Розділ 132 — Сила «Неймлесу»

Вайго помахав кривим мітриловим мечем, шамширом, наче розминався. Рухи були зовсім легкі, а клинок аж свистів, і вже з цього було видно, що боєць він сильний.

Потім він спокійно рушив до Маріфи, але…

— Ви певні, що вас одного вистачить?

Спершу ніхто не зрозумів, про що вона, навіть Вайго. Та він збагнув першим і аж побагровів від люті.

— Хочеш сказати, що мене одного тобі замало?

— Я від самого початку збиралася битися з усіма вами. Щоб потім не шукали виправдань, виходьте краще всі разом…

Вайго кинувся в атаку, не давши Маріфі договорити. Це був, по суті, напад зненацька, але ніхто й слова не сказав.

Чесним лицарським поєдинком тут і не пахло. Суддів нема, правила є хіба що на словах, а часом б'ються й на смерть.

Вайго махнув шамширом навідліг, цілячи Маріфі в шию. Приставити лезо до горла, сказати «здавайся» — і кінець. Легка робота, думав він, але клинок з дзвоном відскочив, ніби вдарився об сталеву стіну.

Вайго поспіхом відстрибнув і побачив, що Маріфу огортає щось схоже на чорну завісу.

— Це ще… що таке?

— Це чорні туманні крилаті мурахи з найнижчого поверху Саду примарних дерев. На вигляд крихітні, а тіло в них тверде й важке, мов сталь, тож слабкі удари від них просто відскакують. Але ж нападати посеред розмови…

— Підло, хочеш сказати? Ну, вибач!

Тепер Вайго вдарив Шквалом випадів, прийомом другого рівня Техніки меча, у щілини між мурахами. Та за мурашиною завісою Маріфи вже не було. Вона сиділа на спині Коро метрів за десять.

(Ш-швидка!)

— Та ні, це ж, можна сказати, бій на смерть, адже вирішується, чий клан зникне. А щодо нападу зненацька, то ми квити.

Аж тут Вайго відчув на потилиці якусь вагу. Він ухопив те, що звисало з шиї, рвонув, глянув і мимоволі зойкнув. У руці в нього була п'явка, що насмокталася крові й роздулася сантиметрів до двадцяти. Вона роззявляла й стуляла рота й пищала, ніби їй ще мало. Тільки тепер Вайго зрозумів, про що казала Маріфа.

— Це голодна п'явка. Помітили б трохи пізніше — померли б від утрати крові. Не моє діло, але рану варто скоріше затиснути, інакше кров так і литиметься.

Вайго жбурнув п'явку на землю, дістав з айтем-поуча мазь із лікувальних трав і намастив рану на шиї. Він думав, що легко розправиться з суперницею нижчого рангу, а натомість сам став іграшкою в її руках, і спокій потроху його полишав.

— Гадаю, перемогти мене ви можете хіба що зблизька. То чого ж ви гаєте час?

Суперниця ще й поради йому давала! Глядачі відверто з нього глузували, а свої ж із Червоного метеора сипали на нього лайкою.

Вайго мало не втратив голову від люті, та раптом помітив, що під ноги йому стелиться білий туман.

Сочився він із тіла другого Маріфиного прирученця, хмарного леопарда Рана.

Вайго згадав, що розповідав перед поєдинком Дерід. Маріфин леопард, на відміну від звичайних, мав унікальну навичку Море хмар, що обертала ману на хмари й заволікала ними все довкола. А найгірше, що в морі хмар не діяли навички виявлення, і тільки Ран бачив там усе як на долоні.

Море хмар уже розлилося довкола Рана на кілька десятків метрів і сягало Вайго до пояса. Ще трохи, і в цих хмарах його просто замордують. Вайго кинувся до Маріфи, яка стояла поза хмарами, щоб зійтися з нею впритул, але впав.

Ран непомітно підкрався й обвив йому кісточку довгим хвостом. Вайго замахнувся шамширом, але спритний леопард миттю зник у хмарах.

