Розділ 36

Що він зробив із моєю донькою, що вона так озирається на дорослих.

Меліса передавала слова самими губами, і Луціан відповів так само — без звуку:

Тобто раніше вона так не поводилась?

Так! Клої ніколи не була дитиною, яка б ось так стежила за поглядами дорослих і підлаштовувалася під них…

Меліса вже збиралася як слід наїхати на Луціана — і саме тоді відчула, як Клої ворухнулась у її обіймах.

За мить вираз обличчя Меліси змінився.

— Справді?

Меліса відпустила дівчинку і подивилася на неї з розчуленим виглядом.

— Справді Клої дає це мамі?

Клої у відповідь кивнула.

— Боже, дякую…

Дівчинка, миттєво заспокоївшись, широко всміхнулась і простягнула Мелісі браслет.

— Це я даю мамі. Мій подарунок — то я сама й одягну!

Меліса дивилася, як маленькі пальчики намагаються будь-що застібнути браслет, — і на мить в її очах з'явилася якась складна тінь.

— О-от так…

— Клої, мама може допомогти?

— Так!

Завдяки тому, що Меліса притримала кінчик, браслет нарешті застібнувся.

Клої переконалась, що на мамин зап'ясток вдало сів браслет у формі зірок і місяця, і в долоні плеснула:

— Тепер у мами і мене однакові браслети! Я теж сьогодні в золотому!

Меліса поцілувала Клої в щічку, поки та гордо витягувала свій зап'ясток, і сказала вже м'якшим голосом — звертаючись до Луціана, який мовчки спостерігав за всім цим:

— Ти казав, що треба носити через те, що я охоронець Клої?

Луціан слухав.

— Тоді принеси такі само й для Брукса та Лінди. Вони теж нічим не гірші за охоронців Клої.

— Брукс — це той, із каштановим волоссям, перевертень-шакал?

— Так. Він повернеться впродовж тижня після того, як завершить передачу справ. Встигни до того часу.

На ці слова куток рота у незмінно байдужого Луціана чомусь криво підняв угору.

— Добре. Зроблю точно такого ж кольору, як твій. Без жодного відхилення — такого самого кольору.

У голосі відчувалося якесь дивне глузування. Брови Меліси ледь посмикнулися.

— Що ж, мені треба повертатись до справ. Ще є незавершені.

Але він розвернувся й вийшов так чемно, наче й не кривлявся щойно.

— Ольго, принеси Клої перекус. Схоже, кухар ще з учора щось готував.

— Слухаюсь.

Наказавши наостанок старшій шині, Луціан повністю вийшов із кімнати.

Клої, що щільно притислася до мами, тихо видихнула з полегшенням.

Добре, що іздатність спрацювала знову. Судячи з того, що й мама, й Луціан поступилися.

— Може, коли принесуть перекус — вийдемо їсти надворі?

Щойно Луціан вийшов, вираз маминого обличчя мінімально розслабився — Клої це помітила й мовчки на неї подивилась.

Насправді Клої дуже перепрошувала перед мамою.

Вона не планувала того, що мама тепер житиме в землях Ліандерів.

Учора вночі Клої тішилась, що спільне проживання дасть більше можливостей розвіяти непорозуміння — але…

Мамі на душі, мабуть, дуже незатишно.

Більше, ніж дядькові, якому тепер доводиться їсти наодинці.

Ще й жити на землях чоловіка, з яким усе погано скінчилося.

І, мабуть, було боляче. Через те, що я захотіла жити не лише на землях Арус, а й тут.

Мама, звичайно, чекала, що Клої повернеться.

Але Клої простягнула їй договір, де все розписано справедливо, і зрештою примусила маму залишитись тут.

— Клої, що з тобою?

І все одно мама жодного разу не сказала, що їй боляче. Не змушувала повертатися.

Просто сказала, що хвилюється за неї, і що житиме тут поруч.

Клої дивилася на маму, яка дивилася на неї лагідним поглядом, і перебирала пальцями.

Що сказати.

Вибач? Чи дякую? Чи…

— Клої, є щось, що хочеш сказати мамі? Підставлю вухо.

Сказати хотілося багато. Але сказати вголос — нічого не виходило.

Вона ж не могла розповісти мамі всього.

Не могла ж сказати їй, що є вселенцем, який пам'ятає минуле життя.

Тому Клої вирішила сказати найщиріше з того, що могла сказати:

— Мамо.

— Що?

— Люблю тебе найбільше у світі.

Від цього зізнання мамині очі широко розплющились — а потім м'яко напівзаплющились, як тонкий серп місяця.

— Справді?

— Так. Справді, найбільше у світі.

— Мама теж любить Клої найбільше у світі. Найкраще, що мама зробила за своє життя — це зустріла Клої.

