Розділ 130 — Троє на трьох

Нінин кинджал блискавично майнув, і Тарім ледь-ледь устиг прийняти удар на свій хвалений щит із дамаської сталі.

Він багато років був щитоносцем Червоного метеора. Та навіть за всі ці роки рідко бачив такий страшний удар.

Довкола загомоніли.

— Гляньте! Тарімів хвалений дамаський щит розрубано!

Глядачі не могли приховати подиву. Багато хто з авантюристів рангу C і вище любив дамаську сталь за твердість, і всі чудово знали, які міцні й надійні з неї зброя та обладунки. А тут Нінин кинджал прорізав такий щит, і роззяви не вірили власним очам.

Щит таки вберіг Тарімові життя, але там, куди припав удар, лишився розруб сантиметрів п'ятнадцять завдовжки.

— М-мій щит… прорубано?!

Та дивуватися Тарімові було ніколи. Ніна вже провела удар Іклом, а лівою рукою стискала зворотним хватом Пазур чорного дракона й тим самим розгоном колола ним Таріма.

Тарім надто пізно зрозумів, що й цей удар Ніна без вагань спрямувала в смертельне місце. Відбити він не встигав, і всі вже подумали, що йому кінець, аж раптом із підлоги виросло терня й зупинило кинджал. Воно росло й росло, аж поки не обплутало Ніну всю.

— На цьому й годі.

Це Дерід Баг пустив Сковувальне терня, магію духів четвертого рівня. Люди з Червоного метеора побачили його й полегшено зітхнули, а інші авантюристи невдоволено скривилися.

— Бійка зі зброєю в гільдії — тяжке порушення. Ніна з Неймлесу напала на Таріма з Червоного метеора, і всі тут це бачили.

— Знущаєшся?! Це ви перші почали чіплятися!

— Раз ви клан трохи більший, то вам усе можна, га?!

Багато хто накинувся на Деріда з криками, і от-от мала спалахнути бійка, але Дерідові досить було глянути, і всі як один замовкли. Тут, на другому поверсі, були самі авантюристи рангу C і вище, а він угамував їх одним поглядом.

Джоз розштовхав принишклих авантюристів і вискочив уперед.

— Пане Деріде, що це таке? Минулого разу ви ж пообіцяли, що ваші люди дадуть дівчатам спокій.

Джоз наступав на нього, вже й не приховуючи погрози, але Дерід анітрохи не почувався винним.

— Обіцяти я обіцяв, але, як бачиш, нас багато, не до кожного й дійшло. А зараз важливіше вирішити, як покарати оцих, хіба ні?

Ніна сікла терня, але воно виростало знову з кожного зрізу й обплітало її. Лена вже наставила посох, готова будь-якої миті вдарити магією. Маріфа трималася незворушно, але по обох її руках від ліктів донизу вже повзли чорні комахи, а решта чекала тільки знаку.

— Приведіть зараз до мене Ю Сато, хай уклониться до самої підлоги й перепросить, і я вам пробачу. То як?

— …Ніхто не перепрошуватиме.

— Щоб господар перед тобою перепрошував? Ти гірший за сміття. Це ти маєш померти, щоб спокутувати провину.

— Раз не хочете ні перепрошувати, ні каятися, то буде війна клану з кланом. От тільки, — глузливо всміхнувся Дерід, — ваш ватажок, Ю Сато, втік, і вас лише троє. Не страшно?

Дівчата слухали ці підбурювання, і жага вбивства в них тільки росла.

Усе йшло так, як Дерід і задумав, і він знову нишком посміхнувся.

— Джозе, сам бачиш. Розмовами цього вже не владнати. На тренувальному майданчику може втрутитися гільдія, а за кілометр від північної брами Ками є зручний луг. Там… Ну, як вийдемо всім кланом, то це буде знущання над слабшими. Тож розберімося троє на трьох. Чи, може, злякаєтеся й утечете з Ками?

— …Нащо тікати? Ми просто вас переможемо.

— Лена правду каже. Це ви дивіться не втечіть і приводьте всіх.

Дерід сказав, що чекатиме там, звільнив Ніну від терня й разом зі своїми людьми пішов геть.

Ніна так і не вимовила ані слова. Вона взяла облиті вином кинджали, по черзі витерла кожен ганчіркою дочиста й пригорнула до грудей.

Джоз у відчаї хапався за голову й думав, що сталося найгірше. Тоді він ще не знав, що до найгіршого далеко.

※

Червоний метеор — найбільший клан Ками. Новачки й авантюристи з довколишніх сіл і містечок вступали до нього, щоб бути на боці сильнішого, тож тепер у клані було вже понад двісті людей.

Люди з Червоного метеора вже чекали на лузі за північною брамою Ками.

Проте Шама з його супровідниками Догом і Самохою тут не було. Вони вирушили в лабіринти Королівства Удон, щоб заново загартуватися. Крім них, чомусь бракувало ще близько сорока людей із клану, хоча ніхто з них не був зайнятий ні квестом, ні походом.

— Пане Деріде, на мене більше не розраховуйте.

— Таріме, вибач, що доручив тобі брудну роботу.

Тарім зроду не кривдив жінок і дітей. Він чіплявся до Ніни лише тому, що його попросив заступник голови, і сам краще за всіх розумів, що такому прощення нема. Тож він сказав Дерідові, що більше не зачепить дівчат.

— Пане Деріде, ідуть. Але… що це за натовп?!

Люди за Дерідовою спиною аж позадкували, побачивши, скільки авантюристів привели з собою дівчата. Їх було близько п'ятисот.

— Як я й розраховував, — самовдоволено хмикнув Дерід. — Я вже з'ясував, що їх невідь-чому підтримують якісь угруповання.

Дерід поправив окуляри середнім пальцем і знову нишком посміхнувся.

У гільдії Ками зазвичай вирувало життя, а зараз там було так порожньо, ніби її зачинили.

Колетт чула від колеги, що сталося на другому поверсі, і страшенно хвилювалася, але була надто сумлінна, щоб покинути роботу. А от безсердечна Ребекка кинула їй «Колетт, тут на тобі» й бігцем подалася за дівчатами.

— У-у, я ж теж хвилююся за Ніну з подругами.

Колетт аж схлипувала від тривоги, коли почулося, як відчиняються двері. Вона зібралася з духом і вже хотіла привітати відвідувача, але…

— П-пане Раріте, це ви? Що з вами сталося?

Обличчя в Раріта було таке змарніле, що він скидався на привида, і Колетт мимоволі перепитала, чи це справді він.

— Дай мені спокій… Я ні на що не годний.

— Не до того зараз!

— Ж-жорстоко… Колетт, це жорстоко.

— Ну ж бо, зберіться! Ніна з подругами в біді!

Раріт почув, що Ніна в біді, і широко розплющив очі. Обличчя в нього вмить налилося життям, ніби щойно тут і не стояв той привид, і він уважно вислухав Колетт.

— Щ-що вони собі думають! Срані гади з Червоного метеора… Н-ну, начувайтеся! Так учинити з моєю Ніночкою!

— Х-хай там як, знайдіть пана Джозефа й ідіть на луг за північною брамою… Пане Раріте, ви чуєте? Гей, пане Раріте-е-е!

Раріт розчахнув двері так, що мало не зламав, і помчав геть, аж пилюка знялася.

— Ч-чи все буде гаразд… Якби ж тут зараз був Ю.