Розділ 40

— Ось вона. Дитина, народжена з оракулом.

Тронна зала роду Ґревісів, де проходила континентальна рада, більше нагадувала велетенський бенкетний зал, аніж місце для засідань.

За столом, що простягався до самого горизонту, сиділи люди найрізноманітнішого вигляду.

Адже тут розмістились, у порядку старшинства, васальні роди — головні родини кожного з чотирьох розділених між собою уділів.

— Як там її звати? Клої?

— Так. Клої Арус… ні, тепер уже Клої Ліандер? Говорять, її призначили спадкоємицею роду Ліандерів — мабуть, правильніше буде казати «Ліандер»?

Серед численних гостей особливо виділялись кілька людей у пишному вбранні — вони сиділи з краю столу й тихо перешіптувались між собою.

— Гм. А на вигляд як? Звідси не дуже видно.

— Та не знаю. Не схожа, що її кривдили, як казали у чутках. Радше навпаки…

Жінка з рожевим волоссям, що прикривалась віялом, нахилила голову вбік.

— Просто… дуже мило виглядає, і все?

Правда. Я ж мила!

Клої тихенько сиділа поруч із мамою, прислухаючись до їхньої розмови, і непомітно випросталась.

Щоб краще було видно шовкову стрічку, яку вона так ретельно зав'язала сьогодні вранці.

— Ой, та що ви. Не може такого бути.

Та попри всі її зусилля, ті, що вловили її вухо, продовжували заперечувати.

— Напевне, десь щось не так…

Але жінка не встигла договорити.

Бо дівчинка, про яку йшла мова, широко розплющила очі і подивилась просто на них.

Жінка з пір'ям павича у волоссі зустрілась поглядом із щирими зеленими очима дитини — і не змогла продовжити, лише беззвучно ворушила губами.

— Ми… здається, ми сказали зайвого.

— Т-точно. Хоч що там, а вона така маленька. Маленька дитина ж могла почути…!

Клої побачила, як ті, хто щойно зустрівся з нею поглядом — поглядом, таким ніби вона нічого не розуміє, — відвернулись убік.

Від цього видовища Клої з тріумфальною посмішкою повернула голову.

Авжеж. Мої здібності. І тут спрацювали.

«Ось за що люблю свої здібності!»

Клої так захопилась, розмахуючи під столом кулачком на знак перемоги, що не помітила зовсім іншої картини за своєю спиною.

Луціан стежив за балакучими гостями ледве не вбивчим поглядом.

Клацнувши язиком, він повернувся до свого помічника й тихо щось наказав.

Меліса, почувши той наказ, теж хмикнула з виразом «не схвалюю, але погоджуюсь» — і скоса глянула на помічника, що пішов виконувати доручення.

«Мої здібності — найкращі!»

Поки Клої в цілковитому незнанні тупотіла ногами від радості, зачинені двері тронної зали відчинились і хтось увійшов.

Прийшли.

За змінилася в залі атмосфері Клої інстинктивно здогадалась: ті, хто щойно увійшов, — це і є рід Ґревіс, якого вона так давно хотіла побачити.

Погляд Клої миттєво став серйозним — наче й не було жодної пустощів.

Першим до зали ввійшов рудоволосий чоловік із чорною пов'язкою на лівому оці.

Не надто висока, але міцна статура, пов'язка, чорна тростина в одній руці й трохи кульгава хода — все це разом.

Санрайдер Ґревіс.

Клої з першого погляду впізнала голову орлиного роду й простежила за ним поглядом.

Ліве око він втратив, рятуючи дитину, а права нога стала кульгати, коли він рятував дружину — так, здається, писалось у романі.

Клої згадувала зміст оригіналу й мимоволі дивилась на нього трохи тепліше.

Його вважали людиною бездоганного характеру — він ховав причину своїх ран і лише випадково був викритий.

Казав, що просто зробив те, що зобов'язаний як голова роду й як чоловік, — і соромився нелогічних, на його думку, похвал, тому й приховував.

Слідом за Санрайдером йшла дитина.

Старша за Клої хіба що на рік. Рудоволоса й такого самого кольору очей — з виразом яскравим, як рубін. Дівчинка справляла справді незабутнє враження.

І жвавий вираз обличчя, і впевнена хода — людина, яка, здається, зроду не пасувала перед нічим, — все відповідало описові в романі.

Донька роду Ґревіс, яку в книзі описували не як відважного орла, а радше як жваве цуценя — обожнювана єдина дитина Діана Ґревіс.

Отже, ця дівчинка — і є жіноча героїня оригіналу…

Клої з трохи напруженим обличчям спостерігала за Діаною — і раптом та різко повернула голову й глянула прямо на неї.

О. На мить Клої збентежилась від несподіваного зустрічного погляду.

«Привіт?»

Діана безтурботно ворушила губами на знак привітання — і Клої відповіла тим самим.

