Розділ 22

Чи ти хочеш зайнятися чимось… цікавим?

Це справді прозора й двозначна підказка.

Цікава річ, що це? Фу Юхе було не важко уявити, що з того моменту, як Шень Ї раптом нахилився, щоб поцілувати його, його ритм вже слідував за ритмом Шень Ї, і в цей момент серцебиття в його грудях було хаотичним.

Щоб приховати свою схильність, він був у невигідному становищі. Він смикнув куточки губ і запитав Шень Ї: — Цікава річ? Дати тобі спати?

Прямі слова часто можуть викликати сором’язливість у Шень Ї, хлопця цього віку, але Шень Ї не надто сором'язливий.

— Хіба ми не спали багато разів? — сказав Шень Ї, — З минулого місяця… ну…

Його рот був закритий долонею Фу Юхе.

Фу Юхе поворушив щоками, дивлячись на єдині відкриті очі Шень Ї, чисті та рухливі, але також хитрі з прихованими злими намірами, як хитрий маленький лис, найоманливіший.

Обличчя Шень Ї дуже маленьке, це висновок, до якого дійшов Фу Юхе, коли прикрив нижню половину його обличчя долонею.

Теплі губи під його долонею дуже м'які, а його дихання палюче гаряче. Під герметичним оточенням його долоні, здається, повільно нагрівається. Шкіра на його гладкому обличчі дуже ніжна, і він може чітко бачити це, коли він близько. Маленький пухнастий пушок на його обличчі.

Він не рухався, просто дозволив Фу Юхе закрити йому рот, його очі були нерухомі, і в його темних зіницях відбивався Фу Юхе.

Коли він прийшов до тями, Фу Юхе різко відсмикнув руку. Щоб Шень Ї не сказав те, чого не варто, він доклав стільки зусиль, що на обличчі Шень Ї залишилося кілька відбитків пальців, ніби мовчазно звинувачуючи Фу Юйхе в його жорстокості. Але це додало трохи непристойності без причини, змушуючи людей хотіти залишити більше слідів.

Шень Ї: — Брате, чому ти відчуваєш провину?

Вони спали, не так чисто, але не спали до кінця.

Фу Юхе не дивився на нього прямо, а лише краєм ока, і сказав: — Хіба ти взагалі не знаєш, як соромитися?

— Чому ти соромишся? — сказав Шень Ї, — Хіба це соромно, зіткнувшись зі своїми бажаннями? Брате – хіба ти про це не думав?

Хоча Фу Юхе не хотів цього визнавати, він справді думав про це, і це було раніше, коли у нього була лише невиразна ідея, не конкретна.

Зіткнутися з бажанням прямо — це не соромно, але Фу Юхе не хоче обговорювати цю приватну тему з Шень Ї тут.

— Я трохи здивований, що у тебе є це усвідомлення, — Фу Юхе боком ухилився від питання, що стоїть за ним.

У віці Шень Ї він повинен розуміти, що відбувається зі статтю, і він цікавиться і спокушається нею, але в той же час йому також соромно говорити про це.

Наприклад, реакція Фу Чена.

Минулого разу, коли він виявив лише любовний лист, Фу Чен міг почервоніти.

Однак Шень Ї, здається, народжений без поняття «сором'язливість». Він зрілий і досвідчений у деяких речах, але з іншого боку він напрочуд невинний.

— Пробудження… у мене було, коли ти мене поцілував, — сказав Шень Ї, — Хоча я тоді не думав про це з тобою, зрештою, є деякі речі, які людина не може контролювати, так само як ти минулого разу я збрехав, щоб піти додому, дозволь мені допомогти тобі, головорізи —

Рот Шень Ї знову закрили.

Він кліпнув.

Брехня про повернення додому змусила Фу Юхе захотіти сміятися, але також викликала головний біль. Якщо він буде необережним, Шень Ї може перегорнути старі рахунки і розкрити його слова. Він відчував, що розмовляти тут занадто ризиковано. Це не так чисто.

Але, згадавши початок цієї справи, Фу Юхе все ще відчував, як у нього сверблять зуби: — Хіба ти не добре проводиш час?

Шень Ї: — Ні, ні, ні.

Круто.

— Брате! Шень Ї! Чому ви ще не зайшли? — голосно запитав Фу Чен з вітальні.

— Йдем, — Фу Юхе відпустив Шень Ї, — Не говори дурниць перед Фу Ченом.

— Так, — Шень Ї слухняно кивнув, як приручений тибетський мастиф: — Не хвилюйся, я добре це знаю.

Дуже добре, Фу Юхе почав хвилюватися.

— Чому ти зайшов? — запитав Фу Чен Шень Ї.

Червона відмітина на обличчі Шень Ї ще не зникла, вона дрібна, і ви не можете побачити, що це, якщо не придивитися, і він завжди говорить про причину: — У мене на рюкзаку заїло блискавку, і одяг зачепився, твій брат допоміг мені це поправити.

— Ох, — Фу Чен не сумнівався: — Ти поклав занадто багато яблук у свій рюкзак, і ті маленькі картонні коробки. Хочеш забрати їх усі пізніше?

Усі троє ходили туди-сюди по сходовій клітці, і Фу Юхе йшов останнім. Він слухав, як вони двоє розмовляли, і дивився на надутий рюкзак Шень Ї. Він помітив, що рюкзак був незвично повним раніше, але він не думав про це багато.

