Розділ 105 — Сильний проти сильного

Для цього завдання Священна держава Джадарк зібрала понад п'ятдесят своїх добірних шпигунів, але від рук Горії та Ніни більше половини з них уже загинуло.

— Командире… О, з'явився. Це точно Ю Сато.

— Добре. Що там із дівчинкою?

— Послав трьох.

Лена знепритомніла й упала на землю, але мітрилова мантія добре захищала, тож вона відбулася легкими ранами.

На Лену впала тінь.

Біля неї стояли троє шпигунів, яких послали її захопити. Один простягнув руку, щоб перевірити, як вона, але його відкинув бар'єр.

— Бар'єр?! Вона ж мала бути непритомна…

Тієї миті шпигунів накрила жахлива жага вбивства. Вони кинулися геть від Лени, та було запізно, бо на них уже насувалася чорна стіна. Насправді то був Стоун Буллет, чорна магія першого рівня, яку пустив Ю, і камінців летіло стільки, що вони здавалися стіною.

— Ухиляйтеся!

— Н-не вийде. Куди від такої кількості…

Перший камінець влучив одному шпигунові в руку й, хоч і крихітний, розлетівся на друзки, вирвавши шмат м'яса. А смертоносні камінці все сипалися й сипалися. Вони безжально перемелювали на фарш усіх: того, хто намагався втекти, того, хто закривався щитом, того, хто, здавшись, молився богині світла Ірігаміт. Смерть для всіх була однакова. Довкола Лени, яку захищав бар'єр, не лишилося нічого, крім калюжі крові, що, мабуть, колись була трьома чоловіками.

— Та це ж безумство… Він такий самий навіжений, як та дівка!

— Стривай. Може, він просто помилково бачить у нас ворогів.

Бачачи, в якому стані Ніна з рештою, командир подумав, що Ю, мабуть, вважає їх спільниками Горії, і вже хотів гукнути до нього. Та Ю заговорив першим. Між ним і шпигунами було кілька десятків метрів, і на такій відстані звичайної розмови не почуєш, але шпигунів Джадарку вчили читати по губах. Прочитавши слова Ю, вони здригнулися від жаху.

«Ти командир, так? Решта мені не потрібні».

— Ставте Ерс Вол!!

Щойно командир крикнув, шпигуни взялися ставити Ерс Вол, чорну магію першого рівня, і перед ними шар за шаром виросли земляні стіни. З того боку лунав тріск вибухів, наче їх бомбардували.

— Н-неможливо. Звичайний Стоун Буллет не буває такий потужний… Уже другу стіну пробито!

— Та й узагалі, як він дізнався, хто командир?

— Може, це блеф.

— Ні, з таким обличчям не блефують… Командире, що це?!

Усі глянули на командира. Його захищав бар'єр. Точніше, не захищав, а тримав у полоні.

Шпигунам треба було тікати, поки земляні стіни стримували атаки Ю. Але вони відволіклися на гуркіт, з яким камінці трощили той заслін, і не помітили ниток мани, що павутиною розходилися в них під ногами.

— Розбігайтеся!

Нитками мани пробіг Айсбан, чорна магія другого рівня, і лід скував шпигунам ноги до кісточок. А тоді, поки вони не могли рушити з місця, їх добив Ерс Ленс, теж другого рівня. Хтось іще ледь дихав, але лід і земляні списи намертво пришпилили їх до землі.

Списи, які створив Ю, мали не лише зазубрини, а й дрібні отвори та порожнину всередині, тож із пробитих ними кров лилася не зупиняючись, наче вода з поламаного крана.

Командир у бар'єрі не міг повірити, що понад двадцять загартованих шпигунів за якусь мить або загинули, або конали, і впав на коліна.

— Ти чого без дозволу чіпаєш мою здобич?

На його очах щойно сталася різанина, а Горія тримався так само легковажно, як завжди.

А Ю, хоч і забрав понад двадцять життів, лише глянув, що вийшло, і, наче шпигуни його вже зовсім не цікавили, пішов до Ніни.

— Це він тебе так?

— Н-ні, не так! Просто трохи крові витекло, тож здається страшніше, ніж є, а насправді це дурниці! Справді, все гаразд, не хвилюйся!

Ніна схилилася над стегнами, ніби ховала рани від Ю, але обличчя в неї було бліде від утрати крові, а довкола розтеклася велика калюжа.

— Тепер усе буде гаразд. Я їх усіх переб'ю.

Ю пустив нитками мани на Ніну Грейтнес Хіл, білу магію п'ятого рівня. Величезна мана, яку він вклав, обернулася на цілющу силу, і та вилікувала все тіло й відростила Ніні втрачені ноги.

— Гей, не вдавай, що мене тут нема. Стривай. Чорне волосся… То ти Ю? Значно молодший, ніж я думав. Ну, магія в тебе сильна, визнаю. Бар'єр, що витримав мій удар, абихто не поставить. Е-ех, якби ти ще й бився зблизька, а не тільки чаклував, мені б теж було весело~

Між Горією та Ю було два метри, і обидва вже були на відстані удару.

Першим рушив Горія і махнув молотом сталевого дракона навідліг. Це був лише пробний удар, але надважка зброя розтинала повітря з таким ревом, що легко було уявити, чим закінчиться влучання.

А Ю Стисненням землі вмить пірнув Горії під руку й угатив йому в обличчя Вивільненням сили, ще однією рукопашною технікою. Коли Ю бив нею людей з Ріфу влади, від неї злітали голови, а Горія лише кілька разів хруснув шиєю, наче удар на нього не дуже й подіяв.

— Он як… То ти й зблизька битися вмієш. Аж здивував.

Ю не зважав на Горію, який аж красувався своїм спокоєм, і розкидав нитки мани все ширше. Ніну, Лену, Маріфу й Коро він уже з'єднав нитками й лікував через них магією, а от Сукке знайти ніяк не міг.

— Ти… Кинь оте з нитками мани. Якщо думаєш, що зі мною можна битися отак, між іншим, то помиляєшся.

Ю не звертав уваги на роздратованого Горію і розкидав нитки ще далі. Від такої зневаги Горія спохмурнів, і від нього повіяло загрозою. Права рука, що стискала молот сталевого дракона, роздулася ще дужче.

— Не смій мене недооцінювати!

Горія пустив у хід Могутній молот. Його зброя полетіла Ю на голову згори, і так швидко, що з попереднім ударом і не порівняти.

Горія згадав, що Ю веліли взяти живим, але зупинити вже пущений удар не міг навіть він.

Ю зняв з-за спини магічний щит, узяв його в ліву руку й прийняв удар.

(Дурень! Однією рукою мій Могутній молот не втримати…)

Молот сталевого дракона вдарився об магічний щит. Гул прокотився такий, що ставало ясно, яка страшна сила зіткнулася.

— Він утримав мій удар… однією рукою?!

Від удару Ю вгруз у землю по щиколотки. Горія мав чудову нагоду атакувати знову, але був надто приголомшений тим, що молот зупинили однією рукою, і сам пропустив удар.

Ю ніби віддав борг. Його Могутній удар ногою відкинув Горію разом із важким спорядженням на добрий десяток метрів.

Відігнавши Горію від Ніни, Ю стривожено роззирнувся.

Горія майже не постраждав, але лежав і дивився в небо, і подив на його обличчі поступався радості. Він легко підвівся, постукав молотом сталевого дракона по плечу й, покрутивши головою, хруснув шиєю.

— Ю Сато, так? Сильний. Атака, захист, магія — жодного слабкого місця. Але я не програю.