Розділ 101 — Два вечірні сонця

Усюди валялися трупи.

Нижчий демон такий сильний, що й сам-один винищить до ноги загін авантюристів рангу D, а кілька таких демонів поклали б навіть загін рангу C. А тут їх лежало понад десяток.

І в кожного була відрубана голова. Навичка регенерації в нижчих демонів є, та без голови не виживуть навіть вони.

— Моран казала, що він сильний, але щоб аж настільки…

Аніта пробурмотіла це, не зводячи очей з Ю, що мірявся поглядами з Чі Ду.

— Я ж казала! Ю сильний!

Моран пишалася так, ніби хвалили її саму, і Вашан збоку ляснула її по голові.

— Ну сильний, але ж не до такої міри… Навіть Вашан технікою сокири ледве лишала на демонах рани в кілька сантиметрів, а цей хлопчина отак просто відтинає їм голови. Ми й самі сяк-так трималися тільки завдяки Аніті. І взагалі, він же тільки-но отримав ранг C разом із Моран і рештою.

Белль недарма дивувалася силі Ю.

Дівчата з Місячного цвіту взагалі змогли битися з кількома нижчими демонами лише тому, що з ними була Аніта, щитоносиця, якій ось-ось мали дати ранг B. Апрі теж щитоносиця, але на місці Аніти її давно розчавили б удари демонів, а слідом перебили б Меметт і всіх, хто б'є здаля.

— Не знаєш мого імені? Ну, в такій глушині й не дивно. Краще скажи, невже той гоблін — твій прирученець? Узяти собі гобліна, найнікчемнішого з монстрів… Я б на твоєму місці від сорому й на вулицю не виходив.

Чі Ду зверхньо поглядав з брами на Куро і, ніби відплачуючи за недавнє, кепкував з Ю.

— А ті, попередні?

— Га?

— Ті нижчі демони, яких я щойно порубав, — невже твої прирученці? Якби такі слабаки були моїми, я б від сорому й на вулицю не виходив.

— Га? Та щоб така дрібнота була моїми прирученцями?!

Чі Ду хотів зачепити Ю, а зачепили його самого, і він умить скипів.

Аххардський ягуар, прирученець Чі Ду, весь цей час вичікував слушної миті за спинами Ю з Куро і тепер кинувся на них.

Звір нападав нечутно й гнучко, як усі коти, і вже вбив безліч людей, напівлюдей і монстрів, що ставали Чі Ду на дорозі. Тож і тепер він думав, що на нього чекає звичайне легке полювання. Він і не здогадувався, що за мить до стрибка в ньому озвався дикий інстинкт, який велить тікати від небезпеки і який він мав ще до того, як став прирученцем Чі Ду…

Ікла ягуара вже тяглися до шиї Ю, коли згори звірові на голову впало щось величезне.

Це була бойова сокира землі, яку тримав Куро. Він стискав цю важку зброю однією рукою, наче гілочку, і з розмаху загнав її ягуарові в голову. Удар був такий швидкий, що ягуар не встиг ні ухилитися, ні навіть його помітити. Звір сконав, розбризкавши мозок.

— Не може бути… Аххардський ягуар — монстр п'ятого рангу! Не якомусь там гоблінові його звалити!

Чі Ду, що сидів на брамі, схрестивши ноги, не приховував подиву.

Адже його прирученців посилювала навичка Посилення приручених монстрів, тож цей ягуар був куди сильніший за звичайного.

— Усього лише великий кіт.

— Гей, а цей кіт — невже твій прирученець?

Чі Ду мовчки підвівся і почав читати речитатив магії призову. Прирученців ставало дедалі більше, і невдовзі їх було вже понад тридцять.

— Н-неймовірно. Він що, дурний? Стількох жоден приборкувач звірів не втримає. Він же мусить розуміти, що вони вийдуть з-під контролю і стануть небезпечні йому самому.

Апрі пробурмотіла це, дивлячись, як Чі Ду закликає все нових прирученців. Меметт поруч кивнула, погоджуючись.

— Зазвичай стількома не покеруєш, але, може, в нього є якась унікальна навичка. Мало нам прирученців, то ще й на запах крові вилізли нові нижчі демони.

Вашан міцніше стиснула бойову сокиру.

— Вашан, чого ви так спокійно про це говорите?! Гляньте он туди! Там авантюристи вже нічого не вдіють!

Каміла мало не плакала. Дівчата з Місячного цвіту глянули туди, куди дивилася вона, і побачили, що земля там змінилася до невпізнанності, а вогонь, блискавки, лід, буря й міазми шаленіли, як під час стихійного лиха.

Посеред усього цього Джозеф бився з архідемоном і ніяк не міг його добити, бо в останню мить під руку щоразу лізли прирученці Чі Ду. Навіть звідси було видно, як Джозефа це бісить.

— Тут уже ми нічим не зарадимо.

