Розділ 186 — Екстра 6

Сіон спокійним поглядом дивився, як Клої розпростирає тіло, що досі лежало згорнувшись, — наче їй стало зручніше.

Мабуть, через те що очі в неї заплющені. Серце вже не завмирало від напруги, як раніше.

Замість напруги ним оволоділо занепокоєння.

Він ходив по лимонад хвилин десять — не більше.

Він так квапився, що навіть не міг доручити це служниці — сам побіг до кухні, а отже, насправді й десяти хвилин не минуло.

Невже вона так стомилась, що не змогла почекати і цього короткого часу?

Ні ковдри, якими він її вкрив, ні підкладеного під шию піджака-подушки — Клої Демос не відчула нічого, так міцно спала.

Хіба всі жінки так швидко засинають?

Ні, здається, ні. Принаймні в зміїному роду такого не було...

Мить тому він скреготав зубами, підозрюючи навіювання, — а тепер у голові була лише тривога. Сіон уважно вдивлявся в обличчя Клої, коли здалеку почулось:

— Сіоне!

Звідкись долинув голос чоловіка, який, хоч скільки думай, виглядав ведмедем-зооморфом, хоча й удавав із себе вовка.

— Сіоне, де ти, покидьку! Поверни гроші!

І він був не один.

— Сіоне, давай вже і землю! Хочу замок збудувати!

Разом із ним з'явився Іан Ліандер — той самий, чия дружба з Блейком Арусом залишалась для Сіона цілковитою загадкою.

Оті несамовиті ведмідь і кіт...

Сіон витріщився в бік, звідки лунали голоси, і подумки обсипав їх усіма лайками, які тільки знав.

Він взагалі не розумів, як псовий хижак і котячий хижак можуть бути такими приятелями. Їхні роди — зовсім різні види.

Те, що він сам — змія, одружена з котячим хижаком, — вилетіло з голови геть, і Сіон роздратовано дивився на шум за чагарниками.

Відтоді як він втратив пам'ять, вони незмінно набридали йому — і він незмінно їх терпіти не міг. Але цього разу причина була інша.

А як прокинеться від цього галасу...

Сіон стривожено глянув на обличчя Клої, що лежала поряд.

— Сіоне, гроші! Гроші давай!

Але навіть серед цього гармидеру Клої просто солодко спала.

— І землю! Землю теж давай!

Здалеку далі долинав нестямний лемент заважал.

Вітер потрібної температури повівав і гойдав волосся міцно сплячої Клої.

Спокійний, мирний день, де нічого не трапляється.

Але лише один — сам Сіон — провів той вдень, стиснувшись від хвилювання.

***

Так минув місяць.

Всупереч гучним запевненням лікаря, що пам'ять повернеться швидко, стан Сіона не покращувався.

— Хм, тоді може спробувати терапію потрясінням? Спробувати пригадати спогади, пов'язані з якоюсь подією приблизно у семирічному віці...

Лікуючий лікар розгублено запропонував таке, — але, хоч скільки він копирсався у пам'яті, жодної конкретної події не виходило виокремити.

Приблизно у сім років. У той час Сіону завжди було боляче. Що боліло більше, що менше — не можна було визначити.

Почувши це, Клої скривилась так, ніби їй самій боляче... але що не можна змінити — того не змінити.

Зрештою Сіон так і не згадав, ким була Клої, — аж поки місяць не зайшов і не народився знову.

Іан тимчасово виконував обов'язки голови роду, але деякі важливі питання вимагали особистого підпису Сіона як голови.

Серед них — справа про ліквідацію бічної гілки Ґревісів, через яку він і втратив пам'ять.

Два тижні тому він дізнався, що предок роду Демос був живий, що голова Ґревісів, який здавався таким доброчесним, насправді був його посіпакою — і що тепер і сам предок, і весь рід Ґревісів знищені.

Тепер Сіон сприйняв ці факти як звичні відомості й просто працював далі.

— ...Отже, дослідник, що раніше працював у лабораторії Демос, ховався в підземеллі того бункера.

