Розділ 116 — Драконячий рід Ч-3

Кожен хлопчисько мріє вбити дракона.

Найманці, авантюристи, лицарі… та що там, будь-який чоловік у дитинстві чув від батьків перед сном казки про героя, що переміг дракона. І кожен пам'ятає, як уявляв себе тим героєм і гасав горами та луками, розмахуючи гілякою.

Лицарі Пітерріта не були винятком. Запеклий бій у них перед очима мимоволі розпалював у грудях вогонь. Вони й самі не помічали, як міцно стискали кулаки. Хтось зняв шолом, хтось широко розплющив очі, і всі, не відриваючись, стежили, як хлопець б'ється з чорним драконом.

Перед ними був той самий герой, яким вони захоплювалися в дитинстві. Та ще й зовсім хлопчина, якому, певно, й половини їхніх років нема.

— Н-не підходь до мене!! Нікчемна кома… комашко!!

Розлючений звір пустив Лаву, заклинання четвертого рівня чорної магії. Зазвичай воно розливає лаву на кілька метрів, але в людини й чорного дракона ні магію, ні запас MP не порівняти. Лава розтеклася перед ним на кількасот метрів і посунула на Ю, роз'їдаючи землю й ковтаючи на своєму шляху скелі й траву. А Ю кілька разів тупнув ногою. Першого разу від гнилої землі долинув ледь чутний звук. Удруге землю з тріском укрив білий іній, а втретє з інею виросла сила-силенна льоду й помчала на лаву. Лід ударився в лаву, і та, втрачаючи жар, чорніла й застигала. Вона ще пробувала прорватися крізь тверду кірку, але лід накочувався хвиля за хвилею, і за мить там виросла чорна стіна.

— Н-неймовірно… І Лава чорного дракона, і Фріз Імпакт хлопця… Сила й розмах просто нечувані…

— Дивіться! Хлопець атакує!

Ю промчав крижаною землею, перестрибнув чорну стіну й побіг над лавою, ступаючи по нитках мани. Дракона охопив страх перед людиною, яка мала б бути для нього нікчемою. Він роззявив величезну пащу й пустив у Ю Брес, огорнутий чорними блискавками. Подих мчав на хлопця, вивертаючи лаву й землю. Та Ю стиснув Спіріт Сорд обома руками й зустрів його Прекрасним лезом під місяцем, технікою меча шостого рівня. Рівний вертикальний спалах розітнув чорний Брес навпіл і, не втрачаючи сили, поранив і самого дракона.

Той заревів, задерши голову, і побачив, що Ю вже злетів угору й заносить Спіріт Сорд. Звір зустрів удар рогом. Щойно меч і ріг зіткнулися, пролунав звук, наче вдарилися дві величезні брили металу, сипонули іскри, і лезо Спіріт Сорда зламалося посередині. Дракон уже не сумнівався в перемозі й роззявив пащу якнайширше, щоб перекусити Ю. Щелепи зімкнулися, ікла клацнули, але під зубами не хруснули ні м'ясо, ні кістки. Щось було не так. Звір навіть не встиг спитати себе чому, як напівгнилим оком побачив Ю, що вдруге злетів у повітря.

Ю стискав обома руками молот сталевого дракона, яким бився Горія. Він почав крутитися в повітрі через голову, дедалі швидше, і з цього оберту вдарив Лютим сталевим розчавленням, технікою молота сьомого рівня.

Молот, охоплений згустком руйнівної сили, вдарив чорного дракона по голові. Той поспіхом огорнувся Бойовою технікою й Бар'єром, але це не допомогло. Удар розтрощив йому череп, а слідом і величезне тіло.

Лицарі, затамувавши подих, стежили за боєм, а тепер вибухнули радісним криком. Вони кричали так, ніби й забули, що це лабіринт. Ю скривився й кинув лише:

— Що за галас.

І все.

А Конні з Боніфацом не знали, що й робити.

Діяти треба було зовсім по-різному, дивлячись, чи вважає їх ворогами Момо, яка висіла перед ними в повітрі.

— Ти глянь, ця піксі ще й одяг носить, нахаба. А на поясі… ні, це не пасок. Бонні, вона замість паска носить перстень чарів. Смішно, еге ж?

— Конні, стеж за язиком. Більшість із них розуміє людську мову. До того ж жорстока піксі — небезпечний монстр. Вона володіє сильними ілюзіями, чорною магією чарів і навіть магією фей. Краще з нею не зв'язуватися. Ти ж розумієш, що ми кажемо? Ми тобі не вороги. Тих двох у мішку ми не знаємо й рятувати не збираємося.

Горія на це аж зайшовся криком, але Боніфацові було байдуже. Головне було інше. Якщо бодай ненароком розсердити цю жорстоку піксі, то, найпевніше, їхнім ворогом стане й Ю, який брав гору над чорним драконом. А тоді шансів вижити в них майже не лишиться.

Момо кілька разів перевела погляд з мішка, де були Горія з другим, на Конні з Боніфацом і назад. Обличчя в неї було незворушне, і лише дзижчання крилець, наче сигнал тривоги, в'їдалося їм у вуха.

