Розділ 158 — Щоденник Намарі Ч-1

○ місяць, X день

Пан Одоно подарував мені щоденник. Рас сказав, що папір дорогий і його треба берегти. Та я й без нього берегтиму.

Пан Одоно казав, що коли пишеш щоденник, хай навіть не щодня, то вчишся писати.

Момо й Точа з цікавістю заглядають у мої букви. Соромно, нехай не дивляться!

○ місяць, X день

Сьогодні пан Одоно знову спіймав ш-шпигуна. За ним стежать шпигуни з усяких країн, і через це він, здається, трохи сердився. Сьогоднішній був із великої країни дерімтей. Рас казав: «Уб'ємо його». Рас не любить людей, тож усе каже: «Уб'ємо, уб'ємо». А Точа просила не вбивати його, а віддати їй. Минулого разу Точа теж випросила шпигуна й багато разів його катувала, а тоді лікувала. Я дивився, і мені стало гидко, тож ми з Момо втекли до пана Одоно. А цього пан Одоно трохи порозпитував і відпустив живим. Чому ж він його не вбив?

○ місяць, X день

Пан Одоно сказав, що ненадовго піде, і зник кудись тією чудною магією. А повернувся з дуже-дуже страшним обличчям, тож Момо з Расом до нього навіть не підходили. Точа, здається, не зрозуміла й сіла біля нього. Мені здалося, що йому сумно, і я спитав, що сталося. А він сказав, що спалили дім. І ще страшенно сердився, що вкрали ос-танки. А що таке останки? Відтоді пан Одоно, по-моєму, змінився. Не знаю, що саме, але він ніби перестав терпіти те, що весь час терпів. Бо з того дня він сильнішає й сильнішає, я ж бачу. Але часом у нього, здається, болять очі, і він кудись іде. Рас казав, що хвилюється, але йому веліли не ходити слідом, тож він терпить.

○ місяць, X день

Сьогодні я пішов за паном Одоно. Зазвичай він одразу помічає, а сьогодні не помітив. Пан Одоно сів і тримався за очі. Йому завжди байдуже, навіть як відпаде рука чи нога, а тут очі болять так, що він не може терпіти. Він не витримав болю й вийняв собі очі. А коли він повернувся, то був такий, як завжди, але пан Одоно точно хворий. Я подумав, що мушу його захищати.

○ місяць, X день

Пан Одоно радів, що нові меч і обладунок готові. Кажуть, їх зробили з рогу й луски чорного дракона, і вони чорнючі, як його волосся.

○ місяць, X день

Сьогодні ми, як завжди, ловили мурашиних малят і к-качали рівні. Дорогою Рас мало не вбив людину, дядька, якого звуть Раріт. Він, здається, друг пана Одоно, тож пан Одоно насварив Раса, і той зажурився. Я його подражнив, і Рас ганявся за мною. А Точа, здається, хотіла того дядька покатувати й сумно дивилася, як він іде додому.

○ місяць, X день

Сьогодні до пана Одоно прийшов ку-пець із країни гамельн, якого звуть Віктор. На вигляд слабкий, а від нього було дуже-дуже гидке відчуття. Момо теж насторожилася, тож він точно підозрілий. Потім я сказав про це панові Одоно, а він сказав, що то мі-мі-крія і щоб я не давався обдурити. Рас спитав: «Може, вбити?» — і пан Одоно на нього насварився. Точа сумувала, що не можна катувати.

○ місяць, X день

Спіймали шпигунку, яку досі ніяк не могли спіймати. Рас хвалився, що пере-хопив зв'язок магічного знаряддя. І сказав мені: «Ось що таке бути корисним», тож я вдарив його в живіт. Він як полетить! А Момо стукнула мене по голові. Це все Рас винен.

Пан Одоно допитував шпигунку, але вона нічого не казала, тож її взялася катувати Точа. Поки її катували, пан Одоно відвів нас із Момо на острів, щоб ми там почекали. На острові стараються сестричка Хісуй і Сіро, тож там виросло багато дерев і лісу стало більше. Коли ми повернулися, шпигунки вже не було, а в пана Одоно був чорний слайм. Я спитав, чи він дізнався, що хотів, а він сказав, що вона нічого не знала. І навіть невідомо, з якої вона країни. Сказав, що це клопітний ворог.

○ місяць, X день

Сьогодні ми врятували дивну людину. Обличчя він ховав під мантією, і Рас сказав, що це не авантюрист. У нього була чудна кам'яна плита, і він говорив із паном Одоно про щось складне. А Рас, який не любить людей, сам попросив пана Одоно й сказав, що відведе його в безпечне місце. Отакої, буває ж таке.

