Розділ 2

Їдальня була гамірною. Шень Ї, тримаючи тацю, пішов за Фу Ченом і сів за стіл на чотирьох.

Фу Чен тримав палички для їжі, на його обличчі все ще читалося збентеження. Це було не те, що він очікував.

— Я щойно перевівся до цієї школи. Мені потрібно адаптуватися до нового середовища, і я трохи відстав у навчанні. Чув, що твої оцінки дуже хороші, — природно завів розмову Шень Ї.

Фу Чен підсвідомо підхопив його слова: — Та гаразд...

Шень Ї мав намір потоваришувати з Фу Ченом, а Фу Чен не був важким у спілкуванні з людьми. Крім початкового упередженого враження про Шень Ї, після реального контакту він виявив, що той відрізняється від того, що він уявляв, тому жодних конфліктних емоцій більше не мав.

Після обіду Шень Ї поставив Фу Чену запитання, і Фу Чен справді взяв книгу та почав з ним розмовляти.

Коли він закінчив говорити, Шень Ї недбало запитав: — Сюй Фаньчао та інші часто тебе шукають?

Репутація Сюй Фаньчао в школі була не дуже доброю; він належав до категорії "шибайголів", був спортсменом, і його характер був загальновідомо владним.

Фу Чен замовк і злегка нахмурився: — Ні, я з ними не дуже знайомий.

Минулого разу вони хотіли забрати його до інтернет-кафе, кажучи, що хочуть подружитися з ним, але Фу Чен не пішов. Тоді вони грубо сказали, що він їх ігнорує, а цього разу знову заблокували його в туалеті.

Він смутно здогадувався, що вони хотіли зробити, але... він не хотів, щоб його брат знав про ці речі.

Шень Ї задумливо крутив ручку, телефон у його кишені завібрував. Він дістав його, щоб подивитися.

[Сюй Фаньчао: [Адреса] Приходь сюди сьогодні ввечері.]

Він проігнорував це повідомлення та вийшов з вікна повідомлень. Коли він збирався вимкнути телефон, його кінчики пальців зупинилися. Він підвів голову з посмішкою і подивився на Фу Чена: — Додаймо контакти.

Зовнішність Шень Ї належала до типу "охайний, але злегка зухвалий". Коли він не посміхався, підняті зіниці в куточках його очей робили його не надто привабливим для спілкування. Але коли він посміхався, він нагадував собаку породи золотистий ретривер. Сонце зцілює його, а його м'який характер робив його прохання важкими для відмови.

Особливо, коли йшлося про обман невинних дітей.

Фу Чен не жив у гуртожитку, тому після школи він поїхав додому.

Коли небо потемніло, у дворі перед величезною віллою, де були висаджені квіти, за якими ретельно доглядали, автомобіль заїхав у гараж вілли, його фари сліпили.

— Брате, ти повернувся, — Фу Чен стояв у вітальні, тримаючи склянку води.

Біля дверей чоловік у костюмі змінив взуття і тихо відповів "угу". Він послабив краватку, і його суворе обличчя виглядало байдужим.

Брови та очі обох були дещо схожими, але вони мали абсолютно різні темпераменти. Один був покірним і ніжним, а інший — агресивним.

— Чому ти не спиш сьогодні? — від Фу Юхе злегка пахло алкоголем, його голос був трохи хриплим після випивки, а тон звучав більш невимушено, ніж зазвичай.

— Щойно збирався лягати, — сказав Фу Чен. — Через два тижні – місячні іспити, і після них школа організовує батьківські збори.

Пальці Фу Юхе зчепили дві ґудзики сорочки: — Коли?

Фу Чен: — Брате, якщо ти зайнятий, нічого страшного, якщо не підеш.

Фу Юхе раніше не відвідував батьківські збори через роботу, і Фу Чен просто розповів йому про це.

Фу Юхе сказав "хм": — Скажи помічнику Лю час, коли він прийде, я піду туди, коли матиму час.

— Гаразд, — Фу Чен замовчав.