Шень Ї та Фу Чен розмовляли і зайшли до кімнати Фу Чена, а Фу Юхе пішов до кабінету.

— Гей, мій брат приніс десерти знову сьогодні, — увійшовши у двері, Фу Чен побачив знайому сумку на столі: — Що з моїм братом…

— Хіба це не добре? — Шень Ї майстерно влаштувався на дивані.

— Ні, — Фу Чен посміхнувся і сказав: — Просто… таке відчуття, що пройшло багато часу з тих пір, як до мене так ставилися, коли я був молодшим…

Фу Чен відчуває, що його брат останнім часом став набагато привітнішим і часто купує йому смачну їжу, що змушує його відчувати себе так, ніби він повернувся до дуже юного віку. До того, як його батьки померли, хоча його брат був стриманим, він не був таким емоційним, як зараз. Важко зрозуміти, але він буде брати його грати і купувати йому смачну їжу, як звичайний брат.

Він зітхнув кілька слів, Шень Ї сів осторонь і серйозно слухав його, поклавши руки на стіл, підборіддя на тильну сторону рук: — Справді? Але твій брат також схожий на того, хто може робити подібні речі.

Фу Чен був трохи здивований: — Він схожий на нього? Я думав, ти подумаєш, що він дуже…

Він не міг одразу підібрати прикметник: — До нього важко підійти, в будь-якому випадку, він не схожий на того, хто може робити такі речі.

Просто дивлячись на його зовнішність та ауру, його брата легко налякати, і він не сміє дивитися йому прямо в очі. Навіть Фу Чен несвідомо нервуватиметься, коли стикається з ним.

— Твій брат…— Шень Ї замовк, в його голові промайнуло обличчя Фу Юхе, і він трохи подумав: — В будь-якому випадку, він дуже добре до тебе ставиться.

Дуже милий, злий, як кіт з розпушеною шерстю, хочеться погладити його по голові, але Фу Юхе точно не дозволить йому погладити, він трохи скупий.

Шень Ї навіть не уявляв, яка небезпечна думка про погладжування тигра по вусах була в його голові.

Фу Чен кивнув на знак згоди зі словами Шень Ї, він дістав десерт із сумки: — Який ти хочеш?

Шень Ї показав: — Манговий хальберд.

Фу Чен поставив манговий хальберд перед ним.

— Твій брат коли-небудь бився раніше? — запитав Шень Ї, розпаковуючи коробку, слова Фу Юхе з вуст Фу Чена відчувалися по-іншому.

— Я бився, — сказав Фу Чен, — Я бачив, як мій брат бився лише один раз…

Биття було дуже безжальним.

Той раз майже викликав у нього психологічну тінь на його брата. Пізніше, щоб умовити його, його брат взяв його шкільну форму в одну руку і повів його в іншу, щоб купити маленький торт, щоб заспокоїти його. У той час Фу Чену було лише вісім років. Брат 15 років, а сім'я все ще повна.

— Мій брат раніше мав поганий характер, — сказав Фу Чен.

Шень Ї: — Зараз теж не дуже добре.

Фу Чен: — Ти не боїшся, що мій брат почує.

— Звукоізоляція у вашому домі досить хороша, — сказав Шень Ї, ніби вихваляючись.

Фу Чен: — Звідки ти знаєш?

Шень Ї замовк: — Це видно з першого погляду.

Фу Чен: — … ясно.

Але це просто дивно.

Через годину Фу Чен повністю занурився у навчання за столом. У мобільного телефону Шень Ї розрядилася батарея, тому він хотів позичити у нього зарядний пристрій. Побачивши, наскільки він був відданий, він вийшов з кімнати, не видавши жодного звуку.

Він сперся на стіну біля дверей, щоб відправити повідомлення.

[Шень Ї: Брате, де ти?]

[Фу Юхе: Спальня.]

Менш ніж за хвилину Шень Ї дістався до дверей спальні Фу Юхе. Він підняв руку і просто постукав у двері, коли незачинені двері спальні відкрилися, і він відчинив двері.

Фу Юхе сидів на дивані, розставивши ноги, і нахилившись вперед. На журнальному столику лежав ноутбук. Він спілкувався з кимось по відеозв'язку про деталі своєї роботи. Щойно Шень Ї увійшов у двері, він почув голос тієї людини, яка звітувала про його роботу.

Почувши, як він зайшов, Фу Юхе знайшов час глянути на нього, Шень Ї обійшов камеру ноутбука і підійшов до протилежної сторони журнального столика, витягнув подушку і сів, тримаючи обличчя в долонях і дивлячись на Фу Юхе з піднятими куточками губ.

Фу Юхе:

Він зосередився на відео на своєму ноутбуці, але його увага була відволічена людиною, яка постійно дивилася на нього краєм ока.

Він робив дві справи одночасно, і час від часу відповідав, закінчивши відеодзвінок через десять хвилин.

—У чому справа? — запитав він.

Шень Ї підняв телефон у руці і похитав ним: —Брате, є зарядний пристрій? Мій телефон розряджений.

— У шухляді, візьми сам, — Фу Юхе підняв підборіддя в бік столу.

Шень Ї знайшов зарядний пристрій, зарядив телефон, потім повернувся і запитав Фу Юхе: — Чи можу я позичити комп'ютер?

— Що? — запитав Фу Юхе.

Шень Ї: — Вчитися.

Фу Юхе навмисно сказав: — Пароль — мій день народження.

