Розділ 92

— Що це та... О.

Розпорядник, що впізнав предмет у руці Клої, широко розкрив очі.

— Це ж...

— Так, захисний амулет із магічного каменю.

Клої передала амулет розпорядникові й продовжила за планом:

— На всяк випадок я залишила свій там, де знайшла цей. Якщо дитина, що загубила його, повернеться — щоб могла хоч щось взяти з собою.

Від цих слів розпорядник недовірливо витріщив очі.

— Свій... ви залишили свій?

— Ну так. На щастя, я взяла із собою запасний.

— ...

Розпорядник мовчки дивився на Клої, не відриваючись.

Хм. Що таке?

Клої трохи занепокоїлась і запитала:

— Я щось порушила?

Не повинна була... Я перечитала правила кілька разів, такого пункту там не було...

Побачивши, що Клої розгублено хвилюється, розпорядник поспішно похитав головою.

— Ні. Такого правила немає. Просто... людина, що, знайшовши чужий загублений амулет, вчинила б так само, — вперше на моїй пам'яті...

Розпорядник ніяково почухав потилицю і, наче схаменувшись, швидко прийняв амулет і звірив гравіювання.

Перед початком змагань організатори вигравіювали позначки на внутрішній стороні браслетів із захисними амулетами всіх учасників.

Оскільки учасники — малі діти, якщо хтось загубить браслет, рятівники мали за тією позначкою ідентифікувати учасника й вирушати на пошуки.

Саме тому в першому параграфі правил змагань із відбору спадкоємця було чітко записано: «Учасник, що знайшов чужий захисний амулет, зобов'язаний передати його розпоряднику».

— Ось це прізвище...

Розпорядник, що прочитав дрібне гравіювання на звороті браслета, насупився.

Але лише на мить.

— Дякую, що знайшли загублений предмет і повідомили нам під час змагань, коли були такі клопоти з полюванням. Про те, що ваша ясновельможність знайшли амулет і залишили там свій, — обов'язково передамо і родині Маєрсів.

Коротко подякувавши, розпорядник швидко рушив.

Клої переклала погляд на його постать, що перетинала намети.

Куди він іде — вона вже знала.

До намету зооморфів-каракалів, що стережуть східний кордон левових земель.

До намету, де сидів дід каракала-зооморфа, маркіз Конор Маєрс.

Як і очікувалось, розпорядник підійшов до маркіза й передав браслет.

Яка ж буде реакція...

Клої стояла серед пір'я хижих птахів, що літало в повітрі, й із цікавістю спостерігала.

Якщо загублений амулет знайдено і для пошуків учасника відправлять рятівників — той учасник автоматично дискваліфікується.

Але хай маркіз Маєрс обере що завгодно — мета Клої, благополуччя Педро, буде досягнута.

Зі слів Педро вона знала: маркіз Маєрс дуже дбає про свою репутацію в суспільстві.

Якщо, незважаючи на це, він відмовиться від рятівників, байдужий до безпеки онука, — його репутація впаде так, що він не насмілиться замінити спадкоємця і взяти іншого.

Якщо ж маркіз погодиться на дискваліфікацію і відправить рятівників — Педро не буде вигнаний, бо провина не його.

До того ж — пастка, в яку потрапив хлопчик, належала зграї Гопкінсів, тому в будь-якому разі звинуватити Педро повністю не вийде.

Отже, яка буде реакція...

Клої неквапливо знімала пір'я, що впало їй на голову, — і тут.

Маркіз Маєрс, що, здавалося, завмер над браслетом онука, миттю перекинувся в каракала.

— Тату!

І кинувся до лісу так стрімко, що невістка не встигла й слова сказати.

— Що таке, що сталось?

— Схоже, дитина з роду Маєрсів загубила захисний амулет.

— Та невже, але хіба через це ось так бігти...

Стоячи серед людей, що загомоніли, Клої заціпіла й дивилась на кущі, в яких зник каракал-зооморф.

Цього я не очікувала.

Клої простояла нерухомо ще мить — і на її губах з'явилась здивована усмішка.

Не очікувала — але саме тому це таке цікаве!

***

Гах.

Маленький каракал-зооморф Педро, обмотаний сіткою з усіх боків, щосили вишкірився на велику сову, що пильно дивилась на нього.

Але сова з круглими очима на погрозу тільки поморгала — і йти геть, схоже, не збиралась.

— Геть, кажу!

