Розділ 182 — Екстра 2

Проте навіть сльозливі вигуки рідних не діставалися до Сіона — він дивився лише на неї.

— ...Клої.

Сіон стояв, ніби весь навколишній світ зник і залишилась лише вона, — потім повільно нахилився й поклав на білу руку нареченої поцілунок, схожий на печатку.

— Клянусь. Господарем моєї душі вічно будеш ти.

Від несподіваного вчинку нареченого серед гостей вирвалося дружнє «о!». Чиїсь ридання стали ще голоснішими.

— ...Гм, ну.

Але всі ці звуки не мали жодного значення для головних осіб залу — вони дивилися одне на одного.

— Якщо тобі так хочеться.

Обоє їхні відчуття були звернені лише одне до одного.

— Дозволю тобі.

Від відповіді нареченої — такої ж незворушно-безпристрасної, як і тоді, коли вона приймала пропозицію одруження, — і Клої, і Сіон не витримали й засміялися разом.

— Вітаємо з весіллям, Клої!

Під чиїмось сльозливим благословенням Клої та Сіон разом промовили клятву на вічність.

Так завершилося весілля, на якому, схоже, лише молоді були по-справжньому щасливі. Після нього Іан і Блейк з відверто скривдженим виглядом запитали, як облаштують весільні покої.

— ...Переїдете в нову резиденцію? Не в старий замок Демосів?

Але відповідь була такою, якої не очікували ні ці двоє, ні навіть подружжя Ліандерів.

— Так.

Сіон, який сказав, що оселиться не в старому замку Демосів, а в резиденції в центральній частині континенту, спокійно пояснив:

— У старому замку ще є що дослідити. До того ж, щоб наочніше засвідчити єднання Ліандерів і Демосів, краще влаштуватись у внутрішніх землях.

Сіон казав це легко, але ніхто з присутніх на весіллі не міг не здогадатися.

Він зробив такий вибір заради Клої — щоб їй не доводилось жити далеко від родини.

— Кхм. Що ж, непогано. Замок розташований на рівній відстані і від Ліандерів, і від Арусів.

Луціан, трохи пом'якшавши від такої несподіваної уваги, запитав у Сіона:

— То... коли приступаєш до обов'язків глави роду Демос?

— Відразу після вступу на посаду. Щойно повернемося з весільної подорожі.

— ...Знову? Знову подорож?

— Так.

— Значить, посада глави Демосів знову пустуватиме місяців шість.

Блейк, що слухав розмову Луціана й Сіона, ляснув Іана по плечу:

— Іане, ти все одно без роботи — іди туди главою замість нього.

— Не піду. Поїду з ними.

Від цих слів Іана, що вимовив їх скреготячи зубами, вираз обличчя Сіона, який після весілля щиро посміхався, змінився.

Весільний бенкет так і не відбувся — наречені поїхали наступного ж ранку після того, як почули ці слова.

На щастя, цього разу подорож завершилася за місяць.

Перша причина — Клої стомилася від довгих мандрів одна за одною. Друга — Сіон і так відкладав обов'язки, і час нарешті зайняти посаду глави справді настав.

Молоде подружжя Демосів благополучно влаштувалося в оновленому замку і почало нове спільне життя.

Так минуло три роки.

***

— Ти справді повинен іти?

Клої з тривогою на обличчі дивилася, як Сіон збирає меч.

За ці три роки континент пережив найрішучіші зміни за всю свою історію.

Багатовидова школа, що відкрила двері одночасно з будівництвом, знайшла правильний шлях після багатьох труднощів, і батьки, які раніше з підозрою ставились до навчального закладу, що проповідує єдність, поступово почали довіряти йому.

Різнобічно продумані й запроваджені закони теж дали плоди.

Зооморфи-травоїдні під захистом закону більше не боялися зооморфів-хижаків, а в різних куточках континенту укладалися союзи між різними видами.

Світ зооморфів був мирнішим, ніж будь-коли.

Та це зовсім не означало, що все стало ідеальним.

— Знаю. Це те, що мушу зробити я.

Навіть після спокійних слів Сіона вираз обличчя Клої не пом'якшав.

Попри стрімкі зміни на континенті, завжди знаходяться ті, хто не може прийняти плин часу.

Ті, кого Сіон збирався особисто наздогнати й заарештувати, — були найлютішими прибічниками попередників Демосів серед таких людей.

Виявилось, що ці люди — бічна гілка роду Ґревіс.

Вони вже не перебували під впливом чужого наміру.

