Розділ 57

— Ха-ха.

У відповідь пролунав сміх, сповнений зневаги.

— Скажіть-но, леді Клої. Що саме ви можете зробити? Отим тільцем з кулачок?

— Є речі, які можна зробити саме завдяки такому розміру. Наприклад, пролізти в маленьку щілину. Або бігати так, щоб ніхто не помітив.

Ці нехитрі слова викликали у хижаків, що сиділи навпроти, зневажливий регіт.

Проте один-єдиний — голова клану Демос — не засміявся зовсім.

— Чи не так, пане голово Демос?

Клої привітно посміхнулась і подивилась просто в очі насупленому Ділану Демосу.

— Ви ж самі бачили, яку хоробру і чудову річ я зробила. Я можу довго хвалитися цим просто тут!

— Леді Клої, що за нісенітниці ви...

— Досить.

Того слугу зі зміїних земель, що намагався знущатися з Клої, заглушив сам Ділан.

— Прийму за передумову, що навіть без здібностей інших хижаків у неї може бути своя користь.

— Г-голово. Але...

— Мовчати — означає мовчати.

Дивлячись на Ділана Демоса, який огризнувся на власного підлеглого, Клої подумки зітхнула з полегшенням.

Вона прикидалася спокійною та безтурботною, але насправді її руки тремтіли.

Утім, одне слово таки здобула. І хід знову перейшов на наш бік.

Клої ховала тремтіння, заклавши руки за спину, і вже ледь кивнула головою — як раптом.

У вуха дівчинки донісся голос із минулого життя, якого в недавні щасливі часи їй майже не доводилося чути.

— Я так і знала! Духів можна обдурити, а мене — ні!

Той крик, що залишився в душі глибокою раною, пролунав немов дзвін у вухах, і Клої мимоволі здригнулась, втягнувши голову в плечі.

Сьогодні вона тремтіла так, попри те що знала: перемога буде на її боці. І річ була не лише в незвичній обстановці залу суду.

Навпаки — зал суду був їй знайомий.

Тому що насправді в попередньому житті Клої був не батько, хворий на патологічну ревнощі.

— Якщо в тебе нормальні очі — дивися: ось свідоцтво про встановлення батьківства!

У неї був батько з цілком обґрунтованими підозрами.

— І не смій плакати! Ти нічого доброго не зробила!

Інші спогади лишалися розмитими, але слова, почуті від батьків, були страшенно живими — аж до сьогодні.

Як і щойно спалахнулий у пам'яті крик матері біля дверей суду:

— Не сталося б нічого цього, якби ти поводилася правильно! Ні, іще раніше — якби твій справжній батько не втік того дня, коли я завагітніла!

Ти винна. Усе через тебе. Тебе взагалі не мало існувати...

— Клої, все гаразд?

Саме тоді, коли дівчинка, самі того не помічаючи, затамувала подих.

Ласкавий голос витягнув Клої з кошмару назад у реальність.

— Подивись на маму. Ти така бліда...

Клої заціпіло дивилася на обличчя матері, долоні якої м'яко тримали її щоки.

В золотих очах читалася тривога й ніжність.

Зовсім не схожі на очі матері з минулого — безжальні.

— Не годиться. Мама попрохає голову зборів, аби дитину відпустили.

— Ні, я в порядку.

Клої квапно поклала свою маленьку руку поверх маминої долоні й швидко заговорила:

— Я на мить поринула в уяву. Все добре. Я знаю, що все, що тут говорять, — неправда. Тому мені зовсім не боляче. Не турбуйся.

— ...Клої.

— Я просто хочу залишитися тут, з тобою і дядьком. Не хочу виходити. Залиш мене. Добре?

Бо інакше я не зможу спостерігати та стежити за тим, що відбувається.

Меліса дивилась на доньку, що благала її, приховуючи справжні думки, з розгубленим виглядом — і саме тоді.

— Тоді скористаємося артефактом.

Пролунав голос Блейка, що сповіщав про кінець суперечки.

— У нас є артефакт, здатний виявити правду. Той самий предмет, що, як кажуть, не дозволяє тому, хто бреше, вийти цілим і неушкодженим.

— Га. Але той артефакт — це річ, яку можна роздобути хіба що за кілька років пошуків...

— Так. Але ця дорогоцінна річ щасливо опинилась у наших руках. Цінна реліквія, що дісталася нам від предків.

«Артефакт». Від цього слова Меліса ненадовго глянула у бік Блейка, а потім відпустила доньку й попередила:

— Не намагайся надто нам допомагати, Клої. Дядько і мама самі з усім упораються. Якщо захочеш вийти — скажи одразу лицарям. Зрозуміла?

