Розділ 103 — Гордість вовка

— В-вона навіжена. Командире! Та дівка зовсім божевільна!

— Спокійно. Сафере, Молде, візьміть її живою.

Сафер і Молд нечутно підкралися до Ніни, але тут…

— Ґоа-а-а-а-а!!

Коро, який за наказом Маріфи непомітно стеріг Ніну, кинувся на обох.

— Тц… Молде, тіньовий вовк на тобі.

— Зрозумів.

Сафер лишив Коро на Молда й рушив до Ніни, але дорогу йому заступив Горія.

— А мене чому обминаєте?

— Напівлюд!

Сафер ударив технікою меча Шквал і грім, але молот сталевого дракона, яким Горія махнув навідліг, влучив першим. Від Сафера лишилася тільки нижня половина тіла.

— Н-неможливо. В-він навіть мани не вивільнив. Звичайний удар навідліг випередив Саферів Шквал і грім?!

— Якщо хочете мене здолати, кличте хоч того дідугана, Старця з бойовим молотом.

Поки шпигуни Джадарку стояли, приголомшені такою нелюдською силою, Ніна вискочила з-поміж ніг того, що лишилося від Сафера, і вдарила технікою кинджала Вихровий потік по Горії, який весело сміявся.

— Ого, а ти вигадлива~

Горія не розгубився від атаки з мертвої зони, а навпаки, радісно її відбив і вгатив Ніні ногою під дих, аж та відлетіла, мов камінчик. Маріфа, що вичікувала нагоди, пустила стрілу Горії в спину, поки той заходився реготом.

— М-м, непогано, але~ ще не те.

Горія, навіть не обернувшись, спіймав стрілу голою рукою.

Він уже замахнувся, щоб метнути її назад у Маріфу, аж раптом відчув щось на правому зап'ясті. Його непомітно обвила нитка мани, що тяглася до Ніни, яка ще летіла від удару.

Ніна з незворушним обличчям щосили смикнула її. Нитка врізалася Горії в зап'ястя, але він влив ще мани в Бойову техніку, якою огортався, і глибше вона вже не йшла. Навпаки, Горія сам потягнув за нитку, і Ніну потягло назад до нього.

— Цікаво, чи гарна з тебе вийде квітка~

М'язи на правій руці Горії набрякли, і молот сталевого дракона в його кулаці аж рипів, наче скиглив.

— Кх…

Ніна впиралася щосили, але тільки борознила ногами землю, а тягло її дедалі сильніше.

Горія заніс молот на плече, цілячись Ніні в голову. Перед очима в неї постав чоловік, якому Горія щойно зніс верхню половину тіла.

— Сукке!

Сукке ніби тільки й чекав наказу Маріфи. Він вклинився між Горією та Ніною, огорнув її м'яким хутром і затулив від молота власним тілом. Удар прийшовся в розпушене хутро, але гуркіт від нього все одно був жахливий. Сукке з Ніною відкинуло на кілька десятків метрів, а нитка мани, що з'єднувала її з Горією, обірвалася.

— Знову ти. Вовк, як і я, а ганьбиш вовків!

Ніна в його хутрі майже не постраждала, а от біле, як сніг, хутро Сукке, який прийняв удар на себе, заливала кров.

Горія кинувся їх добивати, але просто перед ним ударила блискавка, вивернула землю, і на нього посипалося каміння.

— …Не дам.

Лена знала, що магія Горію не бере, тож не цілила в нього, а лише стримувала його блискавками. Горії не давали довести справу до кінця, і шерсть на всьому його тілі поволі ставала дибки.

— Щось я вже починаю дратуватися.

— Лено!

Ніна підняла праву руку, показуючи Лені затиснутий у ній перстень.

Вона підслухала розмову шпигунів і посеред бою вкрала його в Горії Крадіжкою. Маріфа з її гострим слухом, звісно, теж знала, що магія не бере Горію саме через перстень.

— Лено! Тепер магія подіє!

— …Без «панни».

Лена трохи надулася, що молодша Маріфа кличе її просто на ім'я, але проґавити таку нагоду вона не збиралася. Вона дістала з айтем-поуча спорядження, яке здобула в Лабіринті Саду примарних дерев.

— …Пампкін-хет.

Лена надягнула здоровенний гарбузовий капелюх. Вигляд у неї був якийсь блазенський, але сама вона була смертельно серйозна.

Лена почала творити магію, і на обличчі в неї виступив піт. Навіть просто чаклувати, тримаючись у повітрі, важко, а заклинання, яке вона збиралася пустити, було…

— Т-та це ж Громовий гнів, чорна магія четвертого рівня… Така дівчинка не може ним володіти!

Блискавки, що тріскотіли довкола Лени, зібралися на кінчику мітрилового посоха.

Навичка пампкін-хета підіймала рівень заклинання на один щабель. Але й MP на це йшло вдесятеро більше, а коли його не вистачало, чари не спрацьовували, і MP просто згоряло.