Бо чари, які давній Сіон накинув на них, розвіялися ще тоді, коли він загинув разом із Діаною Ґревіс.

Проблема полягала в тому, що вони й при ясному розумі не могли забути колишньої слави роду Ґревіс.

— Цього разу напали на сиротинець.

Від слів Сіона Клої мимоволі поклала руку на живіт — ще зовсім рівний.

— І серед захоплених, звісно, — діти, що там були.

Обличчя Клої потемніло.

Метод, який залишки роду Ґревіс обрали, щоб повернути колишню велич, — той самий, що колись обрав рід Демосів для відродження клану.

Саме те, що свого часу сталося з Сіоном, — насильницький розвиток надздібностей за допомогою дослідів.

— Мабуть, вірять, що якщо отримають вдалого спадкоємця з потужними надздібностями — рід Ґревіс відродиться.

Сіон застібав останній ґудзик сорочки й холодно пробурмотів:

— Навіть якби й народився такий спадкоємець — першим ділом він зруйнував би ту лабораторію, як колись я.

Клої дивилася на потемнілі очі Сіона й зрозуміла.

Зупинити його неможливо.

Він іде рятувати тих, хто, можливо, переживає зараз те саме, що пережив він сам у дитинстві.

Але...

Клої пригадала тривожний сон, що приснився їй минулої ночі, — і з рішучим виглядом зібралась із духом.

— Сіоне, тоді я теж...

— Куди «теж». Останнім часом стомлюєшся від найменшого руху.

Але її спроба, варто було лише розпочати, одразу ж була зупинена.

— Не хвилюйся. Скоро повернуся. Цього разу, здається, зможемо знищити їх під корінь.

Сіон заговорив знову лагідно — так, ніби щойно і не дивився холодним поглядом.

— Скоро повернусь. А тоді підемо на пікнік разом. До того озера, про яке ти говорила.

Від цього теплого голосу Клої на мить завмерла — і повільно кивнула.

— ...Добре.

Незручно на душі, але він правий. Іти за ним не можна.

В інший час — може. Але тільки не зараз, коли я щойно дізналась про свій стан.

Все буде добре.

Клої намагалася заглушити тривожне передчуття й мислити тверезо.

На всьому континенті зараз немає того, хто міг би побити Сіона. Хай навіть залишки роду набросяться разом — Сіон повернеться цілим.

Пригадавши, як виглядав Сіон під час недавнього спаринґу, Клої вже спокійніше сказала:

— Зате повертайся швидко. Коли повернешся — є подарунок.

— Подарунок?

— Так.

— Не можна зараз?

— Не можна. Повернешся — тоді.

Від рішучої відповіді Клої вираз Сіона змінився.

— ...Може, я все-таки не піду?

Він, наче передумавши в мить, притулився ближче й прошепотів:

— До завтра можна відкласти...

— Що кажеш. Лицарі внизу чекають. Ти й сам все підготував.

Але тепер уже Клої говорила протилежне й зупиняла його.

— Іди вже. Подарунок — лише коли повернешся.

— Тоді хоча б скажи, що за подарунок.

Сіон обнімав її й питав. Клої замислилась на мить — і хитро усміхнулась у відповідь:

— Це теж секрет.

Від такої відповіді очі Сіона звузилися.

— Що ж це за подарунок такий, що так мучить...

— Якщо так цікаво — повертайся швидше. Але якщо повернешся поранений — не дам.

— Зрозумів. Повернусь швидко й без жодної подряпини.

Сіон сказав це й поцілував Клої в різні місця на обличчі. Легкий дощ поцілунків вже мав перерости в справжній поцілунок — аж ось:

— Ай, та іди вже насправді!

Клої відштовхнула його й вигнала.

— ...Не хвилюйся.

Сіон ще довго не відривався — і врешті, отримавши ляпаса по спині, вийшов із кімнати, кинувши наостанок:

— Піду заберу той таємний подарунок — і скоро повернусь.

— ...Так.

Він, схоже, хотів заспокоїти її — і весь час казав одне й те саме. Клої відповіла йому з маленькою посмішкою:

— Бережи себе. Чекатиму.

Але за тиждень Клої пошкодувала, що відпустила його, відмахнувшись від поганого передчуття.

— Що сталося?

Тому що Сіон повернувся — без свідомості.

І на його голові...

— Що з ним трапилося, що він так поранений?!

...були намотані білі, як сніг, пов'язки.

— Т-та справа в тому, що...

Від схлипуючого гримання Клої лицар, що разом із Сіоном виконував завдання, витирав піт і пояснював, що саме тоді сталося.