Розділ 28 — Нічне тренування

Дочекавшись, поки Ніна з Леною заснуть, я вислизнув із заїжджого двору. Куди йти, я вирішив заздалегідь. Підказала книжка про тутешніх монстрів, куплена в гільдії.

Кілометрів за п'ять на північний захід від Ками починається Великий ліс — безкраїй, і чим глибше в нього заходиш, тим сильніші й розмаїтіші монстри: уже до середини лісу водяться монстри від другого до п'ятого рангу.

Ступивши під дерева, я через рівні проміжки лишав за собою пригашені «Лайт Боли» — заклинання білої магії першого рівня — щоб було за чим вертатися.

Стояла пізня ніч, і при самому лише місячному світлі не розгледіти було навіть, куди ступаєш. Тож я пустив довкола себе не Фаєрболи, а кілька Лайт Болів і рушив далі.

Не минуло й п'яти хвилин, як на Ю вийшли нічні монстри — вовки, чорні від вух до хвоста.

Таких він уже бив, і не раз. Але тепер довкола був ліс, а «Виявлення ворога» казало, що вовк не один, — і він став у стійку, не розслабляючись ні на мить.

(Ну що ж, оце й випробуємо нове спорядження та Магічний меч.)

Чорні вовки обступили Ю колом — їх було десять.

Наймолодший і найгарячіший кинувся перший.

— У-А-А-А-А-А-А!!

Ікла не встигли й торкнутися Ю — дворучний меч з обсидіанового заліза вже розрубав вовка навпіл. Різав цей меч так, що стара зброя здавалася поруч із ним іграшкою. Ю й сам такого не чекав.

(Ха-ха, ну й меч…)

Решта зграї кинулася на нього всією купою, та Ю тепер був Магом-воїном із зовсім іншими показниками — вовки гинули, навіть не торкнувшись його.

Прикінчивши останнього, Ю забрав магічні самоцвіти, зібрав із туш усе цінне й рушив ще глибше.

Після вовків він був у крові з голови до п'ят, і на цей запах із хащ сунули все нові монстри.

Орки-солдати, гобліни-ватажки, хобгобліни, змії-вбивці, великі кабани — усе другий ранг, а серед них і гобліни-генерали третього.

Ю пробігав поглядом їхні статуси — і натрапив на двох, що мали імена.

Ім'я: Іавун

Раса: Гоблін-генерал

Ранг: 3

LV: 27

HP: 364

MP: 163

Сила: 213

Спритність: 233

Витривалість: 136

Інтелект: 83

Магія: 49

Удача: 22

Пасивні навички

Командування LV3

Фехтування LV4

Зміцнення сили рук LV2

Розмноження LV4

Активні навички

Техніка меча LV2

Бойова техніка LV3

Унікальні навички

Підпорядкування підданих LV1

Ім'я: Гугувун

Раса: Гоблін-генерал

Ранг: 3

LV: 18

HP: 266

MP: 121

Сила: 163

Спритність: 134

Витривалість: 101

Інтелект: 63

Магія: 32

Удача: 16

Пасивні навички

Командування LV1

Фехтування LV3

Зміцнення сили рук LV1

Розмноження LV3

Активні навички

Техніка меча LV2

Бойова техніка LV2

Унікальні навички

Підпорядкування підданих LV1

(Так і є: монстр з іменем куди сильніший за звичайного тієї ж раси…)

— Ґо-ґа-а-а!

Іменований гоблін-генерал заревів — і зграя зрушила з місця.

Орки-солдати, змії-вбивці й великі кабани перли хто як хотів, кожен сам по собі. А от гобліни нападали гуртом і злагоджено, хоч і незграбно. Такого Ю за ними досі не бачив.

— Бо-о-о!!

Щойно Ю ухилився від хобгобліна, як збоку рубонув мечем гоблін-генерал.

Ю прийняв удар на свій дворучний меч, але цей гоблін-генерал — нехай і слабший з двох іменованих — мав Фехтування третього рівня, і з одного маху його було не взяти.

І в цю ж мить навалилися ще гоблін-ватажок з орком-солдатом.

— Не зазнавайтеся!

Ю вгатив у гобліна-солдата й орка-солдата по Флейм Ленсу.

У лісі він волів би обійтися без вогню, та на мить злість узяла гору.

Побачивши магію, монстри насторожилися й подалися назад.

Поки монстри трималися на відстані, Ю зосередився на мечі й уклав у нього вогняне заклинання. Клинок спалахнув полум'ям — та махати таким у лісі означає влаштувати пожежу, тож Ю зосередився ще дужче й стягнув вогонь усередину. Полум'я згасло, зате лезо налилося червоним.

