Розділ 41

Бідолаха. Одразу видно, що батьки наказали йому тут сидіти.

Клої скоса глянула на Сіона — у якого, схоже, не те що соціальних навичок, а й звичайного спілкування бракувало — і відвела погляд.

— Рада знайомству! Я — Діана Ґревіс. Про тебе стільки чула, так хотілось познайомитись — і от, нарешті зустрілись, так рада!

На відміну від Сіона, Діана всім своїм виглядом промовляла: я в захваті.

Здавалося, десь за спиною у неї невидимий хвіст виляє й виляє.

— Я боялась, що ти образишся, якщо я буду поводитись надто по-свійськи, — а ти прийшла, дякую!

— Та що ти. Я теж рада, що ти запросила! Я, як ти вже знаєш, — Клої Арус. Будьмо знайомі!

— Ти користуєшся прізвищем Арус… Ну і я рада. Давай дружити!

Діана, у якої, здавалось, добрий характер аж світиться з очей, весело познайомила Клої зі своїми друзями.

— Ось — Лілі Остін, перевертень-сокіл, живе на орлиній території. А тут — перевертень-сова…

Клої уважно слухала імена дітей, що явно належали до поважних родів, і насторожилась.

Із цими дітьми мені треба підтримувати добрі стосунки.

В оригіналі до того, що конфлікт між Ліандерами й Арусами перетворився на справжню війну, доклало руку й байдужство решти кланів на континенті.

За логікою, хижаки з інших уділів мали б втрутитись і погасити чвари між двома родами — з острахом, що порушиться рівновага сил.

Але решта кланів вважала і Ліандерів, і Арусів лиходіями — і навмисне стояла осторонь, сподіваючись, що обидва роди загинуть.

Нерозумно. Вони й гадки не мали, що та війна охопить полум'ям увесь континент.

Хоча й назвати байдужих хижаків просто безглуздими теж не виходило.

Адже вони були переконані у жахливому, хоч і безпідставному образі обох родів — і щиро вважали, що справедливо буде, якщо ці роди зникнуть.

Але тепер — я тут.

Клої широко посміхнулась і представилась якомога привітніше.

Та, що будь-якими засобами зруйнує безглузді упередження, і будь-якими засобами не допустить війни!

Нехай насамперед вона не дасть виникнути сварці між двома родами — та все одно, чим більше запасних важелів, тим краще.

— Будьмо знайомі!

Поки Клої посміхалась до дітей так, що вже й щоки зводило, сталося несподіване.

— О, Клої. У тебе щось на голові!

Лілі Остін, з якою Клої познайомились найперше, підхопилась зі стільця з безтурботним виразом обличчя і простягнула руку до голови Клої.

— Лілі, що ти робиш!

Але Лілі так і не змогла зняти листочок, що впав Клої на голову.

Діана злякано кинулась зупиняти Лілі.

— Не можна так раптово тягнутись до голови — Клої злякається! Клої, ти в порядку?

— Вибач, Клої. Я не подумала…

Клої подивилась на Діану, що так гостро відреагувала, і на Лілі, що ніяково вибачалась, і нахилила голову вбік.

— Чому? В орлиній землі торкатись до голови, щоб щось прибрати, — це нечемно? Зі мною все добре!

— Ні, у нас це теж не вважається нечемним…

Діана на мить завагалась і обережно запитала:

— Клої, ти справді не налякалась? Я просто подумала… якщо раптом хтось підніме руку до твоєї голови, тобі може стати страшно…

Чого б мені лякатись.

Клої дивилась на Діану з нерозумінням — і мимоволі кинула погляд убік.

На обличчі Сіона Демоса, що досі байдуже сидів зі схрещеними руками, з'явилась крива насмішка.

А.

Тільки тепер Клої пригадала слова, які Сіон колись сказав їй.

— Я все чув. Що ти нікому непотрібна. Що великий герцог Ліандерів забрав тебе до себе, бо не міг дивитись, як тебе кривдять в Арусових землях.

Так, так і було.

Коли вона запитала, від кого він це чув, — він відповів, що всі навколо тільки про це й говорять.

Клої скоса глянула на інших дітей: вони теж мовчки стежили за нею — намагаючись зрозуміти її настрій.

Схоже, всі тут чули ту безглузду чутку про те, що її кривдили.

— Вибач, якщо образила, Клої. Я просто… на всякий випадок…

Клої, слухаючи вибачення Діани, подумки схопилась за голову.