Хоч яку погрозу він не пускав у хід, тупа сова не реагувала.

Дратує.

Поскандаливши ще трохи й утомившись від цього сам, маленький каракал безсило обвис і замовк.

Скрип. Сітка, що зачепилась за невисоке дерево, тривожно похитувалась у повітрі.

...Я знав.

Педро дивився на браслет із захисним амулетом Клої Ліандер, що висів на його передній лапі, — з колючим поглядом.

Знав, що вона залишить тільки оцей браслет і не повернеться!

Педро дорікав собі за те, що, знаючи це, все одно дав себе провести, і пригадав щойно минулий обмін.

— Так чи інакше, якщо тебе дискваліфікують — головне, щоб причиною не був ти сам, правда?

Так сказавши, Клої вирвала його захисний амулет, а замість нього кинула йому свій.

— Добре, що взяла два. Мабуть, тато наперед знав!

— Чому, чому ти забираєш моє і даєш своє?

— Бо мені треба сказати, що я знайшла твій амулет, — тоді зможуть відправити рятівників.

Клої підстрибнула й почала виривати сітку, що була під маленькою рисею, і продовжила:

— Цією сіткою, що її притягнула риса, я тебе прив'яжу. Коли прийдуть рятівники — скажеш, що несподівано потрапив у цю сітку й не міг рухатись. Ніби через нещасний випадок тебе зупинило і ти не зміг продовжувати полювання.

— ...

— Браслет скажеш, що загубив під час полювання, а замість нього знайшов мій і одягнув... Тьху, чому воно не виймається!

Педро дивився на маленького кролика, що топотів лапками, ніби сердячись на рисячу тушу, і нарешті наважився запитати:

— А якщо... ніхто не прийде?

— Що?

— Якщо ніхто не прийде — що тоді?

Погляд Клої зупинився на маленькому каракалі, що видавив ці слова невпевненим голосом.

— Ж якщо відправлять рятівників до загубленого амулета — той учасник автоматично дискваліфікується. Мета дідуся — перемога. Невже він... заради мене відправить рятівників?

Клої подивилась на маленького каракала — пригнічений, весь у збитій шерсті, обмотаний сіткою — і виплюнула сітку з рота, знову застрибала до нього.

Вона схилилась до рівня його очей і сказала чітко:

— Ніхто не прийде — такого не буде. Бо прийду я.

Педро здригнувся й підвів голову — і зустрівся з твердим поглядом кролика.

— Я прийду.

— ...

— Зачекай — і я повернусь. Я донька роду, що править цими землями. Піти виручити маленького зооморфа-каракала, якому може загрожувати небезпека, — мені цілком до снаги.

Сказавши це з непохитним виглядом, дівчинка знову підстрибнула й заходилася тягнути сітку, що застрягла під рисею.

Погляд Педро прикипів до дівчинки, що приблизно наполовину лежала, виборюючи сітку.

Ця дівчинка мала рацію.

Клої Ліандер точно оголосить усіх тих зв'язаних зооморфів своєю здобиччю.

Усіх тих маленьких хижаків у неймовірній кількості — несумірних з усією тією дичиною, що він сам упіймав.

...Тоді Клої Ліандер безумовно переможе.

Вуса Педро сумно обвисли.

Мета здобути перемогу, яка й від початку здавалась нездійсненною, тепер і зовсім пішла на дно.

Тому й треба погодитись із пропозицією Клої.

Якщо сказати, що сталась непередбачувана пригода і полювати далі було неможливо, — дідусь не зможе покласти провину на онука.

Але...

Педро закопав мордочку в передні лапи й тихо ворушив ротом.

Насправді дитину лякало не те, що дідусь буде лаяти.

Найстрашніше для Педро — не сама невдача, а розчарований погляд дідуся.

Холодні очі дідуся, що ніби кажуть: «Я більше тебе не люблю».

Навіть якщо відкинути пропозицію Клої Ліандер і принести ту здобич, що вже є, — дідусь однаково буде розчарований.

— Педро, не могла б ти допомогти мені трохи... Що таке?

Долинув бадьорий голос Клої — мабуть, їй так і не вдалось витягнути сітку.

— Чому вуха повисли? Не хочеш? Якщо не хочеш — можу й гостру котячу м'яту пустити в хід...

— А! Ні! Не те це!

Педро побачив, що Клої скористалась нагодою й уже тягнеться за травою, і поспішно захитав головою.