Розділ 62

Блейк шукав Клої, яка вийшла разом із Мелісою, і прогулювався поблизу саду.

— Блейке Арусе, Ваша Світлосте.

Звідкись долинув тихий, але чіткий голос.

Він обернувся — і побачив дитину з рішучим виразом обличчя.

— Ти…

Той, кого він не очікував зустріти тут, був Сіон Демос — головний герой другого судового процесу.

— Що трапилось?

Блейк поглянув на хлопчика з виразом стурбованості. Сіон мовчки, обома руками, простягнув товсту потертого вигляду пачку паперів зі зім'ятим куточком.

Блейк здивовано взяв їх — і в ту ж мить хлопчик без жодного вагання розвернувся і пішов.

Погляд Блейка опустився на папери, услід за швидко зниклою постаттю дитини.

Стосик потертих аркушів — схоже, десь старанно захованих перед тим, як їх сюди принесли, — виявився напрочуд об'ємним: написаний, мабуть, протягом довгого часу.

Але кожна сторінка до єдиної містила безцінні докази.

Незаперечні, абсолютно чіткі свідчення жахливих злочинів, скоєних родом Демос.

Блейк читав рядок за рядком — місцезнаходження притулку, де збирали підопітних, координати поселення дослідників — і перегорнув останній аркуш.

Але остання сторінка, на якій мала б бути важлива інформація, виявилась порожньою.

Незакінчена фраза з попередньої сторінки та маленький клаптик паперу у верхній частині аркуша ясно давали зрозуміти: кінцівку було поспіхом вирвано.

Однак навіть якби він спитав Сіона, що там було написано, — той навряд чи відповів би, враховуючи вперту вдачу хлопчика.

— О, починається!

Саме в той момент, коли Блейк стояв у роздумах, поглядаючи на хлопчика, що стояв навпроти.

Клої, яка вправно запхала до жовтої сумочки печиво від дядька та пляшечку молока від його ад'ютанта, вигукнула:

— Дядьку.

— Га?

— Ми й цього разу переможемо, так?

Очі небоги, вилитої копії сестри, виблискували, мов зірки.

— Правда ж? Ти й мама — найсильніші у світі. Тобто ми й цього разу можемо перемогти, так?

У цьому погляді, повному безмежної довіри, Блейк відчув, як і без того непохитне рішення стало ще твердішим — ніби в нього влили розплавлений метал.

— Звісно, Клої!

Вогонь в очах небоги, що палав, мов смолоскип у нічному небі, — він не дасть йому згаснути ніколи.

Будь-якою ціною він її захистить.

Щоб той вогонь не гас — він буде її оберегом.

Блейк гучно вдарив себе кулаком у груди і бадьоро вигукнув:

— Цього разу переможемо ще швидше і ще впевненіше, ніж минулого!

— Ого! Дядько — найкращий!

***

Як і обіцяв Блейк, другий судовий процес завершився ще швидше і ще переконливіше, ніж попередній.

— Це наклеп! Це безперечно змова сил, що прагнуть завдати шкоди роду Демос!

Ділан Демос знову кричав на повні груди, аж жили надувались на шиї. Але:

— Відповідно до результатів судового розгляду, рід Демос позбавляється права визначати спадкоємця — довічно. Також вирішено: половина нинішнього майна роду підлягає передачі за межі території Демосів.

Перед незаперечними доказами і свідками ці слова звучали лише безглуздими вигуками.

Схоже, рід Демос спершу розраховував перемогти в першому процесі й тим самим кинути тінь на честь роду Арус — а тоді підірвати достовірність обвинувального листа, надісланого Арусами. Натомість вони впали, не встигши застосувати жодної справжньої тактики.

Звісно, найвирішальнішу роль у цьому відіграли незаперечні докази, передані Сіоном.

— Прокляті сволочі!

Щойно закінчилось засідання, Ділан повернувся до карети і влаштував шалену бурю.

— Як взагалі вдалось дізнатись про розташування сховища матеріалів і особи дослідників? Хто ця гнида, що не дорожить власним життям і видав такі секрети?!

Миттєво втративши і лабораторію, і майно, і суспільний статус, Ділан був уже не зовсім при тямі.

Але справжня причина його сказу була в іншому.

— Зухвальці! Як сміють вони позбавляти нас права визначати спадкоємця! Та ще й довічно!

Ділан не стримав люті і з розмаху гепнув кулаком у стінку карети, знову переживаючи мить оголошення вироку.

