Розділ 155 — Чорний воїн

Один загін авантюристів бився з вищими демонами на тридцять другому поверсі В'язниці демонів, лабіринту рангу A.

— Є! Одного поклали!

Це кричав чоловік з алебардою, зброєю, що поєднує сокиру, спис і гак. Він щойно перерубав нею вищому демонові шию.

— Молодець! Лишився один. Ханну, я його відволічу, а далі ти!

Чоловік із великим щитом кинувся на демона, а в того за спиною Ханну вже читав речитатив священної магії.

— У-о-о-о-о!! Залізна стіна!

Демон ударив згори кігтем завбільшки з людську голову, а чоловік прийняв удар на щит. Техніка щита Залізна стіна зробила все його тіло міцним, мов залізо. Та ворог виявився сильнішим, ніж він сподівався.

— Ханну, ну скоро там?!

Чоловік уже ледве тримався під натиском, і щойно він закричав, демона огорнуло Святе полум'я, заклинання священної магії третього рівня, яке кинув Ханну.

— Ґоа-а-а-а-а-о-о-о-о-о-о!!

Крик демона розлігся довкола. Святе полум'я спалило його, і він обвуглився.

Вищий демон — монстр шостого рангу з сильною регенерацією, високою стійкістю до магії й таким міцним тілом, що абияка зброя лишить на ньому хіба подряпину. Цей загін переміг двох таких, тож це були, без сумніву, вправні авантюристи.

— Херманні, швиденько знімаймо з демона шкуру. Ханну, підлікуй Естер.

— А того, що згорів на вугілля, шкода, — гмикнув Херманні.

Херманні закинув алебарду на плече й дивився на обвуглений труп, що курився чорним димом.

— Нічого не вдієш. Регенерація в них страшна, звичайним ударом їх не вб'єш. До того ж на Естер напали зненацька, і вона досі в паніці.

Більшість небесних демонів уміють накладати негативний ефект, Паніку. Хто її дістане, той утрачає голову й якийсь час ні на що не здатен.

— Годі базікати. Це ж В'язниця демонів, лабіринт рангу A, тут не розслабишся.

— Твоя правда. Швиденько знімемо, і гайда до таверни в столиці, по чарчині.

Херманні з ножем підійшов до демона й побачив, що майже відрубана шия вже на вісім десятих приросла назад. Решта рани теж затягувалася, м'ясо ворушилося, мов щупальця, і зросталося.

— Ц-цей ще живий?!

— Херманні! Добий!

— Ме-е-е-е-е-е-е-е-е!.. Ґбе.

Демон верещав, а Херманні вгатив йому в шию алебарду й добив.

— К… кепсько. Він криком покликав своїх. Ханну! Ще не вилікував Естер?

— Треба ще трохи часу. Розум у неї постраждав сильніше, ніж я думав.

— Швидше! Бо зараз… Прийшли…

Першим з'явився нижчий демон. З пащі в нього текла слина, і він скидався на зголоднілого хижака.

— Нижчий. Енсіо, з цим упораємося.

Херманні вже хотів кинутися на нього, аж тут з-за спини нижчого демона вийшов вищий і вгатив його в землю. Нижчий ще пручався, розбризкуючи мозок, а тоді затих. А слідом виходили ще й ще вищі демони, аж дев'ятеро.

— Відступаємо! Діставайте камені переміщення!

— Стривайте! Естер у такому стані не зможе скористатися каменем!

Камінь переміщення виносить людину з лабіринту. Без нього туди ніхто не ходить, але спрацьовує він, тільки коли власник сам вливає в нього ману.

— Повторюю. Негайно використовуй камінь.

Енсіо мав на увазі, що Естер вони кидають. Херманні з відчаєм глянув на дівчину, а та досі не тямила себе. Але він відігнав вагання, дістав з айтем-поуча камінь переміщення й зник. Слідом за ним зник і Енсіо. Це було жорстоко, але для авантюриста правильно. Хвилинна жалість губить цілі загони куди частіше, ніж здається.

— Стривайте! Ми ж один загін! Ми ж завжди були разом!! Естер… Естер же наша подруга дитинства!!

Ханну кричав крізь сльози, але ніхто не відгукнувся. Він лишився сам, обійняв Естер і приготувався до найгіршого. Якщо не він, то хто її захистить?

Здобичі поменшало, і вищі демони заметушилися. Вони повільно, але невідступно наближалися, ніби не збиралися відпускати Ханну з Естер.

