Розділ 104 — Тепер твоя черга

Довкола стояв запах крові. Горія повів носом і, вдоволено дивлячись на криваве місиво, розтягнув губи в усмішці.

— Нічого було мені стільки заважати, — глузливо кинув Горія, — от і маєш. Ой, чоботи забруднив. Фу, гидота~

Горія обтрусив кров із чобіт і відкопнув шматок Сукке, наче сміття.

— Ах ти ж!!

Маріфа, яка мала б найкраще за всіх тримати себе в руках, цього разу не стрималася і, долаючи біль, кинулася в атаку. Вона від самого початку насаджувала на стріли мурах-куль, але Горію захищала шерсть, жорстка, наче дріт, і потужна Бойова техніка, тож отруйні жала навіть шкіри не торкалися.

Горія без зусиль ухилявся від стріл, а Маріфа рухалася через силу, і рана в правій половині грудей знову відкрилася. Кров заливала її форму покоївки.

— Кхе… Ко… ро… не… ру… хай… ся…

Коро наїжачився й ладен був кинутися на Горію, вбивцю брата, але не міг покинути Маріфу. Ненависний ворог стояв просто перед ним, а Маріфа через рану не могла рухатися, і її треба було захищати. Коро роздирало навпіл, і з міцно стиснутої пащі в нього стікала кров.

— Ти ж родич того сміття, еге? Я по запаху чую. Твою рідню вбили, а ти слухняно виконуєш накази хазяйки. Жалюгідне створіння.

Коро не все зрозумів, але втямив, що з нього й брата глузують, і кинувся вперед.

Горія, ніби тільки цього й чекав, заніс молот на плече, і тієї ж миті Ніна пірнула йому під руку й ударила технікою кинджала Інфініті Блоу. Удари сипалися без зупинки, і так мало тривати, доки не скінчиться мана, але Горія легко їх відбивав.

— Ого! Швидко, швидко! Але вічно це не триватиме. Щойно скінчиться мана, зроблю з тебе гарну квітку~

Посеред Інфініті Блоу Ніна вплітала інші техніки кинджала, Крітікал Блоу і Дед Стаб, але Горія без особливого подиву відбивав і їх.

Та Нінині удари, які, здавалося, ніколи не скінчаться, почали сповільнюватися.

— Від тієї прудкості, що була спочатку, і сліду не лишилося. Прощавай, сестричко~

Удари й справді стали зовсім не такі швидкі, і Горія, ухилившись від Ніни, здійняв молот, щоб гахнути її, але в молот ударила блискавка. Вона пробігла по держаку аж до самого Горії.

— Кх… Це та, що в повітрі?!

Лена вичавила ті крихти мани, що відновила зіллям мани, пустила Сандерболт, чорну магію другого рівня, і знепритомніла. Її тіло полетіло вниз.

Горія на мить відволікся на Лену й відвів очі від Ніни. І цієї крихітної нагоди Ніна не проґавила.

Вона вклала в кинджали всю силу, яка ще лишалася в тілі, і вдарила Дед Стабом з обох рук одночасно.

— Т-ти… вдавала, що мана скінчилася…

Договорити Горія не встиг.

— Ґа-а-а!

Коро встромив ікла Горії в шию.

Він довго терпів. Як і личить тіньовому вовкові, він сховався й чекав, доки ворог розкриється. Щоб помститися за брата, він силою придушив у собі лють і терпляче вичікував свою мить.

— А-а-а-ах~, фух… Надто я розслабився. Зно-ову мені від сестри влетить.

Ніна й Коро остовпіли, бо Горія майже не постраждав. Кинджали Ніни й ікла Коро ледь-ледь увійшли в його тіло. Не вірячи власним очам, вони натисли дужче, але леза й ікла наче вмурувало в камінь. Навпаки, Горія напружив м'язи, і його могутнє тіло виштовхнуло і кинджали, і ікла, тож Ніні з Коро довелося відскочити.

— Трохи шкоди ви все ж завдали, — поблажливо протягнув Горія, — тож не журіться так~

Шпигуни, що трималися на відстані, щоб їх не зачепило боєм, заворушилися.

— Поки є змога, хапайте дівчинку, що впала.

※

Чі Ду, весь у ранах, свердлив Ю поглядом. А Ю, якому живий Чі Ду був навіть на руку, спокійно підходив до нього, аж тут здалеку долинув крик Джозефа. Щось на кшталт «ти мене мало не засмажив» і «ти ж насправді не знав, що я там, еге?». Ю цокнув язиком і поставив Фаєрвол, вогняну стіну другого рівня чорної магії. Вогонь заввишки метрів три й завширшки кількасот метрів відгородив його від Джозефа.

