Розділ 135 — Знайомство

Позаду лунали пекельні крики, але Ю з рештою не зважали й ішли кілька годин, аж нарешті показався маєток.

— Ха, то нас зустрічають.

Ю глянув на маєток. Над муром метрів три заввишки виглядали морди чорних вовків, а якщо придивитися, то в них на головах сиділи ще й піксі.

— Фіть-фіть.

Ю свиснув, ніби кликав: «Ходіть-но сюди».

— Господарю, чорним вовкам без мого дозволу не можна виходити за межі маєтку…

Чорні вовки ніби тільки цього й чекали. Вони спритно перемахнули через мур і помчали до Ю. А в Маріфи аж вуха почервоніли.

— Ого, ану тихо, не шаленійте так.

Рас роздратовано дивився на чорних вовків, що гралися з Ю, а Маріфа — із заздрістю.

Піксі вмостилися Ю на плечах і цілували його в щоку, ніби кажучи: «З поверненням». Момо саме штовхалася з рештою за місце в Ю на голові, а тут таке побачила й зі сльозами на очах кинулася їх проганяти.

— Ну чого ти~ Яка ж Момо ревнива.

— Колись була тихенька, а як крилець побільшало, то й жінкою себе відчула?

Момо пропустила ці глузування повз вуха, надула губи й старанно витирала Ю щоку.

(Момо — ще зрозуміло, але чому чорні вовки зовсім не насторожуються перед прадавнім лічем, якого бачать уперше?)

Маріфа ще разом із Ніною й Леною здогадалася, що Ю, можливо, потай навідується до маєтку. Тепер вона подумала, що тоді з ним, мабуть, бував і Рас.

— Потім я з вами погуляю.

Чорні вовки завзято махали хвостами й товпилися довкола Ю, але Коро гавкнув, і вони відійшли й полягали на землю.

— То Коро в них за ватажка. Расе, я піду купати Ніну, а ти почекай у вітальні.

— Слухаюсь.

Ю пішов до купальні, а за ним — Лена й Маріфа.

— Чого це ви? Не ходіть за мною.

— …Я теж купатимуся.

Ю вправно тримав Ніну однією рукою, а другою поліз в айтем-поуч, дістав кілька гримуарів і поклав стосом Лені на голову.

— …В-важко.

— Це гримуари з лабіринтів. Ті, де заклинання тобі вже знайомі, не читай.

Лена дуже зраділа, що Ю приберіг для неї гримуари. Зазвичай вона вперто стояла б на своєму, а тут слухняно кивнула й пішла до вітальні, притримуючи стос на голові.

— А ти?

— Відомо ж, скількох героїв підступно заскочили під час купання чи сну. Звісно, ви, господарю, так не схибите, але краще перестрахуватися. До того ж, якщо ви купатимете панну Ніну, я як жінка стану вам у пригоді. Я зовсім не заздрю, що панна Ніна купатиметься з вами наодинці, і заважати не хочу. Я певна, ви краще за всіх знаєте, що я завжди дбаю лише про вас. І я нітрохи не сумніваюся, що ви не вважаєте мене зайвою.

Маріфа випалила все це одним духом, і Ю не знайшов, що заперечити. Тільки й видавив: «Н-ну, гаразд».

Ю напустив магією у ванну гарячої води, і вона вмить наповнилася.

— Господарю, якщо хочете, я роздягну панну Ніну.

— Та мене Нінина голизна вже давно не бентежить.

Ніна ніби спала, але від цих слів ледь сіпнулася.

— Ніно, скільки ще ти вдаватимеш, що спиш? Можу кинути тебе у ванну просто так, в одязі.

— З-злюка. Ю! Ну ти й злюка~

— Яка ще «злюка». Швидко роздягайся сама.

Ніна знімала спорядження й одяг і весь час не зводила очей із Ю. Потім занурилася у ванну по самий ніс і щось бурмотіла, пускаючи бульбашки.

— Що ти там бурмочеш? Ну, йди сюди, помию тобі голову.

— А-ах~ — аж замуркотіла від задоволення Ніна.

Щойно Ю почав мити їй голову, Ніна повеселішала, розімліла й геть віддалася його рукам.

