Розділ 60

— Я говорив під час перевірки: цей артефакт чітко реагує лише на брехню живої розумної істоти.

Іан м'яко відхилив руку Меліси від свого коміра і продовжив:

— Артефакт справжній. Його функції в повному порядку. Але причина, через яку обидва суперечливих свідчення видалися за правду, полягає ось у чому.

Іан трохи довше, ніж слід, дивився на племінницю, що стояла, відкривши рота кружечком від потрясіння, і спокійно пояснив:

— Один зі свідків доторкнувся до артефакта не живою рукою, а штучним предметом — і лише тоді промовив свідчення.

Він обернувся — і побачив чоловіка з червоними очима, що зблід як крейда.

Погляд Іана, спрямований на фальшивого свідка, миттєво охолов — немов ніколи й не був теплим.

— Тож тепер слід перевірити по-справжньому. О, цього разу краще не руку, а обличчя прикласти до артефакта.

На вустах у нього заграла посмішка — зовсім інша, ніж та, що він показував Клої та Мелісі.

— Тоді вже ніяких хитрощів не вийде.

***

Результат виявився перемогою клану Arus.

Родич Гревісів стверджував, що зробив це не навмисно: мовляв, навіть з протезом він думав, що перебуває в зоні дії артефакта.

Але на відміну від Меліси, що спокійно відняла руку від артефакта, його слова не мали жодної переконливості — він верещав страшенно і не міг відірватися.

— Р-рятуйте!

Поки всі хмурилися від їдкого запаху паленого.

Луціан, що посадив Клої до себе на коліна, щільно затуляв їй вуха й очі, щоб вона нічого не бачила й не чула.

Проте хмурився він з іншої причини, ніж решта.

Його погляд був спрямований не на кафедру, а на протилежний стіл.

На Сіона Демоса, що сидів на місці клану Демос.

На відміну від Клої, якій Луціан склав руки вдвічі, щоб точно не чула, — Сіон залишався відкритим до всього цього жахіття.

Схоже, в усьому клані Демос не знайшлося нікого, хто б прикрив дитині вуха чи очі.

Цьок.

На душі у Луціана стало гірко від погляду на хлопчика, що міг бути ровесником його доньки.

Якби знав, що з ним так поводяться, — забрав би його раніше, нехай би це й коштувало зусиль.

Луціан з жалем дивився на маленьке дитя, яке довелося залишити на місці клану Демос, поки вирок ще не було оголошено, — і раптом.

На вустах у незворушного досі Сіона промайнуло почуття, що зовсім не личило цій миті.

Що таке?

Луціан, що тримав Клої в обіймах, здивовано мимоволі стиснув руки.

— Мгн...

— О, вибач.

Він поквапився вибачитися перед Клої, якій від цього, мабуть, вдавило обличчя, і знову підвів погляд на Сіона.

Хлопчик уже знову мав безвиразний вигляд — наче нічого й не було.

Але навіть якщо це видіння й зникло, Луціан ясно бачив його на власні очі.

Ту посмішку полегшення на обличчі Сіона Демоса.

Тиху й м'яку — наче мирний сон.

— Хе... задушуєш...

— Прости, прости, Клої.

Луціан знову квапливо вибачився за те, що мимоволі стис занадто сильно.

— Мабуть, можна не продовжувати.

Голова зборів Санрайдер знаком наказав прибрати пораненого й удавано відкашлявся.

Щойно фальшивого свідка винесли, в залі здійнявся галас.

— Тиша.

Санрайдер проголосив, як і раніше, але цього разу шум у залі аніскільки не вщухав.

І не дивно — це був перший випадок, коли нечесність Гревісів вийшла назовні, нехай і йшлося про далекого родича.

— Це ж явно навмисне, правда? Знали, що принесуть артефакт, і навмисно вирішили обдурити...

— Казали — зовсім не здатні брехати, а виходить, що не завжди...

Свідчення чоловіка з протезом, якого спочатку всі вважали справжнім, давно перестало бути чимось, що можна сприймати всерйоз.

Погляди, спрямовані на голову зборів, теж змінились.

Наскільки різняться далекий родич і пряма лінія?

Хіба не може й пряма лінія насправді брехати?

— Тиша!