Однак звістка про те, що внутрішні сили колишньої лабораторії вижили й прибилися до бічної гілки Ґревісів, продовжуючи проводити досліди, — вдарила навіть по ньому.

— Так. Кажуть, ті, хто прийшов повторно оглянути докази, знайшли підземні сходи і схопили його.

Помічник із товстелезною стопкою паперів серйозно продовжував доповідь.

Лицарі, що місяцями вели спостереження перед входом до печери в очікуванні можливих уцілілих, — завдяки їм дослідник кілька тижнів майже не їв і був на межі голодної смерті.

Завдяки цьому без особливих тортур вдалося отримати відомості про різні досліди та магічні артефакти.

— До речі, серед них були й відомості про магічний камінь, що довів голову роду до амнезії.

— Що саме?

— Ну... виявляється, магічний камінь, що його надягали на руки постраждалим дітям, — це не просто інструмент для стимуляції мозку. Він призначався для посилення нещастя й підвищення ймовірності пробудження іздібностей. Для цього було обрано метод повного видалення щасливих спогадів...

Помічник, що досі говорив чітко й виразно, рідкісним для себе чином знизив голос наприкінці речення й обережно поглянув на Сіона.

— Тому нинішній стан голови роду — це, вірогідно, не просто амнезія. За отриманими відомостями, щасливі спогади просто зникли.

— ...Так?

Але обличчя Сіона майже не змінилось порівняно з тим, яким було до цієї доповіді.

— Тоді які ще є відомості? Давай звіт.

Він дізнався причину свого стану — і все одно залишався з таким самим діловим виглядом, переглядаючи папери.

— Усі постраждалі, що зазначені тут, влаштовані до притулків?

— А, так. Після курсу соціальної адаптації їм підберуть відповідну роботу. Постраждалі діти поміщені не до притулків для бідних, а до сиріток.

— До якого сирітського будинку?

— Частина — до державних закладів на території Демос, частина — до державних закладів на території Ліандерів.

На це Сіон помовчав трохи, а потім повільно сказав:

— Переведи з державних до приватних, якими я сам керую. Дітям там буде краще.

Помічник, що на мить розгубився, обережно відповів:

— Приватні заклади значно поступаються державним. До того ж навіть приватні фінансуються з державної казни.

— ...Що?

— Ось, перегляньте цей матеріал — так буде зрозуміліше. Це відомості про заклади, куди поміщені постраждалі діти.

Сіон від першого до останнього рядка уважно прочитав усе, що передав помічник.

— ...Справді.

Після немалого часу він змушений був визнати:

— Гідні заклади.

Державні дитячі заклади всі до одного функціонували належним чином.

Жодного жорстокого поводження, жодних розкрадань, жодного хабарництва.

Сіон уважно переглядав ретельно й скрупульозно складені матеріали перевірок дитячих закладів — і задержав погляд на печатці, що повторювалась у кожному кінцевому розділі.

— Навчальні заклади — це та сфера, за якою леді Клої особисто стежить і яку перевіряє. Хто ж насмілиться обманути дружину голови роду Демос!

Помічник, що помітив, як Сіон дивиться на підпис у кінцевій графі затвердження, сказав трохи схвильованим голосом:

— За безпеку постраждалих дітей, що потрапили до сиріток, можна не перейматись. Вони виростуть у безпеці й стануть повноцінними дорослими.

У безпеці, повноцінними дорослими...

Сіон непомітно повторив ці слова, ніби пережовуючи їх. Помічник, що цього не помітив, раптом пригадав щось іще й відкрив рота:

— А, є ще одна дитина, яку поки не влаштували...

— Хто?

— Дитина, що разом із головою роду втратила свідомість і досі перебуває під слідством у справі магічного каменю. На всяк випадок утримуємо її під захистом у замку.

На ці слова Сіон без вагань склав папери й підвівся.

— Ходімо.

— Прошу?

— Ти ж казав — у замку. Тож іди, покажи.

Сіон широко крокував уперед і байдуже додав:

— Може, як побачу ту дитину — знайдуться мої щасливі спогади, що вважались втраченими.