— Ох, — Шень Ї не запитав його, коли його день народження, він це дуже добре пам'ятав.

Це зробило Фу Юхе набагато комфортніше.

Коли Шень Ї підійшов до Фу Юхе, він раптом нахилився, підійшов до його губ і понюхав: — Брате, ти знову куриш.

— Відклади свої дрібні хитрощі, — сказав Фу Юхе з темним поглядом в очах, — Не роби дивних речей Фу Чену.

— Дивна поведінка… — тихо прошепотів Шень Ї: — Брате Фу, ти мене неправильно зрозумів.

Фу Юхе: — Сподіваюся, це непорозуміння.

Шень Ї: — Якщо дивна поведінка, про яку ти згадав…

Він поклав руку на плече Фу Юхе і тихо сказав: — Це означає, що…

Фу Юхе чутливо відчув приплив теплого подиху за вухами, це було не дуже чітко, але це було найспокусливіше, що, здавалося, було відсутнє.

— Тоді, брате Фу, ти справді помилився, — сказав Шень Ї, — Чи є якась проблема з тим, що твій добрий друг чіпляється? Брате Фу, ти не надто захищаєш Фу Чена? Іншим не дозволяється простий фізичний контакт з ним. Якщо ні, такий брат не привабливий.

Фу Юхе нахмурився.

Шень Ї: — Крім того, чому ти не відчуваєш, що моя ціль — це ти?

М'яко дихаючи на обличчя Фу Юхе, він не ховався і сказав з усмішкою: — Собачий ніс.

У кімнаті не було запаху сигарет, Фу Юхе курив на балконі.

У наступну секунду губи Шень Ї, що були зовсім близько, притиснулися до нього, смак між його губами і зубами був солодким, він розтулив зуби Фу Юхе і дражнив його вологий і м'який язик.

Це відрізнялося від попереднього поцілунку на ґанку, це був вологий і глибокий поцілунок. Фу Юхе охоче прийняв цей поцілунок, і він ставав все більш і більш інтенсивним. Коли Шень Ї відступив, Фу Юхе притиснув його до потилиці, продовжуючи поцілунок.

Шень Ї відрізняється від безрозсудного юнака, яким він був під час першого поцілунку, він тоді просто слідував своїй інтуїції. Тепер він знає, як змусити один одного почуватися комфортно. Вчитель, це був той, хто колись сказав, що його навички цілування були поганими.

Пекуче дихання, нерівномірне серцебиття, повітря, здавалося, поступово виснажувалося. Повіки Фу Юхе були напівприкриті, його вії тремтіли, і відчуття втрати контролю поширювалося. Він дозволив собі бути роз'їденим відчуттям втрати контролю і не зупиняв його.

У кімнаті лунав тихий подих, який довго стихав.

…

Фу Юхе лежав на дивані, підняв руки, щоб прикрити очі, його рум'яні губи були трохи розтулені, а обличчя та мочки вух були трохи червоними, ніби його занадто сильно образили, і він був трохи збентежений.

Шень Ї, що сидів біля дивана, кинув серветку в смітник і ідеально влучив у ціль.

Фу Юхе трохи поворушив руками і лінивим голосом сказав: — Я їду у відрядження через два дні.

— На скільки? — Шень Ї повернув голову вбік.

Фу Юхе: — Приблизно на півмісяця.

Шень Ї: — Ох, зрозуміло.

Фу Юхе все ще не забув зміни, що відбулися до і після повернення Шень Ї з ділової поїздки минулого разу. Коли він згадав про це, Шень Ї на мить задумався, потім посміхнувся і сказав: — Тому що ти не надто дбаєш про мене, і навіть нічого не сказав мені, коли поїхав. Я розчарований.

Емоції хлопця, здавалося, швидко приходили і йшли, і коли він знову говорив про це, на його обличчі не було образи, і не можна було сказати, чи був він розчарований чи злий.

Ти здався переслідувати його через розчарування? Я такий нетерплячий.

Нетерплячий Шень Ї пішов у ванну кімнату, щоб помити руки, повернувся і сів перед диваном і увімкнув комп'ютер. Фу Юхе трохи посидів, потім піднявся і пішов у ванну кімнату.

Коли він вийшов знову, то почув якісь дивні звуки, двозначне дихання, змішане зі стогонами, він затримався біля дверей, майже подумавши, що Шень Ї щойно записав, він наблизився до Шень Ї ззаду, побачив екран на комп'ютері, і його обличчя на мить змінилося.

— Ти взяв мій комп’ютер, щоб дивитися це? — запитав він тонким тоном.

Шень Ї нахилив голову і пояснив: — Мій телефон розряджений».

Фу Юхе зосереджений на тому, що він дивиться, тоді як Шень Ї зосереджений на тому, що дивитися, і вони обоє взагалі не говорять про одне й те ж.

— Хочеш разом? — запросив Шень Ї.

З тихим звуком голоси в кімнаті зникли, комп'ютер перед Шень Ї був вимкнений Фу Юхе, він підняв голову і зустрівся з глибокими очима Фу Юхе.

— Навмисно?

Шень Ї: — Що навмисно?

Фу Юхе: — Все ще прикидаєшся.

З того моменту, як він увійшов у ворота, він постійно натякав йому.

Очі Шень Ї були ясними: — Що ти прикидаєшся?

— Що ти скажеш?

— Брате, не грай зі мною в шаради, я не розумію.

— Ах.

