Розділ 52

***

Клої вилетіла з циліндра і покотилась підлогою.

— Що ти робиш, Сіоне!

Майже одночасно з її гнівним криком пролунало гудіння — і двері циліндра швидко зачинились.

Що таке.

Не встигла Клої розібратися в ситуації, як пролунав тихий сміх.

Вона повільно повернула голову — і побачила чоловіка з моторошно закривавленим обличчям, що усміхався.

Коли він устиг пересунутись — невідомо, але тепер він стояв перед великою панеллю керування, з якої Клої першою здерла тканину.

— Я ж казав. Ти мусиш відчути той самий біль, що й ми.

Шик. Зміє-зооморф, що вишкірив закривавлені гострі ікла, швидко натиснув кнопки керування.

— Ну, тепер ти побудеш на моєму місці……………

Але останньої кнопки його рука так і не торкнулась.

— Ааах!

Клої блискавично зірвалась з місця і цього разу влучно активувала вибуховий маґі-камінь.

Бум! Від гуркоту вибуху чоловіка зміло з ніг.

Але попри звук — атаку він отримав не в лоб.

— Відкрий двері.

Клої навмисно пустила заряд у бік.

Вона підійшла до нього — не метушливо, як раніше, а з іншим обличчям — і дивилась на чоловіка збоку.

Простягнула руку і різко повернула його голову так, щоб той побачив велику залізну браму — скручену вибухом у жмут.

— Я можу зробити з тобою те саме.

— …

— Тому відкривай двері. Якщо не хочеш зараз померти.

Зміє-зооморф, що дивився на Клої розірваними судинами в очах, хмикнув — і підняв лише один куток рота.

— Ти добре жила, так? Судячи з того, що не розумієш, навіщо я хочу знищити того хлопця.

— Так, я нічого не знаю. Але те, що я знаю, —

Клої штовхнула його до панелі керування й продовжила:

— Дитина, що всіма силами намагалась тебе врятувати, а ти — доросла людина — хотів її скалічити. Ось і все.

— ……

— Я не знаю нічого, крім того, що ти — невдячне сміття.

Після слів Клої чоловік на мить замовк, а тоді плечі його почали тихо здригатись.

Кхі-кхі — зі смішком, схожим на шипіння повітря, що виходить з кулі, він різко повернув голову і прошепотів помутнілим поглядом:

— Він намагався мене врятувати? Той хлопець?

— Відкривай двері. Поки я не активувала маґі-камінь.

— Ти не знаєш, що тут зробили з моїми братами? Скільки з нас загинуло жертвами?

— Говори далі. Я вже вибрала ціль.

— Мені однаково. Аби тільки помститись Сіону Демосу.

Саме коли Клої активувала маґі-камінь — щоб довести, що це не пусті погрози,

— задихаючись, піддослідний несподівано — бах! — вдарив кулаком по червоній кнопці.

— Що ти робиш!

Клої підірвала заряд у повітрі і кинулась до панелі, щоб знову схопити його за комір.

Але продовжувати погрози вона вже не могла.

— В-він помер………………?

Чоловік лежав на підлозі з піною крові на губах — і вже не реагував так, як реагує жива людина.

Рана на його шиї виглядала глибокою навіть на перший погляд.

Як він узагалі стільки протримався — не зрозуміти.

Клої дивилась на чоловіка, що, схоже, видавив з себе останні сили і помер, — аж поки тривожний звук не змусив її підняти очі на циліндр.

— С-Сіоне.

Судячи з усього, червона кнопка і була останнім способом управління.

Клої побачила Сіона — він корчився всередині, притиснувши коліна до грудей і стискаючи зуби.

— Уґх………………

Він дряпав підлогу й задихався. Вигляд у нього був жахливий.

Хлопчик, що навіть поруч із тим, хто тримав його силою, виглядав спокійно, — тепер весь вкрився холодним потом.

Клої інстинктивно зрозуміла: кнопка, яку натиснув померлий востаннє, — та, що її не можна було натискати ні в якому разі.

Вона швидко підбігла до панелі.

— Зачекай, Сіоне. Я врятую тебе. Я……………

Але серед сотень кнопок не було жодної, з якою Клої знала б, що робити.

Тому я й хотіла залишити того зооморфа живим.

Тому я навмисно й пустила заряд у бік.

Маленька рука Клої тонко затремтіла.

Рука металась у повітрі над панеллю, блукала по кнопках — і не могла натиснути жодної.

А раптом помилюсь — і Сіону стане ще гірше.

А раптом стане гірше — і він помре там, не маючи жодного шансу виїхати.

Сльози підступили до горла.

Але сидіти тут і плакати, мов дурепа, — не можна.

