Розділ 45

Того, чого прагнув рід Ліандерів, вдалося досягти рівно наполовину.

Тобто вимогу визнати Мелісу Арус знову Мелісою Ліандер було задоволено й обмеження знято — проте питання заручин голови роду Ліандерів залишилося невирішеним.

— Зміїне отродя до останнього чіплялося — лишень би не розривати заручин.

На зворотному шляху до Ліандерських земель Іан знесилено відкинувся на спинку сидіння й процідив ці слова.

— Мабуть, наступного тижня доведеться особисто навідатися до Демосів. Якщо вдаються до відмовок про «належні процедури» — що ж, завітаємо і вручимо папери про розірвання заручин прямо до рук.

— Так. Щойно прибудемо — скажи помічнику відправити листа.

На відміну від Іана, що ще дорогою вжбурнув папери геть від себе — дивитися не хотів, — Лусіан і на зворотному шляху не випускав документів з рук. Він промовив тихо:

— І, Меліса — до Демосів ти теж поїдеш разом з нами.

— Що?

Меліса різко насупилась і відповіла:

— Не хочу. І навіщо мені туди їхати.

— Потрібно. Тільки тоді підстава для розірвання заручин буде очевидною. Щоб довести: мета, заради якої проводилося лобіювання заручин — наш розлучення — втатила сенс, необхідно наочно продемонструвати факт возз'єднання. Особливо — враховуючи, що Демоси весь час засідання сумнівалися, чи справжнє воно.

— ...

Від слів Лусіана Меліса схрестила руки й довго зітхнула.

Прикро, але й цього разу він мав рацію. Щоб справу вирішити остаточно, їй дійсно треба було їхати.

До того ж...

Рід Ліандерів справді постарався, і чимало обмежень знято — це факт.

У пам'яті зринуло просвітлене обличчя Блейка — він розповідав, як справи на їхніх землях пішли на диво краще.

І його гордий голос, коли він хвалився новими торговельними угодами з купцями й обміном магічними каменями.

А це — теж результат зусиль Лусіана Ліандера.

Без його впливу таких вигідних умов було б не досягти.

Хоча, звичайно, і брат зробив свою частину роботи, умовляючи й узгоджуючи умови...

— Добре.

Зрештою Меліса здалася й нехотя кивнула.

— Але якщо затягнеться — поїду раніше.

— Довго не затримаємося. Поїдемо разом — і через охорону теж.

— Ні. Поїду окремо. Охорона мені не потрібна.

Поки Меліса й Лусіан сперечалися, Іан раптом відчув щось незвичне й підняв голову, щоб оглянути карету.

Невдовзі джерело дивного відчуття стало очевидним.

— ...

Це була Клоя — вона мовчки дивилася у вікно весь час від'їзду.

Брате.

Іан штовхнув Лусіана ліктем і ледь помітно кивнув уперед.

Клоя щось мовчить — що сталося?

Лусіан у відповідь теж зробив розгублений вигляд — схоже, й сам не здогадувався.

Меліса, ти знаєш, у чому справа

Я теж не знаю. Тільки щойно була в доброму настрої.

Меліса, якій він запитав беззвучно, по рухах губ, теж не мала жодного уявлення.

Дорослі перекочували очима, шукаючи відповідь, поки над головою дівчинки збиралися дощові хмари.

— Гм, Клою.

Саме тоді Клоя похнюплено опустила плечі й важко зітхнула.

Лусіан обережно покликав її на ім'я й запитав:

— З друзями весело провела час?

— Та-а-ак...

Але голос у неї був такий похмурий, що здавалося — от-от прорветься крізь підлогу карети й провалиться вниз. Зовсім не в тон словам про «весело».

Очі дорослих забігали ще жвавіше.

Може, щось трапилося з друзями? Посварилася? Або хтось сказав щось погане?

— Нумо, донечко.

Меліса вирішила не гаяти часу — підхопила дівчинку, що притулилася до вікна, й пересадила собі на коліна.

— Правда весело провела?

— Угу.

— Тоді чому в моєї доньки ці чудові маленькі брівки отак звислі — мов земляні хробаки?

Меліса лагідно провела пальцем по бровах Клої, що нескінченно поповзли вниз, і спитала:

— Хтось образив нашу Клою? Хто? Приведи до мами!

— Мамо.

Клоя тихо дала мамі зробити своє, а потім поворушила пальцями й тихо запитала:

— Слухай, а якщо...

— Угу.

— Якщо в одному з чотирьох великих родів є дитина, яку кривдять, — що тоді відбувається?

— ...Що?

— Якщо таке є — чи можна якось забрати ту дитину з того роду? Є якийсь закон, що дозволяє іншому родові взяти її під опіку?

— Що ти маєш на увазі.

Іан, що уважно спостерігав за обличчям Клої, запитав холодним голосом:

— Хтось сказав тобі, що над ним знущаються?

Від цих проникливих слів Іана Клоя здригнулася й підняла на нього погляд.

А потім одразу ж опустила голову й сховалась у мами за пазухою.