(Так, десь так і треба.)

— У-бо-о-о-о-о-о!

Дурному великому кабанові, мабуть, урвався терпець, і він попер просто в лоб. Ю відступив убік і розтяв його від рила до хвоста. Зріз обвуглився й чорнів.

(Гострішим меч від цього не став, тож чи є з того користь — не скажу. Спробую інші заклинання.)

Далі це був уже не бій, а дослід. Ю пробував Магічний меч вітру й вогню, навмисне підставлявся під удари, щоб перевірити, чого вартий обладунок, — а монстрів тим часом ставало все менше.

Коли Ю схаменувся, сильнішого з двох іменованих гоблінів-генералів уже не було.

(Захопився зброєю й навичками — і проґавив…)

Другий іменований гоблін-генерал не тікав — стояв і свердлив Ю поглядом.

А з-за його спини виходили все нові гобліни: прості, солдати, ватажки — усякі.

(Це «Підпорядкування підданих»? Огр-підвид у гірській печері теж був стягнув до себе монстрів з усіх поверхів, від першого до третього підземного…)

Дивлячись, як гоблін-генерал скликає своїх «Підпорядкуванням підданих», Ю думав про інше: за ним хтось ішов. «Виявлення ворога» мовчало, тож це було радше чуття, але здавалося йому так іще перед лісом. А «Виявлення ворога» в Ю — п'ятого рівня.

П'ятого рівня не посоромився б і авантюрист середньої руки — а цей переслідувач однаково лишався невидимим.

(Поки він сам не ворухнеться, мені й ворушитися нема чого. Хай собі.)

Гоблін-генерал, певно, вирішив, що війська досить, і повів гоблінів на Ю. Той сховав меч у піхви.

— Ґі?!

Гоблін-генерал узяв це за знак, що людина здається чи кориться, і гидко вишкірився.

— Вибачай, але ти мені ще для тренування згодишся.

На руках у Ю — латні рукавиці з обсидіанового заліза.

Він уклав у них магію — так само, як у Магічний меч, — і обидві рукавиці налилися червоним. А тоді Ю врізався в юрбу гоблінів і почав забивати їх кулаками.

— Гя-а-а-а!!

Гоблін-ватажок, якому кулак прийшовся просто в морду, лежав із вм'ятиною завбільшки з той самий кулак — обвугленою, і з неї курився димок.

Гоблін-генерал уже був подумав, що бере гору, та второпав, що помилився, і кинувся тікати. Ю не пустив.

— Не втечеш.

— Ґі-ґі!!

Гоблін-генерал рубав мечем, та рукавиці Ю відводили кожен удар граючись. Спершу він ще сяк-так тримався, а тепер ця людина просто бавилася ним — і гоблін-генерал цього так і не збагнув.

Бо навички Ю в нього вже відібрав.

— Ха!!

Ю випустив «Рев», відібраний у чорного вовка, — і гоблін-генерал застиг на місці. Тієї ж миті Ю вгатив його кулаком у живіт, а тоді ще раз — в обличчя. Іменований монстр третього рангу здох усього від двох ударів — річ нечувана, та Ю, звісно, й не замислився, наскільки це дивно. Він перебив решту гоблінів і зібрав із них магічні самоцвіти та все, що мало ціну.

Айтем-поуч після цього був напханий по зав'язку, і Ю закінчив тренування.

Цілих магічних самоцвітів за ніч — два. Стільки монстрів поклав, а цілих лише два, і один із них — з іменованого гобліна-генерала.

(Може, з іменованих цілий самоцвіт випадає частіше.)

Поки Ю вибирався з лісу, чужий погляд десь зник. У заїжджому дворі, в кімнаті, на підлозі було трохи бруду. А біля ліжка стояли Нінині чоботи — геть у багнюці.

(Ця… коли вона встигла так наловчитися стежити, що вже й моє «Виявлення ворога» її не бачить?)

— Гей… Ніно, це ти за мною ходила?

— …………Хр… хр-р…

Вони не розлучалися вже давно, і Ю добре знав: уві сні Ніна не хропе.

— Прикидатимешся далі — більше ні спати зі мною, ні купатися.

Ніна вмить вилетіла з ліжка, відскочила назад — і впала ниць.

— Пробач мені-і~

Кажуть, тієї ночі з однієї кімнати «Флюгера» долинали ляскання і голос — чи то крик, чи то стогін…