Розділ 19

— Ааааа!

Щойно Клої налякано закрила очі передніми лапками, як відчула: щось прохолодне — шух! — обгорнуло її з усіх боків.

— Тихіше, ти ж налякала зайченя.

Розплющивши очі, вона побачила чорну змію, яка щільно обвилась навколо неї.

— Якщо твої безглузді помахи крилами зметуть її кудись — ти будеш відповідати?

Вона… вона захистила мене…

Клої дивилась на змію, немов та була її рятівницею.

— Такий живий клубочок хутра ніде більше не купиш, розумієш?

Щоправда, вдячний погляд майже відразу перетворився на сердитий.

— Вибач, Клої. Я так зраділа зустрічі, що не втрималась.

Орлиця вибачилась з виглядом, у якому не було ані краплі щирості, стряхнула пір'я і одразу перейшла до іншої теми:

— До речі, у всіх вже проявились здібності? Ну що? Що саме у вас проявилось?

— Орлице, починай ти.

— Хм……… Я маю очі, що бачать слабке місце будь-кого — навіть найсильнішого.

Орлиця вихвалялась, а вузькі очі чорної змії скептично звузились.

— Чим тут хвалитись. Я маю неймовірну здібність — позбавляти сили будь-кого, навіть найсильнішого.

— Ого, круто! А я маю здатність до відновлення, завдяки якій ніхто — навіть найсильніший — не може мене поранити!

Обмінявшись здібностями, орлиця, змія і вовк тепер дивились на зайця.

— А ти що отримала, Клої?

— Саме так. Нечесно, що тільки ти мовчиш. Що у тебе?

— Я, я………………

Клої, стиснута в кільцях змії, немов клубочок вовни, підібрала передні лапки і відповіла:

— Я отримала здібність змушувати будь-кого — навіть найсильнішого — жаліти мене.

— ………………Бідолашна.

Вовк опустив вуса і ліг, вткнувши морду в землю.

— Це справді……………… е……… мило, дуже мило! Так, справді дуже мило!

— Мабуть, я піду.

Орлиця, щойно почувши слова зайця, змахнула крилом — ніби всі справи зроблено — і прямо злетіла в небо.

— Пфф.

Від хмари пилу, яку підняла орлиця, Клої квапливо почала чиститись.

— Гей. Клубочок.

Змія, яка притиснула хвостом голову Клої, щоб та бува не злетіла, дивилась на неї з якимось дивним, неспокійним виразом.

— Ти часом зараз на мені… свою здібність не використовуєш?

Ой!

***

Прокинувшись від сну, Клої гавкала ротом, мов виловлена рибина, і вкрилась холодним потом.

Що, що це таке було.

Поки Клої стояла бліда й не могла навіть скрикнути, пролунав голос:

— Клої.

Міцні, надійні руки підняли тремтячу дівчинку.

— Тобі наснився кошмар?

Лише почувши голос Луціана, Клої усвідомила: вона й справді бачила жахливий сон.

Страшенно жахливий.

— Хник.

Від образи й несправедливості сльози бризнули самі собою.

Здивований Луціан швидко почав гладити Клої по спині.

— Все добре. Це лише сон.

Рука заспокоювала незграбно, але тепло. Незвичне втішання було коротким, але ніжним.

— Не хвилюйся.

Відчувши поруч дорослого, на якого можна спертись, хитрі сльози вловили момент і потекли з подвійною силою.

Разом із полегшенням прокинулось бажання покапризувати.

Клої простягнула обидві руки — так само, як колись до дядька — і обняла Луціана за шию.

— Вовк, вовк………………

— Так. Вовк.

Луціан серйозно слухав заплутану розповідь Клої про сон.

— Вовк тебе скривдив?

— Вовк і змія, і ще орлиця……………………

— Розумію. Зухвалі — приснились тобі і скривдили.

Клої похитала головою, заперечуючи слова Луціана.

Ні. Вони мене не кривдили.

Але вголос цього сказати не виходило.

Бо про те, що насправді її скривдило — про щойно усвідомлену здібність — вона точно не могла говорити.

Несправедливо, несправедливо!

Згадавши глузування звірів із сну, Клої знову відчула образу.

Бачити слабкості, нейтралізувати силу, відновлюватись — і змушувати жаліти.

Хай я й кролик, але це вже занадто нікчемна здібність!

Клої знову занудьгувала і вдарилась лобом об плече Луціана.

Згадавши сутність своєї здібності, яку сьогодні ввечері довелось таки визнати, стало ще сумніше.

Вологі сопілі відбитком лишились на лобі — неприємно, але навіть сил підняти голову не було.

…Не турбуйся, Клої.

Луціан тихо прошепотів їй, наче давав клятву:

— Обіцяю. Кошмар більше ніколи не повториться. Я не дозволю.

Від цих слів Клої відразу розплющила очі.

Вона випросталась і подивилась на Луціана.

У його зелених очах стояло те саме почуття, яке вона сьогодні вже бачила в Іана.