Коли його батьки померли, він був ще зовсім маленьким, а старший брат був для нього як батько. Коли він зустрічався з поглядом Фу Юхе, він завжди несвідомо нервував. Аура старшого брата була надто сильною, і він був страшнішим за директора з виховної роботи.

Фу Чен стиснув чашку і сказав: — Тоді я піду нагору першим, брате, лягай спати раніше.

…….

Наступного ранку, коли Фу Юхе спустився сходами, Фу Чен уже сидів за обіднім столом, дивлячись у телефон під час їжі. Фу Юхе багато разів говорив про цю звичку, але Фу Чен все одно їв, дивлячись у телефон, коли Фу Юхе не було поруч.

Фу Юхе спустився сходами, коли раптом знизу почувся дивний голос.

— Ах... Я розумію, дякую, Фу Чене.

У вітальні був лише Фу Чен, і голос долинав з його мобільного телефону, з нотками знайомого ентузіазму та трохи хриплого магнетизму, сонний, ніби він ще не прокинувся, з довгим хвостом, наче гачок, що зачіпав серця людей...

— Друг?

Фу Чен зосередився на наборі та відповіді на повідомлення, коли його злякав раптовий голос. Він повернув голову, лише щоб побачити, що Фу Юхе вже спустився. Коли Фу Юхе пройшов повз нього, він відповів звуком "ах".

— Каша і суп зберiгаються теплими на кухні.

….

Як і Фу Чен, Шень Ї не живе в гуртожитку, але він живе сам за межами школи, тому йому дуже зручно бути одному.

Після того дня Шень Ї часто звертався до Фу Чена з питаннями щодо навчання, і вони свідомо чи несвідомо зблизилися. Вони їли разом і часто грали разом на уроках фізкультури. Їхні стосунки значно покращилися. Це вже був такий зв'язок, що дозволяє їм разом йти додому після школи. У старшій школі дружба між хлопцями виникала швидко і чисто.

Сонце сідало, і вечірнє сонце зафарбувало половину неба в червоний колір, а тінь розтягувалася дуже довго. Після уроків студенти входили та виходили зі шкільної брами.

— Завтра свято, підемо разом до бібліотеки? — запитав Шень Ї Фу Чена, який ішов поруч, із сумкою на плечі.

— Я збираюся купити матеріали, — сказав Фу Чен.

Шень Ї: — Тоді ходімо разом.

Фу Чен кивнув: — ОК.

Доки двоє розмовляли, вони вийшли. Очі Шень Ї злегка блиснули. Він повернув голову й глянув позаду себе, і, як і очікувалося, побачив Сюй Фаньчао та хлопців, які були в туалеті того разу, у натовпі.

Вони були достатньо високими, щоб їх легко було помітити в натовпі, навіть у шкільній формі.

Сюй Фаньчао зустрівся з ним поглядом і махнув телефоном. Телефон у кишені Шень Ї завібрував двічі, і він дістав його.

[Сюй Фаньчао: Що, бляха, це означаєш, ігноруючи людей цими днями, коли я тобі пишу?]

[Сюй Фаньчао: Якщо хочеш зі мною тусуватися, просто скажи.]

[Сюй Фаньчао: Що це означає, так близько ходячи з тим малим?]

Не змінюючи виразу обличчя, Шень Ї запхнув телефон у кишеню: — Фу Чене, спочатку...

Перш ніж він встиг закінчити говорити, його перебили.

— Шень Ї! — Сюй Фаньчао підійшов ззаду. Він, очевидно, бачив, як Шень Ї поклав телефон назад, і його очі були сповнені ворожості. Він швидко підійшов до Шень Ї, простягнув руку й схопив його за комір сорочки: — Ти, бляха!

Фу Чен, який був поруч, здригнувся від раптової появи й відступив на півкроку.

Сюй Фаньчао був дуже високим, але коли він стояв поруч із Шень Ї, він зрозумів, що Шень Ї не був нижчим за нього, і тепер від нього виходила неприємна аура.

