Розділ 24

До того, як почався фільм, кімната поринула в темряву. Єдиним світлом було слабке світіння від ноутбука, яке падало на обличчя Шень Ї.

— Добре, — Шень Ї сів на диван. — Хочеш щось поїсти?

Фу Юхе: — Хіба ти не достатньо поїв сьогодні ввечері?

— ...Ти не в гуморі? — запитав Шень Ї після хвилинного вагання. Він узяв пакет чіпсів і відкрив його, видавши хрусткий звук.

Фу Юхе глузливо посміхнувся: — Чому я маю бути не в гуморі?

Щойно він закінчив говорити, почали грати звукові ефекти на початку фільму, і гучність була досить великою. Фу Юхе зменшив гучність і відкинув пульт дистанційного керування. Їх перервали, і вони не продовжили розмову.

Фу Юхе дивився фільм без виразу обличчя і подумав, що початок фільму був досить серйозним.

Але в міру розвитку сцени він зрозумів, що щось не так.

Дія фільму відбувається в абсолютно чорному середовищі, нічого не видно. Спочатку чути важке дихання, а потім камера трясеться, після чого чути звук кроків, ніби хтось біжить у паніці.

Через десятки секунд екран поступово просвітлів. Це був підземний паркінг. Сцена у фільмі переключилася на камеру спостереження підземного паркінгу. На сірому екрані камери спостереження промайнула фігура. Наступної миті обличчя з розпатланим волоссям і плямами крові раптово з’явилося перед камерою, супроводжуване жахливими звуковими ефектами.

Рука Фу Юхе, що тримала пачку цигарок, раптово стиснулася, розчавивши пачку, його заскочили зненацька, і його дихання застопорилося.

— На екрані з’явилися слова "Нічний Паркінг".

— Хрусь, хрусь, хрусь...

У кімнаті було чути звук жування чіпсів.

Фу Юхе повернув голову і побачив Шень Ї, що лежав на дивані, розслабившись. Він їв пакет чіпсів. Мерехтливе світло освітлювало його обличчя, і він виглядав трохи зарозуміло, коли на його обличчі не було жодного виразу.

Помітивши його погляд, Шень Ї повернув голову, завагався і простягнув руку: — Хочеш чіпсів?

Фу Юхе: "..."

— Ти сказав подивитися фільм, — він вказав на проєкцію, — Це він?

— Так, — Шень Ї не вважав, що щось не так. — Це дуже захоплююче. Дивитися це вночі ще більш тривожно.

Фу Юхе подумав про попередню розмову. Це звучало трохи неправильно, але, здається, нічого поганого не було.

Стимулююче, дивитися фільми, тривожна ніч.

Це справді цікаво.

Фу Юхе засміявся без видимої причини.

Він помилявся. Яким би безглуздим не був Шень Ї, він ніколи не був такою людиною. Він робив усе, що хотів, і не приховував своєї мети. Здавалося, що від початку до кінця він завжди мав нижню межу.

Його погана поведінка виявлялася лише в деяких незначних дрібницях. Спочатку він хотів зробити його нещасним, але він ніколи не робив нічого більшого, ніж просто говорив.

У нього гарне почуття міри.

Фу Юхе потер брови. Напружені останні дні ускладнювали йому хороший сон. Йому було важко добре спати в ці дні щороку — окрім зайнятості, це було також тому, що наближалася річниця смерті його батьків. Він ходив на цвинтар із Фу Ченом сьогодні вранці.

Він згорнувся на дивані, слухаючи ледь помітні звуки "клацання" біля вуха. Він не дивився на проєкцію, а опустив очі без фокусу.

— Брате, ти любиш дивитися фільми жахів? — запитав Шень Ї.

Фу Юхе: — ...Еге ж.

Він не дуже любить це і ніколи не дивиться такі речі.

— Тоді наступного разу, коли я побачу щось гарне, подивимося разом, — сказав Шень Ї. — Ці фільми дуже цікаві.

Фу Юхе на мить замовк: — Еге ж, мені теж подобається.

Знаходження спільної мови — це хороший спосіб зблизитися.

— Цей нормальний, не надто страшний, — Шень Ї говорив більше, коли обговорював те, що його цікавило. — Просто атмосфера напружена, але деталі зняті дуже добре.

— Гм, — відповів Фу Юхе. Голос Шень Ї розвіяв частину холодних відчуттів, викликаних фільмами жахів.

Вони розмовляли у невимушеній манері. Фу Юхе був небагатослівним. Спочатку він відповідав лише такими формальними словами, як "гм" і "о". Шень Ї не сумнівався, чи приділяє він йому увагу, чи ні, доки голос Фу Юхе не ставав усе тихішим і тихішим, і нарешті не було жодної відповіді.

