Розділ 3

— Він завдав тобі жахливих ран. Меліса, мені досить того, що я бачив кров на твоєму одязі, щоб ніколи більше не хотіти його бачити.

Клої відчула, як тріщина пробігла по крихкій надії, що тільки-но зародилась.

Жахливі рани. Кров на одязі.

Судячи з тону дядька і підбору слів — щось справді сталось.

Виходить, упередження може виявитись правдою, навіть якщо в романі про це не йшлося…

Клої з сумнівом на обличчі знову почала тихенько підкрадатись до дверей.

— Ти правий, братику. Мабуть, я мислила надто наївно.

Разом із пригніченим голосом послувся звук маминих кроків у її бік.

Ой!

Відчувши небезпеку, Клої стрибком метнулась до ліжка й ковзнула під ковдру.

Клацнув замок — двері тихо відчинились.

Меліса обережно присіла в узголів'ї дитини, що спала, мов лялька.

— Як міцно спить…

Ніжно поправивши волосся доньки, Меліса тихо торкнулась губами її чола.

— Не турбуйся, моя донечко. Що б не трапилось — мама захистить свою Клої.

Слова, сповнені любові, звучали не стільки як шепіт, скільки як обіцянка, дана собі самій.

— Нашій дитині залишається лише рости собі спокійно. Цього досить.

Поправивши ковдру востаннє, Меліса тихо вийшла з кімнати.

Щойно зачинились двері, Клої розплющила очі, повні сліз.

Наша донечко. Наша дитино.

Теплі слова, яких вона ніколи не чула в минулому житті, сколихнули серце Клої.

Не плач.

Рішуче витерши сльози, Клої різко підвелась із ліжка й засвітила лампу.

Роман, у який вона вселилась, — «Упередження, упередження і упередження» — був написаний заради головних героїв і лише для них.

У середині роману рід Вовків жахливо винищується головним чоловічим персонажем.

Клої пригадала ту сцену з оригіналу — написану з безжальною жорстокістю.

Над калюжею, де плавали останки колись живих істот, стояв Сіон Демос.

Чорне волосся, з якого краплями стікала яскраво-червона кров, різко контрастувало з блідим обличчям без жодної подряпини.

Темний вигляд і неприродно блакитні очі були прекрасні — але лише це.

Жодного відчуття — наче він уже давно мертвий.

— Нудно.

На його вустах — лише невимовна порожнеча.

Пригадавши першу появу дорослого Сіона Демоса, Клої міцно стиснула губи.

Не можна допустити.

Тіла, що тоді були лише тлом, лише знаряддям для показу нищівної сили й жорстокості Сіона, — більше не були просто екстрами.

Серед загиблих були вона сама, її родина, люди, яких вона любить.

Так не буде.

Ця родина стала для неї першою справжньою родиною.

Люди, що полюбили її, — знайдені в другому житті.

Будь-що — захищу їх.

Коротке вагання завершилось твердим рішенням.

Годі нарікати на долю й сидіти склавши руки, думаючи, що кролику нічого не під силу.

Клої стиснула кулак і очі її загорілись.

Гаразд, отже, насамперед…

Вона різко обернулась і подивилась на велике дзеркало навпроти.

Мабуть, від надмірного збудження — над головою стирчали білі кролячі вуха.

По-перше… по-перше…

На відміну від запального пориву, перший пункт плану склався з легкою хиткістю в погляді:

Приховати, що прокинулась кроликом.

Клої прикрила вуха обома руками і дрібними кроками підійшла до столу.

Витягнула маленький блокнот і акуратним почерком записала список потрібних речей.

Іграшковий водяний пістолет, що купив дядько, котяча м'ята і ще…

Потрібне для того, щоб підготуватись до першої неминучої події.

* * *

— Ой, яка ж вона чарівна!

— Справді, мов маленький жайворонок. Об'їдь увесь континент — не знайдеш нікого милішого за Клої!

Хвалите мене надто голосно, прямо в мене перед носом…

Перед іменинним тортом, у сукні, прикрашеній рясними бантами, Клої ніяково посміхалась і махала рукою.

З усіх боків лунали вигуки, схожі на зойки.

— Принцесо, подивіться сюди!

— І сюди! Ось тут ваша улюблена шовкова кулька!

— …

Клої поволі відвела погляд кудись удалину.

У кутку бенкетної зали — придворні художники, що швидко водили пензлями.

Вони явно малювали її — палаючи мистецьким вогнем.