«Привіт.»

Клої непомітно поворухнула рукою, відповівши на її вітання, — і Діана тихенько засміялась від задоволення.

Щоправда, батько попереду це помітив і зробив їй зауваження — тоді дівчинка стулила вуста й потупцяла далі, наче присоромлений пес.

Від тієї невимушеної картини Клої сама собою посміхнулась і відпустила напругу.

Авжеж. У романі теж писалось, що Діана Ґревіс — жвава й весела.

Якщо трохи змінити сюжет, ми з нею точно зможемо добре порозумітись.

Поки Клої налаштовувалась на майбутнє й зміцнювала рішучість, двері не встигли зачинитись — як до зали увійшли представники ще одного роду.

Порівняно з появою роду Ґревіс, атмосфера значно похмурнішала.

Клої повернула голову й подивилась на тих, з ким уже була знайома.

Ділан Демос із явно кепським настроєм — і Абіґейл Демос із блідим, мов у мерця, виразом обличчя.

Клої простежила за подружжям — головами зміїного роду, які крокували, не приховуючи свого роздратування, — і зупинила погляд на дитині, що йшла самою останньою.

Сіон Демос і сьогодні був бездоганний, наче виліплений зі скла.

І на тому сяючому обличчі — та сама темна, холодна аура.

Чому ж так?

Сіон крокував рівно й зібрано — мов іграшка на пружині.

Але в душі Клої, що дивилась на нього, оселилась незрозуміла їй самій тривога.

— Клої.

Клої машинально перебирала мереживо на подолі сукні — аж поки не почула своє ім'я.

— Тобі зле?

Меліса тривожно вдивлялась у доньку.

— Знову крутиться голова, як раніше? Нудить?

— Ні, все добре!

Щоб мама не хвилювалась, Клої спеціально відповіла якомога бадьоріше.

— Напевне, трохи розхвилювалась, що треба справити добре враження. Зараз уже все!

Попри це, Меліса все одно притулила тильний бік долоні до чола і щоки доньки — а потім подивилась на Луціана.

— Обличчя вже побачили — може, тепер відпустимо її погуляти?

— Добре. Невдовзі почнеться засідання, тому краще вивести її заздалегідь. Кессі, Ліндо. Відведіть Клої до саду.

— О? Я думала, буду тут увесь час засідання?

— Хіба.

Іан, якого, здавалось, цілком поглинули протоколи засідання, підвів голову й відповів:

— Дітей зазвичай представляють, щоб усі побачили, а потім відправляють гратись — ще до початку основного засідання. Тебе вже показали, тепер можеш іти. Іди без жодних турбот.

Тобто, по суті: ось моя дитина. Якщо побачите, що їй загрожує небезпека, — самі доставте до мого дому. Ось заради чого її й привели.

Справді, як у хижаків: привели показати дитину?

Клої пригадала документальні фільми, що бачила колись, — і весело кивнула.

— Так, зрозуміла! Піду, добре погуляю!

— І ще, Клої.

Клої вже майже взяла Кессі за руку й збиралась виходити, коли Іан тихо мовив щось, передаючи Мелісі якийсь позначений документ.

— Ні перед ким не треба вдавати.

— Що?

— Не потрібно брехати собі заради того, щоб справити враження. Поводитись нечемно — погано. Але погано й те, коли ти дозволяєш іншим поводитись із тобою нечемно. Запам'ятай це.

Іан поправив Клої криво зав'язану стрічку й додав:

— Не хвилюйся. Навіть без зайвих зусиль — всі й так знатимуть, що ти — гідна спадкоємиця роду Ліандерів.

Клої зрозуміла: він говорить про те, що сам сказав трохи раніше. Вона засяяла посмішкою.

— Так! Обов'язково запам'ятаю!

***

— Клої!

Куди ж тепер іти?

Вийшла, тримаючись за руку Кессі, але в незнайомому місці лише стояла й роздивлялась навколо — аж раптом почула, як хтось гукнув її ім'я.

Клої повернула голову: Діана широко посміхалась і радісно махала рукою.

— Іди сюди!

А перед нею — круглі столики, що стоять купкою, і діти з різнокольоровим волоссям довкола них.

Добре.

Тепер — у світ дітей!

Клої рішуче відпустила руку Кессі й сміливо рушила вперед.

— П-пані. Якщо що — кричіть одразу! Я зараз же прибіжу!

— Панночко, я залишаюсь тут і стежу тільки за вами! Обов'язково кричіть!

— Та досить, якщо що — я сама розберусь!

Так впевнено розгорнулась і зійшла на невисокий пагорб, де стояла альтанка.

Хоча щойно так сміливо відповіла стривоженим шиням, виявилось дещо несподіване: діти, що сиділи за столом, виглядали цілком добродушно.

За одним-єдиним винятком — Сіон Демос, що сидів із похмурим обличчям.