— Тепер ніхто не заважатиме.

Ю забирав у Чі Ду навичку за навичкою: «Володіння посохом», «Дресирування», «Посилення швидкості речитативу», «Зменшення витрати MP», «Стійкість до отрути й паралічу», «Верхову їзду», «Техніку посоха», «Магію призову», «Пробудження мани», «Посилення підлеглих», «Бар'єр», «Приборкання» та «Посилення приручених монстрів». Як і слід було чекати, усі навички Чі Ду були високого рівня, і голова в Ю розколювалася від болю. Він забрав усі пасивні й активні навички й узявся за дві унікальні, «Паралельне мислення» та «Відчинення брами», і тут це сталося.

— Т-ти… ч-чого в тебе з очей… кров… Та… однаково… вб'ю…

З очей Ю справді текла кров.

Ю витер щоку й витяг меч, щоб добити Чі Ду, але той швидше наставив на нього посох вищого демона, який стискав у правій руці.

— Дурень! Втратив пильність і підійшов надто близько!

Посох вищого демона мав дві сильні навички: Чари й Посилення впливу на розум. З ними та з власною маною Чі Ду ще жодного разу не схибив і зачаровував кожного, кого хотів.

— Тепер тобі кінець, — тріумфально вишкірився Чі Ду. — Я завдам тобі таких мук, що ти сам благатимеш про смерть.

Зачарувавши Ю, Чі Ду дістав з айтем-поуча сильне зілля й випив до дна. Лишалося тільки забрати Ю й придумати, як вибратися з цієї халепи, аж раптом…

— Кому це кінець?

— Не може бути! Ти ж мав піддатися чарам! Чому?!

— ■■? Що це за мова?

— Він… він же не відбив чари! Як це розуміти?! Н-невже… мене підставили? Відьма лихого ока… Стелла! Ти… ти мене використала!

— Ві■ьма ли■ого ■ка… ■тел■?

Слова Чі Ду мали б здатися Ю дивними, але це відчуття розтануло, ледь з'явившись. Ніби думати про це було заборонено…

Ю одразу застосував Паралельне мислення, унікальну навичку, яку щойно відібрав у Чі Ду. Досі він без потреби не ділив свідомість із дрібними тваринами й монстрами, якими керував магією мертвих. Ті були нетямущі, порозумітися з ними забирало час, а ще від них ринула сила-силенна відомостей, зовсім Ю не потрібних.

Тепер, із Паралельним мисленням, Ю міг усе це охопити, і він поділив свідомість із нежиттю, яку розіслав довкола.

У голову Ю хлинули найрізноманітніші відомості й картини. Люди на головній вулиці Ками, маєток аристократа, що тільки й чекає нагоди прибрати Ю до рук, молодик і чоловік середніх літ, що б'ються в провулку… І Ніна з рештою, яких Горія бив до півсмерті.

— Ви… і до Ніни з рештою добралися…

— Це фракція святої діви мене підставила? Чи, може, фракція святого… Га? Ти що, тільки зараз помітив? Твоїх жінок уже, мабуть, усіх перебили…

Ю вклав у праву руку вогняну магію, і його Магічний кулак пробив Чі Ду голову наскрізь. Кінець вийшов до смішного буденний.

Ю навіть не глянув на мертвого Чі Ду. Він думав.

(Якщо бігти зараз… Ні, навіть на великому птахові, якого я закличу відібраною магією призову, не встигну.)

На обличчі Ю проступила тривога, якої він не показував навіть у бою.

Ю звів очі на браму, яку створив Чі Ду.

(Іншого виходу немає. Якщо не вийде, то Ніна з рештою…)

※

Там стояла дівчина, з ніг до голови залита кров'ю.

Спорядження на ній було подерте, мітриловий налобник давно розлетівся на друзки. Ніна билася відчайдушно, але Горія, наче знущаючись, потрощив їй лікті, грудину, грудні й поперекові хребці й таз, і те, що вона ще стояла на ногах, було справжнім дивом.

— В-вибача-а-ай~

Ставлячи все на карту, Ніна застосувала унікальну навичку Магічне стиснення землі, але атаку в лоб Горія ніяк не міг проґавити. Він ухилився й розтрощив їй ліве коліно.