Шень Ї повернув голову і побачив Фу Юхе, що згорнувся на дивані, поклавши голову на ліву руку. Його тіло все ще повільно сповзало вниз. Перш ніж він упав, Шень Ї підійшов і сів поруч із ним, спіймавши його голову своїм плечем.

Фільм все ще грався, і сюжет досягав кульмінації. Фу Юхе сперся на його плече, повільно дихаючи. Під його очима були темні кола, які не можна було приховати, і його втома була очевидною.

Шень Ї вийняв дві вологі серветки, витер руки і зменшив гучність фільму.

— Отже, він може заснути, дивлячись фільм жахів...— Він узяв подушку і поклав її між своїми плечима та головою Фу Юхе, спершись на диван і дивлячись фільм, який він уже бачив минулої ночі, знову.

Ближче до кінця фільму вдалині почувся звук феєрверків "ба-бах", і в небі розцвіли барвисті феєрверки, освітлюючи вікно, блискуче й урочисте прощання зі старим роком та привітання нового.

Настав Новий рік.

Фу Юхе спав чуйно. Прямо перед тим, як він прокинувся, він почув чіткий молодий голос поруч із собою: — З Новим роком, брате.

Водночас мобільний телефон Шень Ї на столі вібрував "дзижчанням", оскільки нові повідомлення продовжували надходити, і він вібрував пів хвилини, перш ніж зупинився.

Коли він потягнувся за телефоном, він відчув, як його плече піднялося.

— Опівночі? — Очі Фу Юхе були сонними, а голос втомленим. Він тримав шию і рухав нею, але не відчував сильного дискомфорту.

Шень Ї: — Так.

Він подивився на повідомлення і виявив, що серед них було також повідомлення від Фу Чена. Він відповів "З Новим роком", але відповіді не було. Він, мабуть, прокинувся, надіслав повідомлення і знову ліг спати.

— Іди спати, вже пізно, — сказав Фу Юхе.

Шень Ї: — У тебе є якісь плани на завтра?

Фу Юхе: — ...Так.

Він не обговорював детально домовленості і сказав Шень Ї швидко лягати спати: — Не забудь поставити телефон на беззвучний режим—

Шень Ї: — Ох.

Він вимкнув режим вібрації, потім відкинув телефон, заліз на ліжко Фу Юхе, натягнув на себе ковдру і ліг на бік, обличчям до Фу Юхе.

Фу Юхе також лежав на боці, але спиною до нього. Він подивився на задню частину його білої шиї під розкиданим волоссям і прошепотів на добраніч.

Через кілька хвилин людина в ліжку перевернулася.

Щойно Фу Юхе обернувся, він несподівано зустрів очі Шень Ї, які були яскравими, як світло, і в них не було жодних ознак сонливості — зрештою, він достатньо спав протягом дня.

Фу Юхе: "..."

— Закрий очі і лягай спати, — сказав він.

— Ох, — Шень Ї слухняно заплющив очі, його вії все ще тремтіли.

Фу Юхе простягнув руку з-під ковдри і прикрив йому очі, відчуваючи, як тремтячі вії на його долоні повільно заспокоюються.

— З Новим роком, — сказав він. — На добраніч.

Він опустив долоню, і губи Шень Ї вигнулися: — Я чув це.

Ти теж чув, як я сказав тобі "З Новим роком".

Він простягнув руку й обійняв Фу Юхе за талію, і знову сказав: — На добраніч.

Було рідкістю, щоб вони вдвох просто спали й нічого не робили, але сьогодні вночі ніхто не робив жодних рухів, вони просто накрилися ковдрами і лягли спати. Наступного ранку Шень Ї розбудив вібрацією телефон на тумбочці біля ліжка.

Його телефон був вимкнений, а вібрував телефон Фу Юхе.

Фу Юхе мав погану якість сну, і його легко було розбудити. Перш ніж Шень Ї зробив будь-який рух, він уже простягнув руку, щоб схопити телефон, насупившись, глянув на нагадування про вхідний дзвінок і відповів на дзвінок із нетерплячим виразом обличчя.

Шень Ї підвівся, підняв ковдру, переодягнувся і пішов у ванну кімнату Фу Юхе, щоб вмитися. Він умив обличчя теплою водою, трохи прокинувся і слухав нетерплячий голос Фу Юхе на вулиці.

— ...Ні, у мене сьогодні немає часу, і мене немає вдома... Давай поговоримо про це пізніше...

