Розділ 102 — Спорядження короля демонів

Надвечір головна вулиця Ками аж кишіла людьми. Жінки середніх літ купували щось на вечерю, хлопчаки зазивали до крамниць, мати з донькою розглядали ятки, і всі поспішали встигнути до заходу сонця.

— Ма-а-ам~

— Мама зайнята, почекай.

— Ма-а-ам~!

— Ну що таке! Кажу ж, мама зайнята.

— А он там теж сонечко.

— Що ти вигадуєш? Зараз же вечір. Сонце он там…

Мати глянула туди, куди показувала донька, і оніміла. Бо, крім сонця, що сідало на заході, ще одне висіло на сході.

※

— С-сука!

Чі Ду зістрибнув з брами на інший бік, оточив себе прирученцями, які найкраще тримали удар, а сам улив усю ману в бар'єр.

Величезна брила полум'я, яку створив Ю, вдарилася об землю й розбилася, і море вогню розлилося навсібіч на кількасот метрів.

Вогонь ковтав прирученців Чі Ду, і хоч як вони опиралися, від них лишалося тільки вугілля. Тим, кого Чі Ду поставив довкола себе стіною, розпечене повітря з кожним вдихом палило легені, і вони, знесилені, падали на землю.

Полум'я безжально накинулося й на Чі Ду. Вогонь потроху роз'їдав бар'єр, а Чі Ду всередині з відчаєм дивився, як на його шкірі здуваються пухирі, і з останніх сил тримав захист.

— Г-господарю, здається, на вашому покірному слузі вже обгорає шкіра.

— Нічого. Мені теж трохи гаряче.

Звісно, море вогню докотилося й до Ю з Куро.

Ю накрив себе й Куро бар'єром, але вогонь легко ламав захист. Ю ставив бар'єр знову й знову, проте повністю відгородитися від жару не міг.

Усередині пахло шкірою Ю й Куро, що тріскалася й підгорала від жару.

— Гей… Гей-гей, воно ж сюди суне!

Вогонь повз по землі просто на Джозефа й архідемона, які билися осторонь від брами.

— Хазяїне, сюди!

Ансгар закликав птаха рок, підлетів на ньому ближче й простягнув руку. Джозеф ухопився за неї, сів позаду, і Ансгар одразу смикнув за віжки. Птах ніс тепер ще й понад двометрового Джозефа у важкій броні, але все одно потужно змахнув крилами і злетів високо в небо.

— Хазяїне, ледь пронесло.

— Та вже ж. Той клятий Ю знав же, що я тут, а навіть знаку не подав і бахнув таку здоровенну магію.

— Мабуть, він просто вірив у вас, хазяїне, — гмикнув Ансгар. — Та все ж… моторошна магія. Навіть архідемона ковтає.

Ансгар перехилився вбік і глянув униз. Вогонь поглинав величезного архідемона, а від розпеченої землі здіймався дим.

— Е-ех, як на зло він має регенерацію. Для нього це справжнє пекло.

Архідемон тримався завдяки регенерації й високій стійкості до магії, але вогонь накочувався знову й знову, аж поки не поглинув і його. Він жахливо закричав востаннє і сконав.

Коли вогонь згас, лишилася тільки випалена земля.

Ю велів Куро зібрати магічні самоцвіти. По той бік брами горою лежали обвуглені прирученці. Ю розгріб їх, і з-під них показався Чі Ду, увесь у тяжких опіках.

— О, ще живий. Живучий гад.

— Уб'… неод… мінно… уб'ю…

Чі Ду був увесь покалічений, але в очах у нього досі палала жага вбивства.

※

— …Списе полум'я, пронизай мого ворога! Флейм Ленс!

Один зі шпигунів Священної держави Джадарк пустив у Горію Флейм Ленс, чорну магію другого рівня, але заклинання, як і Ленин Гримучий грім, зникло, щойно влучило.

— К-командире.

— З'ясував?

Той, хто гукнув командира, добре володів Оцінюванням і Аналізом і міг роздивитися ціль навіть з чималої відстані.

— Так. На ньому спорядження короля демонів.