○ місяць, X день

У гнилому царстві енріо рівні стали рости погано, тож сьогодні ми вирушили до в'язниці демонів у столиці. Ми сіли на великого птаха, якого приз-вав Рас, і дивилися з неба вниз. Було дуже-дуже гарно. Момо змерзла й ховалася в пана Одоно під шоломом. Дорогою пан Одоно сказав, що треба відпочити, і ми спустилися на землю.

Поки ми їли й перепочивали, я підібрав брата й сестричку звіролюдів. Брат сказав, що його можна з'їсти, аби тільки не вбивали сестричку. А я звіролюдів не їм! Я відвів їх до пана Одоно, а Рас причепився: «Не підбирай казна-що». Я копнув його в ногу, і він розсердився й ганявся за мною. У них тато звіролюд, а мама людина. Вони казали, що через це їх не люблять ні звіролюди, ні люди, от їх і вигнали. А чого виганяти? А ще, кажуть, є багато сіл, де живуть такі, як вони.

○ місяць, X день

Після того як ми підібрали брата й сестричку, пан Одоно сказав, що до столиці підемо пішки, і Рас дивувався, чому. А я зрозумів! Момо, здається, теж зрозуміла, бо мала радісне обличчя. Коли ми відпочивали, пан Одоно сказав піти погратися он туди. Я подумав, що там щось є, і так і було. Там було село звіролюдів, і людські лицарі їх кривдили. Я повернувся й сказав панові Одоно, а він повбивав лицарів. Сказав, що це посіпаки мі-ністра фі-нансів, тож можна. Звіролюди багато-багато йому дякували. І мені теж стало якось радісно.

Звіролюдам не було куди йти, тож я спитав пана Одоно, чи можна їх тримати на острові, а він насварився, що це не собачки й не котики. Рас сварився разом із ним, галасун. Той, кого вони звуть ста-рійшиною, говорив із паном Одоно про щось складне. І майже всі перебралися на острів. Брат і сестричка теж раділи. Я таки не помилився, тож показав Расові язика, і він ганявся за мною. Точа дивилася на звіролюдів, і очі в неї аж сяяли, тож я сказав їй, що їх катувати не можна, і вона засмутилася.

○ місяць, X день

Сьогодні ми врятували малоросликів, на яких напали монстри. Прийшли до них у село, а там багато малоросликів із білою шкірою. Рас галасував, що вона не біла, а бліда. Вони обпікаються від сонця, і навіть свої звуть їх даку й не люблять. Тож я попросив пана Одоно, і ми відвели їх на острів. Рас бурчав і бурчав, але Рас нічого не розуміє.

○ місяць, X день

Сьогодні ми врятували дворфів. Вони чогось дуже дивувалися, що я демонолюд. Я спитав чому, а вони сказали, що колись від дворфів і демонолюдей пішли такі, як вони, — мараку. Шкіра в них схожа на мою. Он воно що! Мараку теж кривдили люди, тож я попросив пана Одоно, і ми відвели їх на острів. Рас сердився: «Годі вже!» — але Рас таки нічого не розуміє. Момо сиділа в мене на голові й радісно дивилася на пана Одоно. Я подумав, що Момо розуміє.

○ місяць, X день

Прийшли до в'язниці демонів у столиці.

Монстри тут куди сильніші, ніж у гнилому царстві енріо, і траплялося багато небесних демонів, тож було важко. Пан Одоно сказав, що тут повно монстрів, сильніших за Точу, і попросив мене її захищати. Рас стурбовано спитав, чи я впораюся, і я сказав: «Упораюся!»

○ місяць, X день

Небесні демони сильні, і Момо з Точею поранилися. Пан Одоно вклав у мене лихого дракона, якого вбив на сорок дев'ятому поверсі в'язниці демонів. Я став страшенно сильним, і тепер мені з ними легко. Рас бурчав, що як я подужчав, то мушу як слід навчитися керувати силою. Рас — як Камурі. Але він хвилювався за поранених Момо й Точу, тож я подумав, що насправді він добрий.

○ місяць, X день

Момо підвищила ранг! А що таке підвищити ранг? Я сказав, що вона на вигляд не дуже й змінилася, а вона ляп-ляп мене по голові. Крильця лише трохи побільшали, тож я все одно вважаю, що вона майже така сама.

○ місяць, X день

Сьогодні на п'ятдесят шостому поверсі ми билися з магічним оком зофін. Вона сильна. Я тричі помер, а Расові знесло пів тіла. Момо й Точа, як велів пан Одоно, дивилися збоку. Я подумав, що мушу стати ще сильнішим.

○ місяць, X день

На сімдесят четвертому поверсі ми билися з прадавнім драконом і програли…