Розділ 17 — Самопроголошена геніальна чарівниця Ч-1

Королівський тракт Удона.

Це дороги, що розходяться від столиці Удона на всі чотири сторони. Відколи їх прокладено, мандрівники гинуть у дорозі куди рідше.

— Слухай, а чого ми йдемо до Ками пішки, а не їдемо диліжансом?

Зазвичай усі платять за місце в диліжансі: це куди швидше й надійніше. Він зачарований магією, яка відлякує всяку дрібноту, тож слабкі монстри тримаються подалі. Пішки до Ками йти днів десять, а на колесах — якихось три.

— Причин кілька. Перша — наші посилені тренування.

— Посилені? Не просто тренування?

— Просто тренування скінчилися. Відтепер буде ще жорсткіше… так, посилені тренування. Ти вже досить сильна, а в мене зріс рівень, підскочили показники й додалося навичок — треба гартуватися наново, інакше з монстрами, які чекають далі, буде важко. Он огр-підвид у гірській печері: з одним-єдиним я ледве впорався.

— Що?! Ти бився з тим огром-підвидом?!

— Пропустив лише один удар — і обидві руки зламані. Якби дістав по голові, був би мертвий…

— Що-о?!

Ніну вразило, що я сам-один бився з огром-підвидом, але ще більше — що мене поранили: досі в боях я не діставав ні подряпини.

Ніна стурбовано обмацувала мене — чи все гаразд.

— Гей… ти що робиш?

— Хвилююся, чи зажили рани…

— Я ж казав, що зламав руки… Зламані руки давно зажили. І чого ти гладиш і мнеш мій зад?

— Жаднюга! Раз на день помацати — від тебе ж не убуде!

Верзучи отаке, вона неохоче прибрала руку з мого заду.

— Друга причина: чим ближче до столиці, тим сильніші монстри, так? Якщо не звикати до них, тренуючись дорогою, то можна з ходу нарватися на сильного й загинути — це ж ідіотизм.

— Ага, бо великі міста будують біля лабіринтів.

— І чого це міста будують біля лабіринтів?

— Бо вигода велика, звісно ж~

Для Ніни це щось очевидне, а суть ось у чому. По-перше, у лабіринтах монстри з'являються самі собою.

Не через звичайне розмноження: нежить, злі духи, інсектоїди, дракони, небесні демони — чому, ніхто не з'ясував, але їм немає кінця. З матеріалів цих монстрів роблять усіляку зброю, обладунки, прикраси, магічні пристрої та магічні знаряддя.

До того ж у лабіринтах з'являються й скрині зі скарбами. Дивно казати, що скрині «з'являються», але чимало авантюристів, кажуть, бачили це на власні очі. У лабіринтах високого рангу трапляються речі, гідні королівської скарбниці, і були авантюристи, що з однієї скрині сколотили статок, якого не прожити й за десять поколінь.

— Але ж монстри можуть і напасти.

— Вигода все одно більша~

(Он воно як.)

— А монстрів щось небагато трапляється.

— Недарма ж його звуть королівським трактом.

Того дня аж до ночі нам не трапилося жодного монстра.

— Тут і заночуємо.

— Їсти, їсти~

Заночували ми просто неба біля тракту. Намету не було, тож увесь наш табір — одне багаття.

На вечерю — в'ялене м'ясо й хліб, який бабуся напекла про запас.

— Все-таки хліб у пані Стелли смачний…

Ніна, мабуть, ще не оговталася після бабусиної смерті: вона їла, а в очах стояли сльози.

— Еге ж. Хліб довго не лежить, тож треба з'їсти його до післязавтра. Повечеряємо — і тренування.

— Що?! Т… тренування — у такій темряві?

— Саме тому, що темно, це й тренування. Ніно, бийся на повну, навички теж використовуй скільки хочеш.

— Ну… я ж тепер значно сильніша, ніж раніше. Але в тебе Фехтування…

— Не бійся, я битимуся без меча — голими руками й магією.

— Голими руками й магією… Меча не братимеш?

Я вийняв довгий меч і показав Ніні.

— Ого… геть пощерблений… Як же треба було ним рубати, щоб він отакий став?

Ніна мала рацію: після бою в гірській печері меч був у жалюгідному стані.

— У Камі я куплю новий, тож до того часу хай протримається.

— У Камі спорядження не гірше, ніж у столиці~

Те, що в Камі зброї та обладунків не менше, ніж у столиці, має свою причину.

Довкола столиці є лабіринти рангів A, C і D. А біля міста Кама — лабіринт рангу B «Гниле царство Енріо» та лабіринт рангу D «Лабіринт Горго».

Два лабіринти поруч — тож серед авантюристів місто в пошані. Де попит, там і крамниці зброї та обладунків, і саме в Камі починає більшість авантюристів, що приходять із глибинки шукати щастя.

— Спорядження я, звісно, куплю, але найбільше хочу оте, про що ти казала, —

— Айтем-поуч! — в один голос.

— Отож-бо, отож-бо~ Айтем-поуч зробив в авантюристів справжню революцію!

