Розділ 149 — Проба сил

Нізвідки раптом з'явилася моторошна чорна імла. З неї пролазили руки, чи щось схоже на руки, такі огидні, що аж нудило, і їх ставало дедалі більше. Щойно вони вирвалися назовні, спинити їх уже ніщо не могло. Це була зграя мерців, сповнена заздрощів, ревнощів, ненависті до живих і всього найтемнішого, і вона кинулася на Дорма.

— Що?!

Дорм не зміг приховати подиву, а таке з ним бувало рідко.

Він не розумів, звідки взялися цей хлопець і маленька дитина і як вони підкралися так, що він нічого не помітив. А від хлопця віяло жагою вбивства не меншою, ніж від найсильніших суперників, з якими Дорм колись бився не на життя, а на смерть.

Дорм ледве встиг помітити, що хлопець чорнявий, а той уже кинув Лютий світ голодних духів, заклинання темної магії сьомого рівня.

Дорм подумки цокнув язиком. Місце для такого бою було невдале. Темна магія й без того страшна, а в Гнилому царстві Енріо, де аж кишить злоба й ненависть до живих, вона ставала ще сильнішою.

— Під таке краще не підставлятися…

Мерці насувалися, і Дорм гримнув молотом багряного прадракона об землю. Земля ніби відгукнулася на удар, набухла й піднялася перед ним. Це була Стіна розколотої землі, техніка молота п'ятого рівня. Зазвичай за такою стіною ледве сховаються двоє, а Дормова мала десять метрів заввишки, тридцять завширшки й близько метра завтовшки. До того ж його четвертий клас, Алмазний воїн, давав навичку керувати мінералами, тож Дорм вмішав у свою стіну найтвердіші з них.

Така стіна була не гірша за фортечну, і зграя мерців урізалася в неї. Тисячі їх розплющувалися, а за ними налітали нові.

— Гм. Мою стіну їм, звісно, не про… М?!

В одному місці стіна набухла, і по ній побігли тріщини. За мить вони вкрили її всю, а з того місця прорвалися обличчя голодних мерців. Мерці пробили велику діру й кинулися на Дорма, але його там уже не було. Він сховався в яму, що лишилася після того, як він здійняв стіну. Тож мерці помчали далі, на Азелотте, що стояла позаду й спостерігала.

— Он воно як~

На неї мчали тисячі мерців, а Азелотте й не думала хвилюватися. Коли Дорм здіймав стіну, у небо злетіло багато землі, і тепер вона сипалася вниз. Азелотте затулялася від неї гарненькою парасолькою з оборками, а тоді приклала вказівний палець до губ і схилила голову набік.

Мерці мерзенно шкірилися й, здавалося, ось-ось її поглинуть, але тієї миті вся зграя розлетілася на порох. Довкола Азелотте лишилися фіолетові іскри, тож можна було подумати, що вона вдарила громовою магією. Але насправді вона лише захистилася бар'єром. Зграя легко пробила Дормову стіну, а об цей бар'єр розбилася на друзки.

— Намарі, ти стримуй ельфійку. Нано, дозволяю чотирьох.

— Пане Одоно, я й сам упораюся!

— ПОВЕЛИТЕЛЮ, СЛУХАЮСЬ.

— Нано, ти ж, звісно, розумієш…

— СИЛУ КОЖНОЇ ОСОБИНИ ВИКОРИСТОВУВАТИМУ НЕ БІЛЬШ ЯК НА ДВАДЦЯТЬ ВІДСОТКІВ.

— І це теж, але не дай Намарі перехопити керування.

Ці чорні слайми колись були могутніми магічними звірами, небесними демонами, велетнями, прадраконами. Ю переміг їх, а тоді алхімією перетворив на інших істот, щоб Намарі міг їх на себе одягати. Малий обгортався такими монстрами й користувався їхньою силою, тож супротивникові не позаздриш. Коли Ю вперше зустрів Раса, той напав на нього, і Намарі розлютився. Ю його спиняв, але малий вирвався й ударив. Рас дістав цей удар сповна й ледь не зник із лиця світу.

