Розділ 106 — Хто винен?

Кілометрів за два на схід від Ками вигорів луг. Випалена земля тяглася вздовж польової дороги на кількасот метрів і ще подекуди диміла. Таке могла наробити тільки страшна магія.

Посеред згарища стояла величезна брама, якій тут було зовсім не місце. Довкола неї на сотні метрів палала стіна вогню, ніби не хотіла нікого підпускати.

— Гей.

Джозеф, м'язистий здоровань із де-не-де обсмаленим волоссям, кликав Куро. Той збирав уламки магічних самоцвітів і мовчки працював далі, ніби не чув.

— Гей, гей! Тобі кажу, чорний гобліне. Не прикидайся, що не чуєш.

Джозеф був не в гуморі. Він ледве врятувався від магії Ю, і то лише завдяки птахові рок, якого призвав зачарувальник Ансгар Фодд. А потім цей самий Ансгар спритно від нього втік.

— М? Це ти до мене, збоченцю?

— Ах ти ж! Хто тут збоченець?

— Збоченець, а сам того не тямить. Невже остання стадія…

— Я тебе знову відлупцюю, як минулого разу.

— Гм. Не бачив воїна три дні — дивись на нього новими очима. Та збоченцеві цього не втовкмачиш.

— Га? Що ти там верзеш… Ого!

Куро кинув виколупувати самоцвіти з трупів нижчих демонів і повільно підвівся. Його огорнула Бойова техніка, і мана потекла тілом, мов вода в струмку.

— Цей гоблін опанував Потік?

Джозеф не міг приховати подиву. Він відлупцював Куро зовсім недавно, на квесті, після якого Ю з товаришами підвищили до рангу C, а гоблін відтоді так виріс!

Щоправда, до самого Джозефа йому було ще дуже далеко.

— Що таке? Ну ж бо, збоченцю, нападай.

— Не нахабній. Мені зараз нема коли з тобою бавитися. Кажи, куди подівся Ю.

— Гм-м…

— Не «гм-м». Тільки не кажи, що й ти не знаєш.

Куро мовчав, тож і він, видно, не знав. Джозеф зітхнув.

— Ну й нікчема ж ти.

Куро ще мало знав слів, тож відгризнутися не міг і тільки скреготів зубами.

Джозеф розійшовся й дражнив його ще дужче, аж поки Куро не розлютився й не кинувся на нього. Джозеф ухилявся від ударів, кепкував далі й геть забув, навіщо прийшов.

— Що ці двоє витворяють?

Аніта тільки руками розвела. З брами досі лізли нижчі демони, а Джозеф між ділом бив їх і насміхався з Куро.

Дівчата з Місячного цвіту трималися осторонь, коли Ю чаклував, і тепер приголомшено дивилися на згарище.

— Та ну, хіба одна людина може таке зробити магією?

— Вашан, ви питаєте мене? Я ж б'юся зблизька, звідки мені знати.

— Та вже ж. Дарма я спитала Моран. То що скажеш, Меметт?

— Ну-у, що тут скажеш… Таку сильну магію, та ще й без підготовки… Щось подібне я бачила хіба в Полум'яного Елліота, авантюриста рангу B, чи в Йоганни Нарцис, авантюристки рангу A.

— Отже, той хлопчина Ю щонайменше рангу B.

— Вашан, обоє, кого я назвала, б'ються тільки здалеку. А Ю ще й мечем володіє, тож, як на мене, і авантюристам рангу A він не поступиться.

Меметт говорила спокійно, а Вашан приголомшило, що хлопчина років дванадцяти-чотирнадцяти не поступається авантюристові рангу A.

Вона намагалася цього не показати й хотіла розпитати далі, але тут…

— А-а-а! М-моя маленька піксі зникла…

Белль обожнювала все миле й тепер шукала Момо, але ніде не могла знайти. Під приводом пошуків вона зарилася Апрі в груди, мимохідь потерлася щокою об щоку Меметт і дістала від Аніти по маківці.

Гул, від якого здригалася земля, докочувався аж до Ніни й решти. То билися Ю з Горією.

Горія визнав у Ю сильного суперника й тепер бився на повну, пускаючи в хід і магію. Він ніби й забув, що Ю треба взяти живим.

— Хай залізо скує тіло, хай сталь його точить, схили голову під тягарем! Обтяження.

