Розділ 183 — Екстра 3

***

Місце, де ховалися залишки роду Ґревіс, — відлюдна печера біля узбережжя.

Незрозуміло, як вони взагалі знайшли таке місце, — але в глибині печери, у схованці, що нагадувала бомбосховище, вони обладнали таємну лабораторію й продовжували свої досліди.

— З-зупиніть! Не дайте їм увійти... Аааа!

Проте попри всі неякісні маґічні пристрої, якими вони зміцнили вхід, — перед мечем Сіона вони падали один за одним, мов опудала.

— Аа! Чому не діє, чому...

Перша причина — на руці Сіона був захисний маґічний пристрій, виготовлений особисто Клої.

— Колись обов'язково поверну собі славу... Гх!

Друга причина — той, кому вони протистояли, був не хто інший, як Сіон Демос.

— Балакучі.

Знищивши цілий загін за лічені миті, Сіон без зайвих рухів струсив кров із меча.

З дитинства він вчився мечному бою Арусів, але в основі його техніки лежало не вовче, а зміїне мистецтво.

Мечний бій Демосів — той, що б'є в горло ворога, вбиваючи на місці, без жодного зайвого руху.

Байдуже прибравши тіла, Сіон раптом із подивом озирнувся.

— Що стоїте? Рухайтесь.

— А, так! П-перепрошую.

Від цього наказу лицарі, що стояли заціпенілі від приголомшливої майстерності, нарешті схаменулись і поспішили вперед.

Сіон пройшов повз лицарів, що збирали докази, і повільно перетнув сховище, яке перетворювалось на місце розгрому.

Воно разюче нагадувало лабораторію, яку він бачив у дитинстві.

Певно, хтось із внутрішнього кола лабораторії вижив і перейшов на бік залишків Ґревісів, — подумав Сіон і зупинився перед спорудою в найглибшій частині схованки.

Зрозуміло, що там були — клітки, де тримали тих, хто мав стати піддослідними.

Зібрані разом ті, кого легко викрасти, чия смерть нікого не схвилює.

Старі люди, слабкі жінки, безпритульні діти...

Сіон повільно обвів поглядом тих, хто був у клітках, — і без вагань простягнув руку.

Хрусь — замок безсило зім'явся в його долоні.

— Виходьте до лицаря в чорних латах біля виходу.

Відчинивши проіржавілі залізні двері, він сказав тим, хто був у клітках:

— Він відведе вас до пункту допомоги.

Від цих слів хтось невпевнено підвівся й низько поклонився:

— С-спасибі вам...

Сіон не відповів і лише трохи відступив убік.

Слідом за старим, що встав першим, кволі постаті в обірваному одязі поспіхом вийшли.

Але лишилась одна — дитина, що сиділа в кутку, немов порошина.

На зап'ястях дитини були надіті маґічні кайдани — холодні й важкі на вигляд.

Хай інші й ні — але Сіон знав відчуття цих крижаних пут.

І жах, і страх, і безсилля, що вони несуть.

— ...Можна виходити.

Після короткої мовчанки Сіон подав голос ще раз.

— Поганих людей більше немає. Виходь.

Проте дитина лише у страху притиснула сідниці до стіни й стиснулась ще дужче.

Порожній погляд — такий, що й лицарям-рятівникам не вірив.

Сіон тихо зітхнув — і нагнувшись, сам увійшов до клітки.

— Тепер усе добре...

Він наблизився й простяг руку до дитини.

— Це не я!

Дитина обхопила руками голову — лише кістки — і затряслась.

— Б-буду слухатись. Будь ласка...

— ...

— Будь ласка... не забирайте мене.

Почувши голос, що зривався від тремтіння, Сіон зрозумів.

Дитина бачила те, чого не слід було бачити.

Те, що бачити не можна було.

— ...

Сіон похмурим поглядом подивився на дитину, потім перевів очі на дослідників, що лежали купою зовні.

На всіх їхніх руках були чорні рукавиці.

Чорні шкіряні рукавиці — схожої фактури, що й на його руці.