Так Ленин Гримучий грім, чорна магія третього рівня, став Громовим гнівом четвертого рівня й обрушився на Горію.

Горія не тямився від люті й надто пізно помітив, що з правої руки зник перстень, який він завжди носив.

Шалені блискавки раз за разом прошивали Горію. Громовий гнів перетворив усе довкола на страшне видовище. З неба сипалися розряди, вивертали землю й лишали безліч вирв.

Обличчя Лени, яка пустила Громовий гнів, було напружене до краю. Заклинання забрало величезну кількість MP, і решти ледве вистачало на бар'єр і на те, щоб триматися в повітрі.

Після блискавок Горія завмер на місці. Шпигуни Джадарку такої нагоди не проґавили. Вони кинулися до нього з усіх боків і всі разом встромили йому в тіло отруєні клинки.

— Наша взяла. Хоч яке міцне в тебе тіло, а проти цього…

Голова шпигуна, що вже святкував перемогу, зникла.

Решта спершу не зрозуміли, що сталося. Та, побачивши кров на лівому кулаці Горії, здогадалися, що той зніс товаришеві голову ударом навідліг.

— Ага, здається, я трохи розлютився.

— Чому… отрута ж мала тебе знерухомити… ґх!

Зникла й голова того, хто заговорив наступним. Горія недбало жбурнув її в шпигуна, що остовпіло стояв навпроти, і тому знесло пів обличчя.

— Мене~ така отрута нізащо не візьме.

Решту Горія вбивав так легко, наче рвав папір.

Останній уцілілий навіть утекти не міг і стояв, заціпенівши.

— С-стривай. Гаразд, ми відступаємося. Від Ю Сато ми… Не… тре… ба…

Загартовані шпигуни, гордість Священної держави Джадарк, що оточили Горію, гинули, не в змозі нічого вдіяти.

Убивши їх, Горія, схоже, трохи вгамувався, і шерсть, що стояла дибки, знову лягла.

Від цього жахіття не могли поворухнутися ні Ніна з рештою, ні ті шпигуни Джадарку, що лишилися живі й трималися на відстані.

— Ну, спершу ота мала.

Тіло Горії подекуди курилося чорним димом, але особливої шкоди він, схоже, не зазнав. Він підібрав зручний камінь і жбурнув у Лену, що висіла в небі, і той помчав до неї з шаленою швидкістю.

Зрозумівши, що ухилитися не вийде, Лена влила останні крихти MP у бар'єр.

Камінь легко пробив перший шар бар'єра, за ним другий і третій, а пробивши й четвертий, угатив Лені в живіт і лише тоді зупинився.

Лена харкнула кров'ю. Схоже, в неї щось пошкодилося всередині, але вона все одно тримала ману й не опускалася, бо на землі на неї чекала смерть.

— Ах ти ж!

Маріфа, яка зазвичай тільки й сварилася з Леною, у нестямі стріляла в Горію. Той легко ухилявся від безладних пострілів, а тоді, як і минулого разу, спіймав одну стрілу.

— Наступна — ти.

Горія з усієї сили метнув стрілу назад у Маріфу, і та полетіла їй просто в серце так швидко, що очі за нею не встигали.

— Марі!

Стріла прошила Маріфі груди, і вона, затиснувши рану з правого боку, осіла на землю. Стріли вона не бачила, але вчасно почула її й таки відвела від серця. Серце вціліло, проте права половина грудей була пробита наскрізь, і Маріфа поспіхом випила зілля.

Коро, що звалив Молда й притискав його до землі, кинувся до Маріфи й жалібно заскавчав.

А тоді, не тямлячи себе від люті, помчав на Горію, який поранив Маріфу.

— К-Коро… не… мож… на… вер… нись…

Легеню було пробито, з рота била кров, і голос у Маріфи не долітав до Коро.

Тіньові вовки зазвичай ховаються й нападають так, щоб ворог їх не помітив.

Але Коро в нестямі забув про це, помчав просто на Горію й з розгону стрибнув на нього.

— Ти теж ганьба для вовків.

Горія заніс молот сталевого дракона на плече й ударив технікою п'ятого рівня, Лютим молотом руйнації.

Смерть була неминуча, але Коро без жодного страху шкірив на Горію ікла.

Молот сталевого дракона, що ніс у собі силу, яку без перебільшення можна назвати чистою руйнацією, ось-ось мав влучити в Коро, аж раптом того відкинуло вбік. Уже в польоті Коро зрозумів, що його відштовхнув старший брат, Сукке.

Час ніби сповільнився. Коро розгублено дивився на брата, а Сукке, переконавшись, що з ним усе гаразд, ніби ледь усміхнувся.

А тоді Лютий молот руйнації влучив у Сукке впритул, і його тіло розлетілося на шматки.