Розділ 95

Блейк, що непохитно вірив: найулюбленіша людина племінниці — він сам, — серйозно запитав:

— Ти справді не використала себе як приманку, щоб упіймати орла?

Ой. Від влучного слова по хребті Клої пробігли мурашки.

О, о... звідки він знає?

Але здивування від несподіваної кмітливості тривало лише мить.

Клої помітила, як дорослі примружують очі з підозрою, — і миттю огорнула себе руками, нахабно закричавши:

— Що ти таке кажеш, дядьку! Я сама собі найдорожча людина у світі!

І подивилась на дядька скошеними трикутними очима — мовляв, як можна таке говорити.

— То ти весь цей час підозрював, що я так зловила орла? Це жорстоко. Я розчарована, дядьку!

— А, та ні, Клої. Цю думку першим висловив Луціан Ліандер. Я лише запитав, чи він правий!

Передбачувано: дядько, що не витримував її звинувачень, миттю переклав провину на іншого.

Ось воно. Треба розвивати наступ.

Клої зрозуміла, що зараз саме той момент, — і цього разу зверлась до тата:

— Правда? Правда підозрювали мене?

— ...Ні. Це Іан першим висловив підозру.

— Що таке, це ж ти першим сказав! І взагалі, перша до Клої кинулась Меліса!

— А мене навіщо сюди вплутувати? Ви всі за мною гуртом тягнулись!

За планом: взаємне перекидання провини, як гарячої картоплі, почалось.

Є.

Клої тихо зітхнула з полегшенням — дорослі посварились, увага від неї відвернулась.

І саме тоді:

— ...

Вона зустрілась поглядом із дитиною, що, схоже, весь час спостерігала за її реакцією.

Кмітливий Сіон, що не вплутався в безглузду сварку дорослих, невідривно дивився на Клої.

Що тепер.

Від цього погляду Клої, здавалося, вже суха спина знову зволожилась.

Ро, розкусив мабуть.

Клої відводила очі від прозоро-блакитних очей, що не хотіли відступати, і лише холодний піт лився.

Але це тривало лише мить.

Моя надздатність!

Клої згадала про свій дар — і про те, на кого він діяв найкраще, — рвучко повернулась до Сіона.

І подивилась на нього з найбільш сяючими в світі очима, наповненими благанням.

Пробачиш же? Так?

— ...

Сіоне, ти ж на моєму боці. Хай усі інші — але ти точно на моєму боці.

— ...

Так? Будь ласка, будь ласка...

Клої склала долоні й благала більш гаряче, ніж тоді, коли просила зупинитись перед обривом, — і тут:

— Тобто ти справді полювала небезпечним, але не ризикованим для себе способом — так?

Сіон тихо зітхнув і відвернувся — і одночасно роздавсь бадьорий голос:

— Молодець, Клої. Справжня нащадок вовчого роду! Авжеж, такий азарт і хист мисливця — то явна ознака вовчої крові!

Це був голос дядька, що, схоже, завершив гру в «звинувач когось іншого».

— Ого!

Блейк голосно зареготав і раптово підняв Клої до себе на плечі.

Клої миттю опинилась на шаленій висоті й ледь не зіслизнула.

— Ти мене злякав, дядьку!

— Орла впіймала — а цього злякалась!

Розлючена Клої вхопила дядька за голову обома руками — і тут же:

— Вітаю тебе, Клої. Тепер ти хижачка, сильніша за всіх.

— ...

— Дядько весь час вірив. Що ти неймовірна мисливиця. Що ти потрясеш цей світ — найсильніша хижачка!

Клої дивилась на куточки дядькових губ і плечі, що злетіли вгору, — і повільно відпустила його голову.

Дядько теж...

Клої злегка усміхнулась і, замість того щоб зробити те, що збиралась, — навпаки, притулила голову до дядькової й обійняла.

Але мить по тому:

— Е-е! Клої, то як же ти одним махом впіймала орла! Що?! Для тебе це було як на пальці дмухнути?!

— ...

— Що таке?! Якщо б часу було більше — ти б і сотню орлів упіймала? Просто сьогодні ще день, тому тільки стільки вийшло? Авжеж, наша Клої так і зробила б! Точнісінько!

— ...

Клої дивилась на дядька, що знову почав хвалитись, — і знову вхопила його за голову.

— Хм... сосать... всі дивляться...

