Розділ 30 — Перший лабіринт Ч-1

На майданчику завзято вправлялося кілька гуртів авантюристів.

Ніна з Рарітом влаштувалися в кутку: він показував прийоми й захоплено щось розтлумачував.

А спершу ж упирався — що це на нього найшло?

Ніна дивилася й повторювала за ним — і при кожному русі її коров'ячі груди добряче гойдалися.

— Он воно що, не добряк, а…

— …просто хтивий старий.

Від наших із Леною слів Раріт аж здригнувся.

— Ю-у, пан Раріт навчив мене не лише «Техніки вбивці», а й «Техніки кинджала»~

— Он як.

— …Хай здохне.

— Я-я-я просто щиро вчив Ніночку користуватися навичками! Краще розкажи, що було вчора потім.

Раріт, затинаючись, виправдовувався. І коли це вони з Ніною встигли зійтися аж до «Ніночки»? Та ще й так нахабно звернув розмову.

— Потім нас на тренувальному майданчику просто відлупцювали.

— Що?! Невже… і мою Ніночку теж?!

— Відколи це Ніна стала твоєю — не знаю, але й Ніні дісталося.

— Пан Джозеф надто сильний~

— …Коли збоченець сильний, на нього нема ради.

Лишивши старого ласого до великих грудей, ми рушили до «Лабіринту Горго», лабіринту рангу D.

Він за три кілометри на схід від Ками. Лабіринт найнижчого класу — а проте саме тут гине чи не найбільше початківців, бо монстри в ньому щонайменше третього рангу. Ті, хто в глушині трощив монстрів першого рангу й задер носа, лізуть сюди, нічого до пуття не розпитавши, — і гинуть.

— Перший лабіринт — аж не терпиться~

— …З моєю магією — легко.

— Кажу одразу: хай це й лабіринт найнижчого класу, але там трапляються монстри, чиї атаки накладають негативні ефекти, і монстри, що користуються магією, тож не розслабляйтеся.

— Та знаю я-а~

— …Я не розслабляюся. Я просто певна в собі.

Ці двоє… чи все з ними гаразд? Дорогою я переказував їм, що знав про лабіринт, аж поки попереду не показався бар'єр — його поставили придворні маги Королівства Удон, щоб монстри з лабіринту не виходили на поверхню.

Біля входу — авантюристи, торговці, а ще зачарувальники.

Авантюристи — хто чекає на своїх, а хто не знайшов загону в гільдії й сподівається, що його підберуть тут. Торговці продають усе, що витрачається в поході.

Ціни, звісно, задерті проти міських.

І зачарувальники. У лабіринтах кілька класів цінують особливо: цілителів, що лікують магією, розвідників, що знаходять і знешкоджують пастки та відмикають скрині, і баферів — зачарувальників, які піднімають показники.

— Зілля, зілля мани, камені переміщення — нічого не забули купи-ити?

Торговець закликав авантюристів. Я спитав про ціни: на двадцять-п'ятдесят відсотків дорожче, ніж у місті.

Ну й деруть. Камінь переміщення — річ у лабіринті конче потрібна: використав — і ти на поверхні. Секрет тримає Гільдія алхіміків, а коштує камінь п'ять срібних. Один я вже купив про всяк випадок, але колись навчуся робити їх сам.

— Гей, дівчатка, магія зачарування не потрібна?

Це озвався зачарувальник від входу. За ватажка він, видно, мав не мене, а Ніну. Ніна розгублено глянула на мене, і я перебрав розмову на себе.

— Яка в тебе є магія зачарування? І скільки коштує?

— Є посилення м'язової сили, спритності й витривалості, та ще заклинання, що підвищують HP і MP. Ціна — одна срібна монета за одне заклинання. Тільки не кажи, що це грабіж, гаразд? Багато авантюристів кажуть, що це їм життя врятувало. А діє — годину, ясно?

Срібна монета за одне-єдине посилення. Непогане ремесло.

— Наклади на мене всі заклинання, які перелічив.

— Тільки на тебе самого?

— Ага. Давай одразу.

Я дав старому зачарувальникові п'ять срібних, і він наклав на мене посилення.

Уся його магія була першого рівня, а показники підскочили на три-п'ять відсотків — аж дивно.

У лабіринті я наклав щойно засвоєну магію зачарування на Ніну й Лену.

— Ва-а~ Магія зачарування — неймовірна~

— …Ти щойно її вивчив?

Як подумати, щойно я скористаюся магією зачарування, стане ясно, що мій другий клас — Зачарувальник, тож чи йшла Лена зі мною, чи ні — байдуже. А вона, хоч на вигляд і не скажеш, кмітлива.

У «Лабіринті Горго» тридцять підземних поверхів. Кажуть, на десятому, двадцятому й тридцятому сидять так звані боси, монстри з іменами.

Скрип-скрип…

Щось глухо зарипіло. Я обернувся — переді мною стояла глиняна постать у два метри заввишки: голем.

Я глянув на статус.

Ім'я: ***

Раса: Голем

Ранг: 3

LV: 18

HP: 322

MP: 16

Сила: 264

Спритність: 3

Витривалість: ∞

Інтелект: 1

Магія: 9

Удача: 8

Пасивні навички

немає

Активні навички

немає

Унікальні навички

немає

Витривалість нескінченна — мабуть, бо голем. Третій ранг, але без навичок і повільний — як на мене, дрібнота.

— Я поки подивлюся, а ви вбийте його самі.

— Ага, гаразд.

— …Пізнай силу моєї магії!

Голем розмахував руками, але так повільно, що Ніна грайливо ухилилася й тієї ж миті вдарила. Та він, хоч і глиняний, виявився твердим: лезо входило неглибоко.

Тоді Лена Вотерболом облила голема з ніг до голови.

— …Ніно, ще раз.

Ш-шух!

Тепер лезо ввійшло глибоко, і після кількох Ніниних ударів голем розвалився. Б'ються вони, треба визнати, з головою.

— Лена — розумниця-а~

— …Закономірний результат.

Лена, як завжди, скорчила самовдоволену міну — і мене, як завжди, це роздратувало.