Розділ 123 — Два оцінювання

Ніна з подругами набиралися досвіду на п'ятдесятому поверсі Саду примарних дерев. А всього в цьому лабіринті п'ятдесят два поверхи, тож вони були вже майже на самому дні.

— Он як. Значить, пан Вудс вас досі не визнав.

— Ага~ І про вас, пане Джозе, він одразу здогадався.

— Зрозуміло. Ніно, тут лезо заводь збоку.

Ніна послухалася й завела лезо під основу крила вогняної бабки, яку вони щойно вбили. Крило відійшло майже без зусиль.

— Лено, тобі теж треба вчитися обробляти здобич. Я ж іще тоді, коли ми домовлялися, казав, що тільки вчитиму, і все.

— …Поки інші обробляють здобич, я стою на чатах.

— Не треба. Ти ж знаєш, що Ніна й так помітить ворога своєю навичкою, а за всім довкола стежать Маріфині прирученці й комахи.

— …Гр-р-р.

— Скажу прямо. У лабіринті нема більшої мороки, ніж маг, який вважає, що його діло — тільки гатити заклинаннями. Хтось щось уміє краще, хтось гірше, це нормально, але бодай найпростішого мусить навчитися кожен.

— …Коротун.

— Ха-ха, нема чим заперечити, то вже й лаєшся? Взагалі-то серед малоросликів я ще й високий. А от ти, хоч і людина, де-не-де таки маленька, хіба ні?

Лена не знайшла, що відповісти, і погляд у неї став колючий. Непокірне пасмо під капелюхом аж стало сторч. Ніна криво всміхалася, слухаючи цю перепалку, і далі обробляла здобич, а Маріфа мовчки працювала, ніби її це не стосується.

— Дивлюся на вас і бачу, як вас розпестив той ваш Ю. Хоча, може, він вас і не розпестив, а просто сам нікчем…

Договорити Джоз не встиг. Лена вдарила Сторм Ленсом, чорною магією третього рівня, і в нього полетіли одразу три невидимі вітряні списи. Та Джоз не розгубився, відчув ману списів і ухилився від усіх трьох. Щойно просвистів останній, як у нього вже летів метальний ніж, наче хтось тільки цієї миті й чекав. Джоз упіймав його за руків'я.

— Лено, Ніно, як не хочете, щоб про вашого Ю говорили погано, то вчіться як слі…?!

Пасивна навичка Відчуття небезпеки забила на сполох, і Джоз умить відскочив. Одним стрибком він відлетів метрів на десять, такі сильні в нього були ноги.

— Маріфо… Що це ти надумала?

Джоз без жодних зусиль ухилився від злагодженої атаки Лени й Ніни, а тепер на лобі в нього виступив піт.

Маріфа на мить зупинилася й, навіть не глянувши на Джоза, сказала:

— Пане Джозе, прошу вас не принижувати господаря.

— Ти ж не забула, що це ви самі мене просили?

— Не забула. Тому цього разу я лише попереджаю. Про мене кажіть що завгодно, але не говоріть погано про господаря, коли нічого про нього не знаєте.

Джоз знав, що Маріфа приборкала кілька видів комах, але що вона щойно збиралася зробити, так і не збагнув. Він, авантюрист рангу A, пережив безліч небезпек, а розгадати її атаку не зміг.

— Пф… Ха-ха-ха!

— Пане Джозефе, що тут смішного?!

— Як же не смішно? Сам Джоз, авантюрист рангу A, щодуху тікає від дівчаток рангу C і D.

— Кх! Та це все через вас, пане Джозефе…!

Джоз проковтнув решту слів. Джозеф, у якого замість мізків самі м'язи, не міг навчити дівчат азів авантюристської справи, тож Мусс доручив це Джозові. А Джозеф ще й насміхається! Джоз уже ладен був вибовкати все, і де Ю, і решту, але розумів, що тоді біди не минути.

— Пане Джозе, вибачте~ — зніяковіло всміхнулася Ніна. — Щось я спалахнула.

— …Наступного разу влучу.

Джоз знову придивився до дівчат. Знання й уміння, потрібні авантюристові, в них були якісь однобокі. Взяти хоча б Ніну. Навички виявлення ворогів і пасток у неї цілком гідні розвідниці рангу C, але, поки її не попросиш, вона нічого не каже товаришкам, тож усе це добро пропадає даремно. Лена володіє такою магією, що й не повіриш, що їй чотирнадцять, але думає тільки про те, як побити монстрів заклинаннями. Маріфа з трьох найкраща, але все намагається зробити сама. Одна одну вони не прикривають і не доповнюють, і все ж проходять Лабіринт Саду примарних дерев, бо кожна сама по собі неймовірно сильна.

Джоз озирнувся. На шляху, яким вони прийшли, лежало кілька десятків трупів монстрів, і всіх убили дівчата.

Звичайні авантюристи в лабіринті зайвих боїв уникають. Монстр із цінними частинами чи той, на кого полюєш навмисне, — інша річ, але зілля й харчі не безмежні, і битися з рештою — просто марнотратство. А Ніна з подругами нікого не оминали й убивали всіх, хто траплявся.

