завжди такий ніжний, тут несамовито шаленіє.

Він усіх сам перебиває, мені майже нічого й не залишається.

Меліса подивилась на лицарів, що теж, схоже, воювали без особливого поспіху, і вже хотіла збентежено відвернутись — і тут помітила групу ворогів, що дивно збились докупи.

Навіщо там так…

Меліса примружилась, відчувши недобре, й уп'ялась поглядом у тій бік — і в ту мить.

Серед ворогів, що стояли купою з порожніми очима, мигнули очі — яскраво-сині, до моторошності.

Треба відвернутись…!

Меліса збагнула, що то погляд чорного маніпулятора, й кинулась відводити очі.

Але в мить, коли їхні погляди перетнулись, — вже було запізно.

Тіло, що потрапило під навіювання, налилося безсиллям.

А її рука, що тримала меч, повільно почала підніматись угору.

*

Є.

Предок Демосів, що виждав момент і нарешті зміг навіяти Мелісу Ліандер, подумки торжествував.

Кілька хвилин тому, зрозумівши, що потрапив у пастку ворогів, Леві Демос занурився у відчай.

Коли переконався, що навіть переміщувальні камені не спрацьовують, — відчув навіть розпач від того, що помре, не досягнувши великої мети.

Проте хто він такий.

Хіба ж він не той стратег, що сотні років таївся у вогкому підземеллі й чекав свого часу.

Леві Демос схаменувся, згадавши перший і другий взводи, яких заздалегідь відправив із тильного боку до замку на всяк випадок.

Ті, хто поставив сіткову пастку й замкнув їх, напевно, й не думали про той стратегічний хід.

Тоді, якщо я звідси вирвусь…

Предок Демосів, що мало не піддався зневірі й не здався, квапливо зібрав надію.

Потім максимально навіяв лицарів навколо, наказавши захищати його до останнього подиху.

Залишалося лише вирватися. Відправлені заздалегідь сили мали вже рознести замок ущент, тож варто лише вибратись — і з'явиться спосіб вижити.

Оскільки сітку неможливо порвати силою, десь мусить бути вихід або вхід…

Леві Демос, очі якого блищали від волі до життя і впертості, озирався довкола.

Але перед тим, як шукати вихід, треба було спершу відвернути увагу ворогів.

Особливо увагу Луціана Ліандера, що шалено розмахував мечем.

Спершу Леві Демос збирався навіяти Луціана Ліандера, як і раніше, і змусити атакувати своїх. Але, зауваживши, що Сіон на узвишші пильно стежить саме за ним, змінив план.

Те, що він спробує навіяти найсильнішого — Луціана, — там теж мусили передбачити.

Тоді…

Леві Демос примружено поглянув на змінену ціль атаки.

Треба цілити в Мелісу Ліандер.

Леві Демос навмисно звів навіяних лицарів докупи й, сховавшись між ними, невпинно вичікував момент.

Спостережлива Меліса Ліандер неодмінно помітить цю підозрілу групу.

І в мить, коли вона відчує недобре й гляне сюди, Леві збирався навіяти Мелісу Ліандер убити себе.

Щоб Луціан Ліандер, побачивши самогубство дружини, вже не міг зібратись із думками.

Щоб навіть якщо Сіон Демос запізно второпає й застосує нейтралізувальну здібність — усе вже було б скінчено.

Один раз. Лише один раз. Хай вона тільки один раз погляне сюди…

Леві Демос, обливаючись холодним потом від відчайдушного бажання, вдивлявся в неї.

І — наче щира молитва дійшла до богів — Меліса Ліандер подивилась у той бік.

Є!

Щойно їхні погляди перетнулись, Леві накинув на неї заздалегідь заготовлене навіювання.

Як завжди при застосуванні здібності на сильних прямих нащадків — відчулася гостра втома.

Але цього разу те надмірне відчуття не було таким ненависним.

Адже ця втома була доказом того, що навіювання Меліси Ліандер спрацювало належним чином.

Незаперечним свідченням того, що він зможе вижити.

Скоріше, скоріше пронизай себе власним мечем. Тоді я скористаюся цією метушнею й вийду…

Леві Демос із радістю спостерігав, як меч Меліси Ліандер повільно піднімається вгору, — і тут.

— Мамо!

Почувся жіночий голос, який він дуже хотів не чути і якого благав там не бути.

Це був голос Клої Ліандер.

— Мамо, дивись на мене! Швидко!

Клої Ліандер — невідомо звідки — схопила Мелісу, що вже за мить встромила б меч у себе, і закричала:

— Опусти меч, швидко!

— Ой…

— Все добре? Уже отямилась?

— Мелісо, що сталось!

Прокляття.

Леві Демос, побачивши, що навіювання з Меліси Ліандер, схоже, знято, і Луціана, що добіг до неї швидше від вітру, — не стримав гніву й скреготнув зубами.

Хрум. Почувся звук зубів, що скрипнули від натуги, і в роті відчувся солонуватий присмак крові.

Він, що надзвичайно бережив власне тіло, цього разу не міг зупинити навіть цього самоушкодження.

Через ту дівку. Від початку до кінця — усе через ту дівку!

При вигляді Клої Ліандер, що з стривоженим обличчям оглядала матір, гнів піднявся аж до маківки.

Більше того — те, чого він так хотів, аби не виявилося правдою: що її здібність — не навіювання, а таки копіювання, — теж, здається, справді існувало.

Інакше Клої Ліандер не змогла б зняти його навіювання.