— У чому справа? — Посмішка на губах Шень Ї зникла, і він подивився на Сюй Фаньчао, примруживши очі, і виглядав ще більш небезпечним, ніж Сюй Фаньчао.

По спині Сюй Фаньчао на мить пробіг холод, а потім він отямився, стиснув зуби і похмурим голосом сказав: — Якщо я тобі надсилаю повідомлення, відповідай як слід!

Вони вже пройшли певну відстань від шкільної брами, але скупчення кількох високих хлопців все ще привертало увагу інших.

Шень Ї: — Я думав, моє відношення було достатньо очевидним.

Сюй Фаньчао: — Що?

Шень Ї: — Ми не одного поля ягоди.

Сюй Фаньчао зневажливо пирхнув: — Я справді вважав тебе братом, а ти, знаючи, що у мене проблеми з цим малим, ти повернув свою голову і зачепив його, ти можеш це зробити, ти можеш це зробити!

Шень Ї не говорив, Сюй Фаньчао вказав на Фу Чена: — Я дам тобі вибір: ти підеш з ним сьогодні, і наша справа буде незавершеною.

...

Шень Ї не лише пішов з Фу Ченом, але й повернувся до його дому, але в розвитку були деякі несподіванки.

— Твоя родина тут живе? Досить великий, — Шень Ї пішов за Фу Ченом до вілли, і Фу Чен дістав для нього капці.

Обидва мали деякі шрами на обличчях, обличчя Шень Ї не виглядало серйозно, Фу Чен виглядав більш жалюгідно. Він рідко запрошував однокласників до себе, і вперше усвідомив, що він трохи схвильований і радісний.

Він пішов до холодильника за двома банками газованої води і передав їх Шень Ї, коли повернувся.

Стиль декору вітальні дуже простий, плитка на підлозі чиста та відбиває світло, шкіряний диван м'який. Коли Шень Ї сів, диван просів.

— Спочатку приклади щось до обличчя, — Шень Ї відклав свій шкільний портфель убік.

Фу Чен відповів і повернувся, щоб пошукати аптечку: — Я вперше так бився з кимось.

Зі звуком "клац" Шень Ї відкрив банку, підняв голову і відпив ковток, його кадик рухнув, і він запитав: — Як ти себе почуваєш?

— Клас! — Фу Чен рідко посміхався так яскраво.

Сьогодні Сюй Фаньчао прийшов шукати неприємностей під тиском гніву. Шень Ї не пішов за ним. Це було природно, щоб розпалити його гнів, але сьогодні гнів Сюй Фаньчао був спрямований на Шень Ї, і він їх розгромив.

Шень Ї знав, що Сюй Фаньчао та Фу Чен мали ворожнечу, але він не знав конкретних подробиць. Він лише знав, що Сюй Фаньчао не міг зрозуміти Фу Чена і називав його дурнем.

Сюжет обертається навколо головного героя, і про них детально не йдеться. З точки зору головного героя, лише згадується, що Фу Чен колись мав проблеми з однокласниками.

Двоє билися разом, ніби встановивши революційну дружбу. Фу Чен був у стані збудження весь час, і він розслабився набагато більше, ніж зазвичай. Він дістав аптечку і дав Шень Ї ліки.

Шень І лише потер куточок рота, він взяв ватний тампон і недбало протер його двічі.

Доки двоє розмовляли, пролунав звук відчинення дверей, і їхні голоси різко зупинилися.

Шень Ї повернув голову і подивився на двері.

Звук зачинення дверей був дуже чітким у раптово тихій вітальні. Біля дверей з'явилася фігура. Здавалося, він побачив дивне взуття біля дверей. Він затримався на місці, де міняли взуття біля дверей, і підняв погляд на фігуру по інший бік дивана. Він зустрів погляд Шень Ї, який був чистим і ясним.

— Брате, ти повернувся, — Фу Чен на мить забув про травму на обличчі, і згадав про неї лише коли посміхнувся.

Фу Юхе перевзувся і увійшов, запитуючи глибоким голосом: — Що з твоїм обличчям?

— Випадково... впав, — Шень Ї не вірив поясненню Фу Чена, не кажучи вже про Фу Юхе.

