Розділ 176

Через поєднані відчуття клої відчувало, як Діана витискує залишок життєвої сили, збираючи її для останнього пороху своєї здатності.

І сила ця спрямовувалась всередину тіла, де перебували дві душі.

— Що ти робиш!

Леві Демос зрозумів, що Діана Гревіс готується до спільного самознищення, і закричав.

— Зачекай, зачекай! Убю лише Клої Ліандер, і я знайду нове тіло…

— Ти гадаєш, я знову цьому повірю? Я виглядаю настільки дурною?

Діана Гревіс роздратовано засміялась.

— Казала? Я не вмру одна. Я не помру сама — якщо вмирати, то разом з тобою!

— З, зачекай…!

Леві Демос доклав усіх зусиль, щоб будь-як зупинити Діані, яка прагнула знищити їх обох.

Але зупинити магічну здатність, що вже запустилась, було неможливо.

Ні.

Відчувши свій кінець, він озирнувся і поглянув на Клої Ліандер, яка спостерігала за ним з вивчаючим поглядом.

Щойно ясні очі, які завжди заважали йому рішуче всіх його задумів, зустрілись з його поглядом — і внутрі миттєво спалахнуло люте.

І знову накатилось шкодування.

Треба було зсамого початку будь-як не дати цій дівчині народитись.

Не вважати її дрібнею — викорчувати з коренем вже з самого початку…!

Роздратоваоїсь від цієї думки, він все ще типав от так.

— <Діано. Ти зараз… намагаєшся знищити Леві Демоса, який проник в тебе?>

Клої Ліандер промовила, ніби відчай щось усвідомила.

Гостра зіниця в її очах в мить очі перетворилась на тривожний погляд.

— <Ні, ні, ні. Такий план зовсім зруйнував би мої плани стати героїнею континенту…!

Її слова підхопили спусковику здатності, що досі спиналась, але вагалась активуватися.

— <Так, я пожертвую собою, щоб вбити лиходія. Розповсюди про це.>

Та, промовчала Діана Гревіс, що доті мовчала, — вигукнула з неї мужнім голосом.

— <Справжня героїня цього світу — не ти, а я, Діана Гревіс!

І в ту саму мить. Ізсередині чогось гарячого зсередині і ширнуло назовні.

І водночас.

— <А, ні…!

Червоне полум’я почало поглинати тіло, в якому перебувало дві душі.

— <Тут цьому не кінець…!

Останнім, ь останнім жестом лишилась витягнута до Клої рука Леві Демоса.

На тлі синього неба — яскравим спалахом — взлетіла червона іскра.

Клої тихо зависла в повітрі і довго дивилась на останні миті того, хто довгі роки жорстоко катував її рідних.

— <Справді…>

Кількасот років життя, безліч скалічених жертв і — на відміну від усього цього — його завершення.

— <Жалюгідне.

Смішно жалюгідне.

Клої відвернулась від тіла, що падало, не встигнувши взагалі сгоріти, і повільно повернула спину.

Витрачати час на це було ніколи.

Тепер пора повертатись до тих, хто чекає на неї.

***

На пагорбі, де самотньо чекав Сіон.

— Сіоне, де Клої?

Луціан, що напілшвидко закінчив справи в мережі і прибіг до нього, запитав в спішності.

— Де зараз Клої?

Меліса, яка, судячи з усього, вже отамережувалась і поспішала за ним, підійшла до Сіона із блідою особою і теж запитала.

— Хіба Клої не полетіла одна за Діаною?

На це запитання Сіон ненадовго позирався і повільно ківнув.

— Ах, ну звічайно! Навіщо не роби небезпечних дурниць!

Меліса вибухнула злісно.

— Більше не можу терпіти! Я її випорі під зад! На цей раз точно нічого не пробачу! І ти не намагайся чіпатись — теж випорю разом!

— І я не збираюсь чіпатись. Теж випорю.

Поруч батькам, які від турботи не знали що робити і топтіли ногами, Сіон спокійно дивився лише в небо.