— Клою.

Але цього разу навіть мама не стала для неї притулком.

Меліса з кам'яним обличчям дивилася на потилицю доньки й питала:

— Хто? Хто це сказав?

— ..

— Ну? Клою, скажи. Тільки мамі.

— ...Не хочу доносити.

Донька вперто мовчала, тільки бурмотіла щось у коміра. Меліса стримала зойк — серце немов провалилося вниз.

— Ну й люди. Що за нісенітниці верзуть.

— Точно.

Іан теж стиснув зуби й підхопив:

— Яке сміття — лякати дитину, яку, ясно ж бачиш, зростили в самій любові, якоюсь там маячнею.

На ці слова Лусіан скоса поглянув на Іана.

— Що, брате? Що дивишся.

— Дивлюся на сміття.

— ...

Досягши максимальної ефективності одним реченням, Лусіан відвернувся й подивився на доньку, що ховала обличчя.

— Клою, не хочеш казати, хто — не кажи.

— ...

— Тоді скажи мені тільки одне. Ця людина пояснила, чому вона так думає?

Від цих несподіваних слів Клоя, яка весь час трималася опущеною головою, трохи підняла її.

Лусіан зустрівся з нею очима — Клоя виглядала з маминих обіймів — і тихо запитав:

— Вона сказала, що думає так через чутки? Що це не пов'язано з тим, як я ставлюся до тебе, або як до тебе ставиться Іан?

Клоя мовчки дивилася на Лусіана.

На Лусіана Ліандера — що вдавав спокій, але виглядав якось неспокійно.

— Можеш говорити відверто.

Насправді Клоя підняла цю тему з однією метою — знайти спосіб врятувати Сіона.

Вивідати у дорослих щось про закони захисту дітей на континенті. Зібрати підказки й скласти чіткий план порятунку.

А ще — дати їм зрозуміти, що чутки про моє жорстоке поводження поширилися, і зайвий раз підтвердити: і дві родини насправді вірили в них — та вони були лише чутками

— Якщо щось не так — виправлю.

Але такого повороту від Лусіана вона не чекала.

— Скажи, у якій саме поведінці міг убачатися натяк на жорстоке поводження?

Лусіан виглядав стурбованим — чи не він сам дав привід для такого.

Він давав зрозуміти, що готовий сприйняти навіть чужі пересуди як привід замислитися над собою.

І не тільки він.

— Так, Клою. Скажи нам.

Іан теж дивився на неї з серйозним виразом обличчя.

— У мене й брата напевно були якісь промахи. Книжки — одне, а реальне життя — інше. Тому, якщо щось здалося тобі неправильним — кажи відверто.

Клоя перевела погляд з Іана на Лусіана й назад — і глибоко видихнула, розпрямляючи спину.

— Ні. Вона сказала, що думала так через чутки.

Я збиралася маніпулювати. Плести інтриги.

— Ніхто не говорив, що судив за тим, як ви ставитесь до мене.

Але коли вони дивляться на мене такими очима й питають по-справжньому — я просто не можу не змінити рішення.

Клоя широко усміхнулась і додала

— Навпаки — мені сказали, що я явно отримую купу любові, і що це, мабуть, просто пусті чутки!

Від цих слів Лусіан зітхнув з полегшенням — і все ж усміхнувся трохи гірко.

— Це добре.

— Клою, ти...

Саме тоді, коли Клоя міркувала, як же все-таки підвести розмову до потрібної теми, Меліса, тримаючи її в обіймах, негучно кашлянула й обережно запитала:

— А про мене... і про дядька нічого не казали?

— Га?

— Ну... я от подумала — а раптом дядько дійсно занадто грубо з тобою поводиться...

Стурбованість, схоже, передалась і Мелісі — вона мимохіть засмутилась і пробурмотіла тихіше:

— Якщо це не правильне виховання, ми теж маємо виправитися...

— Ні! Мамо!

Клоя мимоволі заперечливо затрусила головою.

— Ніхто так не думав! Мені, навпаки, сказали, що я ой як оточена любов'ю!

— Правда?

— Угу!

Ну, точних таких слів Клоя, звісно, не чула — але те, що діти дивилися на неї й заздрили, поки вона гралась із дядьком, було правдою.

— Тому справді не варто хвилюватися. Ніхто так не думає.

Від того, що маленька донька сама намагалася її заспокоїти, Меліса м'яко усміхнулася й погладила Клою по голові.

— Добре, що так. Але якщо дядько знову захоче так гратися — все одно скажеш, що не можна, добре?

— Добре!

Поки Меліса й Клоя тихо балакали, Лусіан мовчки спостерігав за ними.

Тоді Іан обірвав його погляд:

— Якщо рід підозрюють у жорстокому поводженні з дитиною — інші роди не мають права прямо втручатися. За одним винятком. Виняток один — рід Демосів.

Іан говорив так, ніби навмисне намагаючись відвернути погляд брата від тієї картини.

— До Демосів застосовується особливий закон. Через давнішній злочин роду.