Розділ 190 — Екстра 10

Поки Клої не було в пологовому залі — кілька годин підряд — Сіон стояв нерухомо, не торкаючись ні їжі, ні питва, й дивився лише на двері.

Він стояв, не зворухнувшись ані на мить, — мов кам'яна статуя, що застигла назавжди.

— Пане голово, може, все ж сядете… —

Помічник, який більше не міг дивитись на це, вже кілька разів звертався до нього, але Сіон не реагував — немов узагалі не чув, очі нерухомо прикуті до дверей.

— Не можу більше терпіти!

Саме тоді Іан, якого тремтіння охопило вже не лише ноги, а й усе тіло, підхопився й гаркнув на Сіона:

— Сіоне, давай поб'ємось! Як не думаю — аж кипить, сил немає!

На цей вибух чужої тривоги мовчазний донині Сіон повільно розкрив уста:

— Будь ласка. Бийте.

— …Що?

— Можете бити. Сильно, щоб боляче. Можете взяти зброю.

Іан розгубився від такої несподіваної відповіді — і побачив очі Сіона, в яких ніби щось зламалося.

— Якщо щось зламається і в мені — може, хоч трохи отямлюся.

— …

— Бийте. Хіба будь-який біль зрівняється з тим, що зараз переживає там Клої.

Після слів Сіона біля дверей пологового залу, що досі гомоніли, запала тиша.

— Годі…

Трохи згодом Іан грубувато опустився назад і пробурмотів:

— Не збираюся робити тобі нічого корисного.

— …А я, здається, зміг би.

На відміну від Іана, який сів із виглядом «годі», Блейк — що весь цей час хлипав носом — стиснув кулак і вже підводився, як раптом…

З-за міцно зачинених дверей пологового залу долинув гомін.

Гучний крик немовляти.

***

Те, що відбувалося після того, як Клої зайшла в пологову залу, він майже не пам'ятає.

Здавалось би — ситуацію, яку він обдумував і прораховував у голові сотні разів. А коли вона справді настала — жодного плану в голові.

Усе, що він міг зробити, — довірити дружину лікарям і стояти поруч, тремтячи руками в очікуванні.

Час тягнувся одночасно як вічність і як мить.

Коли крик немовляти повернув його до тями, він уже стояв усередині пологової зали — лікар якось провів його туди.

— Здоровий хлопчик, пане!

Слова схвильованого лікаря до нього не долинали.

Клої. Де Клої.

Сіон метався, мов людина, що тоне, — шукаючи дружину поглядом.

Неподалік, в оточенні медиків, він побачив Клої.

Щойно відшукав її — ноги самі понесли вперед, немов зачаровані.

— Клої.

Він вигукнув її ім'я — квапливо, тривожно. Бліда дружина повернулась і подивилась на нього.

— …Ти в порядку? — запитала вона тихо.

«В порядку» — ні «вітаю», ні «ти молодець» — просто «в порядку».

Сіон уже встиг ненавидіти себе за найгірший вибір слів — та вже за мить…

— Дивись, Сіоне.

Клої посміхнулась — м'яко, безоборонно — і простягла до нього загорнуте в пелюшку дитинча.

— Солодка картоплина.

— …

— Розбухла у воді, червона солодка картоплина.

Такі суто клоїні слова — і Сіон не стримався: куточки губ самі поповзли вгору. Ні він, ні вона тоді не знали, але це була його перша посмішка за дуже довгий час.

— Справді, найчарівніша картоплина на світі.

Сіон, нарешті здобувши змогу дихати, нахилився й прошепотів, дивлячись на це диво, що народилось між левом і змією:

— А якщо придивитись — носик симпатичний, схожий на твій.

— Та ні, я думала — на твій.

— Ні, ось дивись — і вії довгі, теж як у тебе…

Саме тоді, поки Сіон із Клої сперечались, на кого схоже дитя…

— Клої!

— Донечко моя, як же ти намучилась!

Родичі, що пройшли дезінфекцію, один за одним вриваються в пологову залу.

Клої — бліда, вкрита потом — широко посміхнулась їм назустріч.

Того дня, поглинуті захватом від появи нового життя, подружжя Демос ще не знало.

Що на руїнах старого замку роду Ґревіс — там, де тепер шкільний майданчик — з'явилось нове пророцтво.

Але те сяйне пророцтво про народження дракона, позбувшись того, хто міг би його витлумачити, зникло — так і не прочитане нікому.