Людина в дзеркалі мала ясні очі та брови, і на його обличчі була вода, яка збиралася на підборідді та капала вниз. Шень Ї підняв руку, щоб витерти обличчя. Коли він вийшов із ванної кімнати, Фу Юхе вже закінчив розмову і сидів на ліжку, щоб прийти до тями.

Коли Шень Ї підійшов, він скористався його не підготовленістю, двічі доторкнувся до його м'якого волосся і сказав: — Я йду перший.

Шень Ї вже зрозумів, що це той час, коли він найбільш беззахисний, відразу після пробудження.

— Еге ж, — Фу Юхе не звернув уваги на маленькі рухи Шень Ї.

Надворі холодно. Ніжні листя плюща на стіні вкриті шаром льоду. Сніг у дворі ще не розтанув. Дахи вілл усі білі і виглядають винятково чистими. Це унікальна зимова сцена.

Шень Ї пішов на перший поверх. Незабаром Фу Чен також спустився. Він наливав воду на кухні і зупинився, коли побачив Шень Ї.

— Ти не ходив додому минулої ночі, чи не так? — запитав Фу Чен, тримаючи склянку води.

Шень Ї сидів на дивані у вітальні, відповідаючи на повідомлення на своєму телефоні. Минулої ночі він отримав багато новорічних привітань, і він відповідав на них одне за одним. Коли він почув запитання Фу Чена, він навіть не підняв голови і сказав: — Ні.

— Де ти спав? — запитав Фу Чен. — Я пішов у гостьову кімнату, щоб шукати тебе, але не зміг знайти. Ліжко не було застелене. Я думав, ти пішов додому минулої ночі.

Кінчики пальців Шень Ї зупинилися на екрані, його очі злегка блимнули, він підвів погляд і сказав з усмішкою: — Минулої ночі я дивився кіно з твоїм братом.

— Ах? — Фу Чен відреагував: — Чому ти мене не покликав!

— Хіба ти не казав, що не будеш дивитися? — сказав Шень Ї.

Фу Чен: — Коли я це казав!?

— Позавчора ввечері, — Шень Ї помахав телефоном у руці. — Я запитав тебе, чи хочеш ти подивитися фільм разом, і ти сказав, що тобі не цікаво.

— Га? Ти маєш на увазі дивитися... справжній фільм? — Обличчя Фу Чена на мить збентежилося.

...

Коли Фу Юхе спустився вниз, він почув, як Фу Чен каже, що хоче подивитися його разом. Він подивився у бік вітальні і побачив Фу Чена, що тряс плечима Шень Ї. Він протягнув голос і ображено сказав, що той не взяв його грати, і це було негарно з його боку.

Шень Ї сказав: — Я візьму тебе наступного разу, обіцяю. Перестань трясти. Я ще не снідав. Якщо ти ще раз потрусиш, мене вирве.

Фу Юхе злегка кашлянув, і Фу Чен зрозумів, що його брат спустився. Він одразу ж перестав поводитися як розпещена дитина і слухняно назвав його "Брат".

Сьогодні Фу Юхе збирається відвезти Фу Чена до свого дядька. Шень Ї повернувся і провів час, читаючи вдома. Коли йому захотілося спати, він заснув на дивані, накрившись ковдрою. Опівдні Фу Юхе зателефонував і запитав його, де він.

— На побаченні, — Шень Ї заплющив очі і приклав телефон до вуха.

Фу Юхе: — ...побачення?

Шень Ї почув голоси розмов, що лунали з боку Фу Юхе як фоновий шум. Хтось покликав Фу Юхе, і Фу Юхе сказав "зачекай хвилинку".

— Сяо Хе, з'їж трохи фруктів — ти розмовляєш по телефону? — Жінка середнього віку поставила тарілку з фруктами на стіл. Вона виглядала лагідною і говорила тихим тоном. Це була тітка Фу Юхе.

— Гм, — сказав Фу Юхе. — Я вийду на деякий час.

Він і Фу Чен приходили до будинку його дядька щороку на Китайський Новий рік. Якби не його дядько, він би не оговтався так швидко під час свого найгіршого періоду.

Він пішов у тихіше місце: — Шень Ї.

— Так, я тут, — Шень Ї говорив із носовим відтінком і низьким, хрипким голосом.

— З ким ти зустрічаєшся? — Фу Юхе продовжив попереднє запитання.

Шень Ї: — Вгадай.

— ...Припини дуркувати, — сказав Фу Юхе тихим голосом.

— ...Так нудно бути наодинці. Усе, що я можу робити, це спати, — сказав Шень Ї.