Звісно, позбавлення права вибору спадкоємця — досить принизливе покарання для будь-якого роду.

Але для роду Демос воно було особливо нищівним.

— То як тепер обирати найсильнішого спадкоємця?!

Адже з покоління в покоління вони відбирали лише дітей із найбільшим запасом життєвої сили, лише з найкращою спадковістю.

— Прокляті тварюки — вони ж навмисно хочуть занапастити рід Демос. Бачать, що ми от-от стаємо владарями континенту, тому ці нікчеми й змовились разом…

Очі Ділана налились кров'ю, він бурмотів майже нерозбірливо.

Спочатку рід Демос розпочав свої дослідження заради миру в підвладних землях.

Щоб народжувати могутніх спадкоємців і зводити рід дедалі вище.

Щоб зооморфи, не ссавці, могли жити на континенті, не зазнаючи зневаги.

Але добрий намір поступово скривився.

Ніхто вже не пам'ятає, коли саме це трапилось.

Відомо лише, що в якийсь момент з'ясувалось: одна з необхідних умов для розвитку могутніх здібностей — жорстокий характер. Тому рід почав схрещуватись із найжорстокішими з-поміж змієморфів…

А з часом, отямившись, вони виявили, що справжню мету досліджень не пам'ятає вже ніхто.

— Рід Демос має стати владарем цього континенту. Мій народ має стати господарем цих земель.

Тепер усе, що в них залишилось, — лише жадоба топтати інших і підійматись угору.

Ділан Демос, увесь охоплений цією пристрастю і спрагою, згадав про попередника — того, кого колись назвали найкращим витвором, але зрештою знищили — і плямкнув.

— Шкода.

Сіон Демос міг бути навіть кращим за нього.

Чому найкращі завжди потрапляли до рук Континентальної ради?

Та й узагалі, мабуть, ці нікчеми-тварини вкотре між собою змовились, — подумав він ще раз і буркнув:

— Від самого початку не треба було пускати в дім ту жахливу дівчисько. Не треба було взагалі пускати цих огидних родичів до нас у…

— Нічого не вдієш.

На відміну від чоловіка, що цілком втратив розум від гніву, Абіґейл зберігала незворушний холодний вираз.

— Те, що сталося, — вже сталося. Нема сенсу шкодувати.

Від цього надто розважливого, ледь не крижаного тону погляд Ділана, зблиснувши, впився в неї.

— Нічого не вдієш?

— Так. Це вже закінчено. Краще замість цього сидіння на місці подумати про подальший план.

— Ти думаєш, у нас є якесь подальше?!

— Чому ж ні. Неефективний спадкоємець зник — з'явилась можливість привести ще сильнішу дитину.

Сіона, якого визнали жертвою знущань, вирішено передати під захист і виховання роду Ліандерів.

Це сталося завдяки тому, що рід Ґревісів, який того дня втратив частину честі через справу першого процесу, погодився на прохання Ліандерів, зробивши вигляд, що поступається.

— Ви ж не думаєте, що все це справді сталося через одну маленьку дівчинку Ліандерів?

Абіґейл прошепотіла, поглядаючи на Ділана, в очах якого почало щось рухатися.

— Сіон ніколи й не був придатним спадкоємцем. Те, що він намагався врятувати тієї покидьки, і те, що навіть це йому не вдалося і він опинився в резервуарі, — усе це доводить, що він не годиться на таку роль.

— Але такими здібностями…

— Нема — знайдемо.

Абіґейл чарівно всміхнулась — і легко додала:

— А якщо нема… виготовимо.

***

Клацнув замок. Сіон відчинив знайомі двері й байдужим поглядом окинув свою кімнату.

Учасники процесу, що виніс рішення про захист, наказали дитині зайти до колишньої кімнати перед тим, як її відвезуть до нового місця ізоляції.

Із турботою — щоб хлопчик узяв звідти власні речі.

Але ця турбота виглядала майже кумедно: Сіон так і не знайшов у кімнаті жодної маленької речі, яку варто було б забрати.

Адже для нього кімната завжди була лише місцем, де він скручувався калачиком і думав про смерть.

Насправді це темне, безпросвітнє місце було не кімнатою, а лише барак-ліжком — тюрмою з ліжком всередині.

Побіжно оглянувши кімнату, Сіон вже збирався розвернутись і піти.

Але в цю мить блакитні очі хлопчика вловили крізь відчинені двері чийсь силует.