Розділ 27 — Нічна війна

— Ой-ой-ой-ой~ Ну змилуйся-а~

Так жалібно верещить Ніна. Їжа у «Флюгері» була і ситна, і смачна — нема до чого придертися.

Після вечері ми повернулися до кімнати, і я засадив Ніну за грамоту, арифметику та іншу науку, але вчитися вона, схоже, не любить — і вже давно репетує.

— І чого ти, Ю, такий розумний?

— …Навіть у селі ніхто не пояснював рахунок так зрозуміло.

На Землі вдома мене щодня били, тож я часто пересиджував у міській бібліотеці. До школи мене як слід не пускали, і я вчився сам, тож принаймні знаннями тутешнім не поступлюся.

Ніна затулила вуха обома руками: мовляв, годі. А Лена, навпаки, дивилася на мене палким поглядом — хотіла, щоб я вчив ще.

— На сьогодні досить. Далі — навички. У книжці, яку ми купили в гільдії, описано основні навички кожного класу. Ніно, ти стала «Вбивцею» — навички тобі вже вдаються?

У «Техніці вбивці» першого рівня, навичці класу «Вбивця», кажуть, є прийом «Тіньовий крок» — за описом, ще досконаліші Потайність і Нечутний крок. Шкода тільки, що в книжці є лише особливості й дія навичок, а як ними користуватися — ні.

— М-м, як обрала клас, то одразу навички не з'являються~

— …Навички можуть раптом з'явитися, коли зростає рівень, або ж після довгих тренувань чи навчання в наставника.

Наставник, значить… Той старий Раріт із гільдії, здається, вбивця, а він добряк — попросиш, то, мабуть, покаже.

Мій клас, «Маг-воїн», як і каже назва, б'ється мечем і магією. Найхарактерніше в ньому — «Магічний меч»: огортаєш зброю магією і б'єш.

Чим сильніша в тебе магія, тим сильніший удар, а якщо огорнути зброю стихією, до якої монстр вразливий, — ефект разючий.

— Той старий, якого ми сьогодні зустріли в гільдії, — вбивця, тож якщо завтра його побачимо, хай тебе навчить.

— Пан Джозеф?

— Ні, той, що добряк.

— …Збоченці хай здохнуть.

Лена, схоже, досі тримала образу. Поки ми розмовляли, вода в купальні нагрілася.

Одна з переваг цього двору — у кожній кімнаті магічне знаряддя, що гріє воду. У селах купатися, схоже, не заведено, але в такому великому місті купальня — не така вже й рідкість.

— Вода, здається, нагрілася.

— Ага-а. Ну, ходімо купатися~

— Я піду останнім.

— Га?

Ніна дивилася на мене з виразом «ти що таке кажеш?».

У селі мене обдурила її брехня, але Лена сказала, що такого звичаю немає.

— Ніякого тобі «га»! Твою брехню вже викрито.

— Он як… то ти все-таки дізнався… Лено, йди перша.

Вона чомусь із серйозним обличчям над чимось міркувала, але це ж дурна Ніна — нічого путнього не вигадає. Згодом із купальні повернулася Лена.

— …Добра була вода.

Лена переодяглася в домашній одяг, куплений сьогодні, — простенький, схожий на піжаму. Бездоганну рівнину було видно як на долоні, але про це краще промовчати.

Ніна сказала, що піде останньою, тож наступним пішов я. Ванна була досить простора — одному можна вільно розлягтися. Відколи ми покинули село, купатися не випадало, і втома вмить минула. Я пірнув із головою, виринув — а переді мною Ніна?!

— Т… ти?!

— Навіть ти, Ю, розслабився й не помітив моєї Потайності й Нечутного кроку!

Гола Ніна з переможним виглядом роздратувала мене більше, ніж зазвичай, але сварити її марно — не допоможе, тож я вдав, що її немає. А вона зайшла мені за спину й притиснулася грудьми.

— Приємно, правда~

— А мені в спину впирається щось дивне — неприємно.

— У-у~ злюка-а~

Хоч Ніна й бурчала, а сама вся аж сяяла. Не знаю, чого вона радіє, але що вона збоченка — сумнівів уже нема.

Коли я вийшов із купальні, Лена весь час на мене дивилася, але приховувати мені нічого, тож я тримався невимушено.

Ліжок було лише два, тож я хотів, щоб Ніна з Леною спали разом, але обидві полізли до мене. Чесно кажучи, тісно… Я пробував силоміць їх випхати, та Ніна спритно відбивалася — у таких випадках її здібності чомусь прокидаються на повну. А Лена тим часом ще й пролізла досередини.

От би вони так у бою рухалися. Щойно скупався — і знову спітніти? Безглуздо, тож я здався. І тут Лена заворушила носом.

Раз, другий — демонстративно.

Притулившись до мене, вона принюхувалася. І ця — збоченка.

— Ю так гарно пахне, правда~

І Ніна обплела мене ногами.

— …Не можна виключати, що він виділяє запах Чарів.

Та звідки. Хто б подумав, що доведеться спати, затиснутим між двома збоченками…

※

Кабінет голови Гільдії авантюристів. Там Мофіс із Джозефом сиділи один навпроти одного за чаркою.

— Кажуть, ти вже встиг зчепитися з новачком?

Мофіс запросив Джозефа на чарку саме для того, щоб дізнатися, чим скінчилася та сутичка з новачком.

— Ага, я за це доручення беруся, тож хай інші до них не лізуть. А як хтось полізе — розчавлю.

Джозеф одним духом перехилив чарку міцного.

Мофіс здивувався: цей ледар і людина настрою взявся за доручення без жодних викрутасів.

— Такий він самородок…

— У такому віці — Фехтування п'ятого рівня. Я, звісно, переміг, але… Хай інші гільдії… ні, інші держави якнайдовше про нього не дізнаються.

— Якщо він такий обдарований, то може заворушитися не лише Королівство Удон, а й інші держави… А що, новачок користувався лише Фехтуванням?

Джозефова рука з келихом завмерла.

— Ти про що?

— Хм, чи не приховував він здібностей, як ти, начепивши магічні знаряддя проти Аналізу?

— Твоя ж реєстраторка дивилася Аналізом — що там можна приховати.

Мофіс недарма очолював Гільдію авантюристів Ками. Скільки в його словах було хитрої перевірки, не розбереш, але Джозеф удав, що нічого не знає, і змовчав про магію Ю. Уже саме Фехтування п'ятого рівня в такому віці дає право назвати Ю генієм. А якщо він ще й володіє заклинанням чорної магії четвертого рівня — за нього битиметься вся держава.

— Колетт справді дивилася Аналізом, але ж обдурити можна по-всякому…

(Хитрий старий гівнюк…)

Пиятика, на якій кожен намагався перехитрити іншого, тривала до ранку.