Фу Юхе: — Ти ще не їв?

Шень Ї: — Ні, поїм пізніше.

Фу Юхе: — Я замовив тобі їжу. Зверни увагу на телефон пізніше і не засинай занадто глибоко.

Шень Ї: — Брате...

Фу Юхе: — Так.

— Поводимося ось так—

— Схоже, що ми закохані.

Насправді, Шень Ї не знав, що означає бути у формальних стосунках, але цілуватися, обійматися і лягати спати — це не те, що він міг робити випадково з іншими.

Спочатку він не розумів, але тепер розуміє.

У його голові з'явилася думка, що він хотів мати стосунки з Фу Юхе, але він не знав, чи хотів Фу Юхе мати стосунки з ним.

Але він відчував, що те, що сказав Фу Юхе, коли вони вперше лягли спати, що такий хлопець, як він, дійсно може його зацікавити, і що він не повинен занадто багато думати — ці слова здавалися словами, сказаними зі злості.

На іншому кінці телефону була тиша. Фу Юхе стояв біля вікна і відчинив його. Подув холодний вітер, скуйовдивши волосся на його чолі. На мить у його вухах настала тиша, а потім знову стало шумно.

Він опустив очі: — Отже, ти хочеш спробувати?

— Спробувати що? — запитав Шень Ї.

Фу Юхе: — Подумай сам.

Наступної секунди дзвінок був нещадно обірваний.

Фу Юхе легенько видихнув, і в повітрі піднявся шар білої пари, який швидко розсіявся.

На іншому кінці лінії Шень Ї подивився на скинутий дзвінок, сів, схрестивши ноги, і згадав, що він сказав, коли не був повністю притомний.

— Здається, що ми закохані ось так.

— Тоді, ти хочеш спробувати?

Ти хочеш спробувати закохатися?

Отже, Фу Юхе також хоче зустрічатися з ним?

Шень Ї безцільно дивився на місце перед собою. Його мобільний телефон знову задзвонив. Це був незнайомий номер. Він відповів.

— Вибачте, це пан Шень? Ваше замовлення прибуло.

Фу Юхе, здавалося, сказав, що замовив йому їжу. Шень Ї сказав "зачекайте хвилинку" людині на іншому кінці телефону і встав, щоб відчинити двері. Фу Юхе замовив йому їжу з ресторану, яка включала гострого річкового рака, якого Шень Ї дуже любив.

Він сфотографував це своїм мобільним телефоном і надіслав Фу Юхе.

[Шень Ї: [Картинка]]

[Шень Ї: Дякую, брате.]

[Фу Юхе: Так.]

Жоден із них не згадав дві щойно сказані фрази. Це було як два звичайні речення у невимушеній розмові, які були легко проігноровані, наче поки їх не згадуватимуть, здавалося, що цього інциденту ніколи не було.

Протягом наступних кількох днів Шень Ї залишався наодинці, оскільки йому не було чим зайнятися. Його батьки надсилали йому повідомлення, але не питали його, чи хоче він повернутися на Новий рік. Однак вони надіслали йому червоний конверт на Новий рік. Розлучені пари вже створили свої власні сім'ї, і Шень Ї не мав наміру їх турбувати.

У другій половині дня п'ятого дня Нового року Шень Ї пішов до супермаркету, щоб купити деякі речі. Він блукав парком унизу, як блукаюча душа, і сніг почав танути. Він залишив за собою слід відбитків ніг. Коли Фу Чен прийшов, щоб знайти його, він сидів навпочіпки на клумбі з льодяником у роті.

— Чому ти вийшов? — Він простягнув Фу Чену льодяник.

Фу Чен відкрив упаковку і сів навпочіпки поруч із ним з льодяником у роті. Він засунув руки в кишені і не хотів їх виймати, щоб вони не замерзли. — Моя друга тітка тут. Я не хочу залишатися вдома.

— Гм? — Шень Ї подивився на нього.

Фу Чен: — Синові моєї другої тітки на два роки більше, ніж мені. Він навчався в... не дуже хорошому університеті, і він просто жив ледачим життям. Він втягнувся в азартні ігри і винен багато грошей. Моя друга тітка хотіла попросити мого брата про допомогу.

Він зітхнув: — Мій брат не погодиться. Вона прийде до мене пізніше, щоб спробувати переконати мого брата. Мені потрібно триматися подалі.

Шень Ї посміхнувся і сказав: — Ти досить швидко бігаєш.

Шень Ї мав загальне уявлення про сімейні стосунки в родині Фу. Люди з боку батька Фу Юхе були не дуже хорошими. Якщо до них звернутися, вони висмоктали б його кров, як п'явки.