І тут, ніби тільки цього й чекала, в нього полетіла чорна стріла. Він зухвало схопив її рукою, мовляв, таким мене не візьмеш.

— Такою стрільбою мене не вбити… А-а-а-а!!

— Треба було ухилятися, а ви взяли й схопили мою стрілу. Гіршого ходу й не придумаєш.

Насправді то була звичайна дерев'яна стріла, суцільно обліплена мурахами-кулями.

Мурахи жалили Вайго, і його крики мішалися з їхнім пронизливим писком. Він качався по землі, а тоді огорнувся Бойовою технікою й позмітав їх, але вони встигли обжалити його з голови до п'ят, і тепер його били судоми.

Маріфа спокійно підійшла до Вайго, який ледве ворушився.

— Продовжимо?

— Кх… а-а… гх… з-змилуйся… зда… юся…

Маріфа виграла перший бій чисто, без жодної подряпини. Її фракція аж шаленіла від такої нищівної сили й холодної безжальності, а члени ворожого клану скреготали зубами й люто дивилися на дівчат.

Дерід більше не всміхався. Він не чекав, що Вайго програє дівчиську, яке тільки-но дістало ранг D і мало якихось двох прирученців і комах. А якщо дівчата візьмуть і наступний бій, Червоний метеор доведеться розпустити.

Далі від Неймлесу мала битися Лена, і саме вона непокоїла Деріда найбільше. Статуси Ніни й Маріфи він бачив крізь свої магічні окуляри, а от Ленин — ні, бо вона весь час огортала себе бар'єром. Якщо навіть Аналіз п'ятого рівня не міг пробити її бар'єра, захист у Лени був неабиякий.

— Сорунме, наступним ідеш ти.

— Деріде, ти серйозно? Вона ж, вибач на слові, дівчисько, що тільки-но дістало ранг C.

— Ще одна поразка — і Червоному метеору кінець, розумієш? Чи ти проти мого рішення?

— Та зрозумів я, зрозумів, тільки не зирь так.

Вперед вийшов Сорунм, і довкола Раріта знявся гомін.

— Це ж Сорунм, маг рангу B, з тих, що б'ють на повну. Схоже, їм уже не до пристойності.

— Раз уже виставили мага рангу B, то, як Лена програє, наступним вийде сам Дерід, чи не так?

— Га? Щоб Леночка програла?! Хай тільки той Сорунм її поранить — уб'ю!

Лена й Сорунм стали метрів за тридцять одне від одного, але обоє вже були на відстані смертельного удару.

— Вибач, дівчинко, але наказ заступника голови. Доведеться тебе побити.

— …Це я маю казати. Ви скривдили Ніну. Я поб'ю вас усіх.

Першим атакував Сорунм. Він умів чаклувати без речитативу, тож щойно на кінчику посоха зібралася мана, заклинання вже було готове. Це був Експлоужн, четвертий рівень чорної магії, і склався він так швидко, що одразу було видно мага рангу B.

— Джозефе, Лена ж теж уміє без речитативу, але мені здається, що вона взагалі не готує заклинання. Чи мені ввижається? Може, воно вже готове, а я просто не бачу?

— Та цить. Мовчки дивись.

Сорунм думав так само, як Мусс. Він знав, що Лена теж обходиться без речитативу, і вважав, що переможе той, хто швидше складе сильніше заклинання. А Лена навіть не ворухнулася, і Сорунм спантеличено скривився.

— Дівчинко, моє заклинання вже готове. Ти що, так і помреш?

— …Це вся твоя сила?

Сорунм вибився аж у ранг B, і цього Лениного питання вистачило, щоб зачепити його гордість.

— Помреш — сама винна!

Сорунмів Експлоужн полетів у Лену, і Нунг із Джозом стали перед Муссом, щоб його захистити.

Щойно червона куля мани торкнулася Лениного бар'єра, гримнув вибух. Ударна хвиля переорала землю, і трава з грудками долетіла аж до Ніни з подругами.