Санрайдер підвищив голос, але зооморфи, що зиркали скоса, більше не поспішали йому коритися.

Першим, хто відчув, що міцна довіра дала невелику, але виразну тріщину, — був сам Санрайдер Гревіс.

Нечисть.

Він намагався зберігати спокійний вигляд, але всередині вже давно все горіло.

Хто ж міг подумати, що Ліандер здогадається про протез.

І не просто здогадається — а прямо вирве його й покаже всім.

Дикого насилля він хотів — але не в бік власного ставленика.

Якщо так піде далі, воля Господаря знову не буде виконана...

Санрайдер, що добре знав, наскільки страшним буває гнів Господаря, відчув, як на чолі виступив холодний піт.

Зараз не час зволікати.

Потрібно самому першим упасти ниць — до того, як інші встигнуть донести щось по-своєму.

Бам! Санрайдер ще раз ударив молоточком і з суворим обличчям проголосив:

— Схоже, всі стомилися від тривалого засідання. Оголошую перерву.

Але на відміну від урочистих слів, він одразу ж вийшов із зали — і це виглядало зовсім не так, як зазвичай. Значно поспішніше.

***

Перерва після першого засідання.

Клої, яку мама несла на руках до саду, досі була трохи в заціпенінні.

Насправді все здавалося нереальним.

І протез, що пролетів у повітрі.

І мама, що безстрашно прикладала обличчя до артефакта й давала свідчення.

І — найголовніше...

І тато з дядьком, що захищали її, навіть почувши, що вона не рідна донька.

Від речей, неможливих у минулому житті, що траплялися одна за одною, Клої ніяк не могла повернутись до реальності.

Вона розсіяно прокручувала в голові щойно пережите — і перед очима постало обличчя людини, що перебувала в центрі подій.

Далекий родич клану Гревіс і фальшивий свідок.

Самозванець, що зводив на неї наклеп у цьому житті.

Навіщо він збрехав? Та ще й з протезом.

В очах Клої, що ще хвилину тому були скляними, знову загорілася кмітливість.

Довго думати не було потреби.

Він явно прагнув посіяти розбрат між Ліандерами й Аrусами.

А хто постійно підкидав дрова в це багаття — Клої знала.

Шпигуни.

Ті шпигуни, що були вкорінені в обох кланах — Аrус і Ліандер...

Інтуїція дівчинки підказувала:

Їхня мета — повна протилежність моїй.

Ті, хто прагне розпалити війну, є наполегливішими й могутнішими, ніж я гадала.

Хто ж це?

Клої, що сиділа в мами на руках, примружила очі.

Щойно вона поставила собі це запитання — хтось одразу спав на думку.

Людина, на яку фальшивий свідок дивився благальним поглядом — аж перед тим, як притулити обличчя до артефакта.

Санрайдер Гревіс.

Клої хотіла придивитись уважніше, але Луціан закрив їй очі, тож більше побачити не вдалося. Проте вона добре запам'ятала:

Санрайдер відвів погляд від благання фальшивого свідка.

І з кислою міною тихо клацнув язиком.

Невже головний злодій оригіналу — клан героїні...

Саме тоді, коли Клої з похмурим обличчям намагалась збагнути особу темних сил.

— Клої.

Ноги торкнулися землі — і перед очима з'явилось мамине обличчя.

Меліса опустила доньку на землю й опустилась на одне коліно. З турботою в очах вона оглянула дитину.

— Напевно, дуже злякалась.

— Ні, все було гаразд!

Клої швидко змінила вираз обличчя й усміхнулась якомога яскравіше.

— І взагалі ми перемогли. Я одразу знала, що переможемо, тож я зовсім не боялася.

— ...

Але Меліса мовчки дивилась на неї — і більше нічого.

Від тихої мамини реакції Клої стало якось моторошно, і вона стала перебирати пальцями.

— Клої.

Меліса знову покликала доньку — тепло, але серйозно.

— Можеш нарешті сказати? Чому ти приховувала від мами, що ти — кролик-зооморф?

— Е, я... я й сама не знала, дізналась лише минулого тижня...

— Ні.

Цього разу Меліса не повірила доньчиній брехні — на відміну від минулої ночі.

— Ти знала, Клої.

— ...