Розділ 12 — Полювання на бандитів Ч-2

Ніна, схоже, хапала все на льоту: за тиждень вона вже вміла вмикати Бойову техніку.

А в мене на це пішло два тижні.

Поки що вона лише випускала ману, а огорнутися нею як слід не могла, тож я ганяв її на тренуваннях.

— У-у… ва… важко…

Ніна ще не звикла до Бойової техніки, MP з неї просто витікало — от вона й скиглила.

— Ніно, з Бойовою технікою і без неї — це в бою небо й земля, тож не скигли.

— Та знаю я-а. Ця навичка, Бойова техніка, справді неймовірна. З посиленням тіла й без нього — величезна різниця.

— Раз знаєш, то сьогодні, не відпускаючи Бойової техніки, піди в село Бібітт і продай те спорядження. І ще, якщо знайдеш зілля й рецепт зілля, заразом купи.

— Га-а, ще й тримаючи Бойову техніку?! До Бібітта — це ж на цілий день… І зілля — ще куди не йшло, але рецепти зілля продають тільки у великих містах.

Так і знав — рецепти є лише у великих містах.

— Тоді купи хоч самі зілля, якихось три-п'ять.

— Гаразд. А ти, Ю?

— У мене справи, тож ти, звісно, підеш сама.

Ніна засмутилася так, ніби її по голові гонгом вдарили.

Отож я рушив у гори. Ніна позаду щось репетувала, та я не зважав.

Чесно кажучи, де можуть ховатися бандити, я більш-менш здогадувався. Недарма ж день у день ходив туди по трави.

Щоб ходити красти людей по навколишніх селах і при цьому жити в горах, треба мати місце, воду, їжу. Уже за цим можна приблизно прикинути, де їх шукати.

На мені був лише полотняний одяг, а до правої щиколотки я прив'язав ніж для свіжування, позичений у Ніни.

План був такий: збирати трави, поки не знайду лігво бандитів, а тоді, вдаючи, що натрапив випадково, підібратися й перебити їх по одному.

От тільки місця, на які я розраховував, раз за разом виявлялися порожніми. Удача в мене, як і каже статус, таки паскудна.

— Ти що тут робиш?

Хтось раптом гукнув мене звідти, куди Виявлення ворога не сягало, і я трохи здивувався. А там стояв чоловік — на вигляд бандит бандитом.

Ім'я: Бессе Сесе

Раса: Людина

Клас: Злодій

LV: 15

HP: 93

MP: 33

Сила: 37

Спритність: 60

Витривалість: 44

Інтелект: 18

Магія: 16

Удача: 16

Пасивні навички

Володіння кинджалом LV2

Виявлення ворога LV2

Активні навички

Техніка кинджала LV2

Бойова техніка LV1

Крадіжка LV1

Потайність LV1

Оцінювання LV1

Унікальні навички

Яструбине око

Хм-м, так і думав: щоб у цих горах помітити мене раніше, ніж я його, треба мати щось особливе — і ось воно: унікальна навичка «Яструбине око».

— Шмаркачу, ти що, не чуєш?

Чоловіка відверто дратувало, що я мовчу.

— Ой, перепрошую! Я прийшов у гори по трави, але заблукав — добре, що ви тут.

— Ха, то тобі не пощастило.

(Чорнявий і чорноокий шмаркач. На вигляд гидкий, але збоченці-аристократи радо скинуться й заплатять за такого купу грошей. Хто б подумав, що біля лігва натраплю на такий скарб.)

Чоловік шкірився й оглядав мене з ніг до голови, ніби приціняючись. Я теж не соромився — відбирав у нього навички. Усе йшло гладко, аж поки черга не дійшла до унікальної.

Скільки не пробував — не виходило. Від кількох десятків «Відбирань» поспіль голова мало не розколювалася.

Унікальні навички не відбираються? Чи рівень мого «Відбирання» ще замалий?

— Гаразд, я проведу тебе до села. Ти звідкись тут поблизу — із Бібітта?

Схоже, я забрів доволі глибоко в гори.

— Ні, з Рессела.

— Он як, з Рессела. Тоді нам сюди.

