Розділ 59

Як зупинити оригінал.

Саме про це думала Клої, навіть трясучись від страху.

Як зупинити війну. Як урятувати родину.

У розгубленій голові дівчинки спливло єдине рішення.

Якщо мене не стане.

Якщо тільки мене не стане — тоді мама не загине, надриваючись заради мого порятунку...

Саме тоді, коли дитина зводила думку до найгіршого.

Тук.

До руки Клої — блідої, наче аркуш паперу — доторкнулося щось тепле.

Вона здригнулась і обернулась — і побачила збоку спокійне обличчя Луціана, який тримав її руку.

Коли він встиг підійти?

Іще мить тому він сидів з іншого боку залу.

Сидів досить далеко від роду Arus — задля неупередженості, необхідної для перевірки артефакту.

Луціан м'яко розтулив руку Клої, яка несвідомо намагалася відсмикнутися, і тихо заговорив:

— Все добре. Клої.

У гамірному залі суду цей голос — тихий, але твердий — пролунав виразно.

— Чиєю б дитиною ти не була, яке б твоє походження не виявилось.

— Ти моя донька — і це не зміниться.

Почувши це вперше, Клої не змогла збагнути його слів і лише кліпала очима.

Що це означає?

Ця людина повинна мене ненавидіти.

Повинна відчувати до мене таку огиду і жах, що захотіти забрати моє життя.

Ба більше — мене вже оголошено не його донькою.

І все одно я — його донька? Що це взагалі значить?

Та є слова, яких не потрібно тлумачити.

Тепло від руки Луціана, її тверда міцність — зупинили тремтіння Клої.

— Не турбуйся.

Голос Луціана був тихим.

— Що б не сталося — я тебе захищу.

Але серед гамору залу саме цей голос долинав до Клої найчіткіше.

— Тож не бійся так.

Це було наче захисна стіна.

Той лагідний і водночас рішучий голос відгородив Клої від галасливого світу навкруги.

— Якщо так стискатимеш руку — завтра точно болітиме. Тому...

...тримайся краще за мою руку.

Ця турбота — Клої чула її й раніше, колись. Вона відвернула голову й подивилась у підлогу.

Думки досі клубочилися в безладді.

Чому ця людина досі добра до неї — вона так і не могла зрозуміти.

Але попри все — сама не помітивши як — Клої поволі розтулила долоню, як він і казав.

На маленькій руці вже мали лишитись сліди від нігтів.

Тримати цю руку зараз не мало жодного сенсу — завтра вона однаково болітиме.

Проте замість того, щоб стиснути кулак знову, Клої міцно взяла Луціана за руку.

Велика рука так само міцно стиснулась у відповідь — і Клої зрештою не стримала, нижня губа зморщилась і зібралась горошиною.

— Нечесно.

Плюх — поруч, на порожнє сусіднє місце, хтось опустився.

— Сам пішов.

Незадоволений погляд Іана, кинутий на Луціана, ковзнув до Клої.

Дівчинка від напруги почала гикати. Іан мовчки подивився на неї, потім, поваговавши, простягнув руку.

Клої злякано смикнула плечем, злякавшись, що її вдарять — і Іан гіркувато глянув на неї, а тоді обережно поплескав по маленькій голові.

— Чого так лякатись. Ти ж дитина.

— ...

— Якщо хтось і винен — то дорослі. Чого тобі оглядатися. Навіщо взагалі.

Поки Клої із розгубленим виглядом приймала незграбне поплескування.

Луціан, що сів поруч, думав про тіло прокляткого родича Гревісів, яке йому колись довелося побачити.

Про їхні руки й ноги — зжерті й розкладені, що ось-ось мали розсипатися трухом.

Погляд Луціана, що мимоволі причепився до лівої руки свідка, загострився.

По суті, це було те саме, що гра ва-банк.

Тіло родича Гревісів виглядало занадто непошкодженим.

Якщо його підозри виявляться хибними — рід Ліандерів явно позбудеться важливих позицій.

Але...

Вагання тривало недовго.

Луціан скоса глянув на Клої, що шморгала носом, і легко прийняв рішення.

— Іане.

Луціан ледь повернувся й прошепотів щось Іану на вухо. Очі того спалахнули.

Відчувши цікавість, Клої обережно навострила вуха.

