Розділ 174

— Ой.

Навіяні лицарі разюче відрізнялися від звичайних лицарів, що зберігали розум.

Лицарі, чий розум цілком поглинуло навіювання і в яких не лишилося нічого, крім прагнення виконати наказ, — кинулись на Клої, наче чудовиська.

Одного ще можна якось, але Клої, слабка у бою, не могла здолати силою такий натовп лицарів, що несеться на неї.

На лихо, Луціан, що ніс Мелісу до лікаря, теж був далеко.

Чи задіяти останній заряд здібності.

Клої, що зважувала крайній варіант, стиснула меч і стежила за загрозою, що насувалась щомиті.

Схрясь.

Ще не дістав до Клої — а голову лицаря вже зніс хтось чужий.

І то була не одна голова.

Перед нищівною перевагою сили лицарі з каламутними очима почали безпорадно валитись один за одним.

Клої дивилась на лицарів, що падали, мов стебла очерету, — і перевела погляд на того, хто стояв перед нею.

— Все добре?

Чоловік, що непомітно зніс усіх лицарів, які кидалися на неї, виявився Сіоном.

Сіон дивився на неї стурбованим поглядом, дивно невідповідним до крові на його мечі.

— Виглядаєш блідо.

— Я, я в порядку. Просто злякалась. Але коли ти встиг сюди? Щойно ж був на пагорбі…

— Щойно тебе побачив — одразу сюди. Та й час уже битися не нейтралізувальною здібністю, а в рукопашну. Але ти справді в порядку?

— Клої!

Саме тоді, коли Сіон знову стурбовано перепитував Клої, — Луціан, що запізно зрозумів, що їй загрожує небезпека, прибіг сюди.

— Що взагалі…!

— Не хвилюйтесь. Я помітив першим і одразу впорався.

На спокійні слова Сіона Луціан чомусь скривився, наче вражений.

— Чорний маніпулятор, чорний маніпулятор… зник.

Клої побачила вихід — отвір, що зяяв там, де раніше стояли лицарі, — і збіліла на виду.

***

Прокляття, прокляття!

Поки навіяні лицарі виграли йому час, Леві Демос стрімко вирвався крізь вихід і мчав, вилаючись, наче скажений собака.

У поспіху з утечею він навіть переміщувальний камінь забув узяти.

Та й замок Арусів, що, як він був певен, давно мав лежати в руїнах, стояв цілісінький.

Що роблять відправлені туди сили!

Не знаючи, що ті вже повністю знищені русалчиним співом, Леві Демос витер кров, що знову текла з носа, і знову вилаявся.

Прокляття. Останнє навіювання — що він наклав на Мелісу Ліандер, пряму спадкоємицю роду Арусів, — і стало проблемою.

І без того душа, вбита в тіло, де хвилі не збігались, — а тут іще силуваний удар по надміру могутньому супротивнику.

Плата за застосування здібності проти надто сильного суперника прискорила руйнування тіла.

Ні.

Леві Демос дивився на руку, де подекуди вже гнила плоть, і тремтів.

Так умерти — не можна.

Скільки він витримав, якої мети дотримувався усі ці роки…!

Благаю, благаю тебе, Боже. Змилуйся наді мною…

Саме тоді, коли предок Демосів з болісним виразом знову звернувся до Бога — почувся пронизливий крик.

Пі-і!

Звідкись долинув гучний клекіт.

Леві Демос мимоволі задер голову — і побачив орла з широко розкритими крилами, що парив високо в небі.

Це…

Леві Демос примружився, дивлячись на орла невідомого походження, — і в ту ж мить.

Орел, що наче помітив його, почав стрімко опускатись.

— Пане Леві!

Чорний орел-зооморф, що за мить опинився на землі, швидко прийняв людську подобу і підбіг до Леві Демоса.

— Лицар Ліандерів мене обдурив! Той старий, той начальник варти — він мене і мою армію обдурив…!

Це виявилася Діана Ґревіс — від неї не було звісток відтоді, як вона повідомила, що йде в ліс шукати тіло.

Схоже, вона летіла довго й здалеку: тепер стояла перед ним, схвильована, й говорила безладно.

— Пастка! Так, я потрапила в пастку. Ці підлі люди наважилися мене обдурити…!

Але слів схвильованої Діани Леві Демос не слухав ані крапельки.

