Розділ 51

<Розділ 51>

***

Не звертаючи жодної уваги на слова Клої, Сіон легко проігнорував її запитання — так, ніби просто не почув.

— Ти намагаєшся відімкнути замок? Чому просто не зламати?

Клої, утім, анітрохи не збентежилась від такого ставлення — стояла собі, заклавши руки за спину, і запитувала далі.

— Я в таких речах дуже гарна. Може, допомогти?

Весь цей час мовчазний Сіон різко обернувся, скривившись, мовби звук її голосу дратував вуха.

— Ти. Я ж сказав тобі іти.

— …

— Поки прошу по-доброму — іди. Якщо не хочеш по-справжньому померти.

Від слів, що крапали холодом — гіршим за мороз, — голова Клої мимоволі поникла.

— В-вибач………

Але то була не ображена покірність.

— Я просто… хотіла дізнатися, чи можу чимось допомогти……………

Просто відчула своє іного і трохи змінила тактику — і нічого більше.

— Але чи не могла б ти дати мені хоча б один шанс?

Клої перебирала пальчиками, не відводячи погляду від підлоги.

— Хто знає. Може, навіть така тупа, як я, зможе тобі стати в пригоді…

Хлюп. Явно навмисне зроблений звук шмигання носом — і довгі вії Сіона роздратовано здригнулися.

— Ти.

Він, ледь стримавши злість, знову підняв повіки — з убивчим виглядом — і заговорив:

— Ти взагалі знаєш, що це за замок?

Але навіть роздратованим тоном він старанно пояснив:

— Спеціально виготовлений, з інкрустованим маґі-каменем. Замок, що не відкриється жодною фізичною силою, — з особливою магією.

— Особливою магією?

— Так. Невже я б дурно дряпав його ножем, якби міг зламати? Ти тут нічим не допоможеш, тож не гай мого часу і йди.

Сіон відрізав — і знову безжально відвернувся, повернувшись до роботи.

Але Клої аніскільки не виглядала скривдженою — навпаки, усміхнулася.

— Сіоне Демосе, ти знаєш?

Вона підняла обидва зап'ястки, демонструючи браслети з маґі-камінням — що виблискували навіть у похмурій темряві.

— Я — донька того, хто їх виготовляє.

Бум! Розлетілися уламки замка від вибуху.

Сіон дивився на замок, що розлетівся від вибухового маґі-каменя, з ошелешеним виглядом. Клої ж переможно запитала:

— Отже, що робимо далі? Рятуємо ось цю людину?

— Так.

Наче вирвавшись нарешті із заціпеніння, Сіон великим кроком увійшов до відчиненої темниці.

Він підхопив чоловіка, що хитався — занадто виснажений, щоб ходити самостійно, — і швидко заговорив:

— Він останній. Треба доправити його до прикордонної зони.

— Прикордонної зони?

— Так. Там є покинутий острів — місце, куди не дістається вплив роду Демос. Саме туди я й відправлю його.

Клої зачастіла поруч, не відстаючи:

— Я допоможу!

На цю безпосередню відповідь Сіон трохи завагався, а потім відкрив рота:

— За те, що відімкнула замок темниці… дякую.

Від несподіваної подяки Клої завмерла на мить — і тоді Сіон додав:

— Тому тепер іди. Ти достатньо допомогла.

— Чому? Я можу ще більше.

— Краще не допомагай. Повертайся до служниць. І те, що сталося сьогодні, — нікому не кажи.

Краще не допомагай.

Клої подивилась на чоловіка з мертвими очима.

Зап'ястки, вкриті рубцями, були закуті у важкі кайдани. На шиї висів великий нашийник з маґі-каменем — теж пристрій для приборкання, судячи з вирізаного на поверхні заклинання.

Клої повільно перевела погляд на Сіона Демоса.

На маленьку дитину з відчайдушним обличчям, що прагнула будь-що врятувати когось.

— …Як транспортний засіб?

Сіон, що швидко крокував, різко повернувся до неї.

— Транспортний засіб, щоб дістатися острова в прикордонній зоні, — він підготовлений?

— …Я роздобув переносний маґі-камінь із заданими координатами.

Трохи вагаючись, Сіон відповів:

— Звісно, всередині замку Демос маґі-каменем для переміщення скористатися не можна, тому спочатку треба виїхати на підготовленій карені і вже потім активувати його.

— Тоді я буду на варті!

Клої жваво відповіла, ледь дослухавши план.

— Щоб непомітно добратися до карети, потрібен той, хто стежить за оточенням. Я буду на варті. Я в таких речах добра. Можеш довіритись мені.

— …

Сіон помовчав мить і вже наполовину відкрив рота, щоб щось сказати,

— Ходімо скоріше!

— але Клої спритно встигла раніше і кинулась бігти.

Кряхтячи, вона потягнула важкі двері виходу з підземелля.