— Старший брат—

Фу Юхе повільно сів: — Просто поговори, не прикидаючись. Для чого все це?

— Навчання, — природно сказав Шень Ї.

Фу Юхе раптом згадав «навчання», про яке Шень Ї сказав, коли попросив його позичити комп’ютер, він завагався і глузливо посміхнувся, це справді було навчання.

— Ти так любиш навчатися? — сказав він: — Тоді старанно вчися, а потім розкажи мені, чого ти навчився.

Шень Ї нервував щодо своїх занять на третьому курсі старшої школи, Фу Юхе більшість часу не турбував його, він просто чекав, поки той прийде до нього, вони цілувалися все більш і більш вправно в кабінеті, спальні чи ванній кімнаті, але остання межа все ще не була перетнута.

— Зрозуміло, вчителю Фу, — Шень Ї знову увімкнув комп’ютер і не дбав про те, що Фу Юхе сидів поруч, відкрито дивлячись фільм для дорослих.

Шень Ї помацав кишеню, там все ще був останній льодяник, полуничний.

Фу Юхе спочатку хотів збентежити його, але виявилося, що йому було дуже комфортно, і він навіть з'їв льодяник. Солодкий запах затримувався в його носі, і він виявив, що збентежений не Шень Ї, а він сам.

— Про що ти думаєш? — невимушено запитав він.

Шень Ї: — Твої ноги красивіші за його.

Фу Юхе: «...»

Шень Ї: — Талія також тонша за його, і є м'язи…

— Досить, — кадик Фу Юхе закатився, і він не міг витримати, щоб його дражнили кількома словами, і він сказав такі розпусні слова чистим тоном, що було дуже дратуючим. Він поспішно підвівся: — Мені потрібно дещо вирішити в кабінеті, ти можеш залишатися сам.

Обличчя Шень Ї було сповнене нетерплячого бажання спробувати: — Хіба ти не хочеш мене перевірити?

Фу Юхе глузливо посміхнувся, відчуваючи, що Шень Ї зробив це навмисно, він залишив його позаду і не відповів на його запитання.

Шень Ї не зрозумів чому, почувши «клацання» зачинення дверей, він пробурмотів собі під ніс: — Нічого, якщо іспит буде пізніше.

Напередодні Різдва, коли Шень Ї повертався, у нього в руці був додатковий пакет яблук – Фу Юхе дав йому більше вітамінних добавок.

Фу Юхе збирався у відрядження більш ніж на півмісяця, і він не міг повернутися напередодні Нового року. У ніч перед Новим роком він подзвонив Фу Чену, поклав слухавку, не розмовляючи, і подзвонив іншому маленькому безсердечному негіднику.

— Брате! — Безсердечний Шень Ї привітав схвильовано: — Добрий вечір.

У багатоповерховому житловому будинку в елітному районі Шень Ї сперся на балкон, кінчик його носа був червонуватим від холодного вітру, і він не заходив у кімнату. Світло з вітальні проникало, освітлюючи половину його тіла.

Він дивився на сніг, що плив у нічному небі, куточки його губ злегка піднялися.

Небо було темним, як завіса, вуличні ліхтарі внизу були самотні, сніжинки мерехтіли і падали на землю, і земля була вкрита тонким шаром снігу. Сніг почав падати один за одним кілька днів тому, але він не був сильним.

— На вулиці? — голос Фу Юхе пролунав з іншого кінця, голос був м'яким і невимушеним, і, здавалося, мав трохи тепла.

Шень Ї: — Тут сніг, брате, у тебе є сніг?

Фу Юхе відчинив штори готелю, і сніжинки почали падати надворі в якийсь момент: — Ну, падає.

Це викликало у Фу Юхе тонку психологію, ніби дивлячись на той самий сніг в іншому місці, це було романтичніше, його серце забилося на секунду, і він дуже хотів обійняти людину на іншому кінці телефону – просто просте обіймання.

— Все добре? — запитав Шень Ї.

Фу Юхе: — Так.

Шень Ї: — Брате, повертайся швидше, я не бачив тебе занадто довго, я сумуватиму.

Фу Юхе глибоко вдихнув і повільно видихнув. Він дістав сигарету і підніс її до рота: — Сумуєш за мною?

Він знову хмикнув: — Сумуєш за мною, чи ти хочеш зробити щось інше зі мною?

— Все підійде, — сказав Шень Ї, чуючи легкий звук запальнички, що дзижчить там, він здогадався, що Фу Юхе знову курить.

— Тебе щось турбує? — запитав він.

Фу Юхе не говорив і на мить замовк.

Це насправді не турбота, це просто те, що було у нього на думці.

Цього дня по обіді –

Фу Юхе зустрівся з партнером разом з Ван Течжу. Після обговорення сторони розійшлися. По дорозі назад до готелю Фу Юхе зайшов до годинникового магазину, який він часто відвідує.

Магазин був освітлений теплим жовтим світлом. Ван Течжу запитав його, чи хоче він привезти Фу Чену годинник. Ван Течжу мав чималий досвід у цій сфері. Раніше, куди б Фу Юхе не їздив у відрядження, він іноді привозив щось для Фу Чена. Але рідко вибирав щось особисто.

Ван Течжу порекомендував новий годинник і сказав: — Цей більше підходить для хлопчиків їхнього віку.

Фу Юхе купив його, але не пішов одразу. Його годинник майже потребував заміни. Консультант у магазині порекомендував йому кілька годинників. Фу Юхе сподобався один з непомітних, але вишуканих годинників, і він замовив два.