— Ніно, чим це тебе облили? Волосся аж злиплося.

— Та я вже й забула чим~ — безжурно відказала Ніна. — Ах, ах…

— Не видавай дивних звуків. Усе, готово.

— Уже все?

— Далі й сама впораєшся.

— Ю, давай купатися разом~ О, і ти, Марі, давай з нами~

Маріфа, вся червона, чекала позаду Ю, і тут аж стріпнула вухами.

— Р-разом? Мені купатися разом із господарем… н-не можна…

На словах Маріфа відмовлялася, а сама раз за разом зиркала на Ю, і в очах у неї світилася несмілива надія, але…

— Не мели дурниць. Як вийдеш із ванни, доглянь спорядження. Те, що тобі зробив дядько, геть злиплося.

Мрія дівчини розвіялася, мов сон.

— Маріфо, слухай, може, підстрижеш мене? Давно не стригся, геть заріс.

— С-слухаюсь!

Хвилину тому вона стояла похнюплена, а тепер засяяла від радості, принесла з кімнати ножиці й зняла з Ю льотний шолом. Під шоломом спала Момо. Вона скотилася, але Ю м'яко підхопив її долонею. Момо вже звикла до такого й навіть не прокинулася.

— Д-дозвольте.

Маріфа боязко взяла пасмо волосся Ю й заходилася стригти. Купальнею розлягалося клацання ножиць.

— Г-го-готово!

— Дякую. Вибач, прибери, будь ласка, розкидане волосся. А я піду вигуляю чорних вовків.

— Слухаюсь.

— Я теж піду~

— Тобі треба спорядження доглядати.

— Ну-у~

— Не бійся, я повернуся. А як до того часу не доглянеш спорядження — без вечері.

— Постараюся! Я ж давно не їла разом із Ю.

Ніну трохи розморило в гарячій воді, і вона витиралася, вся червона. Ю витер їй волосся й висушив магією вітру, а поруч Маріфа зосереджено згрібала докупи його зістрижені пасма.

— Ю, повертайся неодмінно. Нікуди не йди, чуєш?

— Та знаю. Знаю.

Біля дверей Ніна ще й ще брала з Ю слово, що він повернеться, і тривожно дивилася йому вслід. Щойно він відчинив двері, як там уже чекали вишикувані чорні вовки на чолі з Коро.

— О, зачекалися.

Ю гладив вовків по головах і раптом зустрівся поглядом із Хісуй.

— Ю-у-у, візьміть і цих на прогулянку-у.

— Е-е… і їх теж?

Піксі сиділи хто де на дереві, яке було справжнім тілом Хісуй, а тепер гуртом знялися й полетіли до Ю.

— Ти ба?! Що це за тон!

— Будь вдячний за честь вигуляти нас, піксі!

— Давно ми з Момо не гуляли~

Піксі кружляли довкола Ю й галасували хто про що, чорні вовки розшалілися, і враз зчинився гармидер.

— Я теж узагалі-то хотіла б піти, але надто впадатиму в око, тож почекаю.

— А, зрозуміло. Ну, на острові тобі, Хісуй, гуляти можна. Там і погуляємо.

— Так, чекатиму з нетерпінням!

Безліч людей бачили, як Ю вів за собою кілька десятків піксі й чорних вовків, яких після народження цуценят іще побільшало. Згодом пішли чутки, що в тому будинку з привидами живе якийсь повелитель фей чи приборкувач хижаків.

— Господарю, з поверненням.

Щойно Ю повернувся, Маріфа відчинила двері, ніби весь час чекала під ними.

На прогулянці Ран удавав, що йому байдуже, і відвертався. А сам раз за разом обвивав хвостом ногу Ю, а коли той сідав, лоскотав ним щоку, щоб привернути увагу. Коро розлютився й кинувся на нього, але Ран відштовхнувся від його голови, стрибнув на дерево й заходився вилизуватися.

— Я повернувся. Коро й Ран що, не ладнають?

— Обидва хочуть привернути увагу господаря. Потім я їх провчу.

Коро й Рана аж затрусило.

