Розділ 38

— Мамо.

Саме тоді, коли Меліса вже збиралась нарешті сказати, що погоджується заради роду.

На стиснутий кулак Меліси лягла маленька рука Клої.

— Все гаразд!

Клої обернулась — і Меліса побачила її зелені очі, що сяяли сьогодні якось особливо яскраво.

— Якщо не хочеш — не треба. Я сама скажу!

Рішуче заявивши це мамі, Клої повернулась до Луціана і з тим самим твердим тоном промовила:

— Не хвилюйтесь, я добре все поясню!

— Що саме пояснити, Клої?

— Що ви з мамою не в ладах — от що! Щоб нікого не чіпали й не турбували!

Клої стиснула обидва кулачки й рішуче вигукнула з середини:

— Вийшло так, що через мене ви мусите жити разом, а тепер ще й на засіданні ради говорити неправду! Я сама все залагоджу. Скажу всім, щоб не плутали, що стосунки між вами досі погані!

Від слів Клої Луціан і Меліса вперше з моменту, як зайшли до оранжереї, глянули одне на одного.

Обоє були розгублені — і в очах читалось: от халепа.

Дівчинка, яка перехопила лише уривки розмови й нічого не знала, явно все зрозуміла хибно.

Вирішила, що через неї мама й тато змушені жити разом, а тепер ще й іти брехати на раду.

Меліса відчула, як мороз пробіг по шкірі, і заметушилась:

— Кл-клої, слухай…

— Брехати — це погано, правда ж? Тому я сама все поясню. Розкажу і про те, наскільки ви не ладнаєте, і за якою угодою живете разом! Мамі зовсім не обов'язково брехати через мене!

— Та ні! Ні-ні-ні! Ми з татом дуже добре ладнаємо!

Від думки, що Клої може прийти на засідання і бовкнути щось, від чого повіє правдою, Меліса злякалась не на жарт.

Найменшої підозри вистачить, щоб одразу пішли перевіряти.

Пригадавши, яка шалена вигода й які шалені втрати залежать від цієї брехні, Меліса непомітно пересунулась ближче до Луціана.

Туп. Від квапливого руху кінчики пальців Меліси торкнулись руки Луціана, що лежала на підлозі.

Першим поривом було здригнутись і відсмикнути руку.

Думай про землі, Мелісо.

Але Меліса згадала про відповідальність перед родом — і вперто утримала посмішку на губах.

— Ми справді возз'єдналися, Клої.

— …Справді?

— Так.

Щоб заткнути рота дитині — вилитій у неї, і так само нездатній грати комедію, — єдиним виходом було обдурити її насправді.

Якщо там зробить якийсь ляп — буде справжня біда.

Нехай краще дитина щиро вірить, що вони возз'єдналися.

— Д-дійсно так.

Меліса думала про брата, що зітхав на троні, і через силу продовжувала брехню:

— Коли давно не бачишся з другом — спершу теж буває ніяково. Ось і все.

— …Так і є, Клої.

Луціан — ніби підтримуючи її задум — повільно поворухнув рукою.

Велика суха рука лягла поверх руки Меліси, і пальці переплелись між собою.

Від цього відчуття, яке вдарило надто гостро, Меліса мимоволі прикусила щоку зсередини.

— Ми з Мелісою справді возз'єдналися.

Клої з округленими очима в упор дивилась на переплетені руки мами й тата.

Намагаючись зрозуміти — правда це чи ні. Луціан підняв зчеплені руки й легенько похитав:

— Просто нам поки що ще трохи незвично одне з одним.

Довгий час Клої мовчала й не зводила погляду зі з'єднаних рук.

Здавалось, вона над чимось глибоко міркує — підперла підборіддя кулачком і знову й знову хилила голову вбік.

Поки дівчинка так думала —

Луціан і Меліса, прикуті одне до одного і змушені сидіти так, пітніли за спиною безперервно.

Час тягнувся нескінченно — аж закралась дивна думка: а раптом дитина навмисне затягує, вдаючи, що роздумує?

Рука пекла, мов у вогні. Меліса вже не могла терпіти й украдкою спробувала відсмикнути руку —

— Оце так!

Клої радісно плеснула в долоні й широко всміхнулась.

— Зі мною таке теж було. Колись посварилась із подругою і довго соромилась підійти! Мамо, ти ж знаєш? Моя подруга, єнотиха-перевертень Імельда!

— А-ага. Усіх твоїх друзів знаю…

— Ось! Тому виходить, що ви з мамою і татом — такі самі? Е, та чого ж мовчали! Я вже й нафантазувала собі зайвого!