Ван Течжу був тоді трохи збентежений: — Два? Для кого ще пан Фу купуватиме?

Фу Юхе сказав «гм».

У Ван Течжу була дівчина, тому він швидко здогадався, що той купив такий самий годинник як подарунок комусь іншому. Він сказав Фу Юхе, що якщо він купує його для своєї дівчини, то той годинник не підходить для жінок. Тонший ремінець виглядатиме краще.

Фу Юхе глянув на нього: — Я схожий на того, хто має дівчину?

Спеціальний помічник Ван: ...

Він відразу замовк.

Не кажучи вже про те, що, хоча він ніколи не бачив, щоб Фу Юхе цікавився якоюсь жінкою, але його нещодавній стан справді трохи схожий, кожен день сповнений весняного бризу, схоже, сталося щось хороше, і він часто просить його купити якісь десерти додому.

Ван Течжу колись припускав, що Фу Юхе був Цзіньву Цзанцзяо.

На відміну від звивистих думок Ван Течжу, після того як Фу Юхе отримав годинник, він просто думав про те, коли Шень Ї зізнається йому в коханні, скаже, що він йому подобається, або... Шень Ї просто любить лише цю частину. Фізичні стосунки?

Після того, як минув початковий період гарячої голови, Фу Юхе поступово відчув, що щось не так — хоча він був радий підтримувати ці стосунки на початку, але тепер він не хоче продовжувати так вічно.

У номері готелю дві коробки на журнальному столику були відкриті, і всередині були два вишуканих наручних годинника. Фу Юхе сидів на дивані і курив.

— Ти любиш сніг? — запитав він Шень Ї на іншому кінці телефону.

Шень Ї не звертав особливої уваги на те, що він змінив тему, він відповів: — Нормально.

Він витягнув руку, і сніжинки танули на його кінчиках пальців, він подумав, ніби багато прекрасних речей є недовговічними.

— Занадто холодно, коли сніг тане, — сказав Шень Ї.

Фу Юхе: — Одягайся тепліше.

Шень Ї трохи почекав, потім сказав з ображеним звинуваченням: — Він зник? Брате, ти такий скупий, як сильно ти дбаєш про мене.

Фу Юхе: «...»

Як тільки він почув це, він зрозумів, що опосередкована лицемірство Шень Ї знову спалахнула, і він завжди використовував такий вираз обличчя і тон, щоб навмисно дражнити його. Спочатку Фу Юхе все ще піддавався на обман, але тепер він не буде... Але неминуче, що він все ще трохи розсіяний, ніби вони закохана пара.

План життя Фу Юхе не включав закоханості, але тепер це можливо.

Відповіді не було, Шень Ї не засмучувався: — Не застудися, брате, я тебе зігрію, коли повернешся через кілька днів.

Фу Юхе: «…»

Він сперся на диван, його вуха трохи пашіли, він тихенько хихикнув і сказав таким самим тоном: — Пам'ятай, що ти сказав.

Незабаром Шень Ї поклав слухавку, його пальці були прохолодними, він деякий час дивився на вимкнений екран мобільного телефону, а сніжинки падали ззовні на екран його мобільного телефону, перетворюючись на воду.

Моє серце порожнє, здається, трохи самотнє.

Шень Ї відчув, що він справді трохи сумує за Фу Юхе, і він не відчував цього, коли Фу Юхе був у відрядженні минулого разу.

Він поклав свій мобільний телефон у кишеню, потягнувся і ліниво повернувся до своєї кімнати з балкона. Він не міг заснути, тому мав зайнятися чимось іншим.

У ванній кімнаті ввімкнулося світло, почувся звук капаючої води, тепла вода розбризкувалася по плитці, і біла пара повільно підіймалася вгору. Чорне волосся Шень Ї було мокрим і зачесаним назад, він нахилив голову, вода стікала по лінії його щелепи і текла на підлогу по лініях його напружених м'язів.

Через довгий час він опустив голову і тихо зітхнув, повільно розплющив очі, легким поглядом дивлячись на червоні кінчики пальців, які були вимочені в теплій воді.

Здавалося, це не спрацювало, це відрізнялося від почуття, яке йому давав Фу Юхе; після цього залишилася лише нескінченна порожнеча та незадоволення.

...Я дуже хочу обійнятися.

Через кілька хвилин він тихо засміявся і пробурмотів: — Я так сумую за тобою, брате.

……..

Середа.

Перший день випускних іспитів для третього класу, погода ставала все холоднішою, а надворі дув пронизливий вітер. Коли пролунав дзвоник про закінчення останнього іспиту, незабаром учні один за одним почали виходити з кампусу.

— Ти відчуваєш… вони йдуть за нами? — Фу Чен смикнув Шень Ї за одяг і тихо запитав.

Більшість листя платанів на двох рядах тротуарів біля шкільних воріт опало, а гілки гойдалися на холодному вітрі. Після уроків усі, хто заходив і виходив зі шкільних воріт, були учнями. Надворі було холодно.

Шень Ї нахилив голову і краєм ока глянув назад. Кілька молодих людей з пофарбованим волоссям йшли за ними на близькій відстані, курячи під час ходьби.

— Виглядає знайомо, — сказав Шень Ї.

Фу Чен: — Минулого місяця там були лише кількав в інтернет-кафе, ти забув?