І чоловік повів мене зовсім не туди, де, наскільки я знав, лежав Рессел. Невдовзі ми вийшли на галявину, де стояв дім.

(Дивно. Цей шмаркач ішов за мною аж сюди й навіть не засапався. І жодної слабини. Та й вагу він тримає трохи на правій нозі… щось там ховає…)

— А ти справді заблукав, коли збирав трави?

— Справді. А що?

— Мені, хоч я й звик до гір, важко було сюди дістатися, а ти навіть не засапався, і кожен твій рух якийсь дивний.

— Ну-ну, а я вас недооцінив — думав, раз ви розбійничаєте біля маленьких сіл у такій глушині…

Чоловік помітив, що я перестав прикидатися, і потягнувся до кинджала.

— Лігво я вже знайшов, тож ти, старий, мені більше не потрібен. До речі, скільки вас у лігві?

— Не потрібен, кажеш? Н… не нахабній, шмаркачу!

— Узагалі-то я хотів тебе зарізати сонного, але раз ти здогадався — нічого не вдієш… Ти, старий, злодій п'ятнадцятого рівня, тож і в лоб упораюся.

(Він знає мій рівень і клас?! У нього навичка Аналізу?)

— Ого, який упевнений. А в тебе який рівень? Чи ти маєш якийсь особливий клас?

Розмовляючи, старий потроху задкував. Утече до лігва чи покличе своїх — буде морока, тож я й собі підступав ближче.

— У мене восьмий рівень. А що, коли маєш клас, то з того є якась користь?

— Восьмий?! З якимсь там восьмим ти хочеш убити мене — п'ятнадцятого?

(Цей шмаркач що, дурень? Схоже, він навіть не знає, що дає клас. Даремно я насторожився.)

Щойно старий, почувши про мій рівень і клас, розслабився, я випустив одразу два Фаєрболи.

— Га-а-а-а?!

Старий чомусь завмер із роззявленим ротом.

— Я… як такий шмаркач… магію… та ще й…

— Чого ти дивуєшся? Я чув, Фаєрбол — одне з найпростіших заклинань.

— Н… не може бути! Два одночасно, та ще й без речитативу?! Не буває таких шмаркачів!!

Шкода було перебивати його подив, але якщо він покличе своїх, клопоту не минути, тож я пустив один Фаєрбол.

Він ухилився, та я тим часом підступив ще ближче, вихопивши правою рукою ніж із-за щиколотки.

— Крітікал Блоу!!

Старий із кинджалом в одній руці зробив якийсь випад. Але навички я вже відібрав, тож техніка не спрацювала.

Он як, прийом Техніки кинджала першого рівня зветься Крітікал Блоу.

Від звичайного випаду ухилитися — дрібниця, і я вгатив ніж у щілину між обладунками.

— Гуа-а-а!

Закривавлений старий схопився за живіт і скулився.

— Я… я все зроблю, тільки… не вбивай!

Я збирався вибивати з нього відомості тортурами, але він заговорив і так. Решта бандитів — двоє, десятого й дванадцятого рівнів, слабші за нього.

Дізнався я й де сховано скарби. Викрадених дітей і жінок уже продали работорговцю, тож у лігві нікого немає.

— Я ж усе розповів, тож ти мене відпустиш, правда?

— А що ти робив із жінками й дітьми, які благали тебе про пощаду?

— З… зачекай! Я ж… і сам не хотів цього робити!

Щоб заразом перевірити щойно відібрану «Техніку кинджала» другого рівня, я застосував Крітікал Блоу. Ніж увійшов старому в живіт по самий зап'ясток. Мабуть, удар був засильний — ніж зламався біля руків'я. Він Нінин, позичений, тож потім вибачуся.

Я відразу рушив до лігва, але щось було не так: Виявлення ворога відчувало лише одну людину. Чи старий збрехав, чи хтось кудись відлучився.

Хай там як, це вже не один проти кількох — мої шанси лише зросли.

Я ввімкнув «Потайність» і зазирнув у вікно: на підлозі лежали двоє — схоже, мертві. А посеред кімнати стояла одна-єдина людина — Ніна.