Клої дзвінко засміялась, потім схопилась і побігла до клумби.

— На честь примирення Клої зробить вам букет. Це ж варто відзначити!

Дівчинка замурликала під ніс і вже шарпала квіти на клумбі.

Дивлячись на її спину, Луціан і Меліса одночасно видихнули з полегшенням.

Але лише на мить.

Щойно Клої відвернулась — Меліса блискавично висмикнула руку й розімкнула пальці.

А тоді виразно витерла долоню об поділ сукні.

Але місце поруч — не відсунулась.

Невідомо ж було, коли Клої обернеться й запитає, чому вони сидять так далеко.

Чекала на щось важке — але…

Меліса дивилась на доньку, яка безтурботно вибирала квіти, і зітхнула.

Не думала, що настільки важке.

Мабуть, одинадцять років — поки дитина не стане повнолітньою — тягтимуться дуже довго, — подумала Меліса і похнюпилась, підперши підборіддя коліном.

І поки Меліса й Луціан незручно, але поруч сиділи так —

Є!

На обличчі Клої, що стояла спиною до них і нібито розглядала квіти, грала посмішка.

Сьогодні теж змусила їх потриматись за руки!

Підступна посмішка — про яку мама й тато за її спиною навіть не здогадувались.

***

Час летів швидко — і ось настав день, коли треба було їхати на засідання континентальної ради.

Клої підійшла до великого дзеркала, подивилась на себе і — тадам! — різко крутнулась.

Мереживний поділ світло-зеленої сукні змахнув, мов крила метелика.

— Ну як?

Запитала з очікуванням — хоча питати й не було потреби.

— Чудово… Моя донечка — чудово…!

Бо мама, що стояла перед нею, вже плескала в долоні так, що ось-ось розіб'є їх вщент.

— Воістину. Страшно навіть, що вона не моя донька!

І Лінда — шиня з вовчого роду, що нещодавно почала звикати до земель Ліандерів — теж.

— Сьогодні найкращий день у моєму житті шині.

— Згодна. У моїй особистій книзі рекордів запишу найбільшими буквами.

Кессі й Ізабель — поважно й незворушно — несли нісенітницю кожна у своєму стилі.

А ще й навіть:

— Як підете на засідання — тримайтесь за руки дорослих. Така мила, що хтось напевне схоче вкрасти!

Навіть Ольга, яку Клої завжди вважала трохи суворою, плескала в долоні.

Зазвичай тримаються один від одного подалі — а ось як припече, то всі разом.

Клої дивилась на цей натовп, що плескав, як зграя тюленів, потім підскочила і підбігла до Лінди:

— Лінда. Моя сумочка?

— О. Ось вона. Усе, що просили, поклала.

Клої спритно підхопила жовту сумочку з милим бантиком і знову крутнулась.

Оплески пролунали ще раз — оглушливо.

— Ну й донечка в мене, як таке може бути!

Але голосніше за всіх усе одно була мама.

Меліса схопилась за груди, ніби справді боліло серце, і стогнала:

— Мабуть, я в минулому житті врятувала світ. Бо інакше — звідки така гарна донька!

Клої дзвінко засміялась і закинула голову, дивлячись на маму знизу:

— Ні, мамо. Ти в минулому житті світ не рятувала.

— Правда? Чому?

— Тому що я гарна — бо я мамина донька!

Від слів Клої Меліса схопилась за голову, ніби від запаморочення, і захиталась.

Клої знову засміялась.

Але хоч сказала це жартома — говорила щиро.

Адже мама була настільки красива, що зрозуміло: звідти й росте.

На святах у вовчому роді мама теж одягала сукні — але такої сяючої Клої ще не бачила.

Темно-синя сукня-русалка пасувала мамі так, ніби народилась для неї і тільки для неї.

Вишукана й граційна — мов лебідь, що ковзає нічним озером.

— Ти така красива, мамо…

Клої перебирала пальцями мереживний поділ сукні й непомітно скосила очі в дзеркало.

Казали ж, що ми з мамою схожі…

Пригадавши, що дядько і шині говорили це постійно, Клої всміхнулась так широко, що посмішка ось-ось сягне вух.

Треба жити довго.

Обов'язково жити довго — і стати такою ж гарною, як мама!

— Мамо, ти найкрасивіша у світі!

Поки Клої хвалила маму — власне своє майбутнє — почулось:

— Справді.

Тихо погодилась Ольга, що стояла мовчки.

— На всьому континенті навряд чи знайдеш жінку такої краси і сили, як Меліса-сама.