Шень Ї раптом зрозумів: — Ах…

Фу Чен: — Чому вони йдуть за нами?

Він не міг згадати жодних образ між собою та Шень Ї та ними, і вони зазвичай не могли контактувати з цими людьми.

— Ходімо кататися, — сказав Шень Ї.

Фу Чен: «...»

Шень Ї посміхнувся: — Йди, йди на автобусну зупинку.

Там багато людей.

Шень Ї мав досвід переслідування раніше, до того, як переїхав, але навички переслідування цих людей були не дуже хорошими, вони постійно підглядали за ним і йшли слідом, Шень Ї незабаром виявив це і скинув їх.

Цього разу… Шень Ї глянув на Фу Чена, Фу Чен був недостатньо фізично сильним, щоб бігти.

Фу Чен щільно слідував за Шень Ї, виявляючи помітну нервозність.

Прибув автобус, вони сіли в автобус, і ті люди пішли за ними. В автобусі не було вільних місць, Шень Ї стояв збоку біля виходу.

Пейзаж за вікном змінювався сцена за сценою, і транспортний засіб прибував на зупинку, оголошуючи кілька зупинок, і нарешті прибув поблизу житлового району Шень Ї, двоє вийшли з автобуса, і Шень Ї прискорив крок, щойно вийшов з автобуса.

Коли чотири гангстери з пофарбованим волоссям витиснулися з автобуса, їх ніде не було видно. У той час Шень Ї та Фу Чен сховалися осторонь, спостерігаючи, як вони йдуть.

Фу Чен має м'який характер і не спричинить проблем. Шень Ї задумливо подивився на їхні спини, що відходили, і, виключивши кілька здогадок у своїй свідомості, він приблизно мав напрямок.

Наступного дня, коли іспит закінчився, Шень Ї знову побачив тих чотирьох людей, і співрозмовник неприховано дивився на нього, Шень Ї знав, що вгадав правильно, ці люди прийшли за ним. Він знайшов привід, щоб відправити Фу Чена додому, коли сьогодні закінчаться уроки. Якщо не буде нещасних випадків, Фу Чену доведеться чекати 10 хвилин, перш ніж вийти.

Шень Ї першим сів в автобус, а четверо пішли за ним.

Поруч з багатоквартирним комплексом Шень Ї є покинутий баскетбольний майданчик. Він добре розібрався в навколишній місцевості, коли тільки переїхав. Зазвичай люди люблять грати там у баскетбол та бадмінтон, але менше людей ходять туди, коли холодно.

Ті четверо людей йшли туди сьогодні, і побачили Шень Ї, який уникав їх вчора, розвернувся, відклав свій рюкзак, розстебнув пальто і яскраво посміхнувся їм.

— Ви йдете за мною?

— Тьху, спіймав, — сказав жовтоволосий чоловік серед чотирьох.

Шень Ї: — Це так очевидно, важко прикинутися, що не помічаєш.

Ці слова виражали зневагу до них, Хуан Маотоу незадоволено подивився на нього: — Тобі, хлопче, слід надавати стусанів.

— Справді? — Шень Ї глянув на них: — Здається, я вас не знаю.

— Шень Ї, так? Хтось найняв нас, щоб створити тобі проблеми. Якщо ти слухняно дозволиш братам побити себе, ми можемо вести справи.

— Ах… тоді ходімо, — прямо сказав Шень Ї.

Четверо з них дивилися один на одного, дивуючись, яку хитрість він грає, через деякий час Хуан Маотоу ляснув по голові людину поруч: — Що ти робиш у ступорі, ходімо.

…..

Чотири струнких юнаки були побиті до землі, безпорадно спостерігаючи, як невинний на вигляд юнак дістав з рюкзака пучок мотузки.

Бляха, студент, який не кладе в рюкзак книжки й мотузку, мабуть, хворий.

— Я так втомився від цього запам'ятовування, — сказав Шень Ї, — Я думав, що це буде марно, але це нормально…

Незрозуміло, вони почули приховане значення цього речення: на щастя, вони прийшли і не розчарували його.

— Бачачи, наскільки ти впевнений, я думав, що ти добре б'єшся, — Шень Ї зв’язав їх, — Ти знаєш Сюй Фаньчао?

Хуан Маотоу слухав першу половину його речення, таємно лаявся брудним словом, а коли почув другу половину його речення, його дихання знову застопорилося, і він сказав: — Я не знаю.

Шень Ї кивнув, висловивши розуміння, він відійшов убік з мобільним телефоном, набрав номер Сюй Фаньчао, і той через короткий час відповів, сказавши «Привіт» дуже поганим тоном.

— Людина, яку ти шукаєш, у мене в руках, — Шень Ї сів під баскетбольним кошиком.

Сюй Фаньчао: — Хто? Що ти робиш?

Шень Ї підійшов і штовхнув жовтоволосого: — Як тебе звуть?

Хуан Маотоу лаявся, і Сюй Фаньчао там, очевидно, почув звук, і мовчав кілька секунд.

— Я, бляха, нікого не знаю, не лий на мене бруд, хто знає, кого ти спровокував!

Сюй Фаньчао зі "клацанням" поклав слухавку.

Шень Ї підвівся з рюкзаком у руці, подивився на чотирьох зв'язаних людей: — Твій роботодавець більше не збирається про тебе піклуватися.