Фу Чен був безпорадний: — Якщо я не побіжу швидше, я знову створю проблеми своєму братові.

Вони вдвох деякий час залишалися внизу, але холодний вітер був трохи нестерпним. Вони разом зайшли в ліфт житлового будинку. Фу Чен говорив про те, щоб поїхати грати: — Ми вирушимо на восьмий день першого місяця за місячним календарем. Я бачив, що там є мальовниче місце старовинної вулиці. Там має бути дуже жваво вночі. Також є парк розваг, де можна покататися на піратському кораблі та американських гірках. Ти хочеш кудись поїхати?

— Я? Мені все підходить.

Фу Чен залишався у Шень Ї до восьмої години вечора. Коли Фу Юхе зателефонував йому, він був надворі на холодному вітрі вдень, і його голос був трохи хрипким.

— Брате, я тут із Шень Ї.

— Я не повернуся сьогодні ввечері.

— Хіба у тебе немає дому? — сказав Фу Юхе на іншому кінці телефону.

Фу Чен на мить не відреагував: — А?

Фу Юхе: — Не створюй проблем іншим.

Фу Чен був збентежений: — Це не проблема.

Фу Юхе: Ти хочеш, щоб я тебе забрав?

— Ні, ні, брате. Я повернуся пізніше, — сказав Фу Чен.

Фу Юхе сказав "гм" і повісив слухавку.

Фу Чен почухав голову: — Що не так з моїм братом? У нього менопауза?

Шень Ї, який грав в ігри з ігровим контролером, засміявся і сказав: — Він сумує за домом. Твій брат не зможе заснути, якщо ти не повернешся.

— Тоді я піду першим, — Фу Чен підвівся, взяв своє пальто і одягнув його.

— Добре, — Шень Ї помахав рукою. — Я не буду тебе проводжати.

Після того, як Фу Чен пішов, Шень Ї припинив грати в ігри. Він налив чашку теплої води, зігрів руки чашкою, сперся на диван і подивився на повідомлення на своєму телефоні. Він знайшов текстове повідомлення від ряду телефонних номерів.

[186xxxxxxxx: За те, що сталося минулого разу, я вибачаюся перед тобою за те, що образив тебе. Цього достатньо?]

Шень Ї згадав цей номер, це був номер Сюй Фаньчао.

Це незрозуміле повідомлення про сердите вибачення змусило його підняти брову.

[Шень Ї: ? ]

Відповідь надійшла дуже швидко.

[Сюй Фаньчао: Не прикидайся, я знаю, що це був ти.]

[Шень Ї: Що зі мною не так? ]

[Сюй Фаньчао: Наважився зробити, але не наважився взяти на себе відповідальність, я тобі ставлю палець вгору]

Шень Ї у відповідь поставив палець вгору.

[Шень Ї: Ні, ні, хіба ти не про себе говориш? ]

Інший кінець розлютився і припинив надсилати повідомлення.

Шень Ї засміявся і надіслав йому саркастичні слова, які Сюй Фаньчао сказав йому минулого разу.

[Шень Ї: Хто знає, кого ти образив першим? Не кидай на мене брудну воду.]

...

Сім'я Сюй.

Сюй Фаньчао, зі слідом від ляпаса на обличчі, кинув телефон на стіл із похмурим обличчям: — Він не визнає цього, що я можу зробити?

— Я просив тебе вибачитися, тож ти повинен вибачитися щиро. Неважливо, визнають вони це чи ні. Ти повинен дати іншим побачити своє ставлення! — похмуро сказав батько Сюй. — Подивися, які гарні речі ти зробив—

— Звідки я міг знати, що брат Фу Чена все ще піклується про справи Шень Ї, — Сюй Фаньчао підібгав губи.

Батько Сюй деякий час мовчав, потім скрипнув зубами і сказав: — Фу Юхе заходить занадто далеко, він спіймав мене і так сильно вкусив...

Якби він міг робити свої справи зараз і не був обмежений скрізь, як би він дозволив Фу Юхе, молодшому, придушувати його? Його справді слід добре провчити.

Його обличчя було похмурим і сповненим гніву.

— Тату, — Сюй Фаньчао трохи боявся свого тата. Він був безстрашним, але боявся похмурого обличчя свого тата. — Усе гаразд, я піду першим.

Він торкнувся свого обличчя, і почервоніння на його обличчі зникне щонайменше через три-п'ять днів.

— Чорт!