Проте Клої не встигла навіть відповісти на мамині слова.

Увага дівчинки цілком поглинула кришталева куля, яку вносив лицар Arus.

Цей артефакт, який, мабуть, навмисно витягли наприкінці для найбільшого ефекту, Клої теж колись чула в поясненнях.

Якщо жива розумна істота кладе руку на артефакт і говорить правду — нічого не відбувається.

А якщо ні... кажуть, відчуваєш, ніби руку занурили в сірчаний вогонь.

Клої пригадала коротке пояснення, почуте від мами цього ранку, і поглядом простежила за рухом непрозорого кристала.

Коли артефакт поклали на стіл перед кафедрою — там, де всі могли добре його бачити, — голова зборів викликав голову клану Ліандерів.

Іан перевірив автентичність і, заклавши честь роду, засвідчив, що предмет справжній. Після цього.

— Якщо тобі важко — обов'язково скажи.

Меліса ще раз попередила доньку і піднялась на кафедру.

Клої тихо дивилась на маму, що стала біля столу.

— Клянуся говорити правду, всю правду, і нічого, крім правди, без замовчувань і перебільшень.

На відміну від дещо блідого обличчя Клої, вираз обличчя Меліси був, як завжди, гордим.

— Я, Меліса Ліандер, урочисто заявляю: я народила доньку Клої Ліандер від Луціана Ліандера, і в цьому процесі не було жодної зради.

Проголосивши це, Меліса без вагань поклала руку на артефакт.

Це правда.

Клої витріщилась на маму, і сама того не помітила, як легенько стиснула кулак.

Причина, чому Клої була в цьому впевнена, була зрозуміла.

Мама — вовча зооморфка.

А вовки ніколи, за жодних обставин, не зраджують свою пару.

Коли Клої дізналася, що вона кролик-зооморф, насправді й вона на мить засумнівалась.

Може, мама й справді...

Але Клої швидко похитала головою.

Серед інших народів, схоже, ходили безглузді чутки, проте Клої, що народилася і виросла на вовчих землях, добре знала:

Вовк має лише одного партнера на все життя.

І за жодних обставин не зраджує свою пару.

Знаючи, наскільки через це вовки обережні у виборі шлюбного партнера, Клої дивилась просто в обличчя матері — без жодного коливання.

Після короткої тиші Меліса повільно відняла руку від артефакта.

Руку — чисту та непошкоджену, без жодного опіку.

— Гм... Схоже, справді нічого не було?

Бездоганний результат, який продемонструвала ціла рука, змусив людей зашептатися.

Слухаючи ці слова, Клої посміхалася найширше з усіх у залі суду.

Тільки коли напруга з плечей спала, вона зрозуміла:

Виявляється, вона таки трохи нервувала.

Вдавала з себе впевнену, мовляв, правда все одно вийде, — але насправді трохи боялась.

Дурепа. Це ж минуле життя.

Клої витирала вологі від поту руки об спідницю й корила себе за те, що дурнувато чіплялася за давні болі — як раптом.

— Якщо подумати, то по поведінці й справді не схоже.

— Авжеж. Хіба б вона наважилась на таке, маючи пророцтво?

— А якщо придивитися — дитина схожа на обох батьків...

Запізніле бурмотіння людей долинало здалеку.

Еге ж. Ну й нарешті хтось заговорив про очевидне!

Клої, ніби й не нервувала щойно, з тріумфальним виглядом обводила поглядом людей — і тут.

Її погляд, що ковзнув до виходу із залу суду, упав на слугу орлиного клану, що поспішав із розгубленим виглядом.

— Пане голово.

Той одразу підбіг до місця голови зборів і щось швидко прошепотів Санрайдеру Гревісу.

Що відбувається? Дивна тривога торкнулася потилиці — і в цю мить.

Санрайдер, ковтнувши вагання, повільно підвівся.

— Щойно з'явився свідок, який стверджує, що особисто бачив зраду Меліси Ліандер.

Звернувшись до притихлого залу, Санрайдер урочисто мовив:

— Цю особу зараз буде введено до зали.

«Свідок.» Клої подумки повторила це слово і гострим поглядом уп'ялась у двері.

Щось кружляло в голові тривожно — майже виринало, але так і не виринало.

Навіть коли сторона Arus заявила, що не може прийняти свідка з невідомою особою, — голова зборів дозволив свідку увійти.

Незабаром у коридор увійшов чоловік, закутаний у чорний балахон; він піднявся на кафедру і скинув накидку — і одразу ж.

Клої зрозуміла, чому Санрайдер відхилив заперечення сторони Aрус.

Очі, що пекли, мов вогонь, — криваво-червоні.

Це був символ клану Гревіс.