Він засунув телефон до кишені і раптом повернув голову, щоб подивитися праворуч. Під деревом за межами баскетбольного майданчика стояв чоловік з рюкзаком у руці. Він дивився на Шень Ї в заціпенінні. Шень Ї схопив його.

Шень Ї на мить здивувався: — Фу Чен?

Фу Чен постояв кілька хвилин, потім підійшов.

Шень Ї: — Чому ти тут?

Фу Чен: — Переслідувачі, я бачив, як ти виходив зі шкільних воріт, і вони пішли за тобою, тому я… взяв таксі.

Потім він побачив іншого Шень Ї, порівняно зі своїм звичайним ніжним і сонячним добрим другом, який, здавалося, не мав недоліків, Фу Чен відчув, що щойно бачив Шень Ї рівня хулігана.

Шень Ї: «...»

Він деякий час не міг придумати виправдання, дурний брат Байтянь справді серйозний, і брехати йому нелегко.

Чотири очі нічого не промовляють.

— Ходімо спочатку назад, — сказав Шень Ї.

Фу Чен: — …Ох.

— Гей! Ти, хлопче, розв’яжи нас! Бляха, ти, бляха…

Лайка залишилася позаду них, ніхто не звертав на це уваги, Фу Чен все ще був у заціпенінні, Шень Ї дивувався, чи зробив він щось надто незвичайне, і Фу Чен був стимульований.

Прибувши до дверей будинку Фу, Шень Ї природно та звично пішов за Фу Ченом у двері, аж до дверей, Фу Чен раптом сказав: — Шень Ї.

— Га? — Шень Ї прийшов до тями.

Фу Чен: — Ти…

Шень Ї: — Налякав тебе?

Фу Чен: — Ти коли-небудь тренувався, саме те, кидок через плече, круто!

Шень Ї був приголомшений: — Ти про це думав весь час щойно?

Фу Чен почухав голову і посміхнувся: — Я трохи здивований.

Фу Чен також бився з Шень Ї раніше, але того разу Фу Чен був повністю поглинений тим, що робив це сам, і не звертав особливої уваги на стан Шень Ї під час бою. Цього разу, як спостерігач, він бачив це дуже чітко. Це не має нічого спільного з ніжністю.

— Якщо хочеш навчитися, я можу тебе навчити, — сказав Шень Ї.

Фу Чен обійняв його, щоб розвіяти відчуття відстані: — Ми хороші брати.

Шень Ї трохи нахилився, кліпнув: — Так.

— Наступного разу не відштовхуй мене, — Фу Чен відпустив його. Чомусь його спина раптом відчула невеликий холод.

Фігура стояла на балконі на другому поверсі, попиваючи каву.

Щойно двоє внизу зайшли у двері, вони побачили, що не вистачає однієї пари тапочок, а на тумбочці стоїть пара шкіряних черевиків. Незабаром після цього почулися кроки згори, і фігура Фу Юхе з’явилася на вході в коридор.

На ньому була вільна темна футболка і чорні штани. Він був одягнений повсякденно, розкішно і ліниво, як дорогий кіт, і він повільно спускався сходами, ступаючи в сірих тапочках.

Фу Чен: — Брате, ти повернувся.

Фу Юхе: — Так.

Шень Ї, як завжди, привітався з посмішкою: — Брате, доброго дня.

Він стояв за Фу Ченом, його очі безсоромно зупинилися на Фу Юхе, його домашній одяг додавав йому м'якої атмосфери.

Двоє зайшли у двері один за одним, Фу Юхе дістав сумку і передав її Фу Чену, сказавши, що це подарунок для нього, Фу Чен відкрив її і побачив годинник, і йому це дуже сподобалося.

— Билися? — Слова Фу Юхе, очевидно, були адресовані Шень Ї.

— Брате, це не провина Шень Ї, — Фу Чен все ще пам'ятав, що до того, як він привів Шень Ї додому, це також був час, коли Шень Ї бився, і він думав, що саме через цю першу зустріч його брат мав незадоволення до Шень Ї.

Шень Ї подивився на себе: — Де ти це побачив?

— Одяг брудний, — Фу Юхе вказав на його талію.

Шень Ї: — У тебе справді гарний зір.

Фу Юхе запитав їх, що відбувається, і Фу Чен сказав, що кілька людей йшли за ними ці два дні. Щоб його брат не зрозумів Шень Ї неправильно, Фу Чен спонтанно навчився брехати, не змінюючи виразу обличчя, додаючи подробиць і прикрашаючи, кажучи, що Шень Ї зробив це для нього, для себе. Чоловік вплутався в бійку з ними.

Фу Юхе залишався спокійним, його очі потемніли: — Справді?

Фу Чен кивнув.

Фу Юхе більше нічого не сказав: — Як ти сьогодні склав іспит?

Фу Чен: — Мабуть, нормально.

Шень Ї: — Як завжди.

Фу Юхе: — Якщо добре складеш іспит, я візьму тебе розважатися.

— Ми втрьох?— Очі Фу Чена загорілися.

Фу Юхе: — Так.

Шень Ї запитав: — А якщо погано?

Фу Юхе був таким зайнятим у цей період, саме для того, щоб його помічник взяв кілька днів відпустки. Він сказав: — Це нагорода — взяти вас розважатися, якщо ви добре складете іспит. Якщо ви погано складете іспит, це втіха — піти розважатися разом.

Шень Ї: — Гаразд, дякую, брате.

Фу Чен наслідував його: — Дякую, брате.