Побачивши це, Сіон без вагань зняв чорну рукавицю із захисним маґічним каменем.

— Все добре.

І, намагаючись наслідувати манеру Клої, заговорив якомога лагідніше:

— Досліди скінчились. Тепер нікого, хто міг би тебе скривдити, немає.

Від цього голосу обличчя дитини, вмуроване в підлогу, повільно підвелось.

Сповнений жаху погляд упав на голу руку Сіона.

— Все добре, тепер усе кінч...

Він промовляв це і клав руку на худеньке плечо дитини, що вже переставала тремтіти.

Спалах — і в клітці вибухнуло сліпуче світло.

***

— І... на цьому все.

Лицар понурим голосом продовжував доповідь.

Коли засліплююче світло згасло, лицарі побачили перед собою Сіона — він лежав на підлозі, притиснувши дитину до себе.

На щастя, зовнішніх ушкоджень виявлено не було. Дитина теж була цілою.

— Але з якоїсь причини глава досі не приходить до тями...

Клої, що дивилася на пригніченого лицаря, тихо запитала:

— Маґічний камінь, що був на дитині, — перевірили?

— Зараз досліджують. Про всяк випадок і дитину теж перевіряють.

— Коли будуть результати?

— Найпізніше — до кінця цього тижня. Ах, але є одна особливість.

— Яка?

— Схоже, той маґічний камінь спрацював лише на главу. Мабуть... через досліди, яких він зазнав у минулому, виник особливий побічний ефект...

Лицар обережно підбирав слова. Обличчя Клої потемніло ще більше.

Знову те минуле.

Знову рани того часу вдарили по Сіону.

Клої охопило бажання знову вбити тих, хто вже й так мертвий.

— Леді Клої! Глава прийшов до тями!

Саме тоді пролунав схвильований голос Кессі.

***

— Сіоне!

Клої стрімко влетіла до спальні й швидко оглянула його обличчя.

Сіон сидів на ліжку, притиснувши руку до голови. Обличчя — блідіше нікуди.

Клої з тривогою обережно підійшла ближче й тремтячим голосом спитала:

— Ти в порядку? Свідомість... повернулась?

Від цих слів Сіон, що досі тримав очі заплющеними, нарешті відкрив їх і подивився на неї.

...Гм?

Але щойно їхні погляди зустрілися, Клої інстинктивно відчула: щось не так. Щось пішло не туди.

Тому що Сіон ніколи...

— Ти хто?

...не дивився на неї таким холодним поглядом.

— Хто ти така, що так безцеремонно кличеш моє ім'я?

Від ворожого, абсолютно чужого погляду — погляду людини, що бачить незнайомця, — руки Клої, що молитовно тримали одна одну, повільно опустились.

Але він — її чоловік — і далі дивився на неї насторожено й холодно.

***

— Схоже, у нього амнезія.

— А-амнезія?

Почувши пояснення лікаря, родичі Клої, що зібралися, почувши про стан Сіона, — всі до одного скривились від жаху.

— Так.

На відміну від них лікар зберігав спокій і почав пояснювати.

За результатами дослідження, маґічний пристрій на зап'ястях дитини виявився приладом, що завдає удару по голові й підсилює потенціал надздібностей.

На інших він не вплинув, але на Сіоні, що в минулому пройшов через схожі досліди, спричинив особливий побічний ефект.

У підсумку Сіон зараз перебував у стані повної амнезії — без жодних спогадів після семи років.

— Хоча прошу не сприймати це так, ніби він перетворився на дитину. Самоусвідомлення того часу в нього зберіглося, але базові знання та побутові звички залишились.

— Ч-чому саме спогади після семи років зникли?

— Це... ми поки що також не з'ясували.

На квапливе запитання Клої лікар відповів із складним виразом обличчя:

— Але, якщо висловити обережне припущення, — мабуть, у сім років або близько того стались події, що кардинально змінили все його подальше життя. І тому всі спогади після того моменту зникли.

Якщо сім років — це якраз перед тим, як ми зустрілися.

Пригадавши маленького Сіона — такого їжакуватого й колючого, — Клої ще більше насупилась.