Я й не очікувала, що упередження виявляться такими сильними — але навіть не здогадувалась, що та брехня поширилась аж до малих дітей.

До того ж проблема полягала ще й у тому, що саме Діана поводилась отак.

Будь це хтось інший — Клої відповіла б одразу. Вловила б насмішку і відплатила б подвійно.

Але… це була Діана Ґревіс.

Єдина донька роду Ґревіс — Діана Ґревіс.

Хай хто інший — але Діана Ґревіс не могла мати лихого наміру в тому, що зробила.

Бо рід Ґревіс, наділений здатністю тлумачити провіщення богів, —

це орлиний рід, нездатний брехати зі злим умислом.

Те, що рід Ґревіс здобув репутацію сумління континенту і охоронця правди, мало свої підстави.

Вони від природи не могли бути нечесними.

Саме через цю особливість орлиний рід здобув довіру дракона й був обраний провісником богів.

Ходили різні версії: мовляв, орел — птах, що ближче за всіх до неба, або ж від початку вони були відзначені самим богом, — але одне незмінне:

вони справді не могли говорити неправди зі злим умислом.

А отже, хочеш чи ні — слова Діани йшли від щирого серця, а не з бажання образити. Адже говорити інакше, знаючи, що це неправда, вона б не змогла.

Хф…

Клої внутрішньо зітхнула й через силу усміхнулась якомога ширше.

— Дякую, що переймаєшся, Діано.

Та те, що Діана щира, — ще не означає, що Клої збирається мовчки зносити подібні непорозуміння.

Я якраз підготувала кое-що на такий випадок. Ось воно.

Клої подбала про те, щоб посмішка виглядала якомога безтурботніше, і потягнула куточки вуст угору.

— Та я змалечку так багато грала з дядьком у «літаки», що мене вже майже нічим не налякаєш!

— …Літаки?

— Угу! Дядько ще з дитинства зі мною грає — така весела гра. Давай якось разом пограємо! Але спочатку — ти ж казала, що в мене щось на голові?

Клої нахилила голову набік і підняла руку, намагаючись намацати той листочок.

— Лілі, він тут?

— А. Ні. Десь поруч…

Але дівчинка ніяк не могла самостійно знайти листок — адже не бачила себе зі сторони.

Рука з браслетом знову і знову торкалась не того місця, і щоразу манжета мимоволі сповзала вниз.

Браслет на зап'ясті заблищав — і прикріплений до нього магічний камінь явив себе очам дітей. Такої чистоти й витонченості огранки вони в житті не бачили.

— Ну де ж він…

Клої все ніяк не вгадувала, де листочок, — а рука з браслетом раз по раз рухалась у різні боки. Очі дітей слідкували за нею.

Точніше — за тим браслетом на зап'ясті.

Цінність магічного каменя визначалась трьома головними критеріями.

Наскільки він прозорий. Наскільки майстерно оброблений.

І яку магію до нього вправлено.

З огляду на це — магічний камінь на браслеті Клої однозначно належав до найвищого ґатунку.

Такої прозорості каменя, крізь який, здається, просвічує навіть протилежний бік, — жоден із них іще жодного разу не бачив.

А якщо ще врахувати ту вишукану огранку й дорогоцінні камені довкола…

Діти ковтнули слину.

Яку саме магію вправлено — невідомо. Але вже тільки за зовнішніми ознаками ясно: річ неймовірна.

— Ось! Ось він!

Здавалось, навмисне: Клої знову і знову промахувалась — і нарешті Діана не витримала й сама зняла листочок.

— О, справді був. Дякую, Діано!

Клої радісно усміхнулась і опустила руку.

Тільки тоді діти змогли відвести погляд від блискучого предмета і подивились на Клої — очі в них світились незамаскованою заздрістю.

— Клої, у тебе такий класний браслет!

— А? Оцей? Подарувати?

— …Що?

Від такої неймовірної пропозиції діти не повірили своїм вухам.

— Ось, на пам'ять про нашу першу зустріч — я взяла з собою.

Клої потягнулась до торбинки, вся прикрашеної бантами, й витягнула звідти цілу жменю всього підряд.

— Беріть! Я взяла, думаючи — раптом комусь захочеться. Добре, що взяла!

Це були підвіски з магічними каменями, що ясно переливались.

Звичайно, не такі, як на браслеті Клої — але достатньо приголомшливі, щоб очі повилазили.