Обтяження, зачарування третього рівня, зробило тіло Ю важким, мов свинець, але він одразу звів його нанівець Квіком, зачаруванням четвертого рівня.

— Тц, тоді ось… Тумане, стань отрутою й обвий мого ворога. Пойзон Міст.

Смертельно отруйний туман огорнув Ю, але отруту відбила пасивна навичка Стійкість до негативних ефектів, а з нею така сама навичка спорядження.

— На тобі!

Горія скористався тим, що Ю відбивав магію, і вдарив Вихором, але наткнувся на бар'єр. Перший шар не втримав удару, другий теж, і тільки третій нарешті зупинив молот. Горія ще не встиг відсмикнути зброю, а Ю вже прошив його Шквалом випадів.

— Ти ба… Поранив мене. А ти нічого.

Шквал випадів влучив бездоганно, але тіло в Горії було таке міцне, що лезо ввійшло лише на кілька сантиметрів.

— Ще й мій удар бар'єром зупинив… Аж руки сверблять. Розтрощу тебе на друзки, як недавно того овечого вовка.

— …Га?

Ю раптом обм'як, ніби з нього вийшла вся сила. Бар'єр зник, зникла й мана Бойової техніки, що зміцнювала тіло зсередини, і він стояв стовпом, зовсім беззахисний.

— М? То той овечий вовк був твій? Морочився я з ним, але щойно трохи взявся всерйоз, він і здох~ О, а ось і шматок того фаршу.

Горія з вдоволеним виглядом відкопнув щось Ю під ноги. Ю завмер. Перед ним лежав шматок м'яса зі знайомим білим хутром…

Ю геть забув про захист, а Горія був не такий роззява, щоб проґавити таку нагоду.

— Доб'ю тебе тим самим ударом!

М'язи Горії набрякли, і він ударив Ю згори Лютим молотом руйнації. Ю інстинктивно прикрив голову магічним щитом і огорнувся Бойовою технікою, але все одно вгруз у землю всім тілом.

Крики Ніни й Маріфи потонули в гуркоті розтрощеної землі.

— Нарешті влучив, — вдоволено гигикнув Горія. — Хоч який ти сильний, а як отримаєш мій удар на повну…

— Повтори.

Ю стояв перед Горією як ні в чому не бувало, і той остовпів. Та потім роздивився, що магічний щит розлетівся на шматки, а ліва рука Ю розтрощена до невпізнання.

— Ух, аж налякав. Після мого удару цілим не лишишся. Повторити? Про того овечого вовка? Кажу ж, я зробив із нього фарш…

Ліва рука Ю стрімко відростала. Пасивна й унікальна Регенерація діяли разом, і рука відновлювалася з небаченою швидкістю.

— Ти ж не драконолюд, а маєш Регенерацію. Але мою…

Не встиг Горія договорити, як Ю Спалахом летючих пелюсток розсік йому ніс. Меч мелькнув так швидко, що навіть його очі нічого не вловили, і тепер він затискав закривавлений ніс, не вірячи, що таке сталося.

— Хто тебе про це питав? То це ти… його… вбив?

Горії розсікли ніс, його гордість, і на скроні в нього набухла синя жила, а очі налилися жагою вбивства. Від Ю теж віяло нею, і стримати її він уже не міг.

— Т-ти… мій ніс!.. Ну, тепер начувайся… Зроблю з тебе фарш, як із того овечого вовка!!

Розлючений Горія злетів високо в небо. Його тіло роздулося вдвічі, і куртка зі шкіри нижчого демона аж затріщала на ньому.

Він став у стійку для Лютого сталевого розчавлення, того самого, яким разом із землею відкинув Ніну. Ю й не думав йому заважати, а приготувався зустріти удар.

— Божевільний! Він що, хоче прийняти цей удар?!

Це мимоволі закричав зв'язаний командир із Джадарку. Він не вірив, що Ю при здоровому глузді, бо той хотів не зупинити таку руйнівну силу, а прийняти її на себе.

— Здо-о-охни-и-и!!

Люте сталеве розчавлення неслося на Ю, щоб розтрощити його. А Ю лівою рукою вдарив Спалахом летючих пелюсток.

(Ду-урень, таким прийомом моє Люте сталеве розчавлення не відіб'єш!)