Коли Ю прийшов до вітальні, вечеря вже була готова, а на дивані Лена все читала гримуари. Ніна, ніби так і має бути, сіла поруч із Ю, а позаду стали Рас і Куро.

— Лено, за столом не читай. Ну, давайте їсти… А, згадав.

— Повелителю, що сталося?

— Намарі. Я про нього геть забув.

Ю підвівся й скористався магією простору-часу. У повітрі пробігла тріщина, простір розколовся, а по той бік густо росли дерева.

— Намарі-і, ти там?

— А-а-а-а-а! Пан Одоно — ду-урень!

Звідти, мов куля, вилетів Намарі й урізався Ю в груди.

Дівчата здивовано дивилися на малого, який ревів навзрид. На ньому був старий льотний шолом Ю з дірками для рогів і комбінезон, а зі спини стирчали маленькі кажанячі крильця. Він був такий милий, що дівчата аж розтанули й заусміхалися.

— Вибач, вибач. А Точа?

— Хлип… кудись пішла.

— Вона страшенно соромиться чужих. Ну, тоді іншим разом.

Намарі вмостився Ю на колінах і сяючими очима дивився на страви.

— Пане Одоно, це можна їсти?

— Можна, але спершу познайомся з усіма.

Тільки тепер Намарі помітив усіх довкола й схопився на ноги.

— Я Намарі, отак! Найперший слуга пана Одоно! Я сильний, отак!

Слова «найперший слуга» насторожили Маріфу, Куро й Раса, але Намарі цього не помітив.

— Ой, ой, який милий~ А я…

— Знаю! Сестричка Ніна! Оце Куро, а он сестричка Марі, а он — Лена! Правильно ж… ай?! Ти що робиш?!

Намарі дісталося посохом по голові, і він сердито глянув на Лену.

— …Сестричка Лена.

— Лена!

— …Сестричка Лена.

— Ха-ха, Лена смішна!

Лена смикала Намарі за щоки, але йому було хоч би що, і відтоді сестричкою він не звав тільки її.

— Для Лени й просто «Лена» згодиться, — кинула Маріфа.

— …Чому?

— А чому ти відсунула пімас на край тарілки?

— …Він гіркий, несмачний.

— Ха-ха! Лена не їсть овочів. Пан Одоно казав, що хто не їсть овочів, той не виросте великим!

— Намарі правду каже. Не перебирай, їж.

— …Гр-р-р.

— Це Намарі, малий із демонолюдей. Я підібрав його в їхньому селі на п'ятдесят шостому поверсі Гнилого царства Енріо. Як бачите, плакса.

— Пане Одоно, я ж сильний!

— А той, що позаду, — Рас, нежить. Його я теж підібрав у Гнилому царстві Енріо, і він теж плакса.

— П-повелителю, я не плакса.

— Та ви ж обидва тільки й робили, що ревли.

— Рас — плакса, а я — ні.

— Намарі — плакса, а я — ні.

Намарі й Рас свердлили один одного поглядом, але Рас явно переважав. Малий жалібно заскиглив і зарився Ю в коліна, мов у нору.

— Я вже розповідав Намарі й Расові про Ніну й решту, тож знайомитися вам, мабуть, не треба?

— Знаю! Ще є пес Коро!

— Не пес. Вовк.

Вони давно не вечеряли всі разом, тож за столом було гамірно. Намарі зовсім не соромився чужих, і дівчата швидко з ним заприятелювали.

Потім, коли Ю купався з малим, дві дурненькі спробували прокрастися до купальні, і Маріфа їм добряче вичитала.

※

— Ви ж знаєте, навіщо я вас кликав?

Сонце сіло, довкола запала темрява, а перед брамою маєтку стояли чотири тіні.

— Гадки не маю.

— Ти обізвав мене нікчемою.

— Ви не гідні повелителя. Поки що я ще готовий відпустити вас живими.

— Расе, як ви тут посваритеся й пан Одоно вас насварить, я не винен!

— Намарі, ти помовч. Цим нікчемам треба втовкмачити… о, прийшов непроханий гість.

З темряви, ніби розтинаючи її, з'явився Дерід Баг у повному спорядженні.

— Тим краще, менше мороки.

Маріфі та іншим здалося, що череп засміявся.