Завтра не потрібно йти до школи, не потрібно рано вставати, цієї ночі Шень Ї залишався в кімнаті Фу Чена до дев'ятої години, а надворі почав моросити дощ, і вікна були покриті шаром дощу і туману.

Шень Ї вийшов з кімнати Фу Чена, не повернувся, розвернувся і без зупинки пішов до кімнати Фу Юхе.

Фу Юхе довго чекав, владно сидячи на дивані: — Знімай одяг.

Шень Ї завагався, коли нахилився, щоб покласти рюкзак. — Це недобре, брате.

— Просто приходь сюди безпосередньо? — Він сором'язливо опустив очі.

Тон Фу Юхе був поганим: — Що ти маєш на увазі, ти думаєш, я тут качок продаю? Покажи мені свої травми.

Сором'язливість Шень Ї розвіялася, і він з жалем зітхнув.

Фу Юхе почув це: «...»

Здавалося, він збив Шень Ї зі шляху.

Шень Ї знімав одяг один за одним, і на його талії був синець, який з’явився від удару об баскетбольний кошик під час бійки. Шень Ї виглядав як юний хлопець зі спортивного відділу, але насправді він таким був.

Його фігура не слабка, м'язи на його тілі напружені і красиві, з гладкими і чіткими лініями, а лінія русалки поширилася аж до краю його штанів, спокушаючи людей продовжувати дивитися вниз.

— Брате, — Шень Ї повернувся боком, але він не міг уникнути погляду Фу Юхе: — Не дивися на мене так, я буду соромитися.

Фу Юхе мовчав, він підозрював, що Шень Ї не розуміє, що таке сором'язливість: — Йди прийми душ, я дам тобі ліки.

— Ох, — Шень Ї підняв одяг.

Фу Юхе підвівся, знайшов чистий комплект одягу і кинув його Шень Ї: — Кинь одяг у кошик для брудного одягу, одягни цей комплект.

Коли Шень Ї вийшов з душу, Фу Юхе вже поставив ліки на чайний столик, Шень Ї свідомо підійшов і сів, Фу Юхе натер його ліками.

Його долоні були теплими, і йому не бракувало енергії. Синці на талії Шень Ї спочатку були трохи болючими, коли він їх тер, але потім він стогнав від задоволення.

Фу Юхе повільно тер: — Не видавай дивних звуків.

Шень Ї: — Ох.

Потім продовжував муркотіти.

Фу Юхе зупинився.

— Брате? — Шень Ї повернув голову вбік.

Фу Юхе: — Гаразд, я йду мити руки.

Він підвівся, щоб зібрати ліки, пішов у ванну кімнату приблизно на 10 хвилин, перш ніж вийти, Шень Ї лежав на дивані, граючи в маленьку гру на своєму мобільному телефоні, звукові ефекти гри лунали в кімнаті.

Фу Юхе стояв поруч і витирав руки паперовим рушником.

— Для тебе.

Невелика коробка була передана Шень Ї, Шень Ї відсунув телефон, сів і взяв її, відкрив і побачив наручний годинник, він вийняв його і надів на зап'ястя, щоб приміряти: — Дуже підходить, дякую, брате.

Звісно, підходить.

Звичайно, підходить. Фу Юхе, мабуть, виміряв розмір зап'ястя Шень Ї, — Подобається?

— Подобається, я теж приготував для тебе подарунок, — раптом згадав Шень Ї і підвівся з дивана.

Фу Юхе спостерігав, як він підняв свій рюкзак, покопався в ньому і вийняв маленьку пласку коробочку розміром з долоню, поклавши її на стіл. На ній було написано: "[Максимальне задоволення...]".

Фу Юхе: "..."

Потім з рюкзака Шень Ї було вийнято ще одну річ, упаковану англійською мовою. Фу Юхе впізнав ключове слово — "змазка".

Фу Юхе: "..."

Чому в шкільному рюкзаку такі речі?

Я не знаю, скільки сюрпризів ти маєш.

Який... несподіваний подарунок.

…..

"Сверблять зуби" це ідіоматичний вираз, який означає:

• Сильне бажання, нестримне прагнення, щоб щось сталося.
• Виснажливе, нав'язливе бажання щось сказати або, що частіше, щось зробити (особливо, якщо йдеться про відповідь, помсту, конфлікт чи фізичну дію).

Цзіньву Цзанцзяо (кит. 金屋藏嬌, Jīnwū Cángjiāo) — це китайський фразеологізм (чен'юй), який буквально перекладається як "Золотий дім, що приховує красуню".

Цей вислів походить з історичної легенди і має два основні значення:

1. Основне історичне значення:
• Фразеологізм виник з історії про майбутнього Імператора У (Хань У-ді) з династії Хань. Коли він був дитиною, він пообіцяв, що якщо він одружиться зі своєю двоюрідною сестрою Ацзяо, то побудує для неї будинок із золота.
• Сучасне значення: Вказує на ситуацію, коли хтось створює для своєї коханої (зазвичай молодої жінки) розкішну, пишну і захищену приватну оселю, забезпечуючи їй екстравагантний рівень життя, щоб приховати її від сторонніх очей або утримувати її в ізоляції.
2. Переносне значення (у сучасному контексті):
• Найчастіше використовується для опису ситуації, коли заможний чоловік утримує коханку (наложницю) у таємниці, надаючи їй дороге житло і повне забезпечення, щоб вона була прихована від його дружини, родини або громадськості.