— Ніно, а ти що тут робиш?

Ніна всміхалася… так, аж сяяла усмішкою на все обличчя —

— Бо я стежила за тобою, звісно ж.

Т… ця… кинула моє доручення й бігала за мною слідом?!

Останнім часом я помічав Ніну, навіть коли вона ховалася, а цього разу — ні. Це не давало мені спокою, і я глянув на її статус.

Ім'я: Ніна Реба

Раса: Людина

Клас: Злодійка

LV: 14

HP: 81

MP: 25

Сила: 23

Спритність: 57

Витривалість: 25

Інтелект: 18

Магія: 12

Удача: 22

Пасивні навички

Виявлення ворога LV1

Виявлення пасток LV1

Володіння кинджалом LV1

Нечутний крок LV2

Активні навички

Крадіжка LV1

Причаювання LV2

Знешкодження пасток LV1

Потайність LV2

Бойова техніка LV1

Унікальні навички

немає

«Нечутний крок» і «Причаювання» піднялися в рівні. Мабуть, вона поєднала «Причаювання», «Потайність» і «Нечутний крок», тож навіть моє «Виявлення ворога» її не помітило? І все одно дивно. Я — ще зрозуміло: відбираю навички й можу швидко підняти їхній рівень. А в Ніни рівні навичок ростуть день у день. Чи в цьому світі так і має бути?

— Я стежила за тобою, а ти розмовляв із типом, схожим на справжнісінького бандита, так? Тут мене й осяяло. Ю хоче перебити бандитів заради пані Стелли! А далі я за напрямком здогадалася, куди ви йдете, випередила, знайшла лігво й перебила бандитів, що були всередині~

Ніна так і випромінювала «ну похвали, похвали мене», і мене це роздратувало.

— Слухай, а якби викрадених тримали не тут, а деінде, що б ти робила? І що там із моїм дорученням?

— Ой.

Для початку я добряче натер Ніні скроні кулаками.

— Б… боляче! У-у… Ю, ти ж перебив бандитів — а як бути з квестом?

— А яка нагорода за квест на винищення бандитів?

— Здається, п'ять золотих монет — купа грошей! Навіть якщо заявити вже після того, квест усе одно зарахують.

— Спершу гляну, які скарби ховали бандити, тоді й вирішу.

Якщо бандити наховали більше, ніж п'ять золотих, то заявляти про квест — дурість. Найвигідніше — і нагороду отримати, і скарби забрати, але це вже було б надто ризиковано.

Я пошукав у підлозі місце, про яке казав старий, — і справді, кілька дощок знімалися. Під ними була скриня. Не замкнена, тож я її відчинив…

Золоті монети — 7

Срібні монети — 332

Мідні монети — 586

Кулон Шісхи (5-й клас)

Сталевий кинджал (6-й клас)

Сталевий ніж (6-й клас)

Рецепт зілля

Рецепт протиотрути

— Ніно, повідомляти про квест не треба.

— Оце так!

Я мимоволі всміхнувся. Бандити награбували більше, ніж я думав. Та ще й рецепти дісталися.

Сталевий кинджал і сталевий ніж віддам Ніні. Я роздивився Кулон Шісхи.

Кулон Шісхи (5-й клас): захист від Аналізу до LV3, блокування частини статусу

Ого, то ось яке воно — зачароване спорядження. Проти людей стане в пригоді.

— Сталевий кинджал і ніж — тобі, Ніно.

— Справді?! Ура-а~

За зламаний ніж для свіжування я вибачився. Та замість нього вона дістала ніж і кинджал, тож настрій у неї був чудовий.

Гаразд, сьогодні, мабуть, одразу й докінчу купальню — довго ж я її будував.

Коли буде готова, першою, звісно, скупається бабуся Стелла.

— Ніно, ти звідси прямо йди в Бібітт і продай, що треба. І ще — зніми спорядження з цих бандитів і теж заразом продай.

Вантаж вийде чималенький, але це покарання за те, що знехтувала дорученням.

— У-у… гаразд.

З завтрашнього дня в нас тренування Ніни, а в мене — зілля.