Ох.

Спочатку Іан, а тепер і Луціан — обидва підтвердили, що переймаються нею й не знають, що з цим робити.

І цим лише ще раз довели назву її здібності.

— К-Клої.

Клої не змогла стримати нову хвилю сліз.

— …Все добре. Якщо хочеш плакати — плач. Скільки завгодно.

Ці надто ніжні слова стали сигналом.

Клої ридала в обіймах людини, полоненої її здібністю, — так, ніби втратила весь світ.

Мені наснився кошмар, де мене жаліли — і прокинувшись, мене знову жаліють. Реальність виявилась страшнішою за сон.

***

Потому, виридавши вдосталь. Потому, як прибігли перелякані Кессі й Ізабель і, перейнявшись, відступили.

Шморг. Клої нарешті заспокоїлась, шмигнула носом і опустила погляд.

У кружці з какао, яку вона тримала в руках, плавали маршмелоу у формі сніговиків.

Мм. Клої сумно спостерігала, як сніговики поволі тануть і зникають, і знову шмигнула носом.

Схоже, сьогоднішні усвідомлення й справді були для неї великим потрясінням.

Після запашної ванни, смачної їжі та затишного ліжка — і все одно їй наснився такий сон.

— Ну, давай. Висякайся.

Поки Клої, ніяковіючи після гучного плачу, лише шмигала носом, Луціан простягнув їй м'яку хусточку й сказав:

— Якщо пити какао з соплями, ти навіть не розрізниш, що пʼєш — какао чи шмарклі.. Сякайся.

Клої подивилась на суворого, але ніжного Луціана і несміливо підставила носик до хусточки.

Шморг. Ледь чутно сякнулась — і Луціан нахмурив брови з суворим виглядом.

Клої трохи вагалась, а потім сякнулась від душі.

— Ось так молодець.

Луціан задоволено пом'як і промовив тепло:

— Добре зробила.

Він ретельно витер їй носик і м'яко сказав:

— Буду поруч, поки не заснеш, тому не хвилюйся й спи. Семирічці ще зарано спати самій.

Від цих слів Клої глянула на Луціана, а потім непомітно перевела погляд на кружку з какао.

Хлюп. Ковток какао виявився солодким, але на душі було гірко.

Так. Я ще тоді думала, що щось не так. Думала, що все вирішується надто легко.

Адже за сюжетом оригіналу ці люди мали б мене ненавидіти. Мріяти, щоб мене не було.

Ще коли вони так добре ставились до мене і перейматись — треба було здогадатись…………

Клої мимоволі майже зітхнула, але, відчувши поруч Луціана, проковтнула зітхання.

Сумно, але тепер доведеться визнати.

Луціан, Іан, Сіон.

І майже всі, кого вона зустрічала — всі вони лише підтверджували цю здібність.

У голові пролунали слова Іана з сьогоднішнього дня:

— Не розумію, чому мені тебе так жаль і чому так хочеться захистити. Я взагалі не такий сентиментальний з дітьми.

— До того як ти з'явилась тут, мені не було так тривожно й не так турбувало. Але варто побачити наживо — й відчуваю щось на кшталт кровної спорідненості, хоч і запізнілої. Чому мені так хочеться помститись тим, хто міг тебе скривдити?

Поруч спливли слова Сіона:

— Я, допомогти тобі?

Сіон — людина, яка навіть до Діани, головної героїні оригіналу, ставилась з певною холодністю.

І навіть він у день першої зустрічі сказав, що допоможе.

До того ж………

Клої з обвислими плечима — немов вішалка, яку сьогодні гойдали десятки разів — поглянула на Луціана.

Він старанно вибирав казку, яку читатиме їй на ніч.

Широкі плечі досі були мокрі від її сліз і соплів.

До того ж — ставлення Луціана Ліандера, який за будь-яких обставин мав би мріяти про мою смерть.

В оригіналі про стосунки між Клої Арус і Луціаном Ліандером не було сказано майже нічого.

Але зі змісту можна було здогадатись про достатньо.

Адже Луціан Ліандер… вбив мене і маму.

Навіть без слів «ненавидів» і «ненависть» — можна було зрозуміти.

Що він глибоко в серці ненавидів колишню дружину й дочку, якої жодного разу не бачив — це і так було очевидно.

Дивлячись, як Луціан обережно перебирає казки на полиці, Клої раптом замислилась.

Чому? Що такого сталось, що він почав так ненавидіти людину, з якою колись жив?

Одночасно в голову закралась безглузда думка.

А якби в оригіналі вони теж так зустрілись? Якби він побачив мене не тоді, коли вирішив убити, а ось так — живучи поруч?

Чи жалів би він мене тоді так само?

Чи так само б хвилювався і намагався мене захистити?

……Та яка різниця.

Клої безсило похитала головою і знову опустила погляд на какао.

Яке значення має те, чи він захотів би її захистити — це все рівно нічого б не змінило.

Бо в глибині душі він все одно ненавидів мене так, що міг убити.