— Я потримаю двері! Швидше проходьте!

Звісно, хоч скільки б Клої намагалась, відчинити ширше, ніж потрібно для двох осіб, не виходило.

— Швидше, швидше!

Обличчя Клої червоніло від зусиль, поки вона тримала двері й голосно підганяла.

— Швидше проходьте! Зараз зачиниться!

Побачивши це, Сіон злегка зітхнув і, схиливши голову, зробив крок — але тут же

Хі-хі. В вухах пролунав моторошний сміх.

Від раптового сміху чоловіка, що затрясся плечима, Сіон різко повернувся до нього —

— Ти кажеш, що врятуєш мене?

Чоловік, що досі безвольно висів на руках Сіона мов намокла ватяна іграшка, різко підняв голову та задер руку вгору.

І зірвав з власної шиї нашийник з маґі-каменем — якоюсь надлюдською силою, що взялась невідь-звідки.

Парк! Від чоловічої шиї здійнялась велика іскра — ніби спрацювала якась магія.

— Кхх!

— Що ти робиш?!

Сіон потягнувся до чоловіка з смертельною раною на шиї — але той перервав його:

— Якого це врятувати? Я добре знаю, навіщо ти прикидаєшся!

Сповнений безумства голос розкотився широким підземним простором.

— Що, думаєш, я не розумію, що ти хочеш купити собі прощення, відпустивши напівмертвого піддослідного щура?!

Навіть харкаючи кров'ю від наслідків насильницького розриву пристрою, чоловік тягнувся до шиї Сіона.

— Вгх!

Пристрій, що знайшов іншого господаря, сам собою охопив шию Сіона.

— І не сподівайся. Ти теж звідси не вийдеш.

Чоловік скажено засміявся, обхопив Сіона руками і почав пятитись до лабораторного циліндра з кайданами.

— Сіоне!

Клої, що досі тримала двері й бачила це лише зараз, злякано кинулась до них з криком.

— Що ти робиш! Відпусти негайно!

Клої кинулась до чоловіка, що тримав Сіона, і зчепилась з ним — намагалась розняти їх.

— Відійди!

Але попри смертельну рану на шиї сила чоловіка була жахливою.

Вгх!

Відкинута ним, Клої впала на підлогу — і знову підхопилась, мов неваляйка, і знову вчепилась у нього.

— Відпусти, відійди від Сіона!

— Відійди!

Але сила була явно не рівна.

Чоловік вдруге відкинув Клої — і з налитими кров'ю очима простував до циліндра. Клої, котра котилась підлогою вже кілька разів, рішуче підняла руку.

Якщо силою не виходить — доведеться скористатись атакуючим маґі-каменем.

Ні, не можна.

Але вибуховий маґі-камінь знову і знову гас, не встигши спрацювати.

Відстань між Сіоном і шаленим чоловіком була занадто мала.

Якщо хоч трохи не влучити — Сіон теж сильно постраждає.

Ціль весь час рухалась, і Клої гризла губу від нетерпіння — і тут раптом помітила дещо, що досі не впадало в очі.

— Вже говорили, що з тебе шедевр з неймовірним іного, а виявляється — нічого особливого!

На відміну від чоловіка, що видивлявся й тягнув Сіона з усіх сил, рухи самого Сіона були невеликими.

Так, обличчя скривилось від болю.

Так, обидві руки лежали на руках чоловіка, що тримав його.

Але… він не чинив опору.

Він не захищався активно.

Більше того — Сіон поводився спокійно, мов навіть допомагав тому тягти себе.

Мов чекав саме цього.

Мов людина, що давно змирилась з життям.

Чому?

Вона запитала себе — але насправді вже знала відповідь.

Від безнадійної покори Сіона очі Клої почервоніли.

Водночас десь усередині грудей спалахнуло і почало жаріти щось гаряче, мов вогонь.

Хто дозволить комусь тут померти.

Хто взагалі дозволить всьому іти так, як він хоче!

Сповнена рішучості Клої схопила невелике складне крісло, що стояло поряд.

І кинула його в чоловіка — що вже майже дійшов до циліндра.

— Аах!

Застигнутий зненацька, чоловік отримав крісло прямо по спині та впав набік, скрикнувши.

Від різкого руху нога Сіона вдарилась об край циліндра — і він повалився всередину.

— Сіоне!

Клої жбурнула крісло в бік поваленого чоловіка і кинулась всередину циліндра — перевіряти шию Сіона, що кашляв.

— М-маґі-пристрій…

Нашийник з маґі-каменем — що тепер підлаштувався точно під дитячу шию — тихо тліяв.

— Зачекай. Я знайду спосіб зняти…

Але метушлива Клої, що рилась у кишенях, так і не встигла навіть доторкнутись до Сіонової шиї.

— Вгх!

Ледь перестав кашляти, Сіон підняв голову — і різко відштовхнув Клої.