Коли пил осів, Лена стояла на тому самому місці, ціла й неушкоджена.

— Мій Експлоужн… вона витримала самим бар'єром?!

Лена ціла! Чоловіки з її фракції на радощах дружно здійняли руки й закричали: «Хай живуть дівчатка!» Але Джоз помітив, як Лена сердито зиркнула на цей гурт.

— …Тепер моя черга. Пампкін-хет.

Лена дістала з айтем-поуча великий капелюх-гарбуз і надягла. Сорунм ніяк не чекав, що вона посеред бою почне дуріти, і аж запал утратив. А чоловіки з Лениної фракції шаленіли від такої милоти, мов навіжені.

— Сорунме! Чого стоїш?! Бий на повну!

— А… та знаю. Дівчинко, тепер буде ще сильніше… що?!

Сорунм збирався вдарити чимось сильнішим, але тут побачив, яка величезна мана збирається на кінчику Лениного посоха Мірда, і поспіхом узявся за найсильніше заклинання, яке знав.

— Дурень! Недооцінив суперницю, от тепер і метушишся. Треба було від самого початку бити на повну!

Сорунм узявся за справу всерйоз лише тоді, коли побачив Ленину ману, і Дерід мимоволі вибухнув лайкою.

Сорунм почав пізніше, але заклинання в обох склалися водночас, бо в швидкості речитативу він таки переважав.

Він пустив Непрохідну стіну крижаних списів, шостий рівень чорної магії. Лена відповіла Стрімкою громовою бурею, теж шостого рівня. Але пампкін-хет піднімає заклинання на рівень вище, хоч і бере за це вдесятеро більше MP, тож спрацював сьомий рівень, Бог вітру й бог грому.

На Лену летіли величезні крижані списи, і їх було стільки, що вони затуляли все перед очима, ніби насувалася суцільна крижана стіна. Ті, хто боявся за неї, кричали, але Лена, ніби й не чула, пустила заклинання просто в цю стіну.

Усе вирішилося в одну мить.

Шалені блискавки й вітер знесли крижану стіну.

Сорунмове найсильніше заклинання розбили так легко, але журитися не було коли. Він поспіхом вирив магією землі яму, стрибнув туди й заледве встиг урятуватися. Вихор із блискавками люто пронісся над ямою й помчав далі, просто на Деріда з рештою.

— Ой, п-пане Деріде!

— Тікати нікуди! Б-бар'єр ставте, бар'єр!

— Ти дурний?! Таке бар'єром не зупиниш!

Члени Червоного метеора запанікували, кожен метався, як знав, але Дерід спокійно вийшов уперед.

— Не панікуйте. Ставайте за мене.

Його люди отямилися, а Дерід викликав Царство дерев, сьомий рівень магії духів. Цей деревний бар'єр колись витримав навіть подих дракона крижаного вибуху на руднику Урмі, а тепер прийняв на себе Бога вітру й бога грому.

Довкола розлігся моторошний звук, ніби дерево довбали гострим лезом, але Дерідове Царство дерев таки встояло.

Члени клану з полегшенням зітхнули й захоплено загукали: «Оце наш пан Дерід!» Але коли Дерід зняв бар'єр, то побачив, що Лена приставила посох до горла Сорунмові, а той сидить у ямі з піднятими руками.

— Це що… виходить, ми програли?

— Не може бути… тоді… Червоний метеор розпустять?

Члени Червоного метеора остовпіли, і Дерід разом з ними.

Він мріяв розгромити Неймлес і одним махом розширити клан, а натомість клан доводилося розпускати. Раріт із рештою радісно святкували перемогу дівчат, але Дерід їхніх криків навіть не чув.

— Ще ні.

Перед Дерідом і його людьми стояла Ніна. Ніхто й не помітив, коли вона підійшла.

— Мій бій із тим велетнем ще не скінчився.

Ніна не сказала ні слова, відколи почався поєдинок, але гнів її анітрохи не вщух.

— Вибача-а-ай~