Розділ 153 — Апостоли смерті проти Дванадцяти демонобійців

Дорм і Леннарт повільно пішли один на одного й метрів за два, наче змовившись, зупинилися.

— Жодної поразки, кажеш? Мабуть, вам самі слабаки траплялися.

Дорм смикав бороду, якою так пишався, і дражнив Леннарта. Огролюд статурою не поступався велетням, тож глянув на Дорма згори вниз і пирхнув.

— А ваш дванадцятий апостол смерті, Незламний чи як його там? Кажуть, його вбив святий із Джадарку. Уже знайшли на його місце якогось слабака?

Леннарт і собі не лишився в боргу. Вони схрестили погляди, і від обох повіяло такою жагою вбивства, що звичайна людина втекла б зі страху. А от Іван, що дивився збоку, аж підстрибував від радості.

Обидва рушили водночас.

Зброя в них була різна, але перший удар дивним чином повторив те, що щойно сталося між Ю й Дормом.

Дормів молот із багряного прадракона зіткнувся з Леннартовим залізним кийком, Великим гримучим громом. Удар розлігся таким тріском, ніби сам простір дав тріщину.

Тоді в Ю молот зі сталевого дракона розлетівся на друзки, а права рука зламалася, і кістки прорвали м'ясо й шкіру. А в Леннарта і зброя, і рука лишилися цілі.

Дорм дивився на Леннарта майже радісно, а того аж перекосило від люті. Огролюди куди сильніші за дворфів, а тут якийсь старий дворф б'ється з ним нарівні. Це боляче вдарило по його гордості.

— Щоб я, огролюд, та нарівні з якимось старим дворфом?!

— Гм. А ти нівроку. Зі мною обмінявся ударом і цілий лишився. Можеш пишатися!

Леннарт розкрився лише на мить, але Дорм був не такий добряк, щоб це проґавити. Він навідліг махнув молотом, цілячи огролюдові в бік, та між ними вклинилася гора м'яса. Це був Іван.

— Гей, старий дворфе, пограйся й зі мною.

— Не лізь!

Дорм хотів збити обох разом, але молот угруз в Іванове тіло, і Дорм відчув щось дивне. Наче вдарив у сталь, тільки пружну.

Іванове м'ясо обгорнуло молот і поглинуло удар, що трощить навіть землю.

— Що?!

Дорм ще не отямився, а Іван уже лагідно торкнувся долонею його грудей, і тієї ж миті…

— Кхе?!

Удар був страшний, і Дорм харкнув кров'ю. Іван ударив Проникною силою, рукопашною технікою, і вона пройшла крізь обладунок із панцира тисячолітньої стоноги просто в Дормове тіло. Сила вибухнула всередині й тяжко поранила навіть таке могутнє тіло.

— Старий! Не час тобі на колінах стояти!!

Дорм стояв на коліні, а на нього вже падав новий удар. Леннарт бив Силою брили, технікою кийка, просто йому в голову. Життя Дорма висіло на волосині, а він посміхнувся, відштовхнувся від землі й ударив назустріч Ревучим молотом. Удари зійшлися ще сильніше, ніж першого разу, і Івана, що опинився поруч, відкинуло хвилею.

Земля розкололася, і там, де вони зіткнулися, лишилася величезна вирва, ніби після вибуху.

Дно вирви здулося горбом, і з нього, розкидаючи ґрунт, підвелися двоє. Огролюд був розлючений, а дворф аж сяяв від радості. Обидва були поранені, і їхня кров червонила землю.

— Старий… ти мою техніку слабшою відбити надумав?!

Сила брили — техніка кийка сьомого рівня, а Ревучий молот — техніка молота шостого. Леннарт безмежно вірив у силу своїх ударів і, звісно, лютував, що Дорм надумав відбитися слабшою технікою, тобто не сприйняв його всерйоз.

— Ха-ха-ха! Хто б міг подумати, що за один день він знадобиться мені двічі!

Дорм не міг стримати сміху. Точніше, вже й не стримувався. Він дістав з айтем-поуча другий молот, Фіолетово-срібний прадракон, і тепер у правій руці тримав молот із багряного прадракона, а в лівій — фіолетово-срібний. Обидва були неймовірно важкі, але Дорм легко змахнув ними двічі-тричі, і вітром Леннартові аж ударило в обличчя.

