Розділ 168 — Третій клас

— Тьху ти, м'яса майже не лишилося.

— Господарю, і вина поменшало. Почали з найдорожчого.

Ю повернувся до маєтку й зазирнув у підвал, де зберігав м'ясо й вино. Майже все м'ясо, яке визрівало там кількома партіями, зникло, а вина випили чимало, і то найдорожчого. Це Джозеф постарався.

— От горила… Я казав, що можна їсти, але він зжер навіть те м'ясо, на якому я перевіряв, як змінюється смак залежно від того, скільки днів воно визріває.

— Що з горили візьмеш, людської мови не розуміє. Хоча ні, рівняти його з горилою — образа для горили.

Маріфа, яка відала в маєтку кухнею, теж була сердита. Джозеф їв і пив охайно, хоч на вигляд такого й не скажеш. На кухні все було прибрано аж занадто старанно, а в підвалі, там, де лежали м'ясо й вино, він лишив записку. «Смакота!» — написав він таким гарним почерком, якого від го… здорованя Джозефа годі чекати. Через це Ю з Маріфою розсердилися ще дужче.

Ніна з рештою зазирали в підвал від входу, але тихий гнів цих двох їх лякав.

— Гаразд, нічого не вдієш. Готуймо сніданок.

— Слухаюсь.

Ю з Маріфою пішли на кухню, проминувши наляканих Ніну з рештою.

— Ой-ой-ой… Страшно було, правда?

— …Цих двох краще не сердити водночас.

— Я-я хороший, тож мені нічого не буде, отак!

Момо зі свого місця на плечі Намарі глянула на нього, ніби питаючи: «Справді?» Намарі сам не був певен і відвів очі.

Ю з Маріфою хоч і сердилися, а сніданок приготували як слід, і стіл уже зранку ломився від ситної їжі. Були там багети, розрізані вздовж і начинені різними овочами, курятиною в солодко-гострому соусі й шинкою. Був суп-пюре з протертої крізь сито кукурудзи, яку вирощують у саду маєтку. На запивання були чай, вода з водоносних дерев і сік, у якому ця вода змішана з фруктовим соком. Салат теж був щойно з саду, свіжісінький. У тарілці Лени його було особливо багато.

— …М-мені одній, здається, наклали більше овочів.

— Не здається. Я навмисне поклала більше.

— Ха-ха! Лена ж маленька, їй треба їсти багато овочів!

— …Я не маленька. І кажи «сестричко Лено».

Непокірне пасмо на маківці в Лени стало дибки, і вона скоса дивилася на Намарі. Але йому самому було не до того, він нетерпляче вовтузився разом із Момо, так хотів їсти.

— Уже можна їсти?

— Намарі, руки помив?

— Помив, сестричко Марі! Ось, дивись!

Намарі й Момо по черзі показували Маріфі то долоні, то тильний бік, мовляв, чисті.

— Господарю, можна починати?

— Та Ніна вже наминає.

— П-панно Ніно?!

— Га? Шкода ж, як вистигне. Смачно, до речі.

— А-а! Сестричко Ніно, так нечесно~!

Намарі й собі вгризся в гарячий багет. Момо запитально глянула на Ю. Той очима показав, що можна, і Момо просяяла й радісно хрумкнула листком салату.

— Після їжі будемо міняти класи. Я вже вирішив, ким стану, а ви домовтеся, хто за ким.

Ю заздалегідь розповів Ніні й решті, як робили кристал, тож питань не було. Зате їх неабияк здивувало, що кристал у Гільдії авантюристів під час зміни класу зчитує рівень, статус, навички й усе інше. Вони остерігалися лише картки статусу й тепер картали себе за необачність.

— Ю, а ким ти станеш?

— Не скажу.

— Ну-у, вредний ти. Ну й не треба! Сама подивлюся~

Ніна надула щоки, наштрикнула салат на виделку й закинула собі в широко роззявлений рот.

— Я теж хочу подивитися!

— Намарі, ми ж їмо.

Маріфа зробила йому зауваження, і Намарі слухняно перепросив. Момо не раз бачила, як Ю сварив його за галас за столом, тож сама такої помилки не робила, але…

— Момо, ти замурзалася.

У Момо весь рот був у кукурудзяному супі. Намарі це побачив і хитро всміхнувся.

— Бе-бе-бе! Момо теж насварили-и!

Ю її не сварив, але Намарі вирішив, що це те саме, що й з ним. Момо мерщій витерла рот хусточкою, яку Ю пошив спеціально під її розмір, і злетіла Намарі на голову.

— Момо, пусти-и!

Момо смикала Намарі за волосся, і він жалібно попросив Ю про допомогу, але…

— Ти сам винен.

— Ну-у-у.

— …Намарі дурненький, — тихо засміялася Лена.

— Лено, їжте салат. Доки не доїсте, про зміну класу й не мрійте.

— …У-у.

— Лені влетіло від сестрички Марі-і!

— …А я ж старша сестричка…

Сніданок минув галасливо. Маріфа весь час нагадувала, як поводитися за столом, але й сама була якась весела.

Лена до останнього мучилася з салатом, а коли нарешті доїла, витерла лоба, ніби щойно впоралася з важкою роботою.

Коли прибрали зі столу, Ю виклав на нього кристал для зміни класу.

— Ви чого тут?

Ю поклав руку на кристал, і з-за його спини зазирнули Ніна й Лена. Маріфа трималася позаду, бо вона ж рабиня, але їй теж було цікаво, і вона заздрісно поглядала на Ніну з Леною. Намарі й Момо мало що розуміли й просто з цікавістю дивилися на написи, що виринали на кристалі. Класи там були ті самі, що й минулого разу. Ю обрав серед них клас Святий меча. Кажуть, що цей вищий клас дає змогу опанувати всі техніки меча.