Горія злорадно посміхався, але Ю цілив не в молот сталевого дракона й не в самого Горію, а в пальці, що стискали держак. Якби меч зіткнувся з тим молотом лоб у лоб, навіть Спіріт Сорд, викуваний Вудсом, просто розсипався б. Тому Ю й вибрав руки.

Спалах летючих пелюсток відтяв Горії кілька пальців на обох руках. Тримати зброю як слід він уже не міг, удар збився, і молот влучив не в голову Ю, а в ліве плече.

І з тим самим розгоном вирвав Ю щойно відрослу ліву руку.

— Тц… Думаєш, я на цьому зупинюся?!

Молот мало не вдарився об землю, але Горія в останню мить повернув його вбік і з розгону перейшов у Вихор. Тільки крутнувся він при цьому всім тілом і опинився до Ю спиною.

— Ти в мене відчуєш те саме.

Усе відбувалося блискавично, але ці слова Горія почув виразно, і по спині в нього пробіг холодок.

Разом із лівою рукою відлетів і Спіріт Сорд, тож Ю лишився без зброї, а голими руками Горію не візьмеш, бо тіло в нього міцне. Магію ж поглине Перстень короля демонів Сена. Здавалося б, нема чого боятися, а проте Горію всього проймало холодом, ніби з нього витягали тепло.

Горія стояв спиною й не бачив, як Ю дістав з айтем-поуча спис віверни й ударив Могутньою спіраллю. Колись цією технікою списа чимало дошкулив Ю один драконолюд.

Спис закрутився спіраллю й прошив Горію наскрізь, від спини до живота.

Горія вхопився за вістря, що стирчало спереду, і висмикнув його.

Вихор зірвали, живіт пробили наскрізь, а бойовий дух Горії й не думав згасати. Недарма він був одним з апостолів смерті. Але крізь дірку в животі, мов спис, пройшла рука Ю.

— Кхе! Т-ти, гаде. Н-не забувайся…

Горія вчепився в праву руку Ю, що стирчала з його живота, і з усієї сили зламав її. Хватка в нього була така страшна, що кисть Ю, наполовину відірвана, повисла на зап'ясті.

— Т-так тобі й тре…

— Я ж сказав: ти в мене відчуєш те саме.

Ю зібрав у правій руці ману Магічним кулаком і вклав у неї Експлоужн, заклинання чорної магії четвертого рівня.

Вибух прокотився нутрощами Горії. Частину його забрав Перстень короля демонів Сена, але з магією, випущеною всередині тіла, повністю не впорався. Горії знесло праву кисть і половину живота.

— Не… може бути. Щоб я… від якогось щеняти… к-кепсько, я ж справді… помру…

Горія насилу дістав з айтем-поуча зілля третього класу й, не п'ючи, вилив просто на рану. Воно було сильне, і живіт почав гоїтися. Горія дістав ще одне, щоб полити рану знову, але Ю лівою рукою стиснув йому праве зап'ястя.

— А-а-а! Т-ти… вже й ліва рука відросла… А-а-а-а!! Пусти!!

Ю стискав покалічену руку, і Горія кричав від болю.

(Так… він же справді мене вб'є… Треба якось в-відвернути його… увагу…)

— А як гадаєш, — силувано засміявся Горія, — чого ми й ті з Джадарку сюди прийшли? По тебе. Ми прийшли по тебе! — Він вишкірився крізь біль. — Не було б тебе, то й та псина не здохла б. І жінки твої не постраждали б. Ц-це все-е через тебе!

— Неправда! Не бреши!

Ніна кричала, але Ю стояв мов укопаний і ніяк не озивався, ніби й не чув.

Ю послабив хватку й заціпенів. Горія цього й домагався. Якби тієї миті він кинув усі сили на втечу, то, мабуть, і втік би, але підвела його лиха звичка милуватися чужими обличчями, коли їх перекошує відчай, біль і мука.

Тому він і глянув Ю в очі.

— Щ-що це в тебе за очі?! — смішок застряг Горії в горлі.

Наступної миті Ю стиснув Горії обидва зап'ястя, і ті з глухим хрускотом розтрощилися. Променеві й ліктьові кістки, яким не було куди подітися, прорвали шкіру. Горію пронизав дикий біль, але ще сильніше охопило його інше почуття.