Безхмарне небо без жодної хмаринки було просто прекрасним.

Глядячи туди в тишині, Сіон відчув знайому безсилля.

Йому здавалось, що його єдине — чекати.

Чекати, щоб Клої повернулась — і оце виявила його, що стоїть нерухомо, наче дерево, щоб вона нарешті побачила його.

І це видавалось йому єдиним доступним для нього.

…Без пригод.

Тривога не давала йому навіть попросити її повернутись швидше, і сіон мовчазки молився про себе.

— Повернись цілою.

Лише про це він думав, міцно стиснувши кулаки.

— Повернись до мене цілою, Клої.

І в той мить перед його очима в кутку неба з’явилась чорна точка.

Настільки маленька, що без уважного погляду вчасно взяти за пташку.

Але Сіон зрозумів миттєво — відчув це інстинктивно.

— …Клої.

Це означало, що там летить саме вона — та, яку він так завзязливо чекав.

— Клої!

Серце билось так, ніби він жодного разу в житті не біг так шалено. Дихання захопало пих, а в усьому тілі зашуміла жар.

— Клої, сюди!

Довволяючи, щоб високо ю її почула, Сіон ще раз гучно гукнув — і замер.

Вільний орел, що досі плавав у небі, легко нахилив голову, потім єдва помітно нахилив її на бік.

— <Сіоне?>

Помітивши його, Клої різко змінила напрямок і почала опускатись вниз.

У очах Сіона все уповільнилось — величезна пташка, що летіла до нього, поступово перетворювалась на людську фігуру.

Срібне волосся, що блищало срібними нитками на сонячному світлі.

Зелені очі, що завжди тепло сяяли.

І жива міміка, яка так легко читалась.

— Ох, зарано зняла здатність… мажь, занадто рано.

Обійнявши її і притиснувши до себе, Сіон усвідомив: цього моменту він ніколи не забуде.

У важливі миті свого життя. В найголовніші моменти — цього дня.

— Ох, силуванокви зняла здатність… де уже там падати нехотілось.

Клої лепетіла в руках Сіона і, втираючи холодний піт, безсило бурмотіла.

— Могла злетіти зі верховини…

— Клої!

З іншого боку від Сіона почувся жахливий голос.

— Що тут зараз взагалі виробляєтесь?

— Клої, дочко! Що ж це таке?

Клої миттєво почула знайомі голоси розлюченої мами й тата і, сама не помітивши, сховалась за спину Сіона.

— Клої, зараз ж вилазь зідти!

Але це виявилось є ще гіршою помилкою.

Луціан, рішуче розорвавши їх, подивився на доньку з виразом, якого він не дозволяв собі давно.

— Кільки разів ми з татом домовлялись? Будеш діяти за нашим планом, і нічого небезпечного не робитимеш.

— Б, безпечного нічого не було…

— Нічого не було?!

Тато, мабуть, не менш розважаючи, ніж мама, виручився з розлюченого голосу.

— Чи не застосовувала здатність, щоб полетіти за Діаною? Та ще й одна!

— Т, це правда, але… я справді лише полетіла за нею. Жодного небезпечного — ніякого бою — я не робила.

— А ці напівоспалені пір’я на твоїй спині — це що? Не кажи, що це пір’я Діани Гревіс!

— Того — так. Але оце я тут ні при чому…

Клої почухала щоку рукою і пояснила все як є.

На небі вона — після довгих пошуків — врешті знайшла Діану, і та вже виглядала странно.

Наче не контролюючи власного тіла, вона сказала, що не зрозуміла слів, і те було кінцем всього.

— І потім… це було все. З тими словами тіло Діани буквально виспахнуло в полум’ї.

Луціан і Меліса на мить підозрювали — а чи не виходячи з ситуації, донька не бреше задля ввічі.

Але слова доньки виявились правдою.

Недалеко від них, точно як вона і казала, справді знайшли частину напівоспаленого тіла Діани Гревіс.