У ту мить у його голові була лише одна думка.

Можу вижити.

Скориставшись цим. Її здібністю і тілом.

Я можу вижити.

— Їх треба вбити! Ліандерів і всіх, хто тримає їхній бік, треба вбити…!

— Діано.

Леві Демос із розчуленим виразом обличчя поклав руку на плече Діани, що захлиналась від обурення.

— Скучив за тобою. Дуже, дуже скучив.

Від раптового дотику і слів Діана здивовано скривилась.

Але то тривало недовго — її щоки запашіли зовсім з іншої причини.

— Х… Хіба?

Не пропустивши цю зміну, Леві міцніше стиснув її плече і сказав:

— Так. Щоб завершити цю війну, щоб урятувати світ — мені потрібна твоя допомога, Діано.

— Яка… допомога?

— Ненадовго позич мені своє тіло.

Обличчя Діани, що на мить зацікавлено схилилась послухати, — миттю скам'яніло.

— Зовсім ненадовго, лише на хвилину.

Леві благальним голосом продовжував, міцно утримуючи Діану, що намагалась вирватись:

— Клої Ліандер зіграла зі мною надзвичайно підлу гру. Армія вже майже вся знищена, і якщо так залишиться — все, що нам залишається, це оголосити про поразку і просити про помилування.

Від цих слів Діана широко розкрила очі від потрясіння.

— …По, помилування?

— Так. Ми обоє — голови переможеного роду, тож з нами поводитимуться ще ганебніше. Можливо, зроблять рабами і змусять робити жахливі речі. Тому в нас залишається лише один шлях. Лише на хвилину, зовсім на хвилину — позич мені своє тіло.

Звичайно, слова «лише на хвилину» були брехнею.

Він не знав, як повернути викрадене тіло. Ні, він ніколи навіть не намагався це дізнатись.

Але Леві Демос просив так, ніби говорив із самої глибини душі.

Поки Діана Ґревіс використовує здібність — навіювання на неї не подіє, тому лишалося лише спонукати її самій вибрати шлях до загибелі.

— У тебе є особлива здібність. Потрібно лише на хвилину впустити мою душу у своє тіло. Решту я зроблю сам.

Очі Діани, що зупинилась, вражена словом «раби», — почали невпевнено хитатись.

Помітивши це вагання, Леві Демос з серйозним виглядом наголосив:

— Один раз, лише один раз. Якщо ти дозволиш мені цю коротку мить — я принесу тобі голову не лише Клої Ліандер, а й решти Ліандерів.

На ці слова Діана, що гризла губу і неспокійно дивилась на нього знизу вгору, — тремтячим голосом спитала:

— Справді… лише на хвилину… так?

***

— Он там!

Клої, що швидко все пояснила і разом із Сіоном вибралася крізь вихід, з якого, схоже, втік чорний маніпулятор, — вказала на пагорб неподалік.

— Он він!

На ці слова Сіон, що оглядався довкола, теж подивився туди.

На невисокому пагорбі стояли двоє, а не один.

Одним був Леві Демос, схоже, що далеко не пішов. А другим —

— …Діана Ґревіс?

Молода голова роду Ґревісів — яку вони аж ніяк не чекали побачити тут.

— Навіщо тут Діана…

Клої здивовано дивилась на неї — і тут.

Бух. Тіло Леві Демоса безсило повалилось.

І водночас Діана мигцем зиркнула в бік Клої та Сіона — і, перекинувшись на орла, злетіла в небо.

— …Це навіювання.

На відміну від Клої, що розгублено рвонула вперед, Сіон холодно оцінив ситуацію.

— Щойно відчув, як нейтралізувальна здібність спрацювала лише наполовину. Предок навіяв Діані Ґревіс і змусив її впустити в себе свою душу.

Сіон цьокнув і продовжив, наче кажучи «морока»:

— Хай він і вселив душу, скориставшись здібністю Діани Ґревіс, — але тіло не одного виду з його власним, тому межа існує. Отже, якщо не давати тілу відновлюватись і переслідувати одразу… зачекай, Клої?

Але Сіон не встиг договорити.

Клої, що мовчки дивилась слідом за Діаною, яка віддалялась, — заплющила очі.

Коли вона знову розплющила їх — її тіло вже мало вигляд того самого орла, якого вона щойно бачила.