Ніна була в захваті, і не дивно. Айтем-поуч — це зачарована торбинка, у яку вміщається неймовірно багато всього, а важить вона від того не більше, — одна з речей, без яких авантюристові не обійтися.

— Гаразд, досить балачок — починаємо тренування.

Ми трохи відійшли від багаття й стали одне навпроти одного.

— Коли хочеш.

Тієї ж миті до мене метнувся Нінин кинджал.

Зі свистом — вжик! — він пролетів біля мого обличчя.

— Ніно, не жалій мене. Навіть якщо пораниш, я вмію користуватися цілющою магією.

— У-у…

Видно було, що Ніна боїться мене поранити й б'є впівсили. Треба показати їй, що боятися нема чого… Я розгорнув довкола себе з п'ять Фаєрболів.

— Це ще що?!

І пустив один у Ніну.

— Ай!

— Ніно, не заплющуй очей. Ти не звикла до магії. А я весь час бився з монстрами, з людьми мало. Це тренування не тільки для тебе, а й для мене.

— Зрозуміла-а~

Нарешті Ніна, схоже, повірила й узялася всерйоз: сталевий кинджал — у праву руку, сталевий ніж — у ліву. «Володіння кинджалом» у неї третього рівня, «Бій двома кинджалами» — першого, і їхні ефекти, мабуть, складаються, тож і мені розслаблятися не можна.

— О.

Ніна вмить пірнула мені під руку. Я не встиг навіть пустити Фаєрбол — така вона була швидка. Без зброї ухилятися нелегко, і я трохи розгубився.

— Крітікал Блоу!

Ніна застосувала Крітікал Блоу з «Техніки кинджала».

— Знову ти вголос…

Я ухилився від удару правою й уже хотів її присоромити, як тієї ж миті вона вдарила Крітікал Блоу лівою. Та ще й без Магічного слова.

— Кх!

Розігнавши Бойову техніку на повну, я насилу ухилився й пустив Фаєрбол, але Ніна вже відскочила.

— Здивувався, га~?

Ніна зі своєю звичною самовдоволеною усмішечкою приказувала «Ну як, круто, круто?» — і мене це роздратувало.

— Н… ну-ну. Навмисно вимовити перший удар уголос, щоб другий став фінтом, — непогано.

У душі я заздрив: сам я до такого способу використати навичку не додумався. Та виду не подав — і викликав зо два десятки Фаєрболів.

— Стривай!!

Того дня тренування закінчилося тим, що я ганяв Ніну Фаєрболами.

— Доброго ранку.

— …Доброго ранку-у…

Ніна ще сонно терла очі.

— Ти ж учора не спав, правда?

Після тренування спати я й не збирався: пильнував багаття, та й «Виявлення ворога», рівень якого різко зріс, не давало спокою. Уночі монстри стають значно активнішими, і навичка спрацьовувала раз за разом. Керувати нею як слід я ще не вмів, тож сидів насторожі до самого ранку.

— Рівень Виявлення ворога зріс, я до нього ще не звик, тож і добре — хоч призвичаюся.

— У мене теж є Виявлення ворога, тож краще б ти поспав.

— Якщо не звикну зараз, то коли прийдемо в Каму, буде пекло.

У Камі, кажуть, живе понад сто тисяч людей, тож без звички до Виявлення ворога там можна буквально збожеволіти.

Ніна йшла й стурбовано на мене поглядала, але коли я сказав, що все гаразд, неохоче погодилася.

Ми розмовляли дорогою, аж тут повз нас проїхав диліжанс. Усередині сиділо п'ятеро-шестеро людей, схожих на авантюристів. За кілька десятків метрів попереду він зупинився.

— Що таке?

З диліжанса вийшла дівчинка. Чоловіки всередині щось глузливо їй гукали.

— Ге-ей, Потко, вертайся-а~

На цей вигук решта авантюристів теж дружно зареготали.

— …Не треба.

Дівчинка буркнула це собі під ніс, і диліжанс поїхав.

— А що це за «Потка»?

— Мене не питай, я теж не знаю~

Ми пройшли повз дівчинку, не звертаючи на неї уваги. На вигляд їй було років десять-дванадцять.

Коротке біляве волосся, посох, мантія. За звичкою я глянув на її статус.

Ім'я: Лена Фома

Раса: Людина

Клас: Маг

LV: 7

HP: 21

MP: 67

Сила: 1

Спритність: 3

Витривалість: 2

Інтелект: 23

Магія: 44

Удача: 16

Пасивні навички

Підвищення швидкості речитативу LV1

Активні навички

Біла магія LV2

Чорна магія LV2

Унікальні навички

немає

(Хм-м, маг… Але ж і витривалість у неї мізерна.)

— …Ви.

— Що-що?

Пропустити б повз вуха — але Ніна відгукнулася.

— …Вам пощастило.

— Ніно, не зв'язуйся з нею, ходімо.

— …Я геніальна чарівниця.

— То ти чарівниця!

— Гей…

— …Так і бути, піду з вами.

Натрапили ж ми на дивачку.