Він був сильним, завжди відбирав сам і давно вже забув, що це таке. Страх.

— А… а-а…

Тремтів від страху й командир шпигунів Священної держави Джадарк, хоч і пройшов жорстоку підготовку.

— Не пощастило вам. Легкої смерті тепер не буде.

— Якщо думаєш, що я під тортурами розколюся…

Горія, якого аж трусило, хотів сказати щось зухвале, але Ю його перебив.

— Розколешся. Бо я зроблю з вами те саме, що зробили зі мною. Не хвилюйся. Я вмію лікувати й маю чари, що заспокоюють розум. А якщо щось таки станеться, одразу після смерті підніму вас магією мертвих. Ви ще самі проситимете, щоб я вас убив.

— Тільки зачепи мене, і культ Безсмертя тобі цього не подару… А-а-а-а!!

Ю недбало відірвав Горії розтрощені зап'ястя. Притиснув його ногою, щоб не звивався, підібрав Спіріт Сорд і відтяв йому обидві ноги нижче колін, ніби мстився за Ніну. А тоді Магічним кулаком огорнув руку вогнем і припік рани, щоб спинити кров. Завоняло паленим м'ясом. Від цього огидного видовища командира шпигунів знудило.

Потім те саме Ю зробив і з ним. Той, як і Горія, знепритомнів від нестерпного болю.

— Маріфо.

— Т-так.

Маріфа аж стрепенулася, почувши своє ім'я, а Ю кинув їй айтем-поуч.

— Господарю, це…

— Там гроші. Поділіть на трьох.

— Грошей ми вже отримали досить.

— Мене якийсь час не буде вдома. Там стільки, що навіть як викупиш себе, вистачить прожити кілька років.

Маріфа почула це, і в голові в неї стало порожньо. Ніна, досі замкнена в бар'єрі, кричала трохи далі й так гатила по ньому голими руками, що на них виступила кров.

— Ч… чому?

— Ти ж чула. Вони прийшли по мене. Ні з Джадарком, ні з культом Безсмертя одна людина не впорається.

Ю не став чекати відповіді й пішов, волочачи за собою Горію й командира шпигунів.

Маріфа мало не кинулася за ним, але глянула йому в спину й зупинилася.

— Господарю, я чекатиму на вас, доки не всохне Світове дерево.

Маріфа зі сльозами на очах дивилася вслід Ю, а той так і не обернувся.

Кажуть, Світове дерево росте на святій землі ельфів і дарк-ельфів. Там навіть вони, хоч і живуть як кіт із собакою, не сваряться й уже кілька тисяч років разом його оберігають.

Вважають, що воно стереже світ від самого його початку. У ці кілька слів Маріфа вклала все, що хотіла сказати Ю, і важили вони більше за тисячі інших.

— Марі! Зупини його! Ю йде! Марі! Лено, прокинься! Лено! Ю йде! Ю, Ю… Ю, не йди! Стривай… стривай же…

Руки Ніни були всі в крові, але нитки мани, що досі з'єднували її з Ю, щоразу їх загоювали. Ніна стиснула мітриловий кинджал із чарами, що під час удару поглинають MP.

Вона щосили різонула по бар'єру, і на ньому лишилася ледь помітна подряпина. Це діяло, і Ніна як навіжена різала бар'єр куди попало, але він щоразу відновлювався.

Ніна не кидала цього навіть тоді, коли Ю зник з очей. Та коли сонце сіло й довкола запала темрява, вона мовчки згорнулася клубочком на землі. Бар'єр, що замикав її з рештою, зник лише за годину.

Уночі головна вулиця Ками була зовсім не така, як удень, і ходили нею самі дорослі. Хтось хитався напідпитку, зазивальниці затягували чоловіків до своїх закладів, загони авантюристів верталися з лабіринту, і все довкола вирувало.

— Перепрошую. Ви не знаєте Ю?

— Ю? А хто це? Слухай, дівчино, а фігурка в тебе гарненька. Може, розважимося?

— Ви не бачили Ю?

— Ти ще хто? Не заважай торгувати, йди звідси.

— Ви не бачили чорнявого хлопця?

— Чорнявого? Не бачив.

Багато хто бачив, як Ніна розпитувала перехожих про Ю, аж поки глибокої ночі головна вулиця геть не спорожніла.

Відтоді Ю в Камі більше не бачили.