***

Після довгих роздумів найчарівнішій картоплині на світі дали ім'я — Кайден Демос.

Червоненьке й зморщкувате немовля зростало в оточенні родинного кохання.

Та з часом довелося визнати неминуче.

Їхній син — той, про кого Сіон і Клої сперечались, на кого він більше схожий, — на жаль…

— Уха-ха-ха-хат!

…вродився вилитим Блейком Арус. Якого й думки не було.

Блейк, що після народження Кайдена зачастішав на землі Демосів ще наполегливіше, ніж раніше, підбочивши руки, гучно прогарчав:

— Хто зупинить вовка на його шляху!

— Хто зупить!

Кайден Демос — справжній п'ятирічний малюк — теж підбочив коротенькі ручки й вигукнув слідом.

— Мужньому вовку нема рівних!

— Ема рівних!

— …Кайдене.

Клої, що дивилась на ці дві постаті — велику й маленьку — з їхніми спинами до неї, тихо промовила:

— Ти не можеш стати вовком. Ти будеш або змією, або левом.

— Ні!

— Ні!

Блейк і Кайден вибухнули одночасно, обидва рівно обурені:

— Кайден — вовк, хто б що не казав! Не буває такого, щоб настільки відважний п'ятирічний хлопець виявився не вовком!

— Правильно! Мама нічого не знає! Мама — дурепа!

— Кайдене! Хоч би що — так казати про маму не по-вовчому!

— Ах, т-тоді… тоді тато — дурепа!

— Правильно, ось так і кажи!

— Синочку.

Сіон, якого в цій непередбачуваній розмові раптом зробили дурнем, ласкаво-загрозливо промовив:

— Не хочеш тістечка?

— Ех…!

Лише тут Кайден помітив, що в руці в тата — пікнікова коробка з десертом, і блискавично змінив тактику:

— П-подумавши знову — здається, тут ніяких дурепів немає! Т-тут… тут усі генії!

Від цих відчайдушних слів малюка, що розмахував ручками, на пагорбі зайнявся сміх.

Відчувши, що врятував своє тістечко, Кайден теж нарешті засяяв.

— Хочу грати в хованки!

Але дитячий розум непередбачуваний.

— Раптово?

— Угу! Усі рахуйте до ста, потім шукайте Кайдена!

Миттєво змінивши тему, малюк крутнувся й помчав геть — мов білочка.

— Такий невгамовний. Яким же звіром він прокинеться…

Слідом долинув голос Клої — ще з усмішкою.

Але вона ще не знала.

Що дитина виросте не левом і не змією — і не таким омріяним вовком — а драконом.

І що цей малюк, такий безхмарно радісний на вигляд, насправді колись — дуже давно — перемотав час заради них.

…Це точно потрібно тримати від мами в таємниці.

Вирвавшись від дорослих і сховавшись у кущах, Кайден — щойно такий жвавий, мов цуценя — почав мінятись на обличчі.

Втім… навіть якщо не приховувати — це назавжди залишиться таємницею, яку ніхто не дізнається.

Очі дитини, що стежили за татом і мамою, на мить стали глибокими — як у мудреця.

І за тими очима спалахнула пам'ять про зниклий світ — той, що вже не живе в цілості в чиїйсь голові.

— Р-рятуйте. Драконе.

Спершу він подумав, що нарешті знялось запечатання. Що прокляттєвий термін нарешті скінчився.

— С-Сіон Демос хоче мене вбити! Мало того, що вбив тата і лицарів — тепер і мене хоче!

Але це була неправда. Його не звільнили — його викликали.

— Врятуйте мене… врятуйте, Драконе.

І до того ж — нащадком тієї, кого він найбільше любив колись давно.

Дракон мовчки дивився на нащадка роду Ґревіс — у брудній весільній сукні.

А потім — і на світ, що здавався цілком зламаним.

Сильна здатність була використана — і світ на мить завмер.

Але навіть у цьому зупиненому світі було очевидно: навкруги — руїни.

Зруйнований замок. Тіла, що громадились одне на одному. І чорнявий чоловік із закривавленим мечем у руці — що дивився сюди.

Дракон інстинктивно впізнав того, хто мав блакитні очі.

Нащадок Демосів. Нащадок старого друга, якого я колись любив.

— Усе… усе через нього!

Саме тоді, поки він занурювався в думки, до вуха дракона долинув гострий жіночий голос.