Ханну почав читати речитатив священної магії, аби заглушити страх, від якого не було куди втекти. Як настане кінець, то разом з Естер… Він уже приготувався до смерті, але…

— Допомога потрібна?

Хтось раптом окликнув Ханну ззаду, і той насторожився. Він боязко озирнувся й побачив воїна в чорних латах, з величезною бойовою сокирою й великим молотом у руках. Священна магія одразу підказала йому, що майже все спорядження на воїнові прокляте. А головне, чорним був не лише обладунок, а й сам воїн. Обличчя закривала маска, схожа на морду огра, але крізь шпарини було видно чорну шкіру, а з рота стирчали ікла. Воїн був кремезний, з іклами, тож скидався на огролюда. Та огролюди бувають синьо- чи червоношкірі, а про чорношкірих Ханну ніколи не чув.

— Не чуєш? Допомогти тобі чи ні? Як ні, то я піду своєю дорогою.

— С-стривайте! Допоможіть… ви ж допоможете?

Чорний воїн нічого не відповів, а натомість широко розвів у боки сокиру й молот і грізно рушив на вищих демонів. Цю надважку зброю зазвичай тримають обома руками, а він ніс кожну в одній руці, наче гілочки. Ханну дивився йому в спину, і, хоч становище було скрутне, на душі в нього чомусь полегшало. А проти воїна були вищі демони, ще й дев'ятеро. Самому їх, звісно, не здолати.

— Ґо-о-о-о-о!!

Один вищий демон розлютився, що якийсь непроханий гість завадив їм їсти, і кинувся на чорного воїна. Зросту в демоні було метри два сімдесят, ваги понад триста п'ятдесят кілограмів. Та стрибнув він напрочуд легко як на таку тушу й ударив згори своїм грізним кігтем… але…

Вистачило одного удару. Ханну здалося, що ліва рука чорного воїна на мить зникла. Щойно зник молот у лівій руці, як вищого демона, якого абияка зброя й не подряпає, вже розчавило. Воїн не бив ні Технікою сокири, ні Технікою списа, як Херманні. Звичайний недбалий удар, і демон сконав. Розчавлений від голови до паху труп мав навіть якийсь кумедний вигляд.

— О… одним… ударом… убив вищого демона?

Ханну не вірив власним очам. Вищі демони теж не вірили. Їхнього товариша так легко вбила істота, куди менша за них, і всі вісім застигли, дивлячись на чорного воїна.

— Наступний…

Демони здригнулися від цього слова й самі того не помітили, як позадкували. Вони зрозуміли, що чорний воїн не просто їх не боїться, а ні в що не ставить. Вищі демони звикли бути сильнішими за всіх, і це боляче вдарило по їхній гордості. Розлючені, вони всі разом кинулися на воїна.

Перший хотів прийняти рукою удар сокири навідліг, але його розрубало навпіл разом із тією рукою, а тоді воїн добив його молотом по голові. Другий кинув Стрімкий грім, заклинання чорної магії п'ятого рівня, але воїн, хоч блискавка й била в нього з неба, розсік демона згори донизу. Троє вищих демонів разом наклали на нього Паніку, але воїн і на це не зважив і перебив їх. Останні троє зрозуміли, що не переможуть, і кинулися тікати, але воїн наздогнав і вбив кожного.

— Перемогли… Не віриться.

Ханну досі не вірив, що вони врятовані, і вигляд мав розгублений.

— Проти таких слабаків… Мені ще вчитися й вчитися.

Чорний воїн легко переміг вищих демонів, але був чимось незадоволений. Він виколупав із них магічні самоцвіти й уже хотів іти, і Ханну поспіхом його гукнув.

— Стривай! Ти… тобто ви, хто ви такий?

Чорний воїн зупинився й обернувся до Ханну.

— Я лише слуга, що служить великому господареві. Не більше й не менше.

Ханну не міг повірити, що такий силач — лише слуга, а чорний воїн тим часом пішов, навіть не назвавшись. Згодом Естер прийшла до тями, і вони вдвох шукали його по всій столиці, щоб віддячити, але так і не знайшли. Зате серед столичних авантюристів пішла чутка, що як побачиш у В'язниці демонів воїна в усьому чорному, то нізащо його не зачіпай. Дехто з авантюристів не повірив і посміявся, але вони так і не повернулися. Одні казали, що вони загинули в лабіринті, інші — що зачепили чорного воїна й дістали відсіч, а як було насправді, ніхто не знає.