— А ти не допоможеш?

Це спитав Якоб, що стояв навпроти Азелотте й не зводив з неї очей. Вона здивовано приклала вказівний палець до підборіддя.

— Навіщо? Я давно не бачила дідуся таким щасливим. Сьогодні в нього вдалий день.

— Думаєш, він здолає двох із Дванадцяти демонобійців?

Горби на спині Якоба заворушилися, і з-під ніг у нього полізла безліч комах, і кожна смертельно отруйна. Та щойно вони наближалися до Азелотте, бар'єр їх зупиняв, і комахи лопалися.

— От якби тут були всі, було б цікавіше~

— Усі, кажеш?

— Ага. Якби тут зібралися всі Дванадцять демонобійців, може, й вийшов би добрий бій~

— Ото вже недооцінюють Дванадцять демонобійців, — сухо засміявся Якоб. — Ну, то й ми почнімо.

Горби на спині Якоба здулися ще вище, ніж досі, і з них почали вилазити величезні комахи, кожна завдовжки метрів три.

Вони водилися в Королівстві отруйних комах, лабіринті рангу A в Республіці Сетт.

Якоб керує ними й винищує ворогів до одного, тому його й прозвали Винищувачем отруйних комах.

Він призвав їх уже щонайменше сотню й усе не спинявся, а Азелотте чекала й дивилася на нього, ніби на якусь дивину. А кожна така комаха могла знищити цілий загін авантюристів рангу B, варто лише трохи недогледіти.

— А про мене не забув?

Іван ударив кастетами один об одний, і посипалися іскри. Звалися вони Стардаст, і викували їх із метеоритного заліза. Лівим кулаком Іван цілив Дормові під дих. Але Дорм Керуванням мінералами виставив адамантитову стіну, і кулак уперся в неї. Стіною побігли тріщини, вона розлетілася, та Дорма Іван так і не зачепив.

— Адамантит розбив, молодець! Але ти мені заважаєш!!

Молоти полетіли на Івана зліва й справа. Ухилитися він не встигав, тож глибоко вдихнув і задіяв свою унікальну навичку, Сталеве тіло на вдиху. Тіло в нього стає сталлю, лише поки він вдихає. Його пружне, мов гума, тіло затверділо й прийняло обидва молоти.

— Дурню!

Дорм заревів, і в Івана, затиснутого між молотами, захрустіли кістки.

— Сам ти дурень!

Леннарт зайшов Дормові за спину й ударив Алмазним лютим ударом, технікою кийка шостого рівня. Обернутися Дорм уже не встигав, тож крутнувся на місці, і довкола нього знявся смерч. Шалений вітер збив Леннарта з рівноваги, кийок схибив і розтрощив землю, а всіх трьох разом з уламками підкинуло в небо.

— А це було боляче.

Боки в Івана були вдавлені, а він вишкірився. Іван застрибав по уламках у повітрі, пірнув Дормові під руку й ударив Гарматним ударом дев'яти лотосів, рукопашною технікою сьомого рівня. Цей страшний прийом б'є кулаком одразу в дев'ять смертельних точок. Дорм знову виставив адамантитову стіну, але…

— Гх!

Стіну пробило дірками завбільшки з кулак, і крізь них удари влучили Дормові в смертельні точки.

— Ха-ха-ха! Старий, це ще не все!!

Удари сипалися градом, Дорм відбивався й водночас шукав очима Леннарта, що зник із виду.

— Старий!! Я тут!!

Леннарта теж підкинуло, але він приземлився першим і вже чекав на Дорма.

Верх тіла в нього неприродно роздувся, і він закрутив тулуб, набираючи замах.

— Кепсько.

Іван безжально гатив Дорма. Візьметься Дорм за Івана, то Леннарт ударить упритул, а відповість Леннартові, то дістане від Івана. Дорм стояв на краю загибелі й мимоволі посміхнувся.

— Здохни!!

Леннарт ударив Винищенням асурів, технікою кийка восьмого рівня, просто в незахищену Дормову спину.