Фу Юхе заздалегідь забронював квитки на літак. Вранці восьмого дня Місячного Нового року Шень Ї розбудив телефон. Це був дзвінок від Фу Чена. Фу Чен був тим, хто найбільше чекав цієї поїздки. Він запитав Шень Ї, чи він прокинувся. Шень Ї подивився на час і сказав: — Зараз лише шоста година.

Фу Чен ще кілька разів наполягав на іншому кінці, і Шень Ї протяжним голосом сказав: — Я знаю.

Його розбудив телефонний дзвінок, і він не хотів знову спати, тож він встав, вмився, переодягнувся і пішов до локшини внизу, щоб поснідати. Його багаж був запакований минулої ночі. Вони поїдуть приблизно на три-чотири дні, коротка поїздка, тож їм не потрібно було брати багато.

Після сніданку Шень Ї повільно піднявся нагору. Коли він забирав свій багаж, він побачив коробку з годинником на полиці поруч із собою — він не носив його з тієї ночі.

Згадуючи ту ніч, спогади наповнені палючим жаром.

Він підійшов, відкрив коробку з годинником, вийняв годинник і надів його на зап'ястя. Зробивши це тієї ночі, у Фу Юхе піднялася температура, і Шень Ї не турбував його протягом наступних кількох днів — здавалося, вони деякий час не були близькі.

Він провів кінчиками пальців по своїй нижній губі.

Я майже забув смак...

Шень Ї злегка підібгав губи і підняв куточки губ.

Коли він прибув до родини Фу, було ще рано, тож Шень Ї просто взяв рюкзак і поклав свій одяг у валізу Фу Чена. Фу Чен був іншим. Він приніс валізу, дорожню сумку та камеру. Він був повністю екіпірований і виглядав як фотограф, дуже професійний.

Фу Юхе попросив водія відвезти їх до аеропорту. Вони втрьох сиділи в залі очікування. Ліворуч від Шень Ї був Фу Чен, а праворуч — Фу Юхе. Фу Чен возився зі своєю камерою. Шень Ї підняв свою бейсболку, щоб прикрити верхню половину обличчя, і схилив голову праворуч.

— Я такий сонний... — тихо сказав він, з натяком на близькість.

Фу Юхе глянув на нього і нахилив до нього своє плече: — Ласкаво просимо, щоб відпочити на ньому.

Шень Ї засміявся, без жодного вагання, і трохи сповз униз, поклавши голову на його плече. Фу Юхе повернув голову вбік, і його зір був наполовину заблокований бейсболкою, тож він не міг бачити обличчя Шень Ї.

Він спокійно відвів погляд.

Кепка трохи муляє око.

— Шень— Фу Чен обернувся з камерою в руці і побачив Шень Ї, що сперся на плече свого старшого брата із заплющеними очима, здавалося, міцно спав. Він зустрів спокійний погляд свого брата, і його голос застряг у горлі.

Це дивне відчуття знову приходить.

Він завжди відчував, що щось не так із тим, як його брат дивився на Шень Ї.

Фу Чен не є невігласом чи нечутливим, він просто здебільшого не замислюється надто глибоко. Але коли це трапляється так часто, йому важко не помітити цього.

Незабаром вони покинули термінал, перевірили свої квитки, пройшли охорону та сіли в літак. Вони втрьох сиділи в ряд, Шень Ї все ще сидів посередині.

Фу Чен все ще мав те дивне відчуття в серці. Він сидів біля вікна і дивився назовні, трохи розсіяно.

Політ був недалеко, лише менше двох годин. Фу Юхе зробив продумані домовленості та заздалегідь забронював готель. Після того, як вони втрьох вийшли з літака, вони сіли в машину до готелю, щоб залишити свої речі.

Готель забронював три номери на одному поверсі. Вони кожен розклали свій багаж і планували піти на гірськолижний курорт у другій половині дня. Вони замовили їжу на винос безпосередньо в готель. Вони втрьох зібралися в кімнаті Фу Юхе, де була вітальня.

— Що з тобою? — запитав Шень Ї Фу Чена під час обіду. — Чому я відчуваю, що ти не в доброму стані?

— Ні, — Фу Чен заперечив. — Просто... мені трохи запаморочилося в літаку.

Брехня.

Шень Ї не ставив більше запитань. Він узяв банку з напоєм і кілька разів спробував відкрити кільце для відкривання вказівним пальцем, але воно не відкрилося. Йому було лінь звільняти іншу руку. Фу Юхе, який стояв поруч, не міг цього бачити, тому він взяв банку, відкрив її для нього і поставив поруч із ним.

— Дякую, брате, — Шень Ї взяв його і зробив ковток.