— Клої, розкажи ще! Як ти одною лапою схопила орла! Як орел не міг поворухнутись від твого удару!

Попри стиснуті зуби Клої та її попередження — Блейк не здавався і гриміло луною:

— Однією... однією лапою, кажете?

— Що? Кролик же. Кролики — травоїдні, ні?

Від гучних слів вовка-зооморфа навкруги зашелестіли голоси, і Клої відчула, що люди на мисливській галявині обертаються й дивляться на них.

Ні, не можна. Так дядькова дурість стане очевидна для всіх!

Відчувши небезпеку, Клої рвучко глянула на маму.

Мамо, мамо, зупини його ти!

Але на що вона розраховувала...

Дивіться на мою дитину. Дивіться на найчудовішу в світі мою дитину.

Мама сяяла обличчям і двома руками показувала на Клої.

...Тут безнадійно.

Спираючись на минулий досвід, Клої миттю здалась і обернулась до інших опікунів.

— Але ж вона зловила не лише орла.

Але й там було те саме.

— Ще й яструба. Двох яструбів. Та ще й пугача. А пугач — теж найвищий хижак, що полює навіть на горностаїв.

— ...

Клої коротко глянула на Іана, що бурмотів — ніби підказуючи дядькові, чим ще похвалитись — і звернула останній погляд надії.

Луціан зустрів очі Клої, кашлянув і сказав:

— Якщо незручно... можеш сісти до мене на плечі.

— ...

Від цих слів Клої більше не намагалась зустрітись ні з чиїм поглядом — і витріщилась у далечінь.

Молячи лише про одне: щоб цю сцену бачило якнайменше зооморфів.

— Так! І пугача вона теж упіймала! Що?! Пугач був просто для розваги?!

Дядьку... краще б тебе облисів.

Клої стискала дядькову голову з прокляттям — і тут у далечині побачила когось, кого ненадовго забула.

Іде.

Клої помітила маркіза Конора Маєрса, що тримав на руках маленького каракала, — і примружилась.

— Педро!

Ще до того, як вона встигла попросити дядька опустити її на землю.

З боку намету біля самого виходу хтось стрімко вибіг назустріч.

— Все гаразд? Ніде не боляче?

Найбільше серце, що стискалось в очікуванні маркіза.

...Це мама Педро.

Очі Клої побачили, як маленький каракал примхливо нявчить і тісно тулиться до маминих обіймів.

А ще — як Конор Маєрс обережно передає хлопчика й дивиться на нього лагідним поглядом.

Забувши навіть смикати дядька за голову, Клої безтямно дивилась на цю мирну картину.

...Добре.

Клої мимоволі злегка посміхнулась — і в ту саму мить.

Маркіз Маєрс, що погладив онука по голові, обернувся й подивився на Клої.

Бах. Погляди зіткнулись прямо.

Клої дивилась, як тепло в очах Конора Маєрса поступово згасає, — і непомітно ковтнула.

Між тими двома стосунки, може, й завершились добре. Але між Клої й маркізом — швидше за все, ні.

Бо вона відібрала в нього перемогу онука, якої він так прагнув.

А головне — на відміну від інших, він прийшов звідти, де сам на власні очі бачив пастку, в якій лежав Педро.

Досвідчена людина — то само собою. Маркіз, мабуть, вже здогадався, що я змовилась із Педро.

А може, Педро вже й сам розповів.

Клої пам'ятала про цю можливість і з напруженим виразом дивилась на маркіза, що не зводив із неї очей.

Так і є — він щось сказав невістці й попрямував до неї.

— Дозвольте пройти.

Зооморфи, що впізнали маркіза, що повернув онука, помітили, що його погляд прикипів до одного місця, — і поспішно розступились.

— Хто це взагалі?

Блейк відчув недобре й міцно схопив Клої за ноги, питаючи Луціана:

— Це не той каракал-зооморф, що особисто прийшов шукати онука з загубленим амулетом? Чому він іде до нас?

— ...За наведеними відомостями нічого підозрілого за ним не числиться. Принаймні до таємних агентів він відношення не має.

Але кажучи це, Луціан уже стояв перед Клої, загородивши її.

Наче готуючись до несподіваного нападу.

Тим часом маркіз пройшов крізь живий коридор із людей — і зупинився перед Клої.

Урочистий погляд старого підвівся до обличчя дитини, що сиділа вище за нього.