Фу Юхе: — Підведи погляд.

Фу Чен слухняно підвів голову.

Фу Юхе нахмурився.

Коли атмосфера застигла, Шень Ї привітався: — Брате, привіт, я Шень Ї, однокласник Фу Чена, вибачте, що турбую сьогодні.

Голос, сповнений знайомства й ентузіазму, змусив Фу Юхе миттєво співставити його з голосом, який він чув у мобільному телефоні Фу Чена. Крім того ранку, він також чув його пізніше у спальні Фу Чена.

Тієї ночі двері Фу Чена були нещільно зачинені. Фу Юхе пройшов повз його двері й почув розмову всередині, це був голос з протилежного боку.

Через те, що сталося з Фу Ченом у молодшій школі, він давно не мав таких близьких друзів.

Шень Ї злегка підняв голову, з яскравою посмішкою на губах.

Чоловік був одягнений у чорний костюм, і весь його вигляд був доглянутим. У його очах приховувалося щось, що легко піддавалося дослідженню.

У нього глибокі риси обличчя, і він виглядає дуже молодо, але потужна аура, що належить до вищих чинів, ніколи не змусить людей недооцінювати його.

— Привіт, — Фу Юхе злегка кивнув з дорослою манерою, — Ви билися?

Другу половину речення він запитав Фу Чена.

Фу Чен більше не чинив опору: — Так, бився.

Шень Ї подивився на пару братів перед собою, куточки його губ злегка зігнулися.

Те, як ці двоє ладнають, і їхні особистості трохи цікаві. Існує великий контраст. Молодший брат слухняний та невинний, тоді як старший брат глибокодумний, ніби великий злий вовк виростив маленьку овечку.

Фу Юхе, здавалося, був занепокоєний присутністю Шень Ї тут, тому Фу Юхе не став далі допитувати. Молоді люди хочуть зберегти обличчя, якщо він, як старший брат, лаятиме його перед друзями, це неминуче збентежить його.

— Брате, не звинувачуй його, це моя провина сьогодні, вибач.

Фу Юхе не ставив подальших запитань, але Шень Ї сам додав ще одне речення.

— Ні, ні, — поспішно сказав Фу Чен. — Ті люди також хотіли мені нашкодити. Якби не Шень Ї минулого разу, вони могли б...

Він раптово обірвав голос.

У вітальні деякий час панувала тиша.

— Минулого разу? — повільно запитав Фу Юхе.

— Ах…— Шень Ї продовжив: — Комір Фу Чена був обпалений іскрами.

Здається, нічого не було сказано, і здається, що все було сказано.

Фу Юхе глянув на Шень Ї, якби не його відверте речення щойно, він би не пов'язав решту слів Фу Чена.

Юнак не усвідомлював, що щойно сказав щось не те. Комір його одягу був розстебнутий, тінь його витонченої ключиці була очевидною, його гладке підняте підборіддя, і в куточку рота був відтінок червоності, ніби він був жорстоко понівечений. Зовнішній вигляд, без причини, мав спокусливий вигляд, і навіть посмішка в куточку рота ставала незбагненно чарівною.

— Справді, — тон Фу Юхе був дещо невиразним.

— Брате, я сам можу з цим впоратися, — сказав Фу Чен.

Через деякий час Фу Юхе сказав: — Зрозуміло.

Він не затримався внизу надовго і піднявся до кабінету.

Другий поверх відділяв їхню розмову та сміх унизу. Фу Юхе сидів за столом, але він не відразу перейшов до робочого стану. Усі документи, які потрібно було опрацювати, були на столі. Він тримав ручку і стукав нею по столу.

Цей друг Фу Чена був трохи цікавим, і кількома словами Фу Чен розповів йому те, чого не хотів говорити.

Він згадав поведінку Шень Ї щойно: той не був агресивним, дуже ніжним, любив сміятися і мав сонячний характер. З цього варто почати.

Чи все це випадково?

Фу Юхе примружив очі й поклав великий палець на ковпачок ручки.