Шпигуни збентежилися, і недарма. Спорядженням короля демонів звуть речі, що належали колишнім королям демонів, і кожна з них таїть жахливу силу. У Священній державі Джадарк таких речей три. Одна з них, Смоляно-чорний плащ короля демонів Боргеноса, зменшує фізичну шкоду на шістдесят відсотків, магічну на п'ятдесят і до того ж набагато посилює стійкість до п'яти стихій: вогню, води, вітру, землі й темряви.

— На тому напівлюдові Перстень короля демонів Сена. Він поглинає атакувальну магію аж до п'ятого рівня й повертає власникові MP. Та це ще не все. Спорядження короля демонів уже саме собою загроза, але статус того напівлюда…

— Теревені? А мене до гурту? Хай залізо скує тіло, хай сталь його точить, схили голову під тягарем! Обтяження.

— Розійтися!

Горія, який щойно бився з Ніною та рештою, вмить опинився серед шпигунів.

— Ч-чого це тіло таке важке?!

Горія наклав Обтяження, заклинання магії зачарування третього рівня, і кілька шпигунів поважчали так, ніби на них навісили свинцю.

— Тепер так просто не втечете, — вишкірився Горія. — Тумане, стань отрутою й обвий мого ворога. Пойзон Міст.

— Кхе. О-отрута! Пийте протиотруту!

Отруйний туман огорнув шпигунів. Їх, як і всіх розвідників Джадарку, загартовували, тож стійкість до отрути й паралічу в них була, але від цієї отрути вони почали харкати кров'ю.

— Ч-чому?.. Протиотрута… не діє…

— Мою отруту, — гигикнув Горія, — зіллям з першої-ліпшої крамниці не вилікуєш~

Шпигуни падали, і кров текла в них з очей, носа й рота.

— Ах ти ж! Стихіє вогню, збери свою силу в мені. У руці моїй збирається полум'я, що спалює все. Гримуче полум'я!

Горія навіть не ухилявся від Гримучого полум'я, яке пустив у нього один зі шпигунів. Перстень короля демонів Сена поглинув заклинання, і воно, не торкнувшись Горії, обернулося на MP.

— Вибача-а-ай~

Ніна з кинджалами кинулася ззаду на Горію, який аж надто розпалився, але той легко прийняв її удар на молот сталевого дракона.

— Ка-а-жу-у ж, хоч яка ти швидка, а такими прямолінійними ударами мене не вб'єш.

Ніна дістала з айтем-поуча протиотруту, яку зробив Ю, і дала випити отруєним шпигунам, що корчилися на землі.

— Марно. Кого накрив мій Пойзон Міст, того так просто не…

У шпигунів, що випили зілля, кров перестала йти. Горія примружився.

— Ти ба… Не знаю, де ти його взяла, але воно й мою отруту лікує, ото так зілля! Тільки, може, краще було б їх не лікувати~ Ці ж теж полюють на Ю Сато.

— Б-брехня! Не вірте тому, що каже напівлюд!

— Паскудний напівлюде. Надумав своїми вигадками нас посварити?!

Шпигуни навперебій лаяли Горію. Хоча Ніна й решта від самого початку нікому не вірили.

— Це пси Джадарку. Я й до Ю Сато прийшов, бо дізнався, що на нього полюють вони. Знаєте, що то за країна? Ельфів, дворфів, малоросликів, велетнів, звіролюдів, драконолюдів та інших вони звуть напівлюдьми й зневажають, а в себе вдома поводяться з ними гірше, ніж зі сміттям.

— А що поганого в тому, щоб зневажати напівлюдей?! Хто ображає Священну державу Джадарк, того спіткає Божа кара!

— Дівчино, ви нас урятували. Не можна вірити тому, що каже такий напівлюд. Дівчино? Що з ва…

— Вибача-а-ай~

У повітря злетіли голови шпигунів. Ніна стяла їх мітриловим і дамаським кинджалами, по одному в кожній руці.

Ніна зробила це так раптово, що навіть Лена й Маріфа розгубилися.

— Усіх~ хто~ пов'язаний~ із Джадарком~ я вб'ю~

З перерізаних ший фонтаном била кров і заливала Ніну з ніг до голови. Вона стояла вся в крові, з обличчям без жодного виразу, і від цього моторошного видовища страх стискав серце кожному. Кожному, крім Горії.