Нічого, в мене є багато маґі-каменів.

Рішуче відійшовши від панелі, Клої кинулась до циліндра.

Вона навела вибуховий маґі-камінь на найслабше місце циліндра і активувала.

Бум! Лунав гуркіт, і лабораторна колба тряслась.

Але — лише тряслась.

Вона лише похитала Сіона, погіршивши запаморочення. Скло не тріснуло — жодної подряпини.

Треба було не витрачати найпотужніший маґі-камінь на замок.

Клої стиснула й без того розквашені губи ще раз і підняла руку — ціляти вдруге.

Бум, ба-бум! Вибухи лунали один за одним.

Але і після них — нічого.

На нижній частині з'явилась тоненька тріщина, але сил все одно не вистачало, щоб розбити циліндр.

Ще раз. Трішки ще……

Клої невтомно підняла руку ще раз.

— Просто йди.

Сіон, що досі мовчав, поринувши в біль, ледь промовив крізь задуху.

Охриплий голос сам собою свідчив, який нестерпний біль він стримував.

— Цей циліндр — з матеріалу, що не розб'ється, хоч скільки маґі-бомб кинь. Тому не роби дурниць — іди.

— А-але тріщина є. Ще трохи — і…

— Іди, кажу!

Від відчайдушного крику Сіона рука Клої мимоволі опустилась.

— Не хочу, щоб хтось бачив мене таким. Тому — іди.

— …

— Будь ласка. Просто іди.

Очі Сіона, що так просив, були сухими.

Не плакав, не сумував — просто сухі й беземоційні.

І перед Клої промайнув Сіон — такий, яким вона бачила його щойно.

Той, хто не чинив опору насильству, хто покірно йшов назустріч смерті, мов довгоочікуваному подарунку.

— ………Ні.

Клої мовила — ніби кидаючи виклик сльозам, що текли по щоках.

— Хто взагалі сказав, що дозволить тобі померти?

Вона гаркнула — мов маленька дитина в істериці — і грубо витерла сльози рукавом:

— Чекай, не помирай. Я приведу дорослих — тільки не помирай!

Рішуче крикнувши, Клої кинулась до дверей — і зупинилась, розгублено кліпаючи.

Ручка дверей була скручена вщент.

Схоже, вибух, що вона спрямувала в чоловіка, поцілив сюди в лоб.

Клої дивилась на двері, що не піддавались жодним чином, — і швидко підняла руку.

Нічого, такі двері я точно зможу…………

Клац.

Але Клої забула.

Клац, клац-клац.

Браслети з маґі-каменями, що густо висіли на зап'ястках, — їх і справді було чимало. Але аж ніяк не нескінченно.

Клої повільно опустила руку, збагнувши, що витратила всі вибухові маґі-камені, намагаючись розбити циліндр.

Ззаду лунали придушені звуки — ніби хтось більше не міг терпіти.

Попереду стояли велетенські залізні двері — скручені так, що дитяче тіло не відімкнуло б їх ні в який спосіб.

Ні туди, ні сюди — повна безвихідь.

Крап. Сльози, що трималися до останнього, одна за одною почали падати на підлогу.

Не для цього ж я прийшла сюди.

Я хотіла допомогти Сіону. Хотіла будь-що врятувати дитину, яку, здавалось, катували — так само, як колись мене.

Душу Клої змивало, мов потоком зливи — ще мить, і вона б зовсім зламалась.

І тут у куточку її погляду — те, що раніше ковзнуло мимо і не зачепилось.

Лючок для їжі.

Маленький лючок для їжі — прорізаний родом Демос як останній виверт.

Клої тупо опустила голову і дивилась на цей отвір.

Від вибуху краї були трохи зім'яті, але сам лючок лишався розміром приблизно з кулак дорослої людини.

І це був розмір, у який могла протиснутись лише маленька травоїдна тварина — не лев і не вовк.

Кролик…

Клої, що знайшла вихід, змусила себе поглянути на те, від чого, здавалось, вже не зможе відвернутись.

Сіон заховав обличчя між колін і з усіх сил намагався не закричати.

Але Клої більше не мала наміру безпорадно дивитись на нього.

— Сіоне.

З очима, в які знову повернулось світло, Клої твердо сказала:

— Чекай. Я скоро тебе врятую.

Клої швидко витерла сльози, глибоко вдихнула і зосередилась у низу живота.

Мить — і спалах світла пронизав темне підземелля.

А коли темрява повернулась —

На місці дівчинки з хвостиком стояв маленький білий кролик — такий, що вмістився б на долоні дорослої людини.

Сіоне, я вже йду!

Кролик обернувся — ніби підбадьорюючи — і помахав передньою лапкою. Потім легко перестрибнув через лючок і зник.