Конні поклав на терези бажання Горії та їхні з Боніфацом життя. Звісно, життя переважили, тож він повільно відпустив кинджал і підняв обидві руки.

— Хлопче, дякую за допомогу, я…

Пітерріт обережно звернувся до Ю, але…

— Сіро, можеш їсти.

Ю звернувся до землі, ніби Пітерріт його зовсім не цікавив. Земля тріснула, наче тільки й чекала цього знаку, і з розколини вискочило щось біле й величезне.

— Гусінь-трупоїд?! Я-я ще ніколи не бачив такої величезної…

Пітерріт від несподіванки аж осів на землю.

Позаду так само шуміли лицарі. Дехто вже вихопив меч, щоб рятувати командира, але Пітерріт зупинив їх рукою. Він і сам не був певен, що гусінь не ворог, але прикинув, що поки поруч Ю, смерть йому принаймні не загрожує. І чудово розумів, якою дурістю було б поранити її й зробити Ю своїм ворогом.

— В-величезна… Звичайна гусінь-трупоїд добре як має метрів десять, а в цій понад двадцять!

— І не тільки. Вона біла… це мутант. Як така накинеться, нам не вціліти.

Гусінь не зважала на гамір лицарів. Вона струснула величезним тілом, і налипла земля посипалася з неї дощем. Здавалося, вона так радіє.

Потім вона якнайширше роззявила круглий рот і одним махом ковтнула чорного дракона. Велетенське тіло зникло в ній цілком. Гусінь наситилася й лягла, і земля так загула, що кілька лицарів не встояли на ногах.

— То що, маєш до мене якусь справу?

Приголомшений Пітерріт поспіхом підвівся.

— Я-я — Пітерріт Мордерон Пасре, аристократ на службі Королівства Удон. Завдяки тобі мій загін не поліг увесь. Дякую.

Тільки вдячності в поведінці Пітерріта не було ні краплі. Ба більше, він сподівався, як пощастить, виторгувати собі тіло чорного дракона, а гусінь забрала його просто з-під носа.

— Я вас рятувати й не думав, тож дякувати нема за що. Це все?

— Не все. Ти комусь служиш? Якщо ні, я можу рекомендувати тебе міністрові фінансів Балю Ворі Ноксу. Для тебе це рідкісна нагода. Що скажеш?

— Міністрові фінансів Балю Ворі Ноксу? Он як… то ви знайомі.

— Так, я служу самому міністрові фінансів. Це найвпливовіший аристократ у Королівстві Удон.

Пітерріт зрадів, що ім'я міністра зацікавило Ю, але глибоко помилявся.

— Момо, можеш підлетіти?

Момо жваво відгукнулася й полетіла до Ю, ніби Конні з Боніфацом її більше не цікавили.

Пітерріт не міг відвести очей від піксі, гарної й милої водночас. Ю щось шепнув їй на вухо, і Момо кілька разів кивнула.

— Ця чарівна піксі — твоя? Якщо хочеш…

Момо з усмішкою закружляла довкола Пітерріта. Той почервонів і мимоволі стежив за нею очима. Незабаром очі в нього погасли, і він застиг на місці.

— Тепер я на тебе розраховую.

Ю дав Пітеррітові магічне знаряддя для зв'язку, яке здобув у лабіринті. Той із порожніми очима кілька разів кивнув і, хитаючись, пішов туди, де чекали його лицарі.

Поводився він так дивно, бо Момо наклала на нього сильні чари. Відтепер Пітерріт, сам того не знаючи, регулярно передаватиме Ю відомості про міністра фінансів.

Момо витерла чоло, ніби добре попрацювала, і підставила Ю щоку. Той аж скривився.

— Е-е… та вже годі. Щоразу те саме, тобі не набридло?

Момо широко розплющила очі й бурхливо запротестувала. Спершу Ю не розумів, що їй у цьому такого приємного, але від поцілунку в щоку Момо одразу веселішала, тож він їй потурав. А тепер, чесно кажучи, це йому вже набридло. Та Момо й чути про таке не хотіла. Вона ляскала Ю по щоці, а коли він однаково не цілував, бовтала руками й ногами в нього на голові, ледь не плачучи. Щоправда, весь час позирала, що він робить, тож насправді не сердилася. Ю коротко зітхнув, сказав «гаразд» і легенько її поцілував. Момо аж засяяла й закружляла довкола нього.

Поки Ю з Момо отак воркували, лицарі за наказом Пітерріта відступили. Лишилися тільки тіла загиблих, з яких зрізали по пасму волосся для рідних, Ю з Момо та Конні з Боніфацом.

— Гей, пам'ятаєш нас?

— Хто ви?

— Ми зустрілися місяць тому біля входу.

— Не пам'ятаю.

На таку суху відповідь Конні лише криво всміхнувся.

— Узагалі-то ми з Бонні авантюристи рангу B, і нас трохи знають.

— Ви — рангу B? Видно, і серед рангу B бувають усякі.