Фу Чен подивився на Шень Ї, потім на Фу Юйе і невпевнено, боязко висунув банку: — Брате, я теж не можу її відкрити.

Його руки були вкриті олією від поїдання річкового рака.

Фу Юхе підняв повіки, взяв банку, відкрив її і поставив на стіл.

— Дякую, брате, — Фу Чен зробив ковток свого напою і підняв очі, щоб зустріти погляд свого брата. Здавалося, ніби інша людина дивилася на нього. Його обличчя на мить застигло, і наступної секунди Фу Юхе відвів погляд, ніби нічого не сталося.

Шень Ї подумав кілька секунд, потім з посмішкою на губах заговорив про те, щоб поїхати на гірськолижний курорт у другій половині дня, і увага Фу Чена була успішно відвернута.

У другій половині дня вони втрьох разом вирушили на гірськолижний курорт. Вони переодяглися в лижні костюми однакового кольору. При переодяганні Фу Чен зайшов у роздягальню першим. З хвилюванням він переодягнувся найшвидше. Він вийшов чекати Шень Ї та Фу Юхе.

Шень Ї зняв годинник зі свого зап'ястя і поклав його в шафку.

Фу Юхе, який був поруч із ним, помітив це і завагався: — Той годинник...

У той момент, коли він побачив годинник, спогади про ту ніч промайнули в його голові.

Витончений годинник був одягнений на його зап'ястя, на кістку зап'ястя, з холодним і стриманим відчуттям срібла. Він потягнув його руку, переплів свої пальці і притиснув його до ковдри, залишивши його міцно ув'язненим і нездатним втекти.

Фу Юхе підсвідомо поворушив зап'ястям.

— Це? — Шень Ї знову вийняв його і помахав ним перед ним.

Фу Юхе оговтався: — Я не бачив, щоб ти носив його раніше, я думав, тобі він не сподобався.

— Мені подобається, — Шень Ї ніжно погладив годинник, його рухи були такими ж ніжними, ніби він гладив скарб. Він сказав: — Хоча ти приніс його мені випадково, я взяв на себе сміливість думати, що це знак твоєї прихильності. Брате, я добре зберігатиму все, що ти мені даси.

Він поклав годинник у шафку і сказав: — Я не буду носити його тут. Мені буде сумно, якщо він пошкодиться або подряпається.

Фу Юхе глянув на нього.

Очі Шень Ї вигнулися в теплу посмішку, і все його тіло, здавалося, випромінювало тепло, з шаром м'якого сяйва. Серце Фу Юхе стукало об його груди, все швидше і швидше.

— Еге ж, — його адамове яблуко перекотилося, і йому раптом захотілося поцілувати його.

Він сказав: — Підійди сюди на мить.

— Що не так? — Шень Ї зробив крок до нього.

Потім він схопив його за зап'ястя і притиснув до шафки, його неглибоке дихання дуло йому в обличчя. Він підняв очі і зустрів темні очі Фу Юхе. Він вигнув губи з розумінням і підняв підборіддя. Цього єдиного жесту лестощів було достатньо, щоб зламати напружені раціональні нерви Фу Юхе.

— Брате, ви готові? — голосно запитав Фу Чен біля дверей.

Фу Юхе: "..."

Шень Ї хихикнув, і обличчя Фу Юхе раптово стало теплим. Він відвернув обличчя і відпустив Шень Ї.

— Недостатньо близько, брате? — тихо запитав Шень Ї.

Фу Юхе глянув на нього і знову відвернув голову.

Фу Чен: — Брате, Шень Ї! Ви закінчили?!

Фу Юхе торкнувся щоки кінчиком язика, примружив очі і раптово нахилився вперед і поцілував Шень Ї, їхні губи притиснулися одна до одної, і жоден із них не рухався.

Шень Ї розплющив очі, і Фу Юхе зустрів його погляд. Його вуха почервоніли, і він підняв руку, щоб прикрити його чисті очі, і ніжно й повільно вкусив його рот.

Шень Ї знову засміявся.

— Не смійся, — сказав Фу Юхе тихим голосом у загрозливому тоні.

Шень Ї кліпнув прикритими очима і сказав: — Брате, я люблю тебе трохи більше зараз, ніж раніше

Фу Юхе: "..."

Шень Ї: — Я наче хочу зайнятися цим із тобою.

Фу Юхе на мить завагався: — Шень Ї, про що ти думаєш?

— Зараз, цієї секунди, це все ти, — сказав Шень Ї. — Нічого іншого.

Фу Юхе: "..."