Але перш ніж вона встигла хоч що-небудь підслухати, Іан різко відвернувся і впився поглядом у чоловіка в чорному балахоні.

— Шанс один. Якщо не впевнений — піду я.

На слова Луціана Іан коротко усміхнувся і встав.

— Ти досі схильний бачити в мені десятирічного хлопчиська. Відвикай.

Погляди всіх присутніх у залі зупинились на голові клану Ліандерів, що несподівано підвівся.

Іан набрав серйозного виразу — ніби й не всміхався щойно — і відкрив рота:

— Думки та незадоволення — почув, беру до уваги. Зараз-таки тут перевіримо роботу артефакту ще раз.

Він рушив до кафедри впевненим кроком — і його кулак стиснувся, а тоді розтулився знову.

Як і казав брат — шанс один.

Навіть якщо підозри виявляться хибними — цей єдиний шанс необхідно відпрацювати до кінця.

Щоб погляди, звернені на бідну дитину, переключились на нього самого.

— Ну то що...

Піднявшись на кафедру, Іан плавним рухом дістав з кишені монокль і вдягнув.

І в відбитку з внутрішнього боку скла поглянув на чоловіка, що стояв за спиною.

Що він вигадує.

Санрайдер підозріло дивився на Іана Ліандера, що тягнув час — не схоже на звичну його поведінку.

Чуття бувалого хижака, що вижив у жорстокому світі, підказувало: щось не так.

Те, що Іан і Луціан Ліандер не заподіяли дитині шкоди, вже саме по собі було непередбаченою змінною.

Одного такого відхилення від плану більш ніж досить. Жодних інших несподіванок не можна допустити.

Треба відірвати їх від клану Ліандер.

Санрайдер швидко прийняв рішення і саме збирався поглядом наказати фальшивому свідку відступити.

В ту саму мить рука родича — що тримав її за спиною, як і було відрепетировано — мимоволі вийшла наперед, ніби цікавлячись зволіканням.

І рука Іана блискавично метнулась уперед.

І намертво стисла руку родича, що несвідомо вийшла з-за спини.

— Це, це що за...!

Є.

Саме це було єдиною думкою в голові Іана, коли він стиснув руку родича.

Куточок рота сам собою поповз угору. Груди залило гарячою хвилею тріумфу.

Щойно стиснувши руку, він одразу все зрозумів.

Це відчуття — де жодної живої теплоти.

Схоже на справжнє, зроблене максимально правдоподібно — але явно інакше на дотик.

Переконавшись, що підозра справдилась, Іан м'яким рухом смикнув чоловіка за руку.

Хрусь — щось лопнуло, і предмет вилетів з-під балахона.

— А-ааа! Р-рука...!

— Що це за свавілля взагалі!

Тихий зал вмить сповнився криками й вигуками.

Голова клану Ліандерів, що поводився бездоганно чемно, раптом кинувся на родича Гревісів і вирвав йому руку.

— Іане!

Приголомшена була не лише публіка.

Меліса, що стояла збоку від кафедри, закричала й кинулась до нього.

— Що ти робиш! Так ти тільки більше нашкодиш...!

Але договорити їй не дали.

Іан, що підбігла до нього і вхопила за комір Меліса, зустрів її погляд — і задерикувато всміхнувся, після чого жбурнув руку чоловіка на стіл.

Новий вибух криків.

— А-ааа! Заберіть це від ме...

Якась дама закрила очі руками від відрваної руки, що летіла прямо до неї — але раптом зупинилась і розсунула пальці.

Щось було не так — відчула не лише вона.

Меліса, Клої, всі навкруги витріщились на стіл.

— Бря... брязкіт?

Саме так — зі справжнім брязкотом упало на стіл.

Не так, як падає рука з плоті й кісток, а так, як б'ється одна тверда річ об іншу.

Дама прибрала руки від обличчя і впилась очима у предмет, що зупинився просто перед нею.

Формою нагадувало руку — і на перший погляд майже не відрізнялось від справжньої.

Але.

— По... підробка?

Це була не справжня рука.

Тоді що ж це таке — з неприродними з'єднаннями між суглобами, що просто відлетіло, так і не закровоточивши?

— Так.

Серед метушні людей Іан стояв один — спокійний, як завжди — і люб'язно пояснив:

— Це не справжня частина тіла. Це протез.