Кажучи це, Меліса обійняла Клої всім тілом — міцно-міцно.

Занурена в м'який аромат, Клої прошепотіла лише в серці:

Вір мені, мамо.

Все це насправді — все заради тебе.

Але вголос Клої сказала безхмарним голосом:

— Виходить, ми одне одного любимо найбільше у світі?

І дзвінко засміялась, міцно обіймаючи маму у відповідь.

На цю сцену — мати і донька, що сміються й тримаються одна за одну — хтось дивився з дивним виразом обличчя.

А саме — Ольга, стара шиня, яка десять років тому, коли Меліса перебувала на землях левів, була її особистою шинею, а тепер стала старшою.

***

— Ну то як?

У кабінеті Луціана Ліандера всі штори було розсунуто, і денне світло заливало кімнату цілком.

Але, попри це, всередині не відчувалося ні спокою, ні затишку — лише якийсь дивний трепет.

Те, що все навколо видно як на долоні, давало таке ж відчуття, наче стоїш перед хижаком і виставляєш напоказ усі вразливі місця.

— Які стосунки між Мелісою і Клої — як тобі здалося?

Ольга намагалась не піддатися тиску двох хижаків і спокійно відповіла на запитання Луціана:

— Юна леді і Меліса-сама виглядали дуже близькими.

На ці слова Іан, що напівлежав, спершись на край стола Луціана, кинув:

— А те, що дитина нібито грає роль або що її залякують — чогось такого не було?

— Зовсім не було. Навпаки, Меліса-сама наполегливо розпитувала — чи справді нічого страшного не трапилось.

— …А яка була відповідь Клої на це?

— Вона кілька разів рішуче наголосила, що ніколи нічого подібного не було.

Луціан і Іан тихо видихнули з полегшенням.

— Надалі спостерігай уважно. Як тільки щось здасться дивним — одразу доповідай.

— Слухаюсь.

Коли черга Ольги скінчилася, настала черга помічника.

Чоловік швидко поклав доповідь на стіл і почав:

— Попередній таємний агент досі стверджує, що юна леді дійсно зазнавала знущань. Але новий агент, якого ми впровадили минулого тижня від нашого роду, стверджує зовсім інше.

— Зовсім інше — це?

— Жодних слідів знущань не виявлено. Більше того: в той період, коли юну леді було викрадено, голова роду Арус відмовлявся від їжі і сну, зосередившись на підготовці до війни, а весь замок Арус був охоплений скорботою та болем. До того ж…

Помічник, ніби й сам розгублений від почутого, опустив погляд і додав:

— Запасів маґічного каміння було помітно менше, ніж мало б бути. Агент каже, що не може зрозуміти — куди й як витрачалось те каміння, яке ми відправляли раніше. На відміну від того, що було зазначено в матеріалах справи, в підземному сховищі замість вина та маґічного каміння зберігалася добре виплавлена зброя.

Іан прочитав доповідь і насупив брови, мов зжата в грудку папір.

— Тоді виходить… Те, що казала Меліса про відсутність знущань, — усе правда?

На запитання Іана Луціан мовчав, занурений у глибокі думки.

— Брате, що думаєш?

Розумом він уже розумів.

Усі обставини, що накопичились досі, вказували на те, що рід Арус не знущався з дитини.

Але…

Але пояснити це простою помилкою або сфабрикованим донесенням він не міг — щось не сходилось.

Луціан пригадав реакції Клої в минулому, і його погляд поглибшав.

Зараз — може, й ні, але вперше зустрівши її, Клої легко лякалася незнайомих дорослих.

Ще вчора вона стиснула плечі від гучного звуку, коли лицарі сварилися.

І найголовніше.

— …Якщо вона не зазнавала знущань — мені важко пояснити кошмари, які снилися Клої.

— Кошмари?

— Так.

Луціан важко видавив із себе те, що бачив.

Пізньої ночі — як дівчинка раптово починала смикатися й прокидалась, благаючи вибачення.

Зі сльозами на обличчі — як у нападі прокидалась, благаючи не бити.

— Це були однозначно кошмари дитини, яка зазнавала знущань.

Луціан довго вагався — і нарешті знайшов слова:

— Схоже, той, хто бив її в тому сні, був хтось із родини.

— …Тому ти щоночі ходив до Клої?

— Щоб, коли прокинеться, не було нікого поруч — це було б надто сумно.

Луціан швидко заховав вираз обличчя, ніби відштовхуючи болісний спогад, і продовжив:

— Те, що маґічне каміння хтось прикрисив по дорозі, — це, здається, вже точно. Але щодо знущань — поки не з'являться нові дані, відкладемо…

Але Луціан не встиг закінчити речення.

Бум-бум — у двері кабінету хтось постукав.