(Якщо брати саму силу, вони вже серед найкращих у ранзі C.)

Джоз опанував себе, сердито зиркнув на Джозефа, який досі посміювався, і знову взявся вчити своїх клопітних пташенят.

※

— Раріте! Не плентайся!

— Та йду, йду.

Раріт ішов п'ятдесят п'ятим поверхом Гнилого царства Енріо разом із Зеленими вартовими, кланом Кеннет.

(Прогадав… Хто ж знав, що вони одним махом попруть аж на шістдесятий поверх.)

Він потирав підборіддя й міркував, як бути. Хлопця, схожого на Ю, бачили на сорок третьому поверсі. А Зелені вартові, до яких Раріт найнявся розвідником, ішли по мурашиний мед. Його добувають із мурах, що хазяйнують на поверхах від шістдесятого до шістдесят третього.

Але клан ішов найкоротшим шляхом. За сім днів дісталися сорокового поверху. На сорок восьмому, перед Гнилим болотом, добу як слід відпочили, а тоді просто силою проламалися аж до п'ятдесят п'ятого. Раз уже пристав до загону, не проситися ж через якісь свої справи лишитися на сорок третьому. Отак Раріт і не зчувся, як опинився на п'ятдесят п'ятому.

— Пані Кеннет, може, вже відпочинемо?

— Т-так. Раз Раріт каже, то давайте. Усі-і, привал!

Кеннет погодилася, і їй наче відлягло. А от чоловікам із Зелених вартових це не сподобалося. Їхня очільниця з усмішкою слухалася якогось приблуди, і вони неабияк ревнували.

— Не подобається він мені.

— Джимго, не кип'ятися.

Джимго копнув гнилу землю, і вона розлетілася сірим пилом.

— Ніж отак по-дурному ревнувати, навчилися б краще трохи дбати про жінок.

— Га?! Це як розуміти?

— Раріт пропонує відпочити не тому, що сам утомився.

— Що ти верзеш? Тепер я взагалі нічого не розумію!

— Кемі, я, як і Джимго, нічого не розумію.

— Ох, ці наші чоловіки… Нам, жінкам, не те що вам, будь-де в туалет не сходиш! Раріт пропонує привал саме тоді, коли комусь із нас уже ледве терпиться.

— Он воно що… То Раріт і про таке подумав. А він, до речі, і в інших дрібницях дуже уважний.

Важкоозброєний чоловік усе зрозумів, а от Джимго почервонів.

— Т-то цей гад… отак витріщається на наших жінок?!

Кемі з подругами перезирнулися, зітхнули й розвели руками.

Того дня Зелені вартові дійшли до п'ятдесят сьомого поверху й стали на ніч.

Цього разу Кеннет узяла в Гниле царство Енріо двадцятьох членів клану з тридцятого по сороковий рівень, а тим, у кого рівень нижчий, звеліла ходити в Лабіринт Горго чи брати квести у Великому лісі.

Табір розбили на півдорозі між п'ятдесят сьомим і п'ятдесят восьмим поверхами. Вечеряли гуртками, хто з ким дружив, і Раріт опинився в гуртку Джимго.

— Раріте, я чув, ти тільки-но дістав ранг C, а ти, виявляється, хлопець що треба!

— Тц! Дрогосе, не зв'язуйся з ним.

Дрогос ляснув Раріта по спині, а Джимго невдоволено огризнувся.

— Чого ти дратуєшся? Раріт справді добре працює.

— Пхе, та він тільки й уміє, що підлизуватися до жінок, підлабузник.

— Раріте, не ображайся. Він просто ревнує, бо його улюбленій очільниці Кеннет ти припав до душі.

— Х-хто ревнує?!

Джимго накинувся на Дрогоса, а той, сміючись, повалив його на землю. Обидва билися попереду, але легко озброєний Джимго був куди слабший за важкоозброєного Дрогоса.

— Та я й не ображаюся. Джимго, так? Я до пані Кеннет залицятися й не думаю, тож не хвилюйся.

— Бреши більше! Усі ж бачать, як ти очільниці бісики пускаєш!

Раріт спокійно простягнув руку до Джимго й показав два пальці.

— У мене є два оцінювання.

— Ну, оцінювати розвідник уміє, це ясно… Але два?

— Перше бачить цінність і властивості речей, а друге…

— А друге?

— Друге вміє виміряти одну частину тіла. Чули таку історію? В одній країні жила неймовірна красуня. Така, що сусідній король, тільки глянувши на неї, захотів її собі. Через неї спалахнула війна, обидві країни геть виснажилися, і їх завоювала третя. Кажуть, якби груди в тієї красуні були бодай на сантиметр, на один-єдиний сантиметр менші, війни б не було.

— Н-невже… твоє друге оцінювання…

— Груди. Я люблю жінок із великими грудьми!

— Раріте… ти…

Тепер на Раріта дивилися всі: Джимго, Дрогос і решта чоловіків, які досі тихо вечеряли. Раріт мовчки обвів їх поглядом і кивнув.

— Ну ти й свиня!!

Груди в Кеннет навіть із ввічливості великими не назвеш. Того дня Раріт упав в очах клану ще нижче.