— Скільки разів казав, що такі атаки на мене не діють. Набридло вже~ Мабуть, пора закінчувати~ Почну з тієї дівчинки, що сипала на мене з неба магією скільки влізе.

— Н… не дозво… лю…

— Ти ж ледве на ногах стоїш, — насмішкувато хмикнув Горія, — то як ти мене зупиниш?

Горія рушив до Лени, а Ніна, волочачи ногу, пробувала його наздогнати. Він же, наче глузуючи, спокійно йшов собі далі.

— Н-не дозво-олю-у-у!

— Ой-ой, розплакалася? Я ж слабких не ображаю… А це що?

Від Ніни по землі на всі боки розбіглася сітка з ниток мани, схожа на дошку для ґо, і дотяглася аж до ніг Горії.

— Вибача-а-ай~

Щойно Ніна вимовила ключове слово Магічного стиснення землі, її тіло розчинилося в нитках мани. Побачивши це, Горія перестав усміхатися.

Ніна з'явилася в Горії за спиною, збоку. Він здогадувався про це з візерунка ниток, але все одно зреагував запізно. Досі він спокійно відбивав атаки й бив у відповідь, а тепер міг тільки затулятися.

А Ніна все наступала. Удари сипалися на Горію безупинно, і ніколи не вгадаєш, звідки й коли буде новий. Ран на його тілі поволі ставало дедалі більше.

Не знаючи, звідки прийде удар, Горія мусив весь час огортати Бойовою технікою все тіло, тож десь мана неминуче лягала тонше. І Ніна раз за разом била саме туди.

(Так… так я, може, й переможу. Ні, хоча б виграю час, а тоді Ю напевно…)

— Як же ви мене дістали. Дзьобаєте й дзьобаєте… Уб'ю.

Тіло Горії роздулося вдвічі, і, попри важке спорядження, він злетів високо в небо, а тоді, перекидаючись у повітрі, ринув униз і з шаленого оберту гахнув своїм молотом об землю. Техніка молота сьомого рівня, Люте сталеве розчавлення, розтрощила її на друзки.

Руйнівна сила розійшлася навсібіч, і від удару здригнулася навіть далека Кама.

— Один… один-єдиний напівлюд наробив такого?!

— Н-нам його не здолати! Отрута не діє. Магія не діє. А ще ця нелюдська сила. Командире, невже нам лишається тільки марно тут полягти…

— Не здавайтеся до останнього. Нагода обов'язково випаде. Чекайте.

А Ніна, чиї нитки мани знесло одним ударом Горії…

— Ой-ой, ніг нема. Я тут ні до чого, га? Сама винна, сестричко, що так метушилася.

Ніна саме розчинила тіло в нитках мани, коли удар влучив прямо в неї, тож обох ніг від стегон і нижче в неї не стало.

— Попроси пощади, може, на мене й примха найде~

— Н… не діждешся… Він… обов'язково… прийде…

Горія невдоволено скривився. Він звик, що ті, кого він заганяє в кут, жалюгідно благають пощади, а їхні обличчя спотворює страх. Дивитися на це, а тоді добивати, було однією з його улюблених утіх.

Закинувши молот на плече, Горія повільно рушив до Ніни.

— До речі, перстень мій, тож я його заберу. Ну… трохи я розважився. А тепер уже точно прощавай~

Горія вже замахнувся, щоб добити Ніну, коли за спиною в нього пролунав звук, ніби розбилося скло. Він його почув, але від самої думки, що Ніна зараз стане кривавим місивом, мало не тремтів від насолоди, і до звуку йому було байдуже.

Тому він і не помітив, що з'явився хтось не слабший за нього…

Маріфа вигукнула Нінине ім'я, і тієї ж миті Горія вдарив. Здавалося, Лютий молот руйнації, техніка п'ятого рівня, що розірвала на шматки Сукке, зараз так само розтрощить і Ніну…

Пролунав жахливий гуркіт.

Горія схилив голову набік. Рука не відчула того, що мала б відчути.

— Бар'єр?.. Такий, що витримав мою атаку?!

Між Ніною й молотом непомітно виник бар'єр. Звичайному магові не поставити такого бар'єра, щоб витримав удар Горії. Горія й сам чудово це розумів, тож знову схилив голову набік.

Раптом Горія озирнувся. Жага вбивства? Бойовий дух? Чому обернувся, він і сам не знав. Просто тіло відчуло, що як не обернеться, станеться щось страшне.

— Ти хто такий?

Там мовчки стояв Ю у льотному шоломі й захисних окулярах.