Розділ 129 — Той, хто посміхається нишком

Джоз вийшов із кімнати похмурий, бо робота аж ніяк не була варта таких клопотів. Щойно за ним зачинилися двері, як Мусса наче підмінили. Від звичного легковажного чоловіка не лишилося й сліду. Тепер тут сидів поважний, величний граф, як і личить великому аристократові.

— Нунгу, тобі не подобається, що я доручив Джозові розвідати все про Ю та його людей?

— Я лише дворецький, але насмілюся порадити вам не робити нічого, через що Ю може стати вашим ворогом.

— Та я й сам нізащо не хочу ворогувати з Ю. На його боці Ніна, Лена, Маріфа, прадавній ліч, мутант гусені-трупоїда, небесний демон, жорстокі піксі, нежить високого рангу, створена магією мертвих. А ще, кажуть, у нього в саду на волі гуляють чорні вовки, і кілька з них піднялися в ранзі. Ну, дитину демонолюдей можна не рахувати. Таких ворогів мені не треба. Пам'ятаєш, що Ю сказав про того небесного демона?

— Пам'ятаю. Ю казав, що вона лише шостого рангу, слабка й для бою не годиться.

— Отож. Монстр шостого рангу для нього слабкий. А якого ж тоді рангу той прадавній ліч? У мене є Джозеф, а ще Принцеса магічного меча Лара Томблер, Принцеса мечового танцю Клаудія, Знахарка Прірі, Мадарі, найманці Якум і Лорен, Гонроя, Рампо і Парні клинки Джоз. Та Джозеф, як дійде до бою з Ю, ще й може перейти на його бік.

— Не «може», а точно перейде. Пан Джозеф бачить у Ю свого покійного сина. А якщо він стане ворогом, то за ним підуть і пані Лара з пані Клаудією.

Нунг казав правду, і Мусс не мав чого заперечити. Він і сам легко уявляв, як Джозеф переходить до Ю, а закохані в нього Лара й Клаудія йдуть слідом.

— Не думаю, що Ю стане вашим ворогом, пане.

— Нунгу, річ не в тім, що Ю стане моїм ворогом, а в тім, що я можу стати його ворогом. Бо ж Ю…

— Бо він будує свою державу?

Мусс мовчки кивнув і одним духом випив келих, але вже не молока, а вина. Саме про це він і говорив колись у Гнилому царстві Енріо.

— Думаєш, Королівство Удон, та й узагалі сусідні держави, визнають нову державу?

— Не визнають, без сумніву. Знайдуть привід, зроблять її васалом і витиснуть усе до останнього.

— А Ю, гадаєш, на таке пристане? Він неодмінно опиратиметься, а там і до війни з Удоном недалеко. А я, як-не-як, аристократ Королівства Удон. Накаже король, то муситиму коритися.

— Це, може, й старечі балачки, але я вірю, що ви, пане, цього не допустите.

— Ти мене переоцінюєш. Але Ю мені теж до вподоби, тож ставати йому ворогом я не хочу.

Мусс дозволяв собі таку слабкість лише наодинці з Нунгом. Той нічого не відповів і ще довго стояв поруч.

Червоний метеор чіплявся до Ніни дедалі більше, як Джоз і казав Муссові. Поки Джоз був поруч, він не давав їм розгулятися. Та щойно він ішов до Деріда просити, щоб той угамував своїх людей, як ті одразу бралися за своє.

Варто було Ніні потягтися по квест на дошці, як його вихоплювали з-під носа. Спершу в неї врізалися ніби випадково, а тепер уже відверто таранили. Коли вона стояла в черзі до стійки, хтось із Червоного метеора попереду навмисне затягував розмову. Таких витівок було безліч, а Ніна поводилася як завжди.

— …Ніно, чому ти не злишся?

Маріфа вголос цього не казала, але почувалася так само, як Лена.

Червоний метеор — клан великий, та досить було порадитися з Джозефом, і він розв'язав би справу силою, причому в прямому сенсі. Проте Ніна до нього не йшла й терпіла.

Лена з Маріфою розуміли, що як піднімуть руку на Червоний метеор, то зведуть нанівець усі Нінині старання. Тож вони теж терпіли, але врешті Лена не витримала й спитала.

— Злитися? Чому?

Лена й Маріфа остовпіли. Вони думали, що Ніна терпить, але по її обличчю було видно, що вона й справді анітрохи не сердиться.

— Ой… Жартую, жартую, я, звісно, злюся! Ще трохи, і моєму терпінню кінець~

Ніна щось прочитала на їхніх обличчях і квапливо вдала, що сердиться, ніби хотіла щось приховати, і одразу пішла на другий поверх.

— Тобі не здалося, що панна Ніна зараз була якась дивна?

— …Не знаю. Але якщо ті ще раз щось зроблять Ніні, я терпіти не буду.

— Он як.

Маріфа відповіла сухо, але в душі думала, що й сама не витерпить.

Нагорі Ніна зайняла столик у куточку й розклала на ньому кинджали, які нещодавно дав їй Вудс. Орихалковий, адамантитовий і ще два, викувані з ікла й пазура чорного дракона. Кожен був неперевершеною роботою, і будь-який авантюрист аж затремтів би від заздрощів, якби їх побачив.

Та найбільше Ніну тішило те, що Ю носить дворучний меч, викуваний із рогу того самого дракона. Вони зараз були нарізно, але зброя з одного звіра ніби пов'язувала їх.

— …Ніна сидить і всміхається сама до себе.

— Будьте обережні. Це дороге спорядження. Як викладатимете його отак на видноті, то вкрадуть. Не кажіть потім, що я не попереджала.

Лена й Маріфа піднялися слідом. Вони зробили Ніні зауваження, але на душі в них відлягло. Ніна була така, як завжди, тож вони вирішили, що перед тим їм просто здалося.

— Ну бо я така рада~ — щасливо засміялася Ніна.

Вона дістала ганчірку й заходилася начищати кинджали. Натерла їх до блиску й аж сяяла від задоволення, коли раптом згори на неї полилася червона рідина.

— О-о, оце тобі не пощастило, га? Треба ж було тобі сидіти саме там, де я перечепився. Вино моє пропало, а ти вся мокра.

Це було фруктове вино, яке пив Тарім. Ніну облило з голови до ніг. Від неї солодко пахло, вино підсихало й липло, а пасмо волосся приклеїлося до щоки.

Лена й Маріфа гнівно накинулися на Таріма, а той тільки шкірився й перепрошував. І це лише підливало оливи у вогонь.

Дехто з авантюристів довкола теж більше не міг терпіти витівок Червоного метеора. Хтось підбурював Лену й Маріфу, а хтось навіть зачепив людей із того клану, що стояли поруч.

— Кинджали, які подарував Ю…

Ніні було байдуже, що її облили вином. Неприємно, коли волосся липне до щоки, гидко, коли липнуть одяг і шкіра, але все це змиється, варто лише скупатися.

А от зброю, обладунки й прикраси, які дав Ю, тепер забруднили. Та ще й Тарім сказав таке, чого вона пробачити не могла.

— Та викинь ти ці брудні кинджали, — мерзенно гигикнув Тарім.

Ніна вмить схопила Ікло чорного дракона, кинджал, у який Вудс вклав усю душу, і навідліг різонула, цілячи Тарімові в шию.

Довкола здійнявся гвалт, а Дерід Баг дивився на це збоку й нишком посміхався.