Про те, щоб устрягти в цей нелюдський бій чи хоч якось допомогти Джозефові, дівчата з Місячного цвіту давно вже й не думали.

Меметт, як і решта, безтурботно ахала, аж раптом хтось смикнув її за волосся.

— Ай! Хто це? Не смикайте за волосся!

Вона роззирнулася, але поруч не було нікого, хто міг би дотягтися до її волосся.

— Знову! Хто… Ой, піксі.

Белль, яка не могла встояти перед усім милим, почула це і миттю примчала подивитися на Момо, що смикала Меметт за волосся.

— Ух ти, яка милота! Що це за крихітка?! Ну до чого ж мила~

— Ану стривай. Здається, вона щось каже.

Аніта відсунула Белль, яка намагалася вхопити Момо, і нахилилася вухом до піксі.

— Ну що, що вона каже? Я теж хочу послухати~

Белль пручалася під Анітиною рукою, що притискала їй голову, але Аніта не зважала і зосереджено слухала.

— Схоже, ця крихітка принесла звістку від Ю.

— Від Ю? І що вона каже?

— Каже, щоб ми забиралися звідси.

Від Аніти з рештою до Ю з Куро було метрів п'ятдесят, але Момо тягла Меметт за волосся, щоб вони відійшли ще далі.

— Ай, іду. Іду вже, тільки не смикай за волосся~

Жалібно скиглячи, Меметт пішла туди, куди тягла Момо. Решта дівчат рушили слідом, а Момо все вела їх далі, ніби казала, що зупинятися ще рано.

— Та куди ще далі? Ми вже метрів триста пройшли.

Момо перевела подих і втерла піт із чола, ніби щойно впоралася з важкою роботою. Белль, дивлячись на це, аж засопіла від захвату.

— Мабуть, Ю недарма відсилає нас так далеко. Каміло, а ти, поки є час, біжи до Ками і розкажи про браму.

— А-але, Аніто, хіба нам повірять, якщо ми розкажемо про ту браму?

— Нема чого викладати все як є. Скажи, що брама з'явилася сама собою, а далі Гільдія авантюристів уже візьметься до діла.

Каміла кілька разів кивнула і, мало не перечіпаючись, побігла до Ками.

Довкола Ю вже лежали трупи шести прирученців, яких закликав Чі Ду. Усіх їх убив Куро, та й сам він був увесь у ранах.

— Навіть твій хвалений гоблін, — глузливо хихотнув Чі Ду, — проти стількох рано чи пізно загине, чуєш? А ти що, так і стоятимеш? З брами на запах крові знову лізуть нижчі демони.

Чі Ду нацькував на Ю щойно закликану пекельну горилу, але Куро прийняв її удар на себе. Горила тиснула так, що щит Куро з обсидіанового заліза аж заскрипів.

— Он воно що. То ти не приборкувач звірів, а приборкувач Джо… горил.

Джозеф здалеку щось обурено кричав у відповідь, але Ю вирішив не зважати.

— Ну-ну, — нервово гигикнув Чі Ду, — подивимося, як довго ти ще будеш такий спокійний!

Чі Ду, як і минулого разу, Магічним словом погнав нижчих демонів на Каму.

Нижчі демони лізли й лізли з брами і, пускаючи слину, пробігали повз Ю до Ками, де на них чекала пожива.

— Цього разу їх уже нікому зупинити, га? Ну, і що ти тепер роби…

— Куро, вертайся до мене.

Куро відкинув пекельну горилу і кинувся до Ю. Щойно він опинився поруч, Ю розкинув довкола себе Небесну сіть, і нитки мани вмить розлетілися на кількасот метрів.

— Не може бути… Звідки таке щеня, як ти… знає техніку самого Дора Фодда, Святого двох святостей?!

Ю не звернув на враженого Чі Ду уваги і пустив по нитках мани Провокацію, техніку щита. Нижчі демони й прирученці Чі Ду, самі того не бажаючи, обернули всю свою лють на Ю.

Чі Ду дивився з брами, як монстри звідусіль кидаються на Ю, аж раптом відчув згори жар і мимоволі звів очі вгору. У небі висіло вечірнє сонце. Того дня з Ками можна було побачити два сонця. Одне сідало на заході, а друге стояло на сході, і насправді то була величезна брила полум'я, яку створив Ю.

Чі Ду вже колись бачив таке. Тоді дрібна сутичка на кордоні між Священною державою Джадарк і Королівством Удон переросла у війну, і на поле бою вийшов сам Великий мудрець. Від одного-єдиного його заклинання сьомий орден святих лицарів Джадарк, чотири тисячі воїнів, зник за одну мить.

— Т-та ти знущаєшся… Випалена земля В-Великого мудреця?!

— Здохніть усі разом.

Чі Ду дивився, як із неба падає сонце, і обличчя йому перекосилося від відчаю.