— Ого! Звучить страшенно сильно.

— Пан Одоно сильний, отак!

— Намарі, тихіше.

— …Маги сильніші, ніж мечники.

Лену не тішило, що Ю обрав клас для ближнього бою.

— Піду випробую.

Ю зібрався виходити. Маріфа, звісно ж, хотіла піти з ним, але Ю звелів їй обрати клас, і вона не могла не послухатися.

— А, а, зачекай! Пане Одоно, я з тобою~

Намарі й Момо мерщій кинулися за Ю. Маріфа теж хотіла якнайшвидше його наздогнати й заявила, що наступна міняє клас вона, але…

— …Наступна я.

— Що?! Я рабиня господаря. Моє місце біля нього, а не тут. Тож я мушу змінити клас якнайшвидше.

— …Я вже знаю, ким хочу стати. Як тільки з'явиться, одразу й зміню.

Лена глянула на Маріфу, ніби питаючи: «А ти вже вирішила?»

— Ти диви, Лена, а як заговорила. Гаразд. Коли вже ви так кажете, поступлюся. А ви, панно Ніно?

— Я? Я хочу бути останньою~

— …Яка грубість. Молодша сестричка в перехідному віці.

— Х-хто тут ваша сестричка?! Давайте швидше!

«Знаю», — буркнула Лена й поклала руку на кристал. Там з'явилися класи: «Жрець», «Зачарувальник», «Учитель», «Парфумер», «Чародій», «Арк-бішоп», «Арк-візард», «Велика відьма», «Майстер гримуарів», «Єпископ», «Архієпископ»… Усі вони годилися тим, хто воює не на передовій. А тоді з'явився й «Мудрець».

— Ура! Лено! Клас Мудреця є!!

Ніна розхвилювалася більше за саму Лену й кинулася їй на шию. Лена змалку мріяла стати Мудрецем, але від щастя сяяла не так вона, як Ніна. Лені аж ніяково стало від такої радості. «…Ага», — тихенько сказала вона й опустила голову.

— …Я стану Мудрецем.

Лена обрала Мудреця й змінила клас. Мудрець — це знавець магії. Він володіє білою, чорною магією й магією зачарування, а як докладе зусиль, то зможе опанувати ще й магію призову, магію духів і таке інше.

— Дурненька Лена стала Мудрецем. Це теж заслуга господаря.

— …Я не дурненька. Піду випробую.

Лена вдавала спокій, але на обличчі в неї було написано, що їй кортить випробувати нові сили. Маріфа звеліла їй не затримуватися. «…Я вже не дитина. Ти як мама», — відповіла Лена. Маріфа почервоніла, а Лена, тікаючи від неї, сіла на мітлу й полетіла.

— Ох уже ця Лена! Справжня дитина, самі з нею клопоти.

— Ха-ха. А Лена правду каже, Марі, ти як мама~

— Ну от! І ви туди ж, панно Ніно.

— Не сердься~ Ну ж бо, твоя черга, Марі.

Маріфа згадала, що хотіла якнайшвидше наздогнати Ю, і мерщій поклала руку на кристал. Там з'явилися класи, які вона могла обрати: «Маг», «Заклинач духів», «Покоївка», «Закликач», «Великий закликач», «Лучник», «Лучник духів», «Приборкувач звірів», «Майстер магічного ока», «Повелитель інсектоїдів», «Чаклун отруйних комах», «Майстер отруйних комах», «Лялькар», «Заклинач духів дерев»… Перші ще так-сяк, але серед останніх чимало було таких, які звичайному авантюристові годі й мріяти взяти.

— Ого, Марі, скільки в тебе! Так і вибирати доведеться довго, правда?

— Ні, не турбуйтеся, — тихо й недобре засміялася Маріфа. — Тепер я доведу, що від мене господареві більше користі, ніж від Хісуй.

Маріфа обрала клас Заклинач духів дерев. Про нього не мала відомостей навіть Гільдія авантюристів.

— Панно Ніно, я піду наздоганяти господаря. Дозвольте відкланятися.

— Г-гаразд. Щасливо!

Маріфа побігла, притримуючи край спідниці, і з її обличчя не сходила зухвала усмішка. Ніна лишилася сама, дістала папірець і записала, хто який клас узяв.

— Ну, чи знайдеться той, що мені треба~

Ніна, бурмочучи сама до себе, поклала руку на кристал. «Вищий злодій», «Шукач», «Заклинач тканини», «Легкий мечник», «Мисливець за скарбами», «Відлюдник», «Легкий кулачний боєць», «Ніндзя», «Вищий убивця», «Верховний убивця», «Тінь». З'явилися класи, які якраз личать Ніні, адже вона вже мала класи Злодійки і Вбивці.

— О, є! От і добре.

Ніна без вагань стала Тінню й одразу вийшла з дому. Вона подалася в Каму, але не шукати Ю. Ніна петляла Камою вузькими вуличками й гаями, ніби заплутувала сліди, і нарешті дісталася аж у глиб підземних ходів міста, до своєї таємної схованки.

— Скільки ж це років я не бачила пана Олів'є… Не хочеться. Але треба.

Ніна глянула, яку навичку отримала, ставши Тінню.

«Тіньова телепортація» — дає змогу зареєструвати тінь людини чи предмета й телепортуватися через неї. Зареєструвати можна не більше трьох тіней.

Ніна зайшла до кімнати й пролізла в пащу спеціально виведеного бенантоса. У руці вона стискала записку від Олів'є Делаланда, написану для неї шифром. Він дозволяв користуватися цим ходом лише в разі крайньої потреби.