Ю подумки порівняв їх із Джозефом, побачив, яка між ними прірва, і сам собі кивнув.

— Це як розуміти…

— Конні, годі. А тобі, хлопче, дякую. Не знаю, що ти там задумував, але ми живі завдяки тобі. Як буде потрібна допомога, залиш повідомлення в Гільдії авантюристів у столиці, і нам передадуть.

Ю, схоже, і це не зацікавило. Він нічого не відповів і пішов до гусені. Конні з Боніфацом дивилися йому вслід і в один голос пробурмотіли:

— Ну й шмаркач.

— Сіро, ти ж лишив усе, крім гнилого?

Ю поплескав Сіро по голові, і в того навколо рота висунулися щупальця й обвили хлопця.

— Гей, Сіро, ну й липучка ти в мене.

Ю казав це, анітрохи не сердячись, і гладив Сіро по голові, а Момо надула щоки й ляскала по його щупальцях. Сіро вирішив, що з ним граються, і обвив ними й Момо. І вона вже не сердилася й не пручалася.

Згодом Сіро, видно, натішився, сховав щупальця й виплюнув рештки чорного дракона. Ікла, пазурі, роги, кістки, шкіра, луска… Він вивергав усе, що не згнило. Ю лишився задоволений драконячими матеріалами, знову похвалив Сіро й погладив, і той аж затрусився всім величезним тілом від радості.

Дивно казати, що в лабіринті сідає сонце, але в Гнилому царстві Енріо воно таки сідає, і тоді температура одразу падає до мінус десяти. Подих стає білим, а змерзле тіло слухається гірше. Довкола все огорнула темрява, та в одному місці світився маленький вогник.

Його оточувало м'яке сяйво світломоху, але пітьма однаково була густа. Вогником виявилося багаття. Ю підкинув у нього дров, і жар приємно зігрів тіло. Потім зняв з вогню казанок і налив підігріте молоко в кухоль. Дістав з айтем-поуча банку меду, набрав ложечку й розмішав у молоці. Над кухлем здіймалася пара, і солодкий запах лоскотав ніздрі.

Момо сиділа в Ю на колінах і сором'язливо смикнула його за штани. На таке миле прохання Ю набрав у ложку молока, кілька разів подмухав і підніс їй до рота. Момо видихала крихітні хмаринки пари й ковток за ковтком пила молоко з медом, час від часу переводячи подих. Скоро в неї весь рот був у молоці.

Ю криво всміхнувся, дивлячись на неї, і сам відпив молока. Відколи він спустився в Гниле царство Енріо, минуло вже понад тридцять днів, і він дійшов до п'ятдесят четвертого поверху. Здобуті матеріали й магічні знаряддя він уже кілька разів передавав Вудсові, а наступного разу побачиться з ним, коли забиратиме замовлене спорядження.

Поки Ю міркував, Момо наїлася й почала клювати носом.

— Ну ж бо, спати.

Момо кивнула й, хитаючись у польоті, пірнула до Ю під льотний шолом.

Запала тиша, і можна було забути, що це лабіринт рангу B. Під землею, просто під ними, чатував Сіро, тож монстри цього поверху, і близько не підійдуть. Ю заплющив очі й дрімав, не даючи собі заснути по-справжньому.

Занедбана кузня на глухій вуличці Ками стояла зачинена вже днів двадцять. У глибині крамниці була майстерня, така добротна, що ззовні про таку й не подумаєш. Посеред неї на стільці сидів Вудс і вже кілька годин пильно вдивлявся в те, що лежало перед ним.

Під очима в нього були чорні кола. Видно, він кував, забувши про сон і їжу, і то не останні кілька днів, а від того самого дня.

Довкола стояло чимало зброї та обладунків. Над ними він працював день і ніч відтоді, як отримав від Ю матеріали. А перед ним лежали зламаний меч, смоляно-чорний меч і ціла гора драконячих ікол, рогів, луски, шкури й кісток.

Перший Вудс знав чудово, бо сам викував його для Ю. Спіріт Сорд був увесь пощерблений, наче ним рубали роками, і руків'я стерлося. А смоляно-чорний був магічним мечем, який Ю здобув, здолавши володаря поверху в Гнилому царстві Енріо.

Ю приніс Вудсові обидва мечі та матеріали чорного дракона й попросив викувати йому новий. Вудс спитав, чому той не б'ється здобутим мечем, і Ю відповів: «Бо мені подобаються мечі, які куєш ти, дядьку». Такі слова запалили б будь-якого коваля, і серце Вудса розгорілося, як вогонь, у який підкинули дров.

Матеріали чорного дракона були такі цінні, що звичайний коваль навряд чи хоч раз у житті їх побачить. Звісно, сам Вудс теж ніколи з ними не працював, але це його анітрохи не зупиняло, і він аж кипів завзяттям.

З-поміж безлічі ковалів і майстрів Ками Ю обрав саме його. Вудс поклявся, що неодмінно створить шедевр, який перевершить усі сподівання Ю, і розпалив горно.