Він не в тому віці, коли його зворушували б солодкі розмови, і він ніколи не був у цьому віці. Він чув багато приємних слів, але коли він почув, як Шень Ї говорить ці слова, він знайшов їх особливо красивими і хотів почути більше.

Вони піднялися канатною дорогою до гірськолижного курорту. Пейзаж на шляху вгору був дуже гарним, море білого. Електричні стовпи були дуже помітними на снігу, а дерева стали прикрасою білої картини. Коли дивитися вниз, вони виглядали дуже маленькими, але їхня присутність була дуже сильною.

— Брате, ти вмієш кататися на лижах? — запитав Шень Ї.

Губи Фу Юхе поворухнулися.

Фу Чен додав: — Мій брат навчив мене кататися на лижах.

— Це дивовижно, брате. Я не знав, що ти вмієш кататися на лижах, — сказав Шень Ї.

Фу Юхе злегка відкрив губи.

Фу Чен: — Наскільки я пам'ятаю, мій брат умів кататися на лижах і сноуборді.

— Я ніколи цього не робив, — сказав Шень Ї. — Я часто буду спотикатися і падати.

Фу Чен: — Я можу тебе навчити!

Шень Ї: — Добре.

Фу Юхе не міг вставити жодного слова, його очі поступово потемніли. Фу Чен здригнувся і потер руки: — Так холодно!

Канатна дорога досягла вершини гори.

— Давай спочатку підемо на гірськолижний курорт, — Шень Ї повернувся спиною до Фу Юхе, простягнув руку, точно торкнувся його руки і стиснув її через рукавички.

Фу Юхе опустив очі і подивився на руку, мовчки посміхаючись. Він згадав, що Шень Ї сказав кілька днів тому.

Вони справді, здається, закохані.

Вони втрьох один за одним вийшли з канатної дороги. Щойно вони зайшли, вони побачили багато людей, одягнених у лижні костюми того ж кольору, що й вони. Якщо вони були далеко один від одного, вони, ймовірно, не змогли б впізнати один одного.

Фу Чен навчив Шень Ї деяким ключовим моментам стійки та відвіз Шень Ї, щоб проїхати на невелику відстань. Шень Ї швидко вчився, і його рухи тіла були дуже скоординованими. Фу Чен проїхав довгий шлях за один раз.

Шень Ї видихнув, подивився на його спину і приготувався вирушати. Однак, перш ніж він зміг зробити крок, Фу Юхе, який щойно зник, знову з'явився позаду нього.

— Так?

Шень Ї вчасно зупинився, повернув голову і сказав: — Ах, тепер я майже зрозумів.

— Давай подивимося, хто кращий, — сказав Фу Юхе.

Шень Ї: — Брате, ти знущаєшся з новачка.

Фу Юхе: — Я дам тобі десять секунд фори.

— А як щодо призів? — запитав він. — Мають бути призи за змагання.

— Приз — Фу Юхе завагався, — Що ти хочеш?

Шень Ї показово торкнувся своїх губ: — Це.

Цей приз Фу Юхе було неважко здобути.

— А як щодо тебе? Що ти хочеш? — знову запитав він Фу Юхе.

Очі Фу Юхе, здавалося, були прикрашені зоряним світлом, глибокі та яскраві: — Тебе.

— Що?

Вітер був трохи сильним, і голос Фу Юхе був тихим, тож Шень Ї міг чути це лише невиразно. Однак Фу Юхе не повторився, а вигнув губи і сказав: — Я скажу тобі, коли виграю.

Насправді, не потрібно турбуватися про багато речей.

Якщо ти занадто багато думаєш про наслідки, ти можеш не зможеш слідувати своєму власному темпу до кінця.

Він подумав, якщо ти хочеш цього, просто йди і візьми це.

Це справжній він, молодий Фу Юхе з давніх-давен, який не міг приховати своєї зарозумілості у своїх кістках.

Можливо, це було тому, що він довгий час контактував із надмірно активними підлітками, як Шень Ї, його спляче серце, здавалося, стало активним.

Це відчуття ставало все більш ясним останнім часом. З того моменту, як він сказав: "Ти хочеш спробувати?", він уже чітко усвідомлював це.

Незалежно від того, чи хотів Шень Ї спробувати, він хотів.

Рідко, коли хтось хоче бути імпульсивним і нерозважливим, щоб завоювати чиєсь серце.

Він хоче всього, повного Шень Ї.

Спочатку він просто побачив яскраве світло і був приваблений ним.

Пізніше це тепле світло проникло в гниль його серця і знову змусило його відчути тепло. І ось, він хотів зберегти його назавжди — зберегти його, зробити його своїм.