Сила була неймовірна, але Намарі ще не вмів нею як слід керувати. Варто було йому розхвилюватися, і вона виходила з-під контролю. Втім, ніхто інший теж не зміг би як заманеться керувати монстрами, кожен з яких здатен знищити маленьку державу.

Тоді Ю взяв те, що Рас знав про алхімію, і все вдосконалив. Керувати слаймами мав хтось третій, і такого, на щастя, швидко знайшли. Довкола Ю щодня хмарою, мов мошкара, кружляли шпигуни різних держав, і з-поміж них удалося впіймати одного з найвправніших.

— Чорне волосся… То ти і є Ю Сато.

Дорм виліз із ями й обтрусив із себе землю.

— Ану, відповідай. Я ж старший за тебе.

— Навіщо теревенити з тим, кого зараз уб'єш?

— Уб'єш? Мене?

Суворий Дорм раптом широко всміхнувся.

— Я по-доброму кажу. Ходи з нами тихо. Лихого ми тобі не…

Ю не дав йому договорити й напав.

Він тримав молот сталевого дракона, той самий, яким колись Горія завдав йому стільки клопоту. Ю цілив Дормові в тім'я, але той без жодного поспіху відбив удар своїм молотом із багряного прадракона. Між молотами сипонули іскри.

— Старших треба дослухувати до кінця, знаєш?

Дорм легко прийняв удар і погладив лівою рукою бороду. Ю хотів одразу вдарити знову, але права рука в нього заніміла. Здавалося, вони обмінялися ударами на рівних, але Дорм лише легенько відмахнувся, а в Ю досі німіла рука.

— Гм. Молодий, а вмієш… І молот у тебе Горіїн.

Дорм уже збирався рушити, мовляв, тепер моя черга, але Ю виявився швидшим. Він злетів високо вгору й закрутився, перекидаючись уперед. Це було Люте сталеве розчавлення. Дорм зацікавлено гмикнув, зловісно всміхнувся й ударив Лютим молотом руйнації. У Ю була техніка молота сьомого рівня, у Дорма п'ятого. Здавалося б, ясно, хто переможе, якщо вони зіткнуться в лоб, але…

— А ти не підеш до них? — грайливо всміхнулася Азелотте.

— Моє діло — наглядати за тобою!

— Він же загине, знаєш? Тому хлопцеві дідуся не здолати, як на мене.

— Пан Одоно не програє!

Підначка в Азелотте була дешева, але Намарі все одно завівся, і з його рогів полізли чорні слайми, наче відгукнулися на його гнів. Один, другий, третій… На четвертому їх спинили.

— НАМАРІ, ЗАСПОКОЙСЯ. КЕРУВАТИМУ Я.

— Ото сміхота~ Ти ж лише першого рівня. Як ти мене стримаєш?

Азелотте переглянула статус Намарі Аналізом.

LV: 1

Раса: Невмирущий

Пасивні навички: немає

Активні навички: немає

Намарі виявився таким слабким, що Азелотте аж пирснула. Але, глянувши на унікальні навички, вона враз перестала всміхатися.

Унікальні навички: Сім смертей, вісім життів

: Убивця короля демонів

Азелотте проаналізувала ці навички глибше.

Сім смертей, вісім життів: навіть помираючи сім разів на день, можна воскреснути

Убивця короля демонів: будь-яка шкода, завдана королю демонів, зростає на 10%

— Що-о? Дивно. Звідки в такого слабака такі сильні уні…

І тут Азелотте замовкла.

Намарі обгорнувся чорними слаймами, і вигляд у нього став потворний. З нього долинув дивний звук.

— Н-НАМАРІ… НЕ ВІДБИРАЙ… В МЕНЕ КЕРУВАННЯ.

— Ви панові Одоно не суперники!!

Навіть Нані було важко, і слова в неї подекуди уривалися.

Усередині Намарі тепер точилася шалена боротьба за керування. Нана намагалася втримати в покорі чотирьох чорних слаймів. Самі слайми хотіли вирватися з пут і помститися Ю. А Намарі хотів силою підкорити їх усіх.

Азелотте ще раз переглянула його статус Аналізом.

— Он як… То ти не просто додаток~

Азелотте склала парасольку, сховала в айтем-поуч і зіскочила з каменя, на якому сиділа.