Розділ 16 — Покидаю село!

— Пані Стелло, усе, що ви зараз розповіли, — правда?

— Правда… Ю мав би мене ненавидіти, а не дякувати… Ніночко, захисти Ю… ні, хоча б доведи його до міста Кама…

Голос Стелли ледве чувся. Вона могла відійти будь-якої миті.

— Пані Стелло, не хвилюйтеся! Я захищу Ю. Навіть якби ви не просили — я ж його подруга.

— Дякую… Ніночко… Ю… дні з тобою… були… найщас… ливіші… в мо… єму… житті…

Так Стелла й відійшла. Обличчя в неї було щасливе, а Ніна все одно не стримала сліз.

— У… у… па… ні Стел… ла… по… мер… ла…

Ю повернувся через вісім годин. Побачив заплакану Ніну, нерухому Стеллу — і впав на коліна.

— Не встиг?.. Ні… ще… ще можна встигнути.

Ю не вірив, що Стелла померла. Він спробував напоїти її зіллям, звареним дорогою, але воно лише стікало по губах.

— Бабусю… випий… ну будь ласка…

Відповіді не було.

— Кх…

Він наклав Хіл. Вливав у нього стільки мани, скільки звичайному Хілу й не снилося, накладав знову й знову — марно. Хіл загоює рани, але мертвих не воскрешає.

Коли MP вичерпалося, Ю так і осів на підлогу.

— Ю… па… ні Стел… ла… у-у…

Навіть тепер в Ю не було сліз — і він зрозумів: серце в нього таки зламане. Згодом, коли Ніна трохи отямилася, вони заговорили про те, що робити далі.

— Давай поховаємо пані Стеллу, — шморгнула носом Ніна.

Очі в неї були ще червоні. Ю сидів на підлозі й ні на що не відгукувався.

— Пані Стелла перед самою смертю казала, що була щаслива з тобою, Ю.

— Он як… бабуся таке сказала… А вона… не мучилася?

— Ні. Вона до останнього всміхалася й просила: «Подбай про Ю».

— Зрозуміло… Не можна ж лишати бабусю просто так навічно… Тільки нехай вона поспить тут до завтра…

— Угу.

— І що ж нам тепер робити?..

— Вирушаймо до Ками! Там повно напівлюдей, тож і ти, Ю, спокійно зможеш стати авантюристом. Тим паче, про це мене просила й пані Стелла.

— Мабуть… Без бабусі мене в цьому селі більше нічого не тримає… А ти теж підеш зі мною, Ніно?

— Аякже! Я ж твоя подруга, забув?

Тієї ночі вони не лягали — збиралися в дорогу. А вранці поховали Стеллу й біля могили попрощалися з нею.

— Ну, бабусю, я пішов. Час від часу навідуватимусь, тож чекай на мої історії.

— Пані Стелло, про Ю не хвилюйтеся, я про нього подбаю. Я зроблю з нього авантюриста хоч куди!

— …І це каже та, кого треную я?

— Я старша за тебе!

Ніна знову верзла казна-що зі своєю самовдоволеною міною, а Ю дивився на неї й подумки дякував: без неї він розкис би куди гірше і так швидко не оговтався б.

Щойно ми рушили, як від села до нас посунули голова гільдії та кілька селян.

— Це ви куди так вирядилися, та ще й із клунками? Бува, не надумали покинути село?

Самі ж виганяли мене із села — а тепер що це вони мелють? Але щось у них було не так, як завжди. Та й Ніну такою насупленою я ще не бачив.

— Бабуся померла, тож мені тут більше нічого робити. Ви ж і самі хотіли мене вигнати — от і радійте.

— А хто вам дозволив самовільно йти із села?! У нас зараз і так бракує авантюристів. Самат, якого вчора послали на розвідку, досі не повернувся. Ти йди собі куди хочеш, а от ти, Ніно, лишишся.

Ніна мовчки свердлила поглядом голову гільдії та його людей.

— І що це ще за бабуся?

Вони ж чудово знали, як бабуся останнім часом нездужала, — і навмисне били по найболючішому. Цієї миті навіть мене, давно звиклого до їхніх знущань, затопила лють.

— Бабуся Стелла! Майте ж совість!!

— Стелла?

Голова гільдії та його люди поводилися якось дивно. Наче —

— Ю! Ходімо.

Ніна нарешті озвалася — і потягла мене за руку. Насуплена, як і досі. Схоже, їй хотілося забратися звідси якнайшвидше.

— С… стійте!

Не озираючись, ми покинули Рессел.

— Ач, свавільники! Невдячні! А втім… хто така ця Стелла, ви не знаєте?

— Та хтозна. Уперше чую.

— Ніно, та годі вже, відпусти руку.

— Ю, не зважай на те, що вони там кажуть, чуєш?

— Там я завівся, але зважати на кожну їхню дурницю — ще чого.

— Он як… ну, тоді добре.

— Ніно, раз уже стаємо авантюристами, то цілимося в найвищий ранг.

— З нашою силою — раз плюнути!

— І звідки в тебе така впевненість?!

Минув майже рік відтоді, як я з Землі потрапив